Розподілені повторення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
В Системі Лейтнера, картки на які дана правильна відповідь переміщуються в наступну коробку, яку не так часто повторюють, а ті на які відповіли неправильно — в першу, для більш інтенсивного повторення.

Розподілені повторення (англ. Spaced repetition, spaced rehearsal, expanding rehearsal, graduated intervals, repetition spacing, repetition scheduling, spaced retrieval, expanded retrieval) — це підхід до навчання, що ґрунтується на збільшенні інтервалів між повтореннями попередньо вивченого матеріалу, щоб отримати користь від ефекту розподілення[en].[1]

Хоча принцип може принести користь в багатьох випадках, він найчастіше використовується тоді, коли той, хто навчається, мусить вивчити велику кількість фактів і тримати їх в пам'яті протягом невизначеного часу. Він дуже добре підходить для засвоєння словникового запасу при вивченні іноземної мови через велику кількість слів в мові.

Дослідження та застосування[ред.ред. код]

Див. також статтю: Spacing effect.

Ідея того, що розподілені повторення можуть використовуватись для покращення навчання, була вперше запропонована в книзі Psychology of Study професором. С. А. Мейсом[en] в 1932 р.:

Ліві лапки Можливо, найважливішими відкриттями є ті, що стосуються відповідного розподілу періодів навчання. Акти повторення мають бути розділеними за допомогою поступово збільшуваних інтервалів часу, приблизно один день, два дні, чотири дні, і так далі. Праві лапки

У 1939 р., Spitzer перевірив ефекти різновиду методу інтервальних повторень на шестикласниках.[2] Шпітцер перевірив понад 3600 учнів в Айові і показав, що розподілені повторення ефективні. Ці ранні роботи не були помічені, і в цій галузі було відносно тихо аж до кінця 1960-тих, коли когнітивні психологи, включно з Мелтоном[3] та Ландауером і Бйорком[4] дослідили, як зміни часу повторень впливають на покращення запам'ятовування. Приблизно в той же час, мовні курси Пімслера почали практичне застосування розподілених повторень до вивчення мови, і в 1973 Себастьян Лейтнер створив свою «систему Лейтнера[en]», систему вивчення на основі карток з питаннями.

З появою в 1980-тих загальнодоступних персональних комп'ютерів системи розподілення повторень почали втілюватись у програмне забезпечення, дозволяючи автоматичне створення розкладу і збір статистики, а також зберігання тисяч карток. Щоб допомогти користувачу запам'ятати матеріал, програма змінює час між повтореннями. Важчі питання з'являються частіше, легші — рідше, і складність визначається тим, наскільки просто користувачу на них відповісти.

Існують кілька видів алгоритмів для визначення інтервалу між повтореннями:

Дехто вважає, що точна довжина інтервалів не має великого впливу на ефективність алгоритму,[5] хоча інші переконані, що інтервал досить важливий. Експериментальні дані щодо цього твердження поки що теж різні.[6]

Метод Пімслера[ред.ред. код]

Метод збільшення інтервалу між повтореннями є видом методу розподілених повторень, опублікованим Полом Пімслером в 1967.[7] Він використовується в мовних курсах Пімслера і дуже добре підходить для записування аудіоуроків через дуже короткий час між першими повтореннями (до секунд), у порівнянні з іншими формами розподілених повторень.

Інтервалами, опублікованими в роботі Пімслера, були: 5 секунд, 25 секунд, 2 хвилини, 10 хвилин, 1 година, 5 годин, 1 день, 5 днів, 25 днів, 4 місяці та 2 роки.

Є дві програми з відкритим кодом що допомагають при створенні аудіоуроків такого виду:

Програмне забезпечення[ред.ред. код]

Anki використовується для запам'ятовування російських слів

Більшість програм розподілених повторень (англ. spaced repetition software, SRS) моделюють ручний спосіб навчання з навчальними картками: факти, які потрібно запам'ятати, вводяться в програму як пари питання-відповідь. Коли настає черга пари для повторення, питання показують на екрані, і користувач має спробувати відповісти. Після відповіді користувач відкриває правильну відповідь, звіряється з нею, і каже програмі , наскільки важким (суб'єктивно) було питання. Програма складає розклад повторення пар на основі алгоритмів розподілених повторень.

