Розширення НАТО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хронологія розширення НАТО.

Розширення НАТО — процес вступу нових членів до Організації Північноатлантичного договору — військового союзу держав в Європі та Північній Америці, що становить систему колективної оборони. Процес вступу до альянсу регулюється Статтею 10 Північноатлантичного договору і наступних угод. Країни, охочі приєднатися повинні відповідати певним вимогам і завершити багатоступінчастий процес, що включає політичний діалог і військову інтеграцію. Процес приєднання перебуває під контролем Північноатлантичної ради, керівного органу НАТО.

Після утворення в 1949 р. з дванадцятьма членами-засновниками НАТО зросло шляхом включення Греції та Туреччини в 1952 р. та Західної Німеччини в 1955 р., а потім Іспанії в 1982 році. Після закінчення "холодної війни" та возз'єднання Німеччини в 1990 р. в НАТО відбулися дебати про продовження експансії на схід. У 1999 р. Польща, Угорщина та Чехія приєдналися до НАТО на тлі багатьох дебатів в організації та протидії Російської Федерації. Ще одне розширення відбулося з приєднанням семи країн Центральної та Східної Європи: Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Румунії, Словаччини та Словенії. Вперше ці країни були запрошені розпочати переговори про членство під час самміту в Празі 2002 року та вступили до НАТО незадовго до саміту 2004 року в Стамбулі. Албанія та Хорватія приєдналися 1 квітня 2009 р. До саміту Страсбург – Кель 2009 р. Останніми державами-членами, які вступили НАТО є Чорногорія — 5 червня 2017 року та Північна Македонія 27 березня 2020 року.

Станом на 2020 рік НАТО офіційно визнає трьох членів, які прагнуть вступу: Боснію і Герцеговину, Грузію і Україну. Однак поки План дій щодо членства в НАТО має тільки Боснія і Герцеговина. Наразі розширення є предметом дискусій у кількох країнах, що не входять до альянсу, а в таких країнах, як Швеція, Фінляндія та Сербія, проводяться відкриті політичні дебати на тему членства, тоді як у таких країнах, як Україна, євроатлантична інтеграція прописана в Конституції України. Включення країн, які раніше входили до Східного блоку та Радянського Союзу, стало причиною посилення напруженості між країнами НАТО та Росією.

Історичні розширення[ред. | ред. код]

Four men stand behind podiums with their country names of France, Germany, United Kingdom, and United States, in front of a backdrop of the Eiffel Tower.
Переговори в Лондоні та Парижі в 1954 р. закінчили союзницьку окупацію Західної Німеччини та дозволили її переозброєння як члена НАТО.

З моменту свого заснування в 1949 р. в НАТО входили нові члени. Дванадцять країн були засновницями НАТО: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія та США. Перші роки "холодної війни" суттєво розділили капіталістичні держави за підтримки Сполучених Штатів та комуністичні держави-сателіти Радянського Союзу. Цей розкол полегшив включення Португалії під керівництвом Антоніо Салазара до НАТО і закликав антикомуністичні уряди Греції та Туреччини приєднатися до НАТО в 1952 році. Греція припинила своє членство в 1974 році через турецьке вторгнення на Кіпр, але приєдналася до неї в 1980 році за співпраці Туреччини.[1]

Боннсько-паризькі конвенції припинили окупацію союзників у Західній Німеччині і були частково ратифіковані за умови вступу Західної Німеччини в НАТО, що і було зроблено в 1955 році. Хоча спочатку Ізоляціонізм, Іспанія за Франциско Франко була рішуче антикомуністичною і прив'язаною шляхом регулярних оборонних угод з країнами НАТО. Після переходу до демократії Іспанія зазнала тиску з метою нормалізації своїх європейських відносин, включаючи вступ до НАТО, що і було зроблено в 1982 р. Референдум у 1986 р. Підтвердив підтримку цього населенням.

Возз'єднання Німеччини та відносини з Росією[ред. | ред. код]

Перше розширення НАТО після холодної війни відбулося з возз'єднанням Німеччини 3 жовтня 1990 р., Коли колишня Східна Німеччина стала частиною Федеративної Республіки Німеччини та альянсу. Про це було домовлено в Договорі про дві плюс чотири на початку року. Щоб забезпечити схвалення СРСР єдиної Німеччини, що залишилася в НАТО, було домовлено про те, що іноземні війська та ядерна зброя не будуть розміщуватися в колишній Східній Німеччині, і була піднята тема подальшого розширення НАТО на Схід.[2] Про розширення НАТО в згадуваних угодах про возз'єднання Німеччини вересня – жовтня 1990 р. Немає згадки, тому офіційного зобов'язання не розширювати не було.[3][4]

Розширення НАТО знову стало суперечливою темою в 2010-х роках із діями Російської Федерації в Україні. Незалежно від того, чи Захід неофіційно зобов'язувався не розширювати НАТО на Схід, є предметом суперечок між істориками та науковцями з міжнародних відносин. Історик Гарвардського університету Марк Крамер відкидає існування неформальної домовленості,[5] тоді як політолог Техаського університету А&M Джошуа Р. Іцковіц Шифрінсон стверджує, що існувала неофіційна угода. У грудні 2017 року Світлана Савранська та Том Блантон з Архіву національної безпеки Університету Джорджа Вашингтона стверджували, що нещодавно розсекречені документи свідчать про існування неформальної домовленості.[6][7] Під час візиту до Польщі президент Борис Єльцин заявив президенту Леху Валенсі, що "Російська Федерація не виступає проти членства Польщі в НАТО і не сприймає членство в НАТО як загрозу для Російської Федерації". Під тиском опозиції в Російської Федерації ця неформальна декларація була скасована у вересні офісом президента Єльцина.[8]

Джек Метлок, посол США в Радянському Союзі в останні роки, сказав, що Захід дав "чітке зобов'язання" не розширюватися, і розсекречені документи вказують на те, що радянські учасники переговорів справляли усне враження від таких дипломатів, як Ганс-Дітріх Геншер і Джеймс Бейкер що членство в НАТО не було за столом для таких країн, як Чехословаччина, Угорщина чи Польща. У 1996 році Горбачов писав у своїх мемуарах, що "під час переговорів про об'єднання Німеччини вони запевнили, що НАТО не буде розширювати свою зону операції на схід", і повторив цю думку в своєму інтерв'ю в 2008 році. Однак у 2014 році , Горбачов сказав: "Тема" розширення НАТО "взагалі не обговорювалась [у 1990 році], і вона не піднімалася в ті роки. Я кажу це з повною відповідальністю. Західні лідери не піднімали її. "Едуард Шеварднадзе, міністр закордонних справ Радянського Союзу між 1985 і 1991 роками, завжди стверджував, що "експансія НАТО за межі німецьких кордонів ніколи не підлягала переговорам".[9] За словами Роберта Зелліка, представника Державного департаменту, який бере участь у переговорному процесі "Дві плюс чотири", офіційних зобов'язань щодо розширення не було.[10]

Центральна та Східна Європа[ред. | ред. код]

Країни Центральної та Східної Європи наполягали на розширенні НАТО, зумовлене головним чином діями Російської Федерації на внутрішньому рівні (Перша чеченська війна) та на міжнародному рівні (Придністровська війна, Війна в Абхазії), а також закликами до відновлення СРСР,[11] які всі сприймалися як неоімперіалістичні серйозне занепокоєння щодо країн, які пам'ятали про подібні радянські наступи. Політичні партії, які не бажають переходити до членства в НАТО, такі як Болгарська соціалістична партія та словацька HZDS, були позбавлені повноважень.[12] Зацікавленість Угорщини приєднатися підтвердив референдум у листопаді 1997 р., який повернув 85,3 відсотка на користь членства,[13] аналогічно Польщі з підтримкою понад 80%.[14]

Вишеградська група[ред. | ред. код]

A long red table makes a pentagon around a blue floor with the NATO compass logo, while many rows of people in suits sit on all sides.
НАТО додала Чехію, Угорщину та Польщу на саміті у Вашингтоні 1999 року та створила протокол Плану дій щодо членства в НАТО.

У лютому 1991 р. Польща, Угорщина та Чехословаччина створили Вишеградську групу, яка виступає за європейську інтеграцію в рамках Європейського Союзу та НАТО, а також проводить військові реформи відповідно до стандартів НАТО. Внутрішня реакція НАТО на ці колишні країни Варшавського договору спочатку була негативною, але до Римського саміту 1991 року в листопаді члени домовились про низку цілей, які можуть призвести до вступу, таких як ринкова та демократична лібералізація, і що НАТО має бути партнером ці зусилля. У наступні роки були створені більш широкі форуми для регіональної співпраці між НАТО та його східними сусідами, включаючи Раду північноатлантичного співробітництва (згодом Раду євроатлантичного партнерства) та Партнерство заради миру.

Хоча інших членів Вишеграду запросили приєднатися до НАТО на її саміті в Мадриді 1997 року, Словаччина була виключена на підставі того, що кілька членів вважали недемократичними діями націоналістичного прем'єр-міністра Володимира Мечіара.[15] Румунія та Словенія розглядались для запрошення в 1997 році, і кожна з них мала підтримку видатного члена НАТО, Франції та Італії відповідно, але підтримка розширення не була одностайною, особливо в Конгресі США.[16] У відкритому листі до президента США Білла Клінтона понад сорок експертів із зовнішньої політики, включаючи Білла Бредлі, Сем Нанна, Гері Харта, Пола Нітце та Роберта Макнамару, висловили свою стурбованість з приводу розширення НАТО як дорогого, так і непотрібного з огляду на відсутність зовнішньої загрози з Російської Федерації на той час.[17]

Дослідження 2006 року в журналі "Дослідження безпеки" стверджувало, що розширення НАТО в 1999 і 2004 роках сприяло демократичній консолідації в Центральній та Східній Європі.[18]

Вільнюська група[ред. | ред. код]

Прапори НАТО, БолгаріЇ, Європейського Союзу у Військовому клубі м. Пловдив, Болгарія

Незабаром після падіння Берлінської стіни в 1989 році Джордж Х.В. Адміністрація Буша (1989-1993) почала внутрішні дискусії щодо того, чи можливо розширення НАТО. До середини 1992 р. в адміністрації з'явився консенсус щодо того, що розширення НАТО є розумним заходом реальної політики для зміцнення американської гегемонії. За відсутности розширення НАТО, представники адміністрації Буша побоювались, що Європейський Союз може заповнити вакуум безпеки у Східній Європі і тим самим кинути виклик американському впливу після холодної війни. В адміністрації Клінтона (1993-2001 рр.) велися активні дискусії між швидкою пропозицією повного членства у кількох вибраних країнах, яка стихає до більш повільного та обмеженого членства до широкого кола держав протягом тривалого періоду часу. Перемога Республіканської партії, яка виступала за агресивну експансію, на виборах до Конгресу США в 1994 р. допомогла змінити політику США на користь більш широкого розширення повноправного членства.[19]

На саміті у Вашингтоні 1999 року, де Угорщина, Польща та Чехія офіційно приєдналися, НАТО також випустило нові настанови щодо членства з індивідуальними "Планами дій щодо членства в НАТО" для Албанії, Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Північної Македонії, Румунії, Словаччини, та Словенія.[20] У травні 2000 р. ці країни приєдналися до Хорватії для створення Вільнюської групи з метою співпраці та лобіювання спільного членства в НАТО, і до саміту в Празі 2002 р. Сім було запрошено, що відбулося на саміті в Стамбулі 2004 р.[21] Російська Федерація була зла через приєднанням трьох країн Балтії, перших країн, що входили до складу Радянського Союзу, які вступили до НАТО.[22][23]

Адріатична хартія[ред. | ред. код]

