Розум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розум (лат. ratio; грец. νους) — це пізнавальні та аналітичні здібності людини. Хоча інші види іноді демонструють деякі з цих функцій, слово зазвичай використовують у зв'язку з людиною. Слово розум має архаїчний еквівалент ум.

У синодальному перекладі Біблії словом розум (ум Божий) перекладається те, що в церковнослов'янській позначено як серце (лат. cor) (Ізе 28:2). Проте термін розум (оумъ, лат. sensum) зустрічається і в церковнослов'янському перекладі Біблії (1Кор 2:16; {{1Кор 14:20; Фил 4:7). Розум (лат. mens) протиставляється духу як здатність розуміння (1Кор 14:14).

Українське слово "розум" в перекладній літературі часто використовується як переклад санскритського терміну чітта, англійського mind і німецьких термінів geist (дух)[1]. До латинських синонімів можна віднести «інтелект» (від лат. intellectus — розуміння, пізнання) — розум розум, розсудок, розумові здібності: вчитися з досвіду, пристосовуватися, адаптуватися до нових ситуацій, застосовувати знання, щоб управляти довкіллям або мислити абстрактно[2].

Іноді розумами називають учених, нобелівських лауреатів, радників, аналітиків і фахівців, які займаються інтелектуальною працею[3][4][5].

Параметри «розуму»[ред.ред. код]

До параметрів, що формують відмінні особливості інтелектуальної системи людини, відносять:

  • об'єм робочої пам'яті, здатність до прогнозування, безкорисливої допомоги, діяльності за допомогою знарядь, логіки[6],
  • багаторівневу (6 шарів нейронів) ієрархію системного відбору цінної інформації[7],
  • свідомість[8],
  • пам'ять[9].

Виділяють біофізичні параметри "інтелектуальної енергетики" : кількість інформації, прискорення (частота, швидкість) і відстань її передачі, - з об'єднанням їх у "формулу інтелекту" [10].

Місце "розуму" у свідомості[ред.ред. код]

У процесах свідомості, що склалася, самоспостереження розрізняє три основні групи явищ :

  1. Сприйняття та їх інтелектуальну переробку;
  2. Зміни емоційної рівноваги;
  3. Вольові імпульси.

Розрізнення це має характер абстракції в тому сенсі, що невідомі стани свідомості, в яких будь-який з цих елементів був би відсутній повністю; але можливість різного кількісного і якісного їх комбінування і неможливість зведення одного з них до інших примушує розрізняти їх так само, як розрізняємо ми в об'єктивних предметах форму і колір, ніколи не спостережувані в чистому вигляді. Перша з основних груп психічних процесів має назву розум, розумової або пізнавальної діяльності. Різноманітність явищ цієї групи і кількісне переважання диференційованих інтелектуальних процесів над процесами обох інших груп вели і нерідко ведуть досі до надмірного розширення об'єму поняття "розум" і ототожненню з ним усієї сукупності явищ свідомості; з іншого боку, та роль, яку в інтелектуальній діяльності культурної людини відіграють найскладніші процеси переробки сприйняття, веде до звуження об'єму поняття, що вносить таку ж плутанину, і ототожнення "Розуму" з цими процесами, сукупність яких називається розсудком, розумом (філософія) і т. ін.

Тричленний поділ отримав в психології загальне поширення завдяки, головним чином, Іммануїлу Канту. Вивчати розумову діяльність можна або в її елементах (Сприйняття, Увага, Асоціації, Пам'ять, Розсудок, Розум (філософія), Судження), або оскільки вони об'єднані в індивідуальній психології і характеризують інтелектуальну індивідуальність. Характерна особливість людської свідомості полягає в тому, що з незліченної безлічі явищ зовнішнього світу матеріал для розумових операцій надає тільки мізерна частина - явища, що їх можна сприйняти органами чуття.

