Саджанці у горшикахПальма Brahea armada, Bismarckya palm у горщиках
Розсадник[1] - спеціально облаштована ділянка, на якій відповідними системами агротехнічних заходів і спеціальною технологією вирощування виробляють саджанці для відповідної галузі господарства (рільництво, лісове господарство, садівництво, садово-паркова архітектура, природо-охоронна діяльність, інше). Розсадники також спеціалізуються на виробництві насіння, квітів, лікарських рослин, трав для пасовищ або садів, кормів для тварин, інше. У розсадниках дотримуються суворого санітарного контролю. Основним завданням розсадників є отримання здорових і життєздатних саджанців з правильно сформованою кроною, стовбуром і корінням. Розсадник потребує відповідних умов для розвитку саджанців з вологістю, освітленістю, температурою, типом ґрунту, підживленням, типом контейнерів, захистом від вітру та дощу, боротьбою зі шкідниками та бур’янами. Тут працює фаховий персонал. Для здорового розвитку саджанців у розсаднику кожному виду рослин потрібні різні умови вирощування. Головним і найбільшим складовим елементом деревного розсадника є відділення вирощування й формування саджанців - шкілка. У структурі шкілки саджанців виділяють поля: перше, друге, третє...
складна і мінлива в залежности від рівня спеціалізації. Загалом виробництво поділяється на кілька секторів, кожен з яких організований для виконання певного циклу.
Оброблені ділянки з материнськими рослинами, з яких береться перший матеріал для розмноження (насіння, живці, підщепи, відсадки, пагони, інше.
Сектор, призначений для першого розмноження розсади, який може складатися з відкритих грядок, ящиків або піддонів в теплицях, де саджанці утримуються кілька місяців, після чого їх пересаджують або прищеплюють.
Ділянка для вкорінювання живців. Розміщується у відкритому ґрунті і в теплиці.
Сектор, призначений для щеплення.
Лабораторія мікророзмноження. Це вузькоспеціалізований сектор, призначений для виробництва вільних від вірусів рослин, починаючи з культивування in vitro ембріональних тканин, які зазвичай беруться з вегетативних верхівок. Завдяки своїм прерогативам лабораторія мікророзмноження оснащена спеціальним обладнанням (кліматичні камери, ламінарні стерильні витяжки, автоклави, звичайне обладнання для хіміко-біологічних лабораторій, термотерапевтичні системи тощо) і працює висококваліфікований персонал.
Теплиця. Тут відбуваються різні фази виробничого циклу. Зокрема, ця структура набуває принципового значення в декоративних і садових розсадниках. Самохідна фреза Holmac для вирізання кореневих грудок у розсадниках
Сектор, у якому саджанці розміщуються перед надходженням на ринок. У цей період вони формуються за допомогою селекційної обрізки. Цей сектор завжди присутній у плодових розсадниках.
Установки, машини та обладнання. На додаток до звичайних систем, необхідних для вирощування (машини для обробки, системи зрошення та фертигації, системи опалення для захищених середовищ тощо), розсадник завжди оснащений спеціальними системами, необхідними для підтримки певних фаз.Вирощування саджанців за допомогою жолобів, які економлять кількість води, поживних речовин і пестицидів Ця зона включає, наприклад, холодильні камери, які використовуються для здійснення процесів яровизації при стратифікації насіння та щеп, а також для вигонки щеплень.
Площа вирощування містить рослини, розміщені за певними схемами. Традиційною є система розведення у відкритому ґрунті, а останнім часом набуло поширення контейнерне розведення, яке є більш практичним у різних аспектах.
Розсадники поділяються на спеціалізовані та змішані, державні або приватні тощо. Класифікація може включати кілька критеріїв, так один розсадник може бути одночасно спеціалізованим (вирощує тільки хвойні породи), локальним (торгує продукцією тільки на прилеглій території), виробничим. Для ландшафтної архітектури використовують саджанці з розсадників садових декоративних дерев і чагарників, меншою мірою з лісових і іноді плодових розсадників. Виробництво може бути класичним, коли розсаду розмножують і формують у ґрунті розсадника, або контейнерним, коли розсаду вирощують у міцних пластикових горщиках, поліетиленових пакетах, у торф’яних брикетах...