Хорватія також розпочала План дій щодо членства на саміті 2002 року, що призвело до національних дебатів щодо того, чи потрібно там проводити референдум про членство в НАТО. Хорватський прем'єр-міністр Іво Санадер остаточно погодився в січні 2008 року в рамках формування коаліційного уряду з партіями HSS та HSLS не офіційно пропонувати його.[24] Чорногорія проголосила незалежність 3 червня 2006 року, а згодом нова країна приєдналася до програми "Партнерство заради миру" на Ризькому саміті 2006 року. Албанію та Хорватію запросили вступити до НАТО на саміті в Бухаресті 2008 року в квітні, хоча Словенія погрожувала утримати членство Хорватії через їх прикордонний суперечку в Піранській затоці.[25] Словенія ратифікувала протокол про приєднання Хорватії в лютому 2009 р.,[26] і Хорватія, і Албанія офіційно приєдналися до НАТО напередодні саміту в Страсбурзі-Келі 2009 р., Маючи невеликий спротив Російської Федерації.[27]

Чорногорія подала заявку на План дій щодо членства 5 листопада 2008 р.,[28] який був наданий у грудні 2009 р.[29] Чорногорія також розпочала повноправне членство в Адріатичній хартії країн, що претендують на НАТО, у травні 2009 р..[30] 2 грудня 2015 р. НАТО офіційно запросила Чорногорію приєднатися до альянсу,[31] з завершення переговорів у травні 2016 р.[32] Чорногорія офіційно вступила до НАТО 5 червня 2017 р.[33]

Північна Македонія приєдналася до програми "Партнерство заради миру" в 1995 році та розпочала свій план дій щодо членства в 1999 році одночасно з Албанією. На саміті в Бухаресті 2008 року Греція заблокувала запропоноване запрошення, оскільки вважала, що конституційна назва свого сусіда передбачає територіальні прагнення до власного регіону грецької Македонії. Країни-члени НАТО домовились, що країна отримає запрошення після вирішення суперечки щодо іменування Македонії.[34] Македонія подала позов на Грецію до Міжнародного суду (МС) щодо їх вето на членство Македонії в НАТО. Македонія була частиною Вільнюської групи і в 2003 році сформувала Адріатичну хартію з Хорватією та Албанією для кращої координації вступу до НАТО.[35] 12 червня 2017 року прем'єр-міністр Зоран Заєв дав знак, що розгляне альтернативні назви країни, щоб досягти компромісу з Грецією, врегулювати суперечку щодо імен і відмовити Греції проти вступу Македонії до альянсу. Суперечка щодо присвоєння імен була вирішена Преспанською угодою в червні 2018 року, згідно з якою країна прийняла назву Північна Македонія, що було підтримано референдумом у вересні 2018 року. НАТО запросило Північну Македонію розпочати переговори про членство 11 липня 2018 року, а офіційні переговори про вступ розпочалися 18 жовтня 2018 р.[36] Члени НАТО підписали протокол про приєднання Північної Македонії 6 лютого 2019 р.,[37] а більшість країн ратифікували договір про приєднання в 2019 р., Іспанія ратифікувала свій протокол про приєднання в березні 2020 р.[38] Збори також ратифікували договір одноголосно 11 лютого 2020 р.[39] Врешті-решт Північна Македонія стала членом НАТО 27 березня 2020 року.[40][41]

Дата Країна Розширення Map of NATO expansion since 1949
18 лютого 1952 Греція Греція Перше
Туреччина Туреччина
9 травня 1955 Німеччина Німеччина Друге
30 травня 1982 Іспанія Іспанія Третє
3 жовтня 1990 Об'єднання Німеччини
12 березня 1999 Чехія Чехія Четверте
Угорщина Угорщина
Польща Польща
29 березня 2004 Болгарія Болгарія П'яте
Естонія Естонія
Латвія Латвія
Литва Литва
Румунія Румунія
Словаччина Словаччина
Словенія Словенія
1 квітня 2009 Албанія Албанія Шосте
Хорватія Хорватія
5 червня 2017 Чорногорія Чорногорія Сьоме
27 березня 2020 Північна Македонія Північна Македонія Восьме

Критерії та процес[ред. | ред. код]

Члени і партнерки НАТО в Європі
   Члени НАТО
   План дій щодо членства
   Індивідуальний партнерський план
   Партнерство заради миру

Стаття 10[ред. | ред. код]

Північноатлантичний договір є основою організації, і як такий, будь-які зміни, включаючи нове членство, вимагають ратифікації усіма чинними підписантами договору. Стаття 10 договору описує, як країни, що не є членами, можуть вступити до НАТО, і викладає політику НАТО щодо "відкритих дверей":

Сторони можуть за одностайною домовленістю запросити будь-яку іншу європейську державу, яка може продовжувати принципи цього Договору та сприяти безпеці північноатлантичного простору для приєднання до цього Договору. Будь-яка запрошена держава може стати учасницею Договору, здавши на зберігання документ про приєднання до уряду Сполучених Штатів Америки. Уряд Сполучених Штатів Америки повідомить кожну зі Сторін про здачу на зберігання кожного такого документа про приєднання.[42]

Ця стаття встановлює два загальних обмеження для країн, що не є членами ЄС. По-перше, лише європейські держави мають право на нове членство, а по-друге, ці держави потребують не лише схвалення всіх існуючих держав-членів, але кожна держава-член може висунути деякі критерії, які необхідно досягти. На практиці НАТО формулює загальний набір критеріїв, але, наприклад, Греція на довгі роки блокувала вступ Республіки Македонія до НАТО через незгоду щодо використання назви "Македонія". Туреччина також виступає проти участі Республіки Кіпр в установах НАТО, доки кіпрська суперечка не буде вирішена.[43]

Починаючи з Римського саміту 1991 р., коли делегації його держав-членів офіційно пропонували співпрацю з європейськими новими демократичними державами, НАТО зверталось і надалі визначало очікування та процедуру додавання нових членів. Брюссельська декларація 1994 р. Підтвердила принципи статті 10 і призвела до "Дослідження щодо розширення НАТО". Опубліковане у вересні 1995 р., У дослідженні було висвітлено "як і чому" можливе розширення в Європі,[44] висвітлено три принципи договору 1949 р. Для членів: "демократія, свобода особистості та верховенство права".[45]

Як зазначив генеральний секретар НАТО Віллі Клаз, у дослідженні 1995 року не було зазначено "хто і коли",[46] хоча воно обговорювало, як нещодавно утворена Рада "Партнерство заради миру" та "Північноатлантичне співробітництво" може допомогти у процесі розширення,[47] і зазначило, що поточні Територіальні суперечки можуть бути проблемою для запрошення тієї чи іншої країни.[48] На саміті в Мадриді 1997 року глави держав НАТО опублікували "Мадридську декларацію про євроатлантичну безпеку та співробітництво", яка запросила три країни Східної Європи приєднатися до альянсу, з 12-ти, які на той момент просили приєднатись.[49]

План дій щодо членства[ред. | ред. код]

Найбільший крок у формалізації процесу запрошення нових членів відбувся на саміті у Вашингтоні 1999 року, коли механізм Плану дій щодо членства (ПДЧ) був затверджений як етап для поточних членів регулярного розгляду офіційних заявок кандидатів-членів. Участь країни у ПДЧ передбачає щорічне представлення звітів про її прогрес щодо п’яти різних заходів:[50]
  • Готовність вирішувати міжнародні, етнічні або зовнішні територіальні суперечки мирними засобами, відданість верховенству права та правам людини та демократичному контролю над збройними силами
  • Можливість сприяти обороні та місіям організації
  • Виділення достатніх ресурсів збройним силам, щоб мати можливість виконувати зобов'язання щодо членства
  • Безпека конфіденційної інформації та гарантії її забезпечення
  • Сумісність національного законодавства із співпрацею НАТО

НАТО надає зворотний зв'язок, а також технічні поради кожній країні та оцінює її прогрес на індивідуальній основі[51]. Як тільки країна погодиться відповідати вимогам, НАТО може надіслати їй запрошення розпочати переговори про вступ.[52] На даний час тільки одна країна має План дій щодо членства: Боснія і Герцеговина,[53] однак Грузія й Україна претендують на отримання ПДЧ. Колишніми учасниками ПДЧ були Албанія та Хорватія з травня 2002 року по квітень 2009 року, Чорногорія з грудня 2009 року по червень 2017 року та Північна Македонія з квітня 1999 року по березень 2020 року, після чого вони вступили до НАТО. Після остаточного процесу приєднання, коли його запросять, передбачається п’ять кроків, що ведуть до підписання протоколів приєднання та прийняття та ратифікації цих протоколів урядами нинішніх членів НАТО.[54]

Прискорений діалог[ред. | ред. код]

Прискорений діалог був вперше запроваджений у квітні 2005 року на неформальній зустрічі міністрів закордонних справ у Вільнюсі (Литва) як відповідь на прагнення України до членства в НАТО та відповідні реформи, що відбувалися за президента Віктора Ющенка, і яка відбулася після підписання 2002 р. НАТО-Україна План дій за його попередника Леоніда Кучми.[55] Ця формула, яка включає обговорення «повного кола політичних, військових, фінансових питань та питань безпеки, що стосуються можливого членства в НАТО..., виникла в саміті в Мадриді 1997 року», де учасники домовились «продовжувати активізований діалог Альянсу з тими країнами, які прагнуть до членства в НАТО або які іншим чином бажають вести діалог з НАТО з питань членства»[56].

У вересні 2006 року Грузія стала другою, якій запропонували Прискорений діалог, після швидкої зміни зовнішньої політики за президента Михайла Саакашвілі[57], і того, що вони сприйняли як демонстрацію військової готовности під час кризи в Кодорі 2006 року.[58] Чорногорія, Боснія і Герцеговина та Сербія отримали пропозиції на саміті в Бухаресті у квітні 2008 року.[59] Хоча їхні сусіди як просили, так і приймали програму діалогу, пропозиція Сербії була представлена, щоб гарантувати можливість подальших зв'язків з альянсом.[60]

Майбутнє розширення[ред. | ред. код]

   Країни-члени НАТО
   Країни у процесі приєднання
   Країни, яким пообіцяли запрошення
   Членство не є ціллю
   Країни не оголошували свої наміри щодо членства

Боснія і Герцеговина — єдина країна з Планом дій щодо членства, яка разом із Грузією була названа НАТО «країнами-претендентами» на засіданні Північноатлантичної ради 7 грудня 2011 року.[61] Україна була визнана країною-кандидатом після Революції Гідности 2014 року.

Країни аспіранти НАТО
Країна Партнерство заради миру Індивідуальний план з партнерства Прискорений діалог План дій щодо членства
Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина Грудень 2006 Вересень 2008[62] Квітень 2008[63] Грудень 2018[64]
Грузія Грузія Березень 1994 Жовтень 2004 Вересень 2006[65]
Україна Україна Лютий 1994 Листопад 2002 Квітень 2005[66]

Боснія і Герцоговина[ред. | ред. код]

A green tank with white letters spelling "IFOR" drives on a paved road lined with trees.
Під керівництвом НАТО румунські миротворці IFOR патрулювали Боснію і Герцеговину в рамках операції "Спільні зусилля".


Бомбардування НАТО в Боснії та Герцеговині в 1995 р. було спрямоване на армію боснійських сербів і разом з міжнародним тиском призвело до розв'язання Боснійської війни та підписання Дейтонської угоди в 1995 р. З тих пір НАТО очолювала Сили реалізації та Стабілізаційні сили, і інші миротворчі зусилля в країні. Боснія і Герцеговина приєдналася до програми "Партнерство заради миру" у 2006 році та підписали угоду про співпрацю у галузі безпеки в березні 2007 року.[67]

Боснія і Герцеговина розпочала подальшу співпрацю з НАТО в рамках їхнього Індивідуального плану дій щодо партнерства в січні 2008 року. Потім країна розпочала процес Інтенсифікованого діалогу на саміті в Бухаресті 2008 року. Цю країну запросили приєднатися до Адріатичної хартії кандидатів у НАТО у вересні 2008 року.