Розум, досвід та органи чуття[ред.ред. код]

Лора Бріджмен (18291889). Внаслідок скарлатини у віці двох років утратила зір, слух, частково почуття смаку і Нюху. Навчилася грамоті, вела щоденник, писала вірші. Її доля увійшла до історії як один з перших задокументованих випадків успішного навчання сліпо-глухих людей.
Кімната Мері — філософський уявний експеримент, що його запропонував австралійський філософ Френк Джексон. У ньому робиться спроба спростувати фізикалістські уявлення про розум.

Можна уявити собі душевний світ, область сприйняття якого обмежена майже виключно дотиковими враженнями (сліпа і глухоніма Лора Бріджмен); за цих умов можливе утворення досить складних уявлень, але душевне життя вирізнятиметься винятковою однобічністю. З-поміж зорових і слухових сприйняттів, більше значення для розумового розвитку мають, мабуть, останні, внаслідок їх тісного зв'язку зі звуковою промовою, завдяки якій людина може використовувати розумовий досвід, що його накопичили попередні покоління: глухонімі, які не отримали освіти, залишаються все життя на рівні недоумкуватих навіть у тому випадку, коли глухота не залежить від загальнішого ураження мозку.

Але й при повній неушкодженості органів чуття не всі враження, які на них діють, входять у людську свідомість як матеріал, придатний для подальшої розумової переробки. Велика частина отримуваних щодня вражень для цього занадто неясні й розпливчаті. Для того, щоб вони стали сприйняттями, потрібні, окрім умов фізіологічного характеру, умови інтелектуальної властивості, що визначають інтелектуальну індивідуальність. Враження стають ясними сприйняттями тільки у тому випадку, якщо вони зустрічають у свідомості людини свого роду резонатори, у вигляді образів пригадування, що містяться в ній, спільне збудження яких посилює чуттєве подразнення (апперцепція). Людина, незнайома з рослинним світом, отримає при розгляді квітки дивовижно мізерну кількість сприйняттів, як порівняти з ботаніком. Те ж спостерігають на собі неспеціалісти при відвідуванні, наприклад, виставки машин. Одиничні сильні враження можуть при цьому ще проникати у свідомість, але вони в ній не затримуються і не засвоюються, оскільки не вступають у зв'язок з нашими уявленнями і поняттями і залишаються без наслідків в сенсі подальшої розумової переробки.

У такому становищі, стосовно усієї області зовнішніх вражень, перебуває свідомість дитини одразу після її появи на світ. Поки враження зовнішнього світу не утворили ще ніяких міцних слідів для спогадів, доти не виникає і та тканина психологічних відношень, в якій усі подальші враження негайно ж сплітаються з розумовими надбаннями попереднього часу. Навіть тоді, коли враження, що часто повторюються, створили вже у свідомості дитини міцні сліди, число її сприйняттів вирізняється великою бідністю й однобічністю, відповідно до нечисленності і одноманітності її спогадів. Так само є мізерними і односторонніми сприйняття дикуна. Освіта і наука підвищують нашу сприйнятливість до зовнішніх вражень, створюючи в нашій свідомості суголосся з найрізноманітнішими враженнями від зовнішнього світу. Найважливішим наслідком впливу наявного запасу уявлень на процес сприйняття є можливість вибору між враженнями, що діють на нас. Зміст свідомості дитини перебуває в повній залежності від випадковостей її навколишнього оточення; на неї діють в кожен цей момент лише найбільш сильні подразники, незалежно від внутрішнього зв'язку явищ.

У дорослих навпаки процес сприйняття все більш і більш підкоряється схильностям кожного, що складаються з особистого душевного досвіду. Людина сприймає переважно ті враження, які знаходять відгомін в накопичених нею уявленнях і їх асоціаціях; кожен крок в цьому напрямі прогресивно посилює чутливість, а отже, зрештою, найменший натяк на близьке нашому інтелектуальному світу враження викликає ясне і виразне сприйняття. Таким чином підтримується єдність людської особистості, створюється інтелектуальна індивідуальність. Зі сказаного зрозуміло, що визначний вплив на увесь хід нашого розумового життя робить пам'ять.