Розміри розсадників багато в чому залежать від техніки і технології виробництва. Розмір середнього розсадника в США становить 3,24 гектара. Розмір середнього європейського розсадника (19 країн) становить 6,57 гектара. Щораз збільшується частка виробництва в горщиках, як більш економних, що дає змогу зменшити площу. Розсадники, що спеціалізуються на саджанцях дерев, які мають великі розміри, можуть мати від 500 до 1000 гектарів (Bruns, Lorenz von Ehren, Lappen, Ley (Німеччина), Arbor (Бельгія), Faro (Італія)).
на одиницю площі різна в залежности від умов виробництва. Так, за американськими джерелами, при класичному виробництві, одного працівника достатньо на 3 гектари, тоді як при контейнерному виробництві дрібнішої розсади раціональним вважається один працівник на 0,4 гектара. У розсадниках, які займаються лише формуванням великих деревних саджанців, які пересаджують до 10 разів, при оптимальному використанні засобів механізації, одного працівника вистачає на 3,5-7 гектарів. У Великій Британії підраховали, що оплата праці становить 70 % від виробничих витрат розсадника.
Виноградний розсадник в Сен-П’єр-д’Альбіньї, Савойя, Франція
складається з двох етапів: розмноження та закладання. Генеративне розмноження застосовується для видового рівня, коли важливо забезпечити генетичну мінливість (наприклад, для ренатуралізації ландшафту), а вегетативне — для культурних форм, де необхідно забезпечити однорідність вироблених саджанців. Існує велика кількість методів вегетативного розмноження (стеблові і кореневі живці, відсаджування, поділ, мікророзмноження). Формування розсади проводять у формувальних секціях (шкілках), де під час двох, трьох і більше пересадок обрізають корінь , підживлюють, прищипують стебла, обрізають крону. Шкілки, ділянки для формування, з мережею доріг і стежок займають великі площі. Є розсадники зі штучними умовами (оранжереї, теплиці, огороджені грядки).
Європейські розсадники мають давні традиції, як правило, займаються вузькою спеціалізацією. Якісь вирощують високоякісні підщепи та матково-живцевий поріст, інші, купуючи підщепи, живці, займаються виробництвом саджанців. Більшу частину саджанців європейські виробники вирощують, отримуючи аванс за рік-два до виконання замовлення. У країнах Європи виробники об’єднані в спілки, асоціації, товариства. Це дає змогу при відносно невеликих фінансових витратах ставати власниками права на розмноження нових сортів. У європейських країнах є «сорти суспільного надбання», які вирощують 25 років і більше. Їх можна розмножувати і реалізовувати вільно, без сплати відповідних податків.
Мистецтво вирощування саджанців із живців, ймовірно, належить римлянам. Перші відомі відомості про розсадники, які вирощували саджанці дерев, належать до часів Римської імперії, з 2-го століття до нашої ери. У середні віки рослини розмножували та культивували переважно в монастирських садах. З 14-го століття створюються княжі сади з власною рослинною культурою. Після Тридцятилітньої війни вперше було проведене планомірне омолодження лісів саджанцями. Використання деяких дерев для різних ремесел призвело до масового вирощування дерев. Використовувалася відмежована ділянка саду біля будинку. З епохи бароко в дворових садах і парках аристократичних резиденцій закладаються розсадники дерев. Спочатку вони були призначені для задоволення особистих потреб, а не для продажу. З другої половини 16-го століття були видані перші постанови про ліси та лісове господарство, щоб протидіяти надмірній експлуатації лісів в епоху Середньовіччя, що призвело до таких проблем, як ерозія, брак деревини та посухи. Одним із заходів були лісові розсадники для виробництва молодняку для лісовідновлення.
На додаток до лісничих шкіл у Німеччині, перші розсадники фруктових дерев можна простежити з 17-го століття. У Франції частина розсадника дерев, який був створений у 1650 році картузіанцями у фруктовому саду Шартрез де Парі і з тих пір включений до Люксембурзького саду, діє і досі. У Данії з 1670 року держава ввела обов’язкове насадження дерев на місці вирубаного лісу, а з 1680 року вимагала створення розсадників. У Швеції лісове господарство почали оновлювати насадженнями в середині 18-го століття. У 1860-х роках були засновані перші розсадники у Фінляндії.
З Нового Світу в Центральну Європу потрапили численні види дерев, кушів, які досі є затребуваними у декоративному мистецтві, у садах і парках.