Федерація Боснії та Герцеговини в складі Боснії та Герцеговини висловила готовність вступити до НАТО, однак, вона стикається з постійним політичним тиском з боку Республіки Сербської, іншого політичного утворення в країні, поряд зі своїми партнерами в Російської Федерації. 2 жовтня 2009 року боснійський член Президентства Харіс Сілайджіч оголосив офіційну заявку на План дій щодо членства. 22 квітня 2010 р. НАТО погодилося розпочати План дій щодо членства в Боснії та Герцеговині, але з певними умовами. Вважається, що Туреччина є найбільшим прихильником членства в Боснії та сильно вплинула на рішення.

Однак умови ПДЧ передбачали, що жодна Щорічна національна програма не може бути розпочата, поки 63 військові об'єкти не будуть передані з політичних підрозділів Боснії центральному уряду, що є однією з умов закриття УВП. Керівництво Республіки Сербської виступило проти цієї передачі як втрата автономії. Усе рухоме майно, включаючи всю зброю та інше армійське спорядження, повністю зареєстроване як власність країни, починаючи з 1 січня 2006 року. Рішенням Конституційного суду Боснії та Герцеговини від 6 серпня 2017 року було вирішено, що спірний військовий об'єкт у Хан-Пієсаку бути зареєстрованою як власність Боснії та Герцеговини. Очікується, що це стане прецедентом для всіх інших подібних об'єктів, і, отже, може стати остаточним фактором, який дозволить активувати ПДЧ для Боснії. Незважаючи на те, що все нерухоме майно не повністю зареєстроване, НАТО схвалило активацію Плану дій щодо членства в Боснії та Герцеговині та закликало Боснію подати Річну національну програму 5 грудня 2018 року.[64]

Опитування, проведене в серпні 2010 року, показало, що 70% громадян підтримують членство в НАТО, але результати у двох суб'єктах, що входять до системи, були дуже різними. Хоча 90 відсотків Федерації Боснії та Герцеговини підтримали членство в НАТО, лише 33 відсотки в Республіці Сербській підтримали.[68]

Шанси на вступ до НАТО в Боснії можуть залежати від ставлення Сербії до альянсу, оскільки керівництво Республіки Сербської може не хотіти йти проти сербських інтересів.[69] У жовтні 2017 року Національна асамблея Республіки Сербської прийняла необов'язкову резолюцію проти членства Боснії та Герцеговини в НАТО.[70]

Грузія[ред. | ред. код]

A blue poster at a bus stop with the NATO logo and the words "OUR FOREIGN POLICY PRIORITY IS THE INTEGRATION INTO NATO" in white.
Плакат у серпні 2009 року в центрі Тбілісі, що сприяє інтеграції до НАТО

Після Революції троянд у 2003 році Грузія швидко рухалася до пошуку тісніших зв’язків з НАТО. Північний сусід Грузії, Росія, виступив проти більш тісних зв'язків, у тому числі тих, що були висловлені на саміті в Бухаресті 2008 року, де члени НАТО пообіцяли, що Грузія врешті приєднається до організації.[71]

Ускладненнями у відносинах між НАТО і Грузією є наявність російських військових сил на міжнародно визнаній грузинській території в результаті численних недавніх конфліктів, таких як російсько-грузинська війна 2008 року за території Абхазії та Південної Осетії, обидві з яких є велика кількість громадян Російської Федерації. 21 листопада 2011 р. Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв, виступаючи перед солдатами у Владикавказі поблизу грузинського кордону, заявив, що вторгнення Російської Федерації у 2008 р. перешкодило подальшому розширенню НАТО на колишній радянський простор.[72]

Необов’язковий референдум у 2008 році призвів до того, що 73 відсотки виборців підтримали вступ до НАТО. У травні 2013 року прем'єр-міністр Грузії Бідзіна Іванішвілі заявив, що його метою було отримати від НАТО План дій щодо членства (ПДЧ) для своєї країни в 2014 році. У червні 2014 року дипломати НАТО припустили, що хоча ПДЧ є малоймовірним, пакет " посилення співпраці "угоди були можливим компромісом. Андерс Фог Расмуссен підтвердив, що це може включати нарощування військового потенціалу та підготовку збройних сил.[73]

У вересні 2019 року міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров заявив, що "наближення НАТО до наших кордонів є загрозою для Російської Федерації". Він цитував слова, що якщо НАТО прийме членство Грузії зі статтею про колективну оборону, яка охоплює лише територію, керовану Тбілісі (тобто, за винятком грузинських територій Абхазії та Південної Осетії, обидві з яких в даний час є невизнаною республікою, що відокремлюється, за підтримки Російської Федерації) "ми не почнемо війни, але така поведінка підірве наші відносини з НАТО і з країнами, які прагнуть вступити в альянс".[74]

29 вересня 2020 року Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг закликав Грузію використовувати всі можливості для наближення до Альянсу та прискорення підготовки до членства. Столтенберг наголосив, що на початку цього року члени Альянсу домовились про подальше зміцнення партнерства між НАТО та Грузією. За його словами, НАТО вітає прогрес, досягнутий Грузією у проведенні реформ, модернізації збройних сил та зміцненні демократії. Варто зазначити, що до цього часу заклики Грузії до членства у таких формулюваннях не фігурували в риториці Генерального секретаря Альянсу. Водночас НАТО визнає прагнення Грузії до членства в Альянсі, як у випадку з Україною.[75]

Україна[ред. | ред. код]

Dozens of blue and yellow Ukrainian flags are held aloft in a wide crowd watching large screens on a square building.
Протести Євромайдану, які призвели до втечі Віктора Януковича, залучили підтримку західних політиків.
Україна встановила зв'язки з альянсом з Планом дій Україна - НАТО 22 листопада 2002 і приєдналася до ініціативи НАТО «Партнерство заради миру» у лютому 2005[76][./Розширення_НАТО#cite_note-FOOTNOTEYekelchyk2007202-78 [78]][./Розширення_НАТО#cite_note-FOOTNOTEYekelchyk2007202-78 [78]] Потім у квітні 2005 р. Україна взяла участь у програмі Інтенсифікованого діалогу з НАТО.
Two men in suits sit talking around a low wooden table.
Як президент Віктор Янукович прагнув до більш тісних відносин з Росією.

У березні 2008 року за президентства України Віктора Ющенка та прем'єр-міністра Юлії Тимошенко Україна надіслала офіційний лист-заявку на План дій щодо членства (ПДЧ), що є першим кроком до вступу до НАТО. Однак ці лідери гарантували свою опозицію щодо того, що членство в будь-якому військовому союзі не пройде без громадського схвалення на референдумі. Ця ідея отримала підтримку з боку ряду лідерів НАТО, особливо з країн Центральної та Східної Європи. Російські лідери, такі як прем'єр-міністр та новообраний президент Дмитро Медведєв, чітко заявили про свою протидію членству в Україні, і до початку саміту в Бухаресті у квітні 2008 року їхній емісар активно лобіював проти українського ПДЧ. Після певних дебатів між членами саміту Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер заявив на прес-конференції, що Україна разом із Грузією коли-небудь приєднається до НАТО, але жоден з них не почне Плани дій щодо членства. На цьому саміті президент Російської Федерації Владімір Путін у своїй останній міжнародній промові перед зміною роботи з Медведєвим перерахував свої скарги на НАТО і назвав членство України "прямою загрозою" для своєї країни.

Вибори 2010 року повернули Віктора Януковича до влади і ознаменували перелом у відносинах України з НАТО. У лютому 2010 року він заявив, що відносини України з НАТО в даний час є "чітко визначеними" і що "не йдеться про вступ України до НАТО". За його словами, питання членства України в НАТО може "колись виникнути, але ми не побачимо його найближчим часом". Під час візиту до Брюсселя в березні 2010 року він також заявив, що статус України як члена програми роз'яснювальної роботи альянсу не зміниться. Пізніше під час поїздки до Москви він повторив, що Україна залишатиметься "європейською, позаблоковою державою". Потім, 3 червня 2010 року, український парламент проголосував за виключення мети "інтеграції в євроатлантичну безпеку та членство в НАТО" із стратегії національної безпеки країни у законопроєкті, розробленому самим Януковичем. Законопроєкт забороняв членство України в будь-якому військовому блоці, але дозволяв співпрацювати з такими альянсами, як НАТО.

A group of men and women is Western business attire sit around a circular table with a blue tablecloth.
Петро Порошенко був обраний президентом України в 2014 році і зустрівся з лідерами НАТО до саміту у Валії, де було обговорено відносини з альянсом.

Після місяців вуличних акцій протесту на Євромайдані, які розпочались через його відмову підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом на користь угод з Росією, президент Янукович втік з Києва в лютому 2014 року, зрештою, до Російської Федерації, і парламент проголосував за його усунення з посади. Це призвело до чергових змін в напрямку асоціації України з Європою та, по суті, з НАТО. У 2014 році на сході України сталися проросійські заворушення, а Крим був анексований Російською Федерацією в березні. В рамках зусиль для заспокоєння зацікавлених груп новостворений прем'єр-міністр Арсеній Яценюк звернувся до цієї теми у своїй промові 18 березня 2014 року, наголосивши, що Україна не прагне вступу до НАТО. Президент США Барак Обама повторив цю позицію наступного тижня, закликаючи до більшої присутності НАТО у Східній Європі.

Однак у відповідь на російське військове втручання в Україну Яценюк заявив про свої наміри відновити заявку на інтеграцію до НАТО 29 серпня 2014 року, а в грудні 2014 року парламент України проголосував за скасування позаблокового статусу, прийнятого ним у 2010 році. Генеральний секретар Андерс фог Расмуссен заявив, що членство в НАТО все ще залишається варіантом для України, а підтримка членства в НАТО зросла до 64 відсотків в підконтрольній уряді Україні згідно з опитуванням, проведеним у липні 2015 року. Попередні опитування показали, що зменшення опозиції до членства пов'язане з триваючим втручанням Російської Федерації.

8 червня 2017 року Верховна Рада України проголосила мету членства України в НАТО[77]. У липні 2017 року президент Петро Порошенко заявив, що буде домагатися початку переговорів щодо Плану дій щодо членства в НАТО.[78]

Two men in business suits stand at white podiums in front of blue and white NATO flags and blue and gold Ukrainian flags.
Petro Poroshenko was elected as President of Ukraine in 2014, and met with NATO leaders on a number of occasions about Ukraine's relationship with the alliance.

У березні 2018 року НАТО визнало Україну країною аспірантом НАТО. 20 вересня 2018 року український парламент затвердив поправки до конституцій, які закріпили євроатлантичний і європейський курс України.

8 жовтня 2020 року під час зустрічі з прем'єр-міністром Борисом Джонсоном у Лондоні президент Володимир Зеленський заявив, що Україні потрібен «План дій щодо членства в НАТО», оскільки членство в НАТО сприятиме безпеці та обороні України.[79]

9 лютого 2021 року прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що розраховує, що Україна зможе отримати план дій щодо членства у НАТО одночасно з Грузією[80]. У відповідь, генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг під час візиту прем'єра Шмигаля до Брюсселя підтвердив, що Україна є кандидатом на вступ до членства в НАТО[81].

