Горак Роман Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Роман Горак)
Перейти до: навігація, пошук
Рома́н Дми́трович Го́рак
Роман Горак.jpg
Народився 17 січня 1942(1942-01-17) (75 років)
м. Городок Ягеллонський, нині Городок, Львівська область
Діяльність письменник,
дослідник творчості Івана Франка,
Директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка з 1993 року.
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Нагороди

Лауреат Літературної премії імені Івана Франка
Лауреат премії імені Михайла Возняка
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України»

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Рома́н Дми́трович Го́рак (нар. 17 січня 1942, м. Городок Ягеллонський, нині Городок, Львівська область, Україна) — письменник, прозаїк, дослідник творчості Івана Франка, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка у 1993—2017 рр. Заслужений працівник культури України. Кандидат хімічних наук, професор.

Життєпис[ред.ред. код]

Навчався у Львівському університеті ім. Франка на хімічному факультеті (1959—1964). Служив в армії (1964—1965). Працював у Бориславській філії Всесоюзного інституту органічної хімії та хлорної промисловості (1965—1968). Навчався в аспірантурі на кафедрі органічної хімії Львівського університету ім. Франка у 1968—1971 роках. Від вересня 1971 до літа 1974 працював викладачем Хмельницького вищого артилерійського командного училища.

За той час захистив кандидатську дисертацію у 1973 р.; науковий керівник завідувач кафедри органічної хімії Микола Землянський.

Після того короткий працював в Українському науково-дослідному інституті поліграфічної промисловості (на вул. Артема, тепер Володимира Великого), центральній лабораторії заводу хімічних реактивів (на Персенківці), у науково-дослідному інституті сірчаної промисловості (на Стрийській), поки не потрапив до дослідницької лабораторії нових лікарських форм у Львівському медичному інституті під керівництвом професора Миколи Туркевича.

У той час почав друкуватися у журналі Жовтень львівської організації Спілки письменників УРСР. Своїм «хресним батьком» у літературі вважає письменника Юрія Коваля, який завідував відділом у журналі Жовтень, і якому приніс свій перший роман про Івана Франка. Однак твір не був надрукований, натомість головний редактор «Жовтня» Роман Федорів порадив Гораку взятися за постать Маркіяна Шашкевича. У 1983 році вийшов друком роман Р. Горака «У сутінках» під назвою «Шашкевич».

Член Національної спілки письменників України з 1988 р.

У 1993—2017 рр. — директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Окремими виданнями вийшли твори:
«Тричі мені являлася любов», «Задля празника. У сутінках», «Лесь Мартович», «Між вогнями. Микола Устинович» (у співавторстві),
«Городок», «Легенди Нагуєвич», «Целіна, родом з Трускавця», «Марія. Мати Франкова», «Одна із