Розривна машина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Універсальна розривна машина
Розривна машина зразка 1953 року з циферблатним покажчиком
Розривна машина для навчальних цілей настільного виконання з електрогідравлічним приводом

Розривна́ випро́бувальна маши́на — машина для випробування зразка на розрив під час розтягування з метою визначення механічних властивостей матеріалів (сили опору, деформації чи енергії, витраченої на руйнування), а також для випробувань деталей, складальних одиниць та виробів шляхом пошкодження або руйнування. Розривна машина складається з випробувальної установки і блоку керування.

Універсальна розривна машина — випробувальна машина, на якій можна проводити механічні випробування не лише на розтягування, але і на стискування, згинання, повзучість, тривалу міцність і релаксацію.

Класифікація розривних машин[ред. | ред. код]

Випробувальна установка розривної машини включає пристрій навантаження і засоби вимірювальної техніки.

За видом пристрою створення навантаження розривні машини поділяються на машини з електрогідравлічним і електромеханічним пристроями навантаження.

Для випробування пружних матеріалів (метали, деревина, гума, полімери, тканини та ін.) застосовують розривні машини з однією або декількома сталими швидкостями деформування (жорстке навантаження), а для випробування крихких матеріалів — розривні машини із сталою швидкістю навантаження (м’яке навантаження).

За орієнтацією в просторі зусилля розтягу розривні машини поділяються на вертикальні і горизонтальні.

За видом випробовуваних матеріалів машини поділяють на машини[1]:

Вимірювальні прилади визначають зусилля і деформації на різних стадіях випробувань і передають результати вимірювань на показуючи або пристрої реєстрації чи засоби накопичення інформації. Прилади для вимірювання зусилля можуть бути механічними (важільними, важільно-маятниковими або пружинними), гідравлічними і електричними (тензорезисторними, вібраційно-частотними та ін.). При дослідженні розподілу деформацій у зразках чи деталях машин і конструкцій в умовах механічних випробувань матеріалів використовують тензометри різноманітних конструктивних виконань. Найпоширенішими є електротензометри опору, основним елементом яких служить тензорезисторний давач.

Розривні машини для випробування матеріалів при температурі, відмінній від нормальної, забезпечені печами (для нагрівання) і кріокамерами (для охолоджування зразка).

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

Навантажувальний пристрій (механічний чи гідравлічний) може також забезпечувати повторні циклічні навантаження.

Розривні машини моделей, створених після 1980-х років оснащуються портами для підключення до ЕОМ або мікропроцесорними засобами керування, збору та обробки інформації з випробувань. Використання електронних (мікропроцесорних) засобів дозволяє автоматично відтворювати заданий режим випробувань.

Універсальні розривні машини оснащені системою комп'ютерного керування, що забезпечує автоматичне керування процесом випробування, обробку результатів випробування та подання їх у вигляді протоколу і діаграм «навантаження — деформація/переміщення» (машинних діаграм) для статичних випробувань, а для циклічних випробувань на втому — побудова кривих втоми, діаграм граничних напружень і амплітуд, пружно-пластичного деформування в будь-якому масштабі.

Пакет прикладних програм дозволяє автоматично визначати такі характеристики механічних властивостей матеріалу:

Універсальні розривні машини попередніх поколінь мають діаграмний апарат, що записує дані у процесі випробування в координатах «навантаження — деформація», «навантаження — час», «деформація — час». Запис деформації відбувається від рухомого захвату або від тензометра, встановленого на зразку.

Граничне зусилля навантажуючих пристроїв розривних машин:

  • для неметалів — 105 Н (104 кгс);
  • для металів — 5•105 Н (5•104 кгс );
  • для виробів — вище за 3•107 Н (3•106 кгс ).

Граничне значення допустимої похибки вимірювання навантаження:

  • при статичному навантаженні ±1 %;
  • при циклічному навантаженні ±3 %.

Границі допустимої похибки при вимірювання

  • переміщень ±3 %;
  • деформації ±2 %.

Границі допустимої похибки відтворення заданих режимів навантаження ±5 %.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ГОСТ 28840-90 Машины для испытания материалов на растяжение, сжатие и изгиб. Общие технические требования.

Зарубіжні стандарти[ред. | ред. код]

  • ASTM E8 Standard Test Methods for Tension Testing of Metallic Materials
  • ISO 6892 Metallic materials—Tensile testing at ambient temperature
  • JIS Z2241 Method of tensile test for metallic materials
  • ASTM E4 - Practices for Force Verification of Testing Machines
  • ASTM E74 - Practice for Calibration of Force Measuring Instruments for Verifying the Force Indication of Testing Machines
  • ASTM E83 - Practice for Verification and Classification on Extensometer Systems
  • ASTM E1012 - Practice for Verification of Test Frame and Specimen Alignment Under Tensile and Compressive Axial Force Application
  • ASTM E1856 - Standard Guide for Evaluating Computerized Data Acquisition Systems Used to Acquire Data from Universal Testing Machines
  • JIS K7171 - Standard for determine the flextural strength for plastic material & products

Джерела[ред. | ред. код]