Через кілька тижнів після російського вторгнення в Україну в 2022 році колишній посол США в НАТО Іво Даалдер закликав запропонувати Україні членство в статті, опублікованій в The Atlantic.[82] Після вторгнення заклики до членства України в НАТО загострилися як в Україні, так і в країнах НАТО. У відповідь на вторгнення деякі країни, такі як Фінляндія та Швеція, почали серйозно розглядати питання про вступ до НАТО.[83]

Дебати щодо членства[ред. | ред. код]

Західно-центральна та Північна Європа[ред. | ред. код]

A sea-side cliff topped by a small white, spherical structure.
НАТО використовує радіолокаційні засоби на Мальті, яка, як і інші європейські держави, що не є членами НАТО, має в цілому відносини співпраці з організацією.[84]

Австрія, Фінляндія, Ірландія, Швеція та Швейцарія займали позиції нейтралітету під час холодної війни. П’ять країн зберегли цю позицію після закінчення «холодної війни», і всі вони тепер є членами «Партнерства заради миру». Усі, крім Швейцарії, тепер є членами Європейського Союзу.[85]

Мальта також займала позиції нейтралітету під час холодної війни і зберегла її після цього. Це держава-член Європейського Союзу та Партнерства заради миру. Кіпр є членом Європейського Союзу, але це єдина країна, яка не є членом Партнерства заради миру.[85] Будь-який договір щодо Кіпру блокується Туреччиною через кіпрську суперечку.[86]

Російське вторгнення в Україну 2022 року розпалило дебати навколо членства в НАТО в кількох країнах, і уряди Швеції та Фінляндії перейшли на позиції підтримки вступу.

Австрія[ред. | ред. код]

Нечленство Австрії походить від її довготривалого нейтралітету. У 1955 році, коли останні іноземні війська залишили Австрію через десятиліття після закінчення Другої світової війни, парламент прийняв конституційний закон про нейтралітет Австрії, який зобов’язував країну мати постійний нейтральний статус. Закон закріплював окремі положення Державного договору Австрії, підписаного урядом і представниками союзних сил, що відкривало шлях для виходу іноземних армій з країни. Договір, у свою чергу, значною мірою базувався на Московському меморандумі, підписаному між Австрією та Радянським Союзом у 1955 році. Москва встановила постійний нейтралітет Австрії як умову угоди. Згідно з Договором, Австрія не може приєднатися до військового союзу, дозволити створення іноземних військових баз у межах своїх кордонів або брати участь у війні.[87] За словами міністра закордонних справ Австрії Олександра Шалленберга, Австрія рада співпрацювати з НАТО, але нейтралітет закріпився в свідомості громадськости.[88] Згідно з опитуванням австрійського прес-агентства APA, люди в Австрії залишаються проти членства в НАТО, лише 14% австрійців виступають за вступ до НАТО, тоді як 75% відкидають цю ідею. Тим не менш, альпійська країна є членом організації НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ), що сприяє двосторонньому співробітництву. Австрія також бере участь у Раді євроатлантичного партнерства НАТО (РЄАП), форумі для діалогу та консультацій з політичних питань та питань безпеки в євроатлантичному регіоні. Австрійські військові також беруть участь в миротворчих операціях Організації Об’єднаних Націй і наразі мають дислокацію в кількох країнах, включаючи Косово (273 солдата), Ліван (182) та Боснію і Герцеговину (174).[89] Членство в НАТО має своїх прихильників в Австрії, зокрема правоцентристських, і їх позиція була зміцнена війною Російської Федерації проти України. Андреас Хол, гранд консервативної Народної партії та її кандидат у президенти у 2016 році, стверджував у нещодавній статті, що український випадок показав, як «нейтральна чи позаблокова держава залишається самотньою, коли на неї нападають. Ніхто не поспішає їй на допомогу». За його словами, лише ті, хто є частиною військового альянсу, будуть захищені. Австрія «мусить обирати між членством в НАТО або співробітництвом з армією ЄС».[90]

Ірландія[ред. | ред. код]

Male and female soldiers wearing camouflage marching behind the Irish tri-color flag.
Наразі Ірландія не прагне приєднатися до НАТО, але працює над покращенням оперативної сумісності Сил оборони з НАТО.[91]

Ірландія є членом програми НАТО "Партнерство заради миру" (ПЗМ) та Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) з 1999 року, але має традиційну політику військового нейтралітету.[92] Ірландія бере участь у процесі планування та перегляду ПЗМ альянсу (PARP), метою якого є підвищення оперативної сумісності ірландських військових, оборонних сил з іншими державами-членами НАТО та приведення їх у відповідність до прийнятих міжнародних стандартів з метою успішного розгортання з іншими професійні військові сили для миротворчих операцій за кордоном. Ірландія поставила невелику кількість військовослужбовців Міжнародним силам сприяння безпеці (МССБ) під керівництвом НАТО в Афганістані (2001–2014 рр.) І підтримує постійні сили, очолювані НАТО (КФОР).[93][94]

У даний час жодна велика політична партія в Ірландії повністю не підтримує вступ до НАТО, що відображає думку громадськості та засобів масової інформації в країні.[95] Є низка політиків, які підтримують вступ Ірландії до НАТО, в основному, в рамках правоцентристської партії "Fine Gael", але більшість політиків досі цього не роблять.[96] Націоналістична партія Шінн Фейн запропонувала конституційну поправку, яка забороняє країні вступати до такого військового союзу, як НАТО, але законодавство не змогло прийняти Даїл Еріан у квітні 2019 року.[97][98] Широко розуміється, що референдум потрібно провести до того, як бути нейтральним або вступити до НАТО.[99] Колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен під час візиту до країни в 2013 році заявив, що Ірландії "відкриті двері" для вступу в НАТО в будь-який час.[100] Опитування, проведене на початку березня 2022 року, показало, що 37% підтримують вступ до НАТО і 52% — проти, тоді як опитування наприкінці березня 2022 року показало різке зростання схвалення: 48% підтримують членство в НАТО і 39% — проти.[101]

Швеція[ред. | ред. код]

Six flags are held by a line of soldiers in camouflage as they stand in front of trees and a beige building.
Швеція має тісні стосунки з НАТО та членами НАТО та бере участь у навчальних навчаннях, таких як "Admiral Pitka Recon Challenge" в Естонії.

У 1949 р. Швеція вирішила не вступати до НАТО і оголосила політику безпеки, спрямовану на неприєднання до миру та нейтралітет у війні. Модифікована версія тепер кваліфікує позаблоковість у мирі до можливого нейтралітету у війні. Ця позиція зберігалася без особливих дискусій під час Холодної війни. Однак з 1990-х років у Швеції ведуться активні дискусії щодо питання членства в НАТО у світі після Холодної війни. Ці ідеологічні розбіжності були помітні в листопаді 2006 р., Коли Швеція могла або придбати два нових транспортних літаки, або приєднатися до пулу літаків НАТО, і в грудні 2006 р., Коли Швецію було запрошено до Сил реагування НАТО. Швеція брала активну участь у місіях під проводом НАТО в Боснії (IFOR та SFOR), Косові (KFOR), Афганістані (ISAF) та Лівії (операція "Єдиний захисник").

Владна Шведська соціал-демократична партія залишається за нейтралітет та позаблоковість. Цю перевагу поділяють їх партнери - Партія зелених, а також Ліва партія. Правоцентристська "Поміркована партія" та "Ліберальна партія" - найбільші партії, які в даний час представлені в парламенті на користь членства в НАТО. Російській анексії Криму у 2014 році приписують оновлені публічні заклики до вступу до НАТО відомих політиків. Партія "Центр" виступала проти членства в НАТО до вересня 2015 року, коли керівництво партії під керівництвом Енні Леоф заявило, що запропонує змінити політику партії, щоб домогтися вступу Швеції до НАТО на наступній партійній конференції. Християнські демократи, також раніше проти, також проголосували за підтримку членства в НАТО на своєму засіданні партії 9 жовтня 2015 року.

Опитування показало зростання підтримки членства в НАТО серед шведів з 2008 року, згідно з опитуваннями Ipsos, з 22 відсотків у травні 2008 року до 33 відсотків у січні 2015 р. За даними Svenska Dagbladet, підтримка в 2011 році становила 23 відсотки, і дещо значно зросла до 41 відсотка у вересні 2015 року, коли лише 39 відсотків респондентів були проти членства в НАТО. Опитування, проведене в жовтні 2014 року на замовлення TV4 News, також показало дещо більше респондентів, які підтримують членство, ніж проти. У 2014 році звістка про те, що військовий експерт у Швеції підрахував, що країна може протриматися тиждень, якщо на неї нападу тимчасово скасують підтримку членства в НАТО на виборчих дільницях. Опитування Pew у травні 2017 року показало, що підтримка членства зросла до 48 відсотків.

Ipsos провела регулярні опитування, і вони задокументували зниження опозиції щодо членства з 56% у квітні 2015 року до 35% у грудні 2020 року, коли їхнє опитування показало тристоронній розкол між шведами: 33% підтримують членство в НАТО і 32% % не визначилися з питанням. Зменшення значною мірою відповідає зростанню невизначених, оскільки відсоток шведів, які підтримують членство в НАТО, залишався переважно стабільним з 2014 року.[102] Підтримка членства в НАТО раніше зросла між 2012 і 2015 роками, коли Інститут SOM показав, що вона зросла з 17% до 31%.[103] Такі події, як анексія Криму та повідомлення про активність російських підводних човнів у 2014 році, а також звіт 2013 року про те, що Швеція може протриматися лише тиждень, якщо її атакують, були зараховані до зростання підтримки.[104] Опитування Pew у травні 2017 року також показало, що 48% підтримують членство, а в листопаді 2020 року вони показали, що 65% шведів позитивно ставляться до НАТО, що є найвищим відсотком серед усіх опитаних, які не є членами НАТО.[105][106]

Багато політичних поглядів щодо членства в НАТО змінилися після вторгнення Російської Федерації в Україну 2022 року. Правляча Соціал-демократична партія Швеції виступала за нейтралітет і неприєднання,[107] але оголосила, що потенційна зміна цієї позиції буде оприлюднена 15 травня 2022 року.[108] З їхніх партнерів по коаліції Партія зелених залишається проти, тоді як Ліва партія хотів би провести референдум на цю тему, що прем'єр-міністр Магдалена Андерссон відхилила.[109] Правоцентристська Помірна партія є найбільшою партією за нинішнім представництвом у парламенті, яка виступає за членство в НАТО, навіть робить її головною передвиборною обіцянкою 2022 року,[110] і, як і Ліберальна партія, загалом підтримує членство в НАТО після закінчення холодної війни.[111] Центристська партія виступала проти членства в НАТО до вересня 2015 року, коли партійне керівництво під керівництвом Анні Льоф оголосило, що вони внесуть пропозицію щодо зміни партійної політики, щоб підштовхнути Швецію до вступу в НАТО на наступній партійній конференції. Християнські демократи, які також раніше виступали проти, також проголосували за членство в НАТО на партійних зборах у жовтні 2015 року.[112] Коли націоналістичні шведські демократи скоригували свою позицію в грудні 2020 року, щоб дозволити членство в НАТО, якщо це буде узгоджено з сусідньою Фінляндією та ратифіковано на референдумі, більшість членів шведського риксдагу вперше належали до партій, відкритих для членства в НАТО,[113] а пропозицію про можливість майбутнього членства в НАТО було ухвалено парламентом того місяця 204 голосами проти 145.[114]

Two women in dark blue coats stand behind a podium looking to the left.
У березні 2022 року прем’єр-міністерка Магдалена Андерссон провела переговори зі своєю коліжанкою з Фінляндії про потенційне членство обох країн в НАТО.