Розум і пам'ять[ред.ред. код]

Поширене уявлення, що не пов'язує розвиток пам'яті з розумовим розвитком, ґрунтується на непорозумінні. Наші спогади не лише утворюють ту мережу, в яку вплітаються нові враження, але частково визначають вибір тих сприйняттів, які увійдуть до нашої свідомості як оновлювальний матеріал, і того місця, яке вони займуть в загальній мережі психологічних стосунків. Вони впливають не лише на кількість, але й на якість отримуваних сприйняттів. Сучасна цивілізована людина бачить у фетиші не те, що бачить у ньому африканський дикун з первісного племені; аперципований об'єкт змінюється під впливом "аперципувальної маси", як і сам він її видозмінює, з'єднуючись з нею. Послаблення пам'яті в старості або під впливом прогресивного паралічу веде до розпаду розумового життя й втрати інтелектуальної індивідуальності: особа стає безпорадною жертвою випадкових найсильніших вражень моменту, що не поєднуються один з одним і залишаються без подальшої переробки.

Те протиставлення пам'яті розумовому розвитку, про яке було згадано, ґрунтується на ототожненні пам'яті взагалі з деякими спеціальними її видами. Звичка до абстрактного мислення може, наприклад, послаблювати конкретні спогади, тому що відвернення і полягає в тому, що в процесі складної і різнорідної асоціації уявлень відпадають їх конкретні риси; на крайніх ступенях цього процесу конкретні риси можуть бути навіть відсутніми абсолютно і бути заміщеними символом або знаком. На цих східцях можливе те явище, яке Гете охарактеризував словами : "Wo die Begriffe fehlen, da stellt ein Wort zur rechten Zeit sich ein", тобто виникнення ідей, позбавлених всілякої конкретної основи у формі конкретних образів, спогадів, - підводний камінь, об який так часто розбивалися філософські умогляди. Непотрібно, проте, виводити звідси висновок несприятливий для пам'яті взагалі; навпаки, абстрактне мислення припускає наявність складного і різнорідного комплексу спогадів.

Розум і увага[ред.ред. код]

Діти в стані уваги. Увага виявляє істотний вплив на перебіг розумової діяльності, підвищуючи нашу здатність сприймати.

Іншим важливим чинником, що впливає на перебіг розумової діяльності, є увага. Вона робить вплив вже на процеси сприйняття, підвищуючи нашу сприйнятливість до тих вражень, на які вона спрямована. Ще значнішою є її роль в процесах переробки сприйняттів. Якщо сприймаються тільки враження, що знаходять собі відгомін в апперципувальній масі нашої свідомості, то зв'язок цей у будь-якому разі обопільний, і сприйняття пожвавлюють в нашій свідомості тільки суголосні сліди колишнього душевного досвіду. Подібних суголосних слідів в розвиненій свідомості кожне сприйняття знаходить так багато, що мимовільна течія уявлень, що виходять з них, може приймати украй різноманітний і іноді абсолютно безладний характер.

Останнє спостерігається в тих випадках, коли, під впливом втоми, ми "даємо повну волю" нашим асоціаціям уявлень; у свідомості проносяться тоді хаотичні уривки уявлень, сполучені між собою часто тільки випадковим зовнішнім зв'язком, які заводять нас так далеко від початкового пункту наших роздумів, що, зробивши зусилля над собою для огляду пройденого нами шляху, ми стаємо у безвихідь перед зигзагами наших уявлень.