Наприкінці 80-х і на початку 90-х років минулого століття в Україні нараховувалось понад 200 розсадників. Площа деяких сягала понад 450 гектарів. Зараз в Україні зареєстровані близько сотні малих і великих розсадників. Найбільший розсадник займає 200 гектарів. Це - розсадники з великим обсягом виробництва (мільйон і більше саджанців плодових) і невеликі фермерські господарства з обсягом до 10 тисяч штук, орієнтовані здебільшого на приватний сектор. Є ще "нелегальні" (не внесені до реєстру) розсадники, які вирощують велику кількість саджанців (в основному для власних потреб) і невеликі приватні розсадники з обсягами вирощування від 500 до 2000 штук. Який обсяг ринку займають "нелегальні" розсадники, оцінити складно. Загалом у розсадниках вирощують величезний асортимент хвойних, листяних дерев і кущів, а також крупноміри, алейні дерева, ексклюзивні рослини, топіарі, бонсаї. З розсадників саджанці постачаються до садових центрів, звідки розходяться гуртом і вроздріб. З ґрунту продаж рослин відбувається сезонно, лише весною та восени. Декоративні рослини утримуються в контейнерах об’ємом від 1,5 до 600 літрів. В Україні розсадники - на стадії активного розвитку. Розсадники шукають свою нішу та специфікацію виробництва поміж провідними виробниками Бельгії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Франції, де розсадники мають понад сторічну історію. На вітчизняному ринку бракує навиків і фахівців. В техпарках розсадників працюють малогабаритні садові машини, використовуються мінітрактори та багатофункціональні мотоблоки. Для основного обробітку, на заміну плугам, використовують копальні машини для перекопування ґрунту на глибину до 50 сантиметрів. Для міжрядного обробітку використовують фрези, а для викопування великих рослин — спеціальні самохідні викопувальні машини. Працює навантажувальна техніка. Протягом останніх кількох років у сільськогосподарських підприємствах значно зросли площі насаджень малини, лохини, смородини і суниці садової. Через потребу в садивному матеріалі виробники закладають маточники і вирощують власні саджанці.
В Україні є розсадники, які вирощували і вирощують садивний матеріал, якість якого відповідає європейському рівню. Проте на даний час українські садівники віддають перевагу закордонному садивному матеріалу. Вважається, що він більш безпечний та якісніший.
Та не все іноземне можна впроваджувати в Україні. Значні площі яблуневих садів, засаджені імпортним садивним матеріалом, підмерзли взимку чи були уражені бактеріальним раком чи бактеріальним опіком. Не для всіх регіонів України підходять деякі імпортні сорти груші. Помилковою є практика поширення сортів типу Брейбурн, Грені Смітт в центральні, північні та західні регіони України, де обмежений вегетаційний період та недостатня температура не дозволяють отримувати якісні за смаковими властивостями плоди.
призначені для вирощування садивного матеріалу, який в подальшому використають для лісорозведення і штучного лісовідновлення, озеленення міст, населених пунктів і створення захисних лісових насаджень і плодових садів. За профілем основної діяльности розсадники поділяють на лісові, лісомеліоративні, декоративні та плодові.
У лісових лісомеліоративних розсадниках вирощують переважно сіянці та саджанці для створення лісових культур і лісо-меліоративних насаджень. У декоративних і плодових розсадниках вирощують головним чином великомірний садивний матеріал – саджанці для робіт з озеленення та створення садів.
За тривалістю лісові розсадники поділяють на тимчасові (до п’яти років) і постійні, які закладаються терміном на 25-50 років. Якщо в діяльності лісогосподарських підприємств плануються значні лісокультурні роботи, розраховані на багато років, то для забезпечення їх садивним матеріалом організовують постійні розсадники.
Лісові розсадники, що підпорядковані державним лісгоспам або міжгосподарським лісгоспам, залежно від їх площі, поділяють на малі (до 5 гектарів), середні (6-15 гектарів) та великі (понад 15 гектарів), а також базові, площею 25 гектарів і більше.
Для використання садивного матеріалу передбачаються тимчасові розсадники невеликих розмірів, закладених на кожному лісництві.
За принципом організації території розсадники поділяються на звичайні або традиційні (прямокутні, квадратні, рідше багатокутні), кругові, піднаметові, смугові.
Звичайні (традиційні) – з полями, як звичайно, прямокутної форми на відкритих площах (основний вид розсадників).
Кругові – невеликі за площею з формою кола або еліпса.
Піднаметові – закладаються безпосередньо під наметом лісу, в попередньо зріджених насадженнях.
Смугові (стрічкові) – створюються на смугах розкорчованих зрубів, шириною 15-30 метрів, які чергуються з смугами деревостану, шириною 50-100 метрів.
.JPG)