25 лютого 2022 року, після російського вторгнення в Україну в 2022 році, представник російського МЗС пригрозив Фінляндії та Швеції «військовими та політичними наслідками», якщо вони спробують приєднатися до НАТО. Обидві країни брали участь у екстренному саміті НАТО як члени програми НАТО «Партнерство заради миру», і обидві засудили вторгнення та надали допомогу Україні.[115] Опитування Novus, проведене 24–25 лютого 2022 року, виявило 41% за членство в НАТО і 35% проти.[116] 4 березня 2022 року було опубліковано опитування, яке показало, що 51% підтримують членство в НАТО, що вперше показало, що більшість підтримує цю позицію.[117] Раптова зміна громадської думки також вплинула на євроскептичну націоналістичну партію «Шведські демократи», яка оголосила, що підтримає членство Швеції в НАТО, якщо Фінляндія також приєднається.[118][119] Прем'єр-міністр Магдалена Андерссон оголосила 10 березня 2022 року, що прагне збільшити військові витрати до орієнтовної норми НАТО у 2% ВВП проти 1,26% ВВП Швеції в 2021 році.[120] Вважалося, що ця зміна є відповіддю на вторгнення Російської Федерації в Україну як загрозу європейській безпеці та має бути «запроваджена якнайшвидше» з додаванням того, що «потрібно багато-багато років», щоб нарощувати збройні сили, щоб мати можливість для реалізації мети 2%. У квітні 2022 року Шведська соціал-демократична партія розпочала «огляд безпеки», який включав розгляд приєднання до альянсу.[121] Генеральний секретар партії Тобіас Бодін заявив, що очікує, що огляд завершиться «до літа».[121]

25 квітня Associated Press повідомило, що Швеція подасть заявку на членство в НАТО приблизно 22 травня 2022 року разом з Фінляндією.[122]

Фінляндія[ред. | ред. код]

A simple white fence with a red and yellow gate behind it set across a dirt path in a green forest.
Межа між Фінляндією та Росією становить близько 1340 км (833 милі).[123]

Фінляндія бере участь майже у всіх підпрограмах програми «Партнерство заради миру» та надала миротворчі сили як для місій в Афганістані, так і для Косова. Можливість членства Фінляндії в НАТО була одним з найважливіших питань, що обговорювались у зв'язку з виборами президента Фінляндії 2006 року, і досі залишається важливим питанням у фінській політиці. У 2007 році Фінляндія здійснила різноманітну технічну підготовку до членства, тодішній міністр оборони Ір'я Хякемієс прагнув продовжувати членство в НАТО. Тим не менше, суспільний інтерес до цього питання знизився. У квітні 2014 року, коли Карл Хаглунд був міністром оборони, уряд оголосив, що підпише з НАТО "Меморандум про взаєморозуміння" про готовність Фінляндії отримати військову допомогу та допомогти НАТО в обслуговуванні обладнання. Однак Хаглунд підкреслив, що цей меморандум не буде кроком до членства.[124]

З основних фінських політичних партій членство в НАТО підтримує Партія національної коаліції та Шведська народна партія Фінляндії. У 2016 році партійна конференція Національної коаліційної партії домовилася, що Фінляндія повинна подати заявку на членство "в найближчі кілька років". За баченням Шведської народної партії Фінляндії, Фінляндія стане членом НАТО в 2025 році. Багато окремих політиків також виступали за НАТО, в тому числі нинішній президент Саулі Нійністе і колишній прем'єр-міністр Олександр Стубб, а також колишній президент Марті Ахтісаарі , який стверджував, що Фінляндія повинна приєднатися до всіх організацій, підтримуваних іншими західними демократіями, щоб "раз і назавжди відігнати тягар фінляндизації". Дві інші колишні президенти від Соціал-демократичної партії Тар'я Халонен та Мауно Койвісто публічно виступили проти цієї ідеї, аргументуючи тим, що членство в НАТО погіршить відносини Фінляндії з Росією.[125]

Фінляндія отримала дуже критичні відгуки від Російської Федерації, навіть розглядаючи можливість вступу до НАТО, а дослідження 2009 р. Свідчить, що це може мати наслідки для відносин Російської Федерації з ЄС та НАТО в цілому. Після російсько-грузинської війни 2008 року прем'єр-міністр Фінляндії Матті Ванханен повторив, що Фінляндія не планує вступати до НАТО, і заявив, що головним уроком війни є необхідність тісніших зв'язків з Росією. В червні 2014 року в інтерв’ю фінській газеті Hufvudstadsbladet особистий посланник Владіміра Путіна Сергій Олександрович Марков звинуватив Фінляндію в крайній "русофобії" та припустив, що вступ Фінляндії до НАТО може розпочати Третю світову війну. У липні 2016 року Путін під час візиту до Фінляндії заявив, що Російська Федерація збільшить кількість військовослужбовців на фінському кордоні, якщо Фінляндія приєднається до НАТО. Він також попередив, що НАТО "буде битися до останнього фіна проти Російської Федерації".[126][127]

Опитування, проведене фінським опитувальником EVA у січні 2015 року, показало, що 43 відсотки опитаних фінів виступили проти членства в НАТО, тоді як 26 відсотків підтримали та 32 відсотки не визначились. EVA відзначила тенденцію до зниження відсотка проти, яка розпочалася в 1998 році, включаючи різке зниження після президентських виборів 2012 року. У березні 2014 року, під час анексії Криму Росією, одне опитування показало, що лише 22 відсотки підтримували членство, хоча друге показало, що 53 відсотки підтримали б членство, якби керівництво Фінляндії рекомендувало це. Підтримка військового союзу із сусідом Швецією також була високою - 54 відсотки, і Фінляндія, можливо, могла б шукати розширеної ролі NORDEFCO. Міністр оборони Фінляндії Карл Хаглунд припустив, що референдум про членство в НАТО може бути проведений десь після парламентських виборів 2015 року. Опитування, проведене в жовтні 2017 року, показало, що підтримка членства залишається на рівні 22%, тоді як зростає до 33% за запропонованим сценарієм, при якому Швеція приєднається. За останнім опитуванням, проведеним у грудні 2019 року, підтримка зменшилася ще до 20%, тоді як 56% виступили проти вступу до альянсу, а 24% не були впевнені.[128]

У січні 2022 року прем'єр-міністр Санна Марін заявила, що існує реальна ймовірність вступу Фінляндії в НАТО.[129] 24 лютого 2022 року у відповідь на вторгнення Російської Федерації в Україну вона повторила, що, хоча Фінляндія «наразі не стикається з безпосередньою військовою загрозою», приєднання до НАТО все ще залишається можливістю, зазначивши, що «дебати щодо членства в НАТО у Фінляндії зміняться».[130] 25 лютого представник російського МЗС пригрозив Фінляндії та Швеції «військовими та політичними наслідками», якщо вони спробують приєднатися до НАТО. Обидві країни брали участь у екстренному саміті НАТО як члени програми НАТО «Партнерство заради миру», і обидві засудили вторгнення та надали допомогу Україні.[131]

A crowd of people in winter coats march past a white domed church above a set of snowy stairs, some carrying signs and blue and yellow Ukrainian flags.
Протестувальники на мітингу проти російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року пройшли повз статуї царя Олександра II на Сенатській площі в Гельсінкі.

Опитування, проведене у лютому 2022 року, показало, що після вторгнення 53% підтримують вступ до НАТО, 28% – проти, а 19% не впевнені.[132] Якби Швеція також приєдналася до НАТО, то ця цифра зросте до 66%, а опозиція зменшиться до 20%. 27 лютого 2022 року громадянська ініціатива з проханням провести референдум про членство в НАТО набрала необхідних 50 000 підписів, що означає, що парламент Фінляндії зобов’язаний розглянути це питання.[133][134] Через три дні друга громадянська ініціатива, цього разу з проханням подати Фінляндію на членство замість проведення референдуму з цього приводу, також подолала поріг у 50 000 підписів.[135] Після зустрічі 1 березня 2022 року для обговорення питання про те, чи подавати заявку на вступ до НАТО, прем’єр-міністр Санна Марін заявила, що рішення з цього питання ще не прийнято, заявивши, що «таке важливе питання потребує ретельного вирішення».[136] Опитування, проведене з 9 по 11 березня, показало, що підтримка приєднання до альянсу зросла до 62%, опозиція зменшилася до 16%, а 21% залишилися невпевненими.[137] Президент Нііністе охарактеризував опитування як демонстрацію достатньої підтримки населення для заявки.[138] Пронатовська національна коаліційна партія закликала подати спільну фінсько-шведську заявку до липня,[139] а прем'єр-міністр Марін запропонував, що процес прийняття рішення має бути завершено навесні і протягом «тижнів, а не місяців».[140][141]

У квітні 2022 року приєднання стало більш пріоритетним для уряду Марін, і посол Фінляндії в Канаді Рой Ерікссон заявив, що його країна «ймовірно» подасть заявку на членство, і передбачив, що процес буде прискорено, якщо країни-члени НАТО швидко ратифікують документ рішення.[142] Колишній прем'єр-міністр Олександр Стабб заявив, що країна буде подавати заявку на вступ до альянсу, «передбачивши, що це відбудеться до саміту НАТО в Мадриді 29-30 червня».[143] Колишній міністр закордонних справ Ерккі Туоміоя також передбачив, що заявка майже напевна.[144] Міністр закордонних справ Пекка Хаавісто припустив, що процес вступу до НАТО після подання офіційного запиту може тривати від чотирьох місяців до року; Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що Фінляндія може приєднатися до альянсу «дуже швидко» і що в проміжку між поданням заявки та ратифікацією членства для Фінляндії буде певний ступінь захисту.[145] 13 квітня Міністерство закордонних справ підготувало доповідь про міжнародну безпеку та варіанти зовнішньої та оборонної політики, доступні Фінляндії, яка, як очікується, ляже в основу дебатів щодо членства в НАТО.[146][147] 25 квітня Associated Press повідомило, що Фінляндія подасть заявку на членство в НАТО приблизно 22 травня 2022 року разом зі Швецією,[148] а 12 травня 2022 року президент і прем’єр-міністр Фінляндії закликали «невідкладно вступити в НАТО».[149]

Східна Європа[ред. | ред. код]

Радянський Союз був головним ідеологічним противником НАТО під час холодної війни. Після його розпаду багато пострадянських держав посилили свої зв'язки із західними інституціями, в тому числі з проханням приєднатися до НАТО. Російська Федерація, Вірменія, Білорусь і Казахстан є членами Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), альтернативного військового альянсу. Азербайджан був членом ОДКБ, але з 1999 року дотримується політики нейтралітету.[150] У 2000 році президент Російської Федерації Владімір Путін висунув ідею потенційного приєднання до НАТО.[151] Однак ці перспективи нікуди не поділися, і він почав розвивати антинатовські настрої та відверто дотримується ворожих поглядів щодо НАТО сьогодні.[152] У 2009 році російський посланець Дмитро Рогозін не виключав вступу до НАТО в якийсь момент, але заявив, що Російська Федерація зараз більше зацікавлена в тому, щоб очолити коаліцію як велика держава.[153]

Білорусь[ред. | ред. код]

Білорусь приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» в 1995 році.[154][155] Білорусь брала участь в програмі індивідуального партнерства НАТО з 1997 року без вступу до НАТО. [156] З 1998 р. Білорусь має власне дипломатичне представництво у НАТО. [157]

Білорусь сприяла місії НАТО в Афганістані (ISAF) у повітряному просторі[158]. Білорусь вперше почала співпрацювати з НАТО при підписанні документів участі у Партнерстві заради миру в 1995 році[159]. Однак, Білорусь не вступила в НАТО, тому що є членом Організації Договору про колективну безпеку під патронатом Російської Федерації[160][161], а Договори безпеки з НАТО регулюють обмін секретною інформацією, що зачіпає інтереси суверенних держав[155]. Напруженість у відносинах між НАТО і Білоруссю[160] досягла піку після президентських виборів у Білорусі у березні 2006 р.[155]. Білорусь стала рухатись у російському[160][161] напрямку політики з метою побудови єдиного союзу двох держав. Відносини Білорусі з країнами—членами ЄС та НАТО ускладнилися. Євросоюз і США заборонили в'їзд у свої країни членам білоруського уряду після енергетичного конфлікту з Російською Федерацією наприкінці 2006 р. офіційний Мінськ зробив спробу змін зовнішньої політики[162] Але НАТО сприяло виконанню Білоруссю ліквідації озброєнь, що було успішно завершено у грудні 2006 р.: знищено 700 000 одиниць озброєння. Що було важливим кроком Білорусі до виконання зобов'язань щодо Оттавської конвенції[155].

Білорусь офіційно заявила про приєднання до натівського процесу 19 січня 2004 р., і в січні 2006 р. Білорусь і НАТО затвердили перший пакет документів про партнерство, що містить 21 мету (9 загальних цілей, 7 сухопутних, 5 військово-повітряних), а також оцінний документ. Це дозволило завершити процедуру приєднання Білорусі до програми НАТО[157][163].