В ще різкішій формі це спостерігається при "вихорі ідей" у психічнохворих. Увага вносить в плин наших уявлень планомірність; невідомим нам ближчим шляхом вона, за посередництва суголосних з цим сприйняттям "резонаторів", посилює усе те, що відповідає планам, бажанням і потребам особи і таким чином створює для течії уявлень певні рамки. Стійкість уваги, здатність до її зосередження залежить, мабуть, перш за все від емоціональної характеристики особи, глибини і стійкості її емоцій, - а останнє визначається існуванням у свідомості потужної, тісно об'єднаної групи уявлень та ідей. Цим, ймовірно, пояснюється те, що здатність до глибокого зосередження уваги часто можна побачити у "вузьких" і "однобічних" людей.

Поєднання здатності до стійкої уваги з широтою і різнобічністю ідейного змісту свідомості дає геніїв. Помилка, що її часто здійснюють люди, які говорять про "неуважність" вченого і про "неуважність" дитини, що відволікається від навчання через найменшу дрібницю, походить від змішування двох прямо протилежних явищ: в останньому випадку проявляється повна нездатність зосередити на чомусь увагу (явище, що часто буває й у дорослих під впливом втоми), в першому - таке глибоке зосередження уваги на внутрішній роботі, що не пов'язані з нею предмети не в змозі досягти свідомості. На вищих щаблях цього стану перед розумовою роботою, яка заповнює усю свідомість, може відступити на задній план навіть смертельна небезпека (приклад: передсмертні хвилини Архімеда).

Розум і втомлюваність[ред.ред. код]

Важливим моментом, що визначає перебіг розумової діяльності, є "втомлюваність" особи. Вона дуже велика у недоумкуватих, ідіотів, при старечому розпаді розумового життя. Вона зменшується під впливом вправ, проявляється менш помітно під час діяльності в знайомих галузях, але як показали новітні дослідження, - має, подібно до пам'яті й уваги, різко індивідуальний характер і входить в характеристику інтелектуальної індивідуальності як одна з істотних її ознак. Особливий вид стомлюваності ми маємо в тих випадках, коли вона прямо пов'язана з підвищеною вразливістю: ці випадки і привели до виникнення теорії, що ототожнює геній з психозом, оскільки геніальність часто супроводжується різко вираженою невра- і психастенією. Залежачи від посиленої вразливості і знаходячи в останній собі поправку, ця стомлюваність не виключає - за сприятливих умов - можливості великої за своїм обсягом роботи.

Розум і емоції[ред.ред. код]

На емоції інтелектуальна діяльність виявляє стримувальний вплив; уявлення, сполучене з яскравою емоцією, вступаючи в асоціацію з іншими низками уявлень, знаходить серед них уявлення, пов'язані з іншими відчуттями, тими що нейтралізують до певної міри первинну емоцію. Але разом з тим вона поглиблює їх: якщо з одним з членів складної асоціації пов'язана пережита нами колись емоція, то чим різноманітніша і складніша асоціація, тим частіше з найрізноманітніших приводів виникатиме у нас в пам'яті спогад про цю емоцію. Поширене уявлення про те, що "освіта не робить людей щасливішими" має, тоді підставу, якщо критерієм щастя вважати безпосередню життєрадісність, а не інтенсивність і повноту душевного життя: дикуни і діти, з їх нерозвиненою пам'яттю, безпосередніші й життєрадісніші, ніж освічена людина, що зберігає спогади про минулі страждання, що забарвлюють відтінком смутку і турботи думки про майбутнє. Емоції перших яскравіші, але більш поверхові. У якісному відношенні інтелектуальна діяльність впливає особливо на розширення симпатичних відчуттів; вплив її в цьому відношенні такий різкий, що відому формулу: "Все зрозуміти, означає все пробачити", можна було б з повним правом парафразувати так : "Все пізнати, означає все полюбити".