Без програми користувач сам повинен складати розклад повторень. Це займає час і обмежує користувачів простими алгоритмами, як-от система Лейтнера[en].

Подальші вдосконалення, які надає програмне забезпечення:

  • Запитання (або й відповіді), можуть бути аудіофайлами, щоб тренувати сприйняття слів на слух.
  • Автоматичне створення пар (для словника, корисно створювати три пари з питаннями: написання іноземного слова, його вимова і його значення), але дані достатньо ввести лише раз.
  • Додаткова інформація, наприклад, приклади речень, що містять слово.
  • Можливості, що дає спільнота (наприклад, вільне поширення наборів пар)

Деякі реалізації:

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Caple, C. (1996). «The Effects of Spaced Practice and Spaced Review on Recall and Retention Using Computer Assisted Instruction». Dissertation for the degree of Doctor of Education, North Carolina State University.[1]
  • de Boer, V. (2003, August). «Optimal Learning and the Spacing Effect: Theory, Application and Experiments based on the Memory Chain Model». Artificial Intelligence Master's Thesis for Computational Psychology, University of Amsterdam.[2]
  • Dempster, F. N. (1988). «The Spacing Effect: A Case Study in the Failure to Apply the Results of Psychological Research». American Psychologist, 43(8), 627–634.
  • Greene R. L. (2008). Repetition and spacing effects. In Roediger H. L. III (Ed.), Learning and memory: A comprehensive reference. Vol. 2: Cognitive psychology of memory (pp. 65-78). Oxford: Elsevier.
  • Karpicke, J. D., & Roediger, H. L. (2007). «Expanding Retrieval Practice Promotes Short-Term Retention, but Equally Spaced Retrieval Enhances Long-Term Retention». Journal of Experimental Psychology: Learning, * Memory, and Cognition, 33(4), 704–719.[3]
  • Kerfoot, B. P.; Baker, H. E.; Koch, M. O.; Connelly, D.; Joseph, D. B.; Ritchey, M. L. (2007). Randomized, Controlled Trial of Spaced Education to Urology Residents in the United States and Canada. The Journal of Urology 177 (4). с. 1481–1487. doi:10.1016/j.juro.2006.11.074. PMID 17382760. 
  • Pavlik, P. I. (2005). The Microeconomics of Learning: Optimizing Paired-Associate Memory. PhD, Carnegie Mellon.
  • Pavlik, P. I.; Anderson, J. R. (2008). Using a model to compute the optimal schedule of practice. Journal of Experimental Psychology 14 (2). с. 101–117. doi:10.1037/1076-898X.14.2.101. PMID 18590367. 
  • Dr Piotr Wozniak (Feb 1999). Effective learning: Twenty rules of formulating knowledge.  — software-neutral advice on making flashcards for spaced repetition.

Посилання[ред.ред. код]

  1. «Human Memory: Theory and Practice», Alan D. Baddeley, 1997
  2. Spitzer, H. F. (1939). Studies in retention. Journal of Educational Psychology, 30, 641–657.
  3. Melton, A. W. (1970). The situation with respect to the spacing of repetitions and memory. Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior, 9, 596–606.
  4. Landauer, T. K., & Bjork, R. A. (1978). Optimum rehearsal patterns and name learning. In M. Gruneberg, P. E. Morris, & R. N. Sykes (Eds.), Practical aspects of memory (pp. 625–632). London: Academic Press.
  5. Cull, W. L. (2000). Untangling the benefits of multiple study opportunities and repeated testing for cued recall. Applied Cognitive Psychology, 14, 215–235.
  6. Chapter 6:Is Expanded Retrieval Practice a Superior Form of Spaced Retrieval?, A Critical Review of the Extant Literature, DAVID A. BALOTA, JANET M DUCHEK, and JESSICA M. LOGAN
  7. Pimsleur, Paul (February 1967). A Memory Schedule. The Modern Language Journal 51 (2) (Blackwell Publishing). с. 73–75. doi:10.2307/321812. JSTOR 321812.