У 2008–2009 рр. стосунки НАТО та Білорусі були обережнішими через міжнародно визнаних політичних в'язнів, обмеження робочих візитів на Празький саміт у травні 2009 р. по «Східному партнерству»[155]. Високопосадовець НАТО мав перший візит високого рівня до Мінська за багато років у грудні 2008 р.[155]. У 2009 р. на форумі безпеки НАТО брав участь білоруський начальника штабу Міністерства оборони Білорусі. Домовилися продовжувати роботу між відповідними експертами.

Згодом у 2010 р. Білорусь стала партнером НАТО серед 22[164]. Це стосується і модернізації, реструктуризації Збройних Сил Білорусі за програмою індивідуального партнерства з НАТО, програми НАТО з Білоруссю. Виявлення потреб в реформуванні та додаткової підготовки сил і засобів, виділених партнерами для участі в програмі. Білорусь також є членом планування та аналізу (ППА), в якому підкреслюється шлях поліпшення сумісності та розробки відповідних можливостей підвищення національної оборони Білорусі. НАТО забезпечувало експертизу та консультації як досягти цього. Білорусь внесла важливий внесок у справу зміцнення міжнародної, регіональної та національної безпеки й стабільності в Європі.

У 2014 р. після Кримської кризи в Україні відбувся візит у штаб-квартиру НАТО в Брюсселі делегації Білорусі на чолі з начальником управління міжнародного військового співробітництва Міністерства оборони Білорусі. Кожна держава будує стосунки з НАТО окремо за формулою «НАТО + 1». Узгоджено партнерство Білорусі з НАТО на 2014–2015 роки в рамках «Процесу планування» та оцінки сил програми «Партнерство заради миру», та перспективи розвитку співробітництва Білорусі з НАТО[165][166][167][168][169][170]. Дотримуючись дипломатичного протоколу відбуваються регулярні контакти білоруських дипломатів з представниками НАТО (лат. persona grata).[171][172]

Членство Білорусі в НАТО підтримується частиною білоруської опозиції. У серпні 2020 році Олександр Лукашенко заявляв про нібито можливість нападу НАТО на Білорусь, й навіть привів у готовність війська на своїх західних кордонах.[173] На що обрана на президентських виборах 2020 року президентка Білорусі Світлана Тихановська заявила, що Лукашенко просто залякує білорусів.[174] Світлана Тихановська зустрілася з віце-президентом Парламентської асамблеї НАТО Карлом Ламерсом. Через деякий час вона заявила, що в Білорусі є свій особливий шлях розвитку, і, що Білорусь не буде «сваритися з Росією, але також і з Європою, США, НАТО».

Косово[ред. | ред. код]

Three men and one woman in suits stand on a red carpet in front of two blue flags.
Зустріч президента Хашима Тачі з послом США в НАТО в штаб-квартирі НАТО у 2017 році

За словами міністра закордонних справ Енвера Ходжая, інтеграція з НАТО є пріоритетом для Косово, яке проголосило незалежність від Сербії у 2008 році.[175] У 2014 році Ходжадж заявив, що мета країни - стати членом НАТО до 2022 року.[176] Однак чотири країни-члени НАТО — Греція, Румунія, Іспанія та Словаччина — не визнають незалежність Косова.[177] Членство в ООН, якого Косово не має, вважається необхідним для членства в НАТО.[178]

У грудні 2018 року прем'єр-міністр Косова Рамуш Харадінай заявив, що Косова подасть заявку на членство в НАТО після формування збройних сил Косова.[179] У лютому 2022 року, під час російського вторгнення в Україну 2022 року, міністр оборони Арменд Мехадж звернувся з проханням про постійну військову базу США в країні та прискорити процес вступу до організації, посилаючись на «негайну потребу гарантувати мир, безпеку та стабільність на Заході». Балкани».[180] 3 березня 2022 року парламент Косово прийняв резолюцію з вимогою до уряду «вжити всіх необхідних кроків для приєднання до НАТО, Європейського Союзу, Ради Європи та інших міжнародних організацій».[181]

Молдова[ред. | ред. код]

Конституція Молдови забороняє країні приєднуватися до військового союзу, проте деякі політики, такі як колишній міністр оборони Молдови Віталіе Марінуня, пропонують вступити до НАТО в рамках розширеної європейської інтеграції. Молдова приєдналася до програми "Партнерство заради миру" в НАТО в 1994 році та ініціювала Індивідуальний план дій щодо партнерства в 2010 році. Після анексії Криму Росією у 2014 році, представники НАТО попередили, що Російська Федерація може докласти зусилля про приєднання Придністров'я, відколотого молдавського регіону. Це сепаратистське питання може перешкодити Молдові вступити до НАТО.

Сербія[ред. | ред. код]

A white wall with black spray painted words "Neću Nato" on it.
"NEĆU NATO (Не хочу НАТО)" графіті проти НАТО в Белграді
A sidewalk with the words "SERBIA YES NATO NO YANKEE GO HOME!" spray painted in red.
Антинатовське графіті на вулиці в Нові-Саді

Втручання НАТО в Боснію та Герцеговину в 1992 році та бомбардування НАТО в Югославії в 1999 році призвели до напружених відносин між Сербією та НАТО. Відносини були ще більше напруженими після проголошення Косово незалежності в 2008 під час протекторату ООН при підтримці безпеки з боку НАТО. Однак, Сербію запросили та додали до програм «Партнерство заради миру» під час Різького самту 2006 року, а в 2008 році запросили взяти участь у програмі посиленого діалогу, коли країна буде готова.

Парламент Сербії у 2007 році прийняв рішення, яка проголосила їх військовий нейтралітет до тих пір, поки що з цього питання не відбудеться референдум. 1 жовтня 2008 року сербський міністр оборонів Драґан Шутановац підписав Угоду про обмін інформацією з НАТО, що є однією з передумов для зовнішніх членів у програмі "Партнерство заради миру".[182] У квітні 2011 р. Сербія подала проєкт IPAP у травні 2013 р. Угода була остаточно затверджена 15 січня 2015 р.[183]

Опитування CeSID у червні 2015 року, проведене за підтримки «Агентства США з міжнародного розвитку» (USAID), показало, що залишилось лише 12% готових підтримати членство в НАТО проти 25% у 2012 році, а 73% громадян Сербії виступили проти. Незначні «Ліберально-демократична партія» та «Сербський рух оновлення» залишаються усіма голосними політичними партіями, які виступають за членство в НАТО. Хоча Сербія прагне вступити до Європейського Союзу, Сербія може зберегти військовий нейтралітет, не вступаючи до НАТО[184].

Інші держави[ред. | ред. код]

Росія, Вірменія, Білорусь та Казахстан є членами Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), альтернативного військового союзу. У 2009 році російський посланник Дмитро Рогозін в якийсь момент не виключив приєднання до НАТО, але заявив, що в даний час Російська Федерація більше зацікавлена ​​в очоленні коаліції як великої держави. Азербайджан дотримується політики нейтралітету, але не виключає врешті-решт вступу до НАТО.

Деякі особи пропонують розширити НАТО за межами Європи, хоча для цього потрібно буде внести зміни до статті 10 Північноатлантичного договору.[185] Крістофер Сендс з Інституту Гадсона запропонував членство Мексики в НАТО з метою посилення співпраці НАТО з Мексикою та розробки «північноамериканського стовпа» для регіональної безпеки.[186] У червні 2013 року президент Колумбії Хуан Мануель Сантос заявив, що сподівається, що співпраця Колумбії з НАТО може призвести до членства в НАТО, хоча його міністр закордонних справ Хуан Карлос Пінзон швидко пояснив, що Колумбія активно не прагне до членства в НАТО[187]. Іво Далдер і Джеймс Голдгаєр запропонували «глобальне НАТО», яке включатиме демократичні держави з усього світу, включаючи Австралію, Нову Зеландію, Японію, Південну Корею, Бразилію, Південну Африку та Індію,[188] тоді як кандидат у президенти від Республіки від Реді Джуліані запропонував розширити НАТО, включаючи Сінгапур, Ізраїль, Австралію, Індію та Японію.[189]

20 березня 2019 року президент США Дональд Трамп заявив, що зробить Бразилію головним союзником, що не входить до НАТО, на зустрічі з президентом Бразилії Жаїром Болсонаром в Білому домі. Під час спільної прес-конференції президент Трамп висловив підтримку можливому вступу Бразилії до НАТО[190]. Однак, Франція відхилила пропозицію, стверджуючи, що стаття 10 договору обмежує географію членства в європейських країнах[191].

Внутрішнє розширення — це процес нових держав-членів, що виникає в результаті розпаду чи відокремлення існуючої держави-члена. Всередині держав-членів існував і існує ряд активних сепаратистських рухів. На своїй конференції в 2012 році Шотландська національна партія погодилася, що вона бажає, щоб Шотландія зберегла членство в НАТО, якщо вона стане незалежною від Сполученого Королівства.

9 січня 2020 року Дональд Трамп згадав, що альянс повинен розширитися на Близький Схід до таких країн, як Ізраїль, Йорданія, Єгипет та Кувейт.[192]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  2. Sarotte, Mary Elise (September–October 2014). A Broken Promise?. Foreign Affairs. Архів оригіналу за 25 серпня 2014. Процитовано 28 серпня 2014. 
  3. Kramer, Mark; Shifrinson, Joshua R. Itzkowitz (1 липня 2017). NATO Enlargement—Was There a Promise?. International Security 42 (1): 186–192. ISSN 0162-2889. doi:10.1162/isec_c_00287. 
  4. Deal or No Deal? The End of the Cold War and the U.S. Offer to Limit NATO Expansion. doi:10.1162/ISEC_a_00236. 
  5. Kramer, Mark (1 квітня 2009). The Myth of a No-NATO-Enlargement Pledge to Russia. The Washington Quarterly 32 (2): 39–61. ISSN 0163-660X. doi:10.1080/01636600902773248. 
  6. NATO Expansion: What Gorbachev Heard | National Security Archive. nsarchive.gwu.edu (англ.). Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 12 грудня 2017. 
  7. When Washington Assured Russia NATO Would Not Expand |. Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  8. 20 lat temu Polska wstąpiła do NATO. "Wysiłki dwóch prezydentów i siedmiu premierów". TVN24. Архів оригіналу за 31 липня 2020. Процитовано 22 травня 2020. 
  9. Pifer, Steven. Did NATO Promise Not to Enlarge? Gorbachev Says "No". Brookings (амер.). Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 11 вересня 2017. 
  10. Zoellick, Robert B. (22 вересня 2000). The Lessons of German Unification. The National Interest. Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  11. Irony Amid the Menace. CEPA (англ.). Архів оригіналу за 31 липня 2020. Процитовано 27 травня 2020. 
  12. Barany, 2003, с. 190, 48–50.
  13. Perlez, Jane (17 листопада 1997). Hungarians Approve NATO Membership. The New York Times. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 4 грудня 2014. 
  14. W przeddzień wstąpienia do NATO. CBOS. 1999. Архів оригіналу за 31 липня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  15. Gheciu, 2005, с. 72.
  16. Barany, 2003, с. 23–25.
  17. Barany, 2003, с. 16–18.
  18. Epstein, Rachel (2006). Nato Enlargement and the Spread of Democracy: Evidence and Expectations. Security Studies 14: 63–105. doi:10.1080/09636410591002509. 
  19. Sarotte, M.E. (1 липня 2019). How to Enlarge NATO: The Debate inside the Clinton Administration, 1993–95. International Security 44 (1): 7–41. ISSN 0162-2889. doi:10.1162/isec_a_00353. 
  20. Wolchik та Curry, 2011, с. 148.
  21. Peter, Laurence (2 вересня 2014). Why Nato-Russia relations soured before Ukraine. BBC News. Архів оригіналу за 1 жовтня 2014. Процитовано 1 жовтня 2014. 
  22. Peter, Laurence (2 вересня 2014). Why Nato-Russia relations soured before Ukraine. BBC News. Архів оригіналу за 1 жовтня 2014. Процитовано 1 жовтня 2014. 
  23. Umland, Andreas (2016). Intermarium: The Case for Security Pact of the Countries between the Baltic and Black Seas. IndraStra Global (англ.) 2 (4): 2. 
  24. No Smoking Law, Alcohol Limit-Yes, Referendum-No. Dalje. 4 січня 2008. Архів оригіналу за 9 January 2015. Процитовано 9 січня 2015. 
  25. Bilefsky, Dan (22 березня 2009). Slovenia Border Spat Imperils Croatia's NATO Bid. The New York Times. Архів оригіналу за 18 липня 2016. Процитовано 9 січня 2015. 
  26. Slovenia Ratifies Croatia's Accession in NATO. Dalje. 9 лютого 2008. Архів оригіналу за 9 January 2015. Процитовано 9 січня 2015. 
  27. Albania, Croatia become NATO members. NBC News. Associated Press. 1 квітня 2009. Архів оригіналу за 9 січня 2015. Процитовано 9 січня 2015. 
  28. Montenegro Hands over Application for NATO's MAP. Turkish Weekly. MIA. 6 листопада 2008. Архів оригіналу за 9 February 2015. Процитовано 9 лютого 2015. 
  29. Montenegro Joins NATO Membership Action Plan. 4 грудня 2009. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 4 грудня 2009. 
  30. NATO's relations with Montenegro. NATO. 19 листопада 2014. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 9 лютого 2015. 
  31. Emmott, Robin; Siebold, Sabine (2 грудня 2015). NATO invites Montenegro to join alliance, defying Russia. Reuters. Архів оригіналу за 2 грудня 2015. Процитовано 2 грудня 2015. 
  32. Dahlburg, John-Thor; Lee, Matthew (19 травня 2016). NATO formally invites Montenegro as 29th member. Associated Press. Архів оригіналу за 21 травня 2016. Процитовано 19 травня 2016. 
  33. Montenegro becomes NATO's 29th member amid bitter opposition from Moscow. The Japan Times. AFP-JIJI. 5 червня 2017. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 5 червня 2017. 
  34. Lungescu, Oana (2 квітня 2008). Nato Macedonia veto stokes tension. BBC News. Архів оригіналу за 8 квітня 2008. Процитовано 12 травня 2008. 
  35. Thiele, 2005, с. 73–74.
  36. Formal Accession Talks with Skopje begin at NATO Headquarters. NATO. 8 жовтня 2018. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 8 жовтня 2018. 
  37. Macedonia signs Nato accession agreement. BBC. 6 лютого 2019. Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 6 лютого 2019. 
  38. North Macedonia will join NATO after depositing it's instrument of accession.. Daily Sabah. German Press Agency. 17 березня 2020. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. 
  39. North Macedonia Parliament Backs NATO Accession. The New York Times. Associated Press. 11 лютого 2020. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020. 
  40. North Macedonia joins NATO as 30th Ally. NATO. 27 березня 2020. Архів оригіналу за 21 травня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  41. North Macedonia Joins the NATO Alliance. U.S. Department of State. 27 березня 2020. Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  42. Шаблон:Cite wikisource
  43. Fogh in the Aegean. The Economist. 10 вересня 2009. Архів оригіналу за 6 грудня 2011. Процитовано 11 грудня 2011. 
  44. Trifunovska, 2010, pp. 36–37
  45. Frappi та Carati, 2009, с. 50.
  46. Marshall, Andrew (8 лютого 1995). Transatlantic rift haunts Nato. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 грудня 2014. 
  47. Trifunovska, 1996, с. 16–17.
  48. Pifer, Steven (2 липня 2014). Putin's NATO Fears Are Groundless. The Moscow Times. Архів оригіналу за 2 грудня 2014. Процитовано 29 грудня 2014. 
  49. Trifunovska, 2010, pp. 36–37
  50. Membership Action Plan (MAP). NATO (прес-реліз). 24 квітня 1999. NAC-S(99)66. Архів оригіналу за 3 березня 2000. Процитовано 5 лютого 2015. 
  51. NATO enlargement. NATO Topics. 12 червня 2014. Архів оригіналу за 6 February 2015. Процитовано 29 грудня 2014. 
  52. Bigg, Claire (2 квітня 2008). NATO: What Is A Membership Action Plan?. Radio Free Europe/Radio Liberty. Архів оригіналу за 12 лютого 2009. Процитовано 6 лютого 2015. 
  53. Membership Action Plan (MAP). NATO. 18 лютого 2019. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 29 січня 2020. 
  54. The Road to NATO membership. NATO. 21 вересня 2007. Архів оригіналу за 10 вересня 2008. Процитовано 14 вересня 2008. 
  55. NATO enlargement. NATO Topics. 12 червня 2014. Архів оригіналу за 6 February 2015. Процитовано 29 грудня 2014. 
  56. NATO Press Release M-NAC-2 (97)155. www.nato.int. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 27 вересня 2020. 
  57. NATO offers Intensified Dialogue to Georgia. NATO. 21 вересня 2006. Архів оригіналу за 11 травня 2009. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  58. Giragosian, Richard (31 липня 2006). Georgia: Kodori Operation Raises NATO Questions. Radio Free Europe/Radio Liberty. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 5 лютого 2015. 
  59. Vucheva, Elitsa (4 квітня 2008). France signals full return to NATO. EUobserver. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 6 лютого 2015. 
  60. NATO offers "intensified dialogue" to Serbia. B92. 3 квітня 2008. Архів оригіналу за 18 вересня 2013. Процитовано 20 вересня 2008. 
  61. Russia says Georgia's entry to NATO could lead to war. The Atlantic Council. RIA Novosti. 9 грудня 2011. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 30 грудня 2014. 
  62. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 жовтня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  63. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 квітня 2008. Процитовано 21 січня 2013. 
  64. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  65. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 вересня 2007. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  66. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  67. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  68. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 вересня 2014. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  69. https://web.archive.org/web/20140328042929/http://www.turkishweekly.net/news/164962/bosnia-39-s-nato-hopes-39-depend-on-serbia-39.html
  70. Архівована копія. Архів оригіналу за 7 грудня 2018. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  71. Russia says Georgia war stopped NATO expansion. Reuters. 21 листопада 2011. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  72. Russia says Georgia war stopped NATO expansion. Reuters. 21 листопада 2011. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  73. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 березня 2015. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  74. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 вересня 2019. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  75. Архівована копія. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  76. Yekelchyk, 2007, с. 202.
  77. Rada restores Ukraine's course for NATO membership as foreign policy priority. Interfax-Ukraine. 8 червня 2017. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 8 червня 2017. 
  78. Pledging reforms by 2020, Ukraine seeks route into NATO. Архів оригіналу за 24 квітня 2021. 
  79. Zelenskyi said in Britain that Ukraine needed a MAP in NATO. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. 
  80. Україна хоче отримати ПДЧ разом із Грузією – Шмигаль. Українська правда. 9 лютого 2021. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 6 червня 2021. 
  81. Прем’єр-міністр та Генсек НАТО обговорили подальші кроки на шляху євроатлантичної інтеграції України. Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 14 лютого 2021. 
  82. Daalder, Ivo (21 квітня 2022). Let Ukraine In. The Atlantic. Процитовано 21 квітня 2022. 
  83. Sweden and Finland agree to submit Nato applications, say reports. the Guardian (англ.). 25 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2022. 
  84. Smith, 2006, с. 446–448.
  85. а б O Vojsci at vs.rs
  86. Dempsey, Judy (24 листопада 2010). Between the European Union and NATO, Many Walls. The New York Times. Процитовано 28 березня 2014. 
  87. Majority of Austrians reject joining NATO. 6 May 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  88. Austrian foreign minister says happy to engage with NATO, but neutrality anchored in the public mind. CNBC. 7 May 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  89. Majority of Austrians reject joining NATO. 6 May 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  90. As Finland and Sweden consider Nato membership, Austria clings to neutrality. 22 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  91. Wade, Jennifer (21 березня 2013). Ireland committed to Partnership for Peace but has no plans to join NATO – Shatter. The Journal. Процитовано 20 лютого 2016. 
  92. NATO's 'neutral' European partners: valuable contributors or free riders?. NATO Review Magazine. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 15 липня 2015. 
  93. Current Missions > ISAF. Defence Forces Ireland. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 15 липня 2015. 
  94. Current Missions > KFOR. Defence Forces Ireland. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 15 липня 2015. 
  95. O'Carroll, Sinead (13 лютого 2013). Poll: Should Ireland give up its neutrality?. thejournal.ie. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 15 липня 2015. 
  96. McCullagh, David (19 травня 2015). David McCullagh blogs on Ireland's defence policy. RTÉ Prime Time. Архів оригіналу за 21 липня 2015. Процитовано 18 липня 2015. 
  97. Mullan, Kevin (9 квітня 2019). Martina Anderson calls for Irish neutrality referendum amid fears over European militarisation. Derry Journal. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 29 січня 2020. 
  98. Thirty-Eighth Amendment of the Constitution (Neutrality) Bill 2018. Houses of the Oireachtas. 11 квітня 2019. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 29 січня 2020. 
  99. Challenges and opportunities abroad: White paper on foreign policy. Department of Foreign Affairs and Trade Ireland. Архів оригіналу за 13 вересня 2018. Процитовано 15 липня 2015. 
  100. Lynch, Suzanne (11 лютого 2013). Door is open for Ireland to join Nato, says military alliance's chief. The Irish Times. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 15 липня 2015. 
  101. Poll: More Irish want to join NATO in wake of Ukraine invasion. POLITICO. 27 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  102. Holmström, Mikael (10 січня 2021). DN/Ipsos: Svenskarnas motstånd mot Nato minskar. Dagens Nyheter (швед.). Процитовано 11 січня 2021. 