Інтелектуальна діяльність супроводжується особливими "інтелектуальними емоціями". Подібно до інших вищих емоцій, інтелектуальні емоції поступаються за своєю інтенсивністю нижчим у момент їх появи, але характеризуються незрівнянно більшою здатністю до відновлення. Супроводжуючи майже безперервно наше мислення впродовж усього життя, вони у особи з широко розвиненою розумовою діяльністю надають основному фону душевного настрою стійкість і рівність і можуть зникнути тільки під впливом виключно важких потрясінь, що надламують психічну індивідуальність. Розумова діяльність різко затримує нашу реакцію на зовнішні враження. У цій затримці і сенс її виникнення в філогенезі органічного світу, як одного з механізмів пристосування організмів до складнішого середовища. Окрім простих вражень, що викликають навіть у сучасної людини прості рефлекси (рефлекторний кашель при попаданні в дихальне горло чужорідного тіла, рефлекторна блювота і т. д.), на організм діють явища, що складаються з ряду послідовних вражень.

Функція розумової діяльності і полягає в тому, щоб затримати реакцію під час дії першого з цих вражень, дати можливість подіяти наступним враженням, дати можливість поєднуватися новим сприйняттям зі спогадами про колишній досвід і виробити доцільну і планомірну реакцію. Вироблені за посередництва свідомості складні ряди реакцій на складні ряди вражень перетворюються завдяки навичці в інстинктивні, тобто такі що протікають настільки швидко, що зазвичай вони не проникають у свідомість і підходять до типу рефлексу. Розумовій діяльності настільки властива схильність до затримки реакцій, що при односторонньому напрямі душевного розвитку тільки у бік виховання розуму, легко виникають явища "паралічу" або, вірніше, "недорозвинення волі".

Розум і воля[ред.ред. код]

Доктор Стрейнджлав намагається впоратися зі своєю власною рукою, що діє проти його волі.

Нормальний ряд психічних процесів (сприйняття, інтелектуальна переробка, вольова реакція) часто не здійснюється в повному обсязі або під впливом пасивної мрійливості, або внаслідок того, що виховання замінює самодіяльність дисципліною і ставить рефлекторне виконання наказу на місце вольового акту, що витікає з інтелектуальної роботи особистості. Звідси може статися те дивне роз'єднання інтелектуальної і вольової сфер, яке так часто вражало моралістів і знайшло собі вираження у відомому вірші: «vidéo meliora proboque, deteriora sequor» ("Бачу і схвалюю краще, а слідую гіршому", Овідій, "Метаморфози"). Дії особи визначають при цьому переважно звички, що набули інстинктивного характеру, і не мають опори у її інтелектуальному світі, знаннях, переконаннях і поглядах. Перехід інтелектуального процесу у вольовий імпульс можливий тільки при значній енергії першого, тому подібне явище можна побачити навіть у людей з розвиненою волею в моменти втоми і є одним із стійких симптомів неврастенії, що відбивається не стільки на якості, скільки на енергії розумових процесів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. СВІДОМІСТЬ ЧИ РОЗУМ? (про вибір термінів для перекладів буддійських текстів)(рос.)
  2. Британська енциклопедія, 2012 [1](англ.)
  3. Найкращі розуми США сперечаються, чи значить теперішня криза смерть капіталізму(рос.)
  4. Президент найкращі розуми поговорити про дітей(рос.)
  5. Найкращі розуми Омська розробляють проект у галузі нанотехнологій(рос.)
  6. Марков А. Эволюция человека. Обезьяны, нейроны, душа. М.:Астрель. 2011. — 512 с.ISBN 978-5-271-36294-1
  7. Хокинс Д., Блейксли С. Об интеллекте. М.:ООО "И. Д. Вильямс, 2007. — 240 с.ISBN 978-5-8459-1139-1
  8. Рамачандран В. С. Рождение разума. Загадки нашего сознания. М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2006. — 224 с.ISBN 5-9693-0022-5
  9. Кандель Э. В поисках памяти. Возникновение новой науки о человеческой психике. М.:Астрель. 2012. 736 с. ISBN 978-5-271-36938-4
  10. Еремин А. Л. Ноогенез и теория интеллекта — Краснодар: СовКуб, 2005. — 356 с. ISBN 5-7221-0671-2

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]