  103. Nearly one-third of Swedes want to join Nato. The Local. 20 травня 2015. Процитовано 1 September 2015. 
  104. More Swedes show support for Nato. The Local. 9 January 2015. Процитовано 1 September 2015. 
  105. Stokes, Bruce (23 травня 2017). NATO's Image Improves on Both Sides of Atlantic. Pew Research Center's Global Attitudes Project. Процитовано 4 березня 2022. 
  106. Fagan, Moira (30 листопада 2020). NATO seen in a positive light by many across 10 member states. Pew Research Center's Global Attitudes Project. Процитовано 11 січня 2021. 
  107. What price neutrality?. The Economist. 21 червня 2014. Процитовано 5 May 2015. 
  108. Johnson, Simon (9 May 2022). Sweden's ruling Social Democrats to decide on NATO on May 15. Reuters. Процитовано 9 May 2022. 
  109. Ahlander, Johan (28 квітня 2022). Swedish PM rejects referendum on possible NATO membership. Reuters. Процитовано 9 May 2022. 
  110. Sweden's Moderates make joining Nato their number one election pledge. The Local. 28 березня 2022. Процитовано 28 березня 2022. 
  111. Simpson, Peter Vinthagen; Parafianowicz, Lydia (13 травня 2009). Liberals: Sweden must join NATO. The Local. Процитовано 9 February 2015. 
  112. Ahlander, Johan (9 October 2015). Swedish centre right in favour of NATO membership. Reuters. Процитовано 10 жовтня 2015. 
  113. Majority in Swedish parliament backs 'NATO option' after Sweden Democrats shift. Reuters. 9 December 2020. Процитовано 15 грудня 2020. 
  114. Duxbury, Charlie (22 грудня 2020). Sweden edges closer to NATO membership. Politico. Процитовано 11 січня 2021. 
  115. Russia threatens Finland and Sweden over potential NATO membership. Washington Post. 25 лютого 2022. Процитовано 26 лютого 2022. 
  116. Nilsson, Maja (25 лютого 2022). Efter Rysslands invasion: Fler svenskar för ett Natomedlemskap. SVT Nyheter (швед.). Процитовано 4 березня 2022. 
  117. Reuters (4 березня 2022). Majority of Swedes in favour of joining NATO -poll. Reuters. Процитовано 4 березня 2022. 
  118. Nyheter, S. V. T. (11 квітня 2022). SD svänger om Nato: "Vi behöver gå hand i hand med Finland". SVT Nyheter (Sveriges Television). Процитовано 15 квітня 2022. 
  119. SD-ledning får mandat för stöd till Natoansökan. Omni (швед.). Процитовано 11 квітня 2022. 
  120. Nyheter, S. V. T.; Stahle, Nils; Schau, Oscar (10 березня 2022). Regeringen vill ge två procent av BNP till försvaret. SVT Nyheter (швед.). Процитовано 16 березня 2022. 
  121. а б Henley, Jon (11 квітня 2022). Sweden and Finland make moves to join Nato. The Guardian. Процитовано 11 квітня 2022. 
  122. Live updates | Report: Sweden, Finland to apply to NATO. AP NEWS (англ.). 25 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2022. 
  123. Grenfell та Jopling, 2008, с. 13.
  124. Finland To Sign Memorandum of Understanding With NATO. Finnbay. 22 квітня 2014. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 22 квітня 2014. 
  125. Jakobson, Max (20 січня 2004). Finland, NATO, and Russia. Helsingin Sanomat. Архів оригіналу за 5 December 2008. Процитовано 20 вересня 2008. 
  126. Putin moitti Natoa tiukasti Suomen-vierailullaan. Helsingin Sanomat. 2 липня 2016. Архів оригіналу за 3 липня 2016. Процитовано 3 липня 2016. 
  127. Putin has toughened up his rhetoric, views expert Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.. helsinkitimes.fi (5 July 2016). Retrieved on 22 July 2016.
  128. Suomalaisilta yhä selvä ei Nato-jäsenyydelle. Helsingin Sanomat. 15 грудня 2019. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 15 грудня 2019. 
  129. Marin on NATO: Finland should keep options open. News. 1 January 2022. Процитовано 3 January 2022. 
  130. Finnish President: Putin's mask comes off, showing "cold face of war". News. 24 лютого 2022. Процитовано 25 лютого 2022. 
  131. Russia threatens Finland and Sweden over potential NATO membership. Washington Post. 25 лютого 2022. Процитовано 26 лютого 2022. 
  132. Ylen kysely: Enemmistö suomalaisista kannattaa Suomen Nato-jäsenyyttä. Yle (фін.). 28 лютого 2022. Процитовано 28 лютого 2022. 
  133. Finnish Nato referendum goes on parliamentary agenda. Yle. 27 лютого 2022. Процитовано 8 March 2022. 
  134. Citizens' initiative. Yle. Процитовано 8 March 2022. 
  135. Second Nato citizens' initiative reaches required 50k signatures. Yle. 3 March 2022. Процитовано 8 March 2022. 
  136. PM Marin: Finland's Nato membership decision needs more time. News. 2 березня 2022. Процитовано 2 березня 2022. 
  137. Yle poll: Support for Nato membership hits record high. Yle. 14 березня 2022. Процитовано 14 березня 2022. 
  138. Niinistö: Polls demonstrate required popular support for Nato membership. Yle. 31 березня 2022. Процитовано 5 April 2022. 
  139. NCP and Sweden's Moderates form Nato working group. Yle. 3 April 2022. Процитовано 5 April 2022. 
  140. PM: Nato decision must happen this spring. Yle. 2 April 2022. Процитовано 5 April 2022. 
  141. Marin: Nato decision will happen "within weeks not months". Yle News. 13 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022. 
  142. Chase, Steven (8 April 2022). Finland anticipates speedy ratification should it apply to join NATO, ambassador says. The Globe and Mail. Процитовано 9 April 2022. 
  143. Henley, Jon (11 квітня 2022). Sweden and Finland make moves to join Nato. The Guardian. Процитовано 11 квітня 2022. 
  144. Erkki Tuomioja: Peter Hultqvist har fört fram finsk-svensk försvarsallians som alternativ till Nato. Hufvudstadsbladet (швед.). 9 April 2022. Процитовано 13 квітня 2022. 
  145. Nato chief: Decision on Finland's membership can be quick. Yle News. 8 April 2022. Процитовано 13 квітня 2022. 
  146. Ministry for Foreign Affairs (Finland) (13 квітня 2022). Government report on changes in the security environment. ISBN 978-952-383-811-6. ISSN 2490-0966. Процитовано 13 квітня 2022. 
  147. Government report: Finland and Sweden joining Nato would increase security in the Baltic Sea region. Yle News. 13 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022. 
  148. Live updates | Report: Sweden, Finland to apply to NATO. AP NEWS (англ.). 25 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2022. 
  149. Finland's leaders call for NATO membership 'without delay'. AP NEWS (англ.). 12 травня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  150. Azerbaijan not to join NATO. Zee News. 25 травня 2013. Процитовано 28 березня 2014. 
  151. Hoffman, David (6 березня 2000). Putin Says 'Why Not?' to Russia Joining NATO. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 26 квітня 2022. 
  152. Vladimir Putin criticises NATO's presence in Eastern Europe, says 'they played us'. The Economic Times (англ.). Associated Press. Процитовано 26 квітня 2022. 
  153. Russia does not rule out future NATO membership. EUobserver. Процитовано 1 May 2009. 
  154. «Отношения НАТО с Беларусью», на официальном сайте НАТО Архівовано 4 червня 2021 у Wayback Machine. (рос.)
  155. а б в г д е «Nato and Belarus — partnership, past tensions and future possibilities». Foreign Policy and Security Research Center. Retrieved 25 November 2010 Архівовано 20 жовтень 2013 у Wayback Machine. (англ.)
  156. «Belarus and NATO». Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Belarus. 2002. Archived from the original on 11 May 2008. Retrieved 9 October 2007 Архівовано 25 квітня 2021 у Wayback Machine. (англ.)
  157. а б «Беларусь — НАТО», Министерство обороны Республики Беларусь Архівовано 27 серпень 2014 у Wayback Machine. (рос.)
  158. «North Atlantic Treaty Organization». The Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Belarus. 2009. Retrieved 30 April 2010. Архів оригіналу за 16 серпня 2014. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  159. «NATO Council adopted individual partnership program with Belarus». The Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Belarus. 11 March 2002. Retrieved 30 April 2010 Архівовано 25 квітня 2021 у Wayback Machine. (англ.)
  160. а б в Стенограмма интервью Министра иностранных дел Республики Беларусь В.Макея программе «Неделя» телеканала «СТВ», состоявшегося 25 июля 2014 г., официальный сайт Министерства иностранных дел Республики Беларусь Архівовано 15 жовтня 2020 у Wayback Machine. (рос.)
  161. а б Беларусь может стать российским плацдармом против НАТО, Владислава Зацаринная, сайт «Masterforex-V» Архівовано 3 червня 2021 у Wayback Machine. (рос.)
  162. Буш заборонив в'їзд у США членам уряду Лукашенка ProUA Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine. (укр.)
  163. Делегация НАТО находится в Беларуси, 2014 г., «ЕвроБеларусь» Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  164. «Nato and Belarus — partnership, past tensions and future possibilities». Foreign Policy and Security Research Center. Retrieved 25 November 2010 Архівовано 20 жовтень 2013 у Wayback Machine. (англ.)
  165. Делегация НАТО находится в Беларуси, 2014 г., «ЕвроБеларусь» Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  166. Беларусь и НАТО обсудили в Брюсселе перспективы сотрудничества, сайт «Interfax.by» Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine. (рос.)
  167. БЕЛАРУСЬ — НАТО: ПЕРСПЕКТИВЫ НА БУДУЩЕЕ Архівовано 8 серпень 2014 у Wayback Machine. (рос.)
  168. Беларусь готовится к сотрудничеству с НАТО, «Deutsche Welle» Архівовано 26 жовтня 2014 у Wayback Machine. (рос.)
  169. Беларусь обсудит партнерство с НАТО, Информационное агентство «ЛIГАБiзнесIнформ» Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  170. Беларусь обсудит партнерство с НАТО, 2014 г., сайт «Корреспондент» Архівовано 5 червня 2021 у Wayback Machine. (рос.)
  171. «О проведении в белорусских загранучреждениях мероприятий по случаю Дня Независимости и празднования 70-й годовщины освобождения Беларуси от немецко-фашистских захватчиков и Победы советского народа в Великой Отечественной войне», официальный сайт Министерства иностранных дел Республики Беларусь Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine. (рос.)
  172. «О мероприятиях, проведенных в белорусских загранучреждениях по случаю празднования 9 мая — Дня Победы», официальный сайт Министерства иностранных дел Республики Беларусь Архівовано 15 жовтня 2020 у Wayback Machine. (рос.)
  173. НАТО відреагував на заяви Лукашенка про можливе застосування військ у Білорусі. Українська правда. 23 серпня 2020. Архів оригіналу за 31 серпня 2020. Процитовано 6 червня 2021. 
  174. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020. 
  175. Hoxhaj: Pas anëtarit vëzhgues në Asamblenë Parlamentare të NATO-s, Kosova edhe me ushtri (алб.). Ministry of Foreign Affairs of Kosovo. 24 червня 2014. Процитовано 27 липня 2015. 
  176. Hoxhaj në Mitrovicë, Kosova anëtarësohet në NATO para 2022. Ministry of Foreign Affairs of Kosovo. 16 травня 2014. Процитовано 16 травня 2014. 
  177. Kosovo question still divides EU. Deutsche Welle. 8 September 2012. Процитовано 5 June 2015. 
  178. Daily: No NATO membership for Kosovo. 5 February 2013. Процитовано 11 листопада 2013. 
  179. Kosovo PM: "After approving army, Kosovo will apply for NATO". top-channel.tv. Процитовано 8 December 2018. 
  180. Kosovo asks U.S. for permanent military base, speedier NATO membership. Reuters. 27 лютого 2022. Процитовано 27 лютого 2022. 
  181. Kosovo parliament urges government to start NATO membership bid. MSN. Процитовано 3 березня 2022. 
  182. Šutanovac, NATO sign agreement. b92. 1 жовтня 2008. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 5 червня 2015. 
  183. Dacic: IPAP, step forward in Serbia-NATO relations. infoBalkans. Tanjug. 16 січня 2015. Архів оригіналу за 15 грудня 2015. Процитовано 16 січня 2015. 
  184. Swiss envoy: Serbia doesn't need to join NATO. UPI. 26 листопада 2013. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 28 березня 2014. 
  185. Daalder, Ivo; James Goldgeier (October 2006). Global NATO. Foreign Affairs. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 28 березня 2014. 
  186. Sands, Christopher (18 травня 2012). Why NATO Should Accept Mexico. HuffPost. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 28 березня 2014. 
  187. Colombia Minister Says No to NATO Membership. Fox News. Associated Press. 4 червня 2014. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 25 червня 2014. 
  188. Daalder, Ivo; James Goldgeier (October 2006). Global NATO. Foreign Affairs. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 28 березня 2014. 
  189. Woodroofe, Thom (12 травня 2012). NATO: the Australian experience. ABC. Архів оригіналу за 19 лютого 2013. Процитовано 28 березня 2014. 
  190. Samuels, Brett (19 березня 2019). Trump suggests admitting Brazil to NATO alliance. The Hill (англ.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 25 березня 2019. 
  191. McGuinness, Romina (21 березня 2019). France rejects Trump demand to give Brazil NATO membership. Express (англ.). Архів оригіналу за 31 липня 2020. Процитовано 25 березня 2019. 
  192. Remarks by President Trump on Proposed National Environmental Policy Act Regulations. White House (англ.). 9 січня 2020. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020. 

Література[ред. | ред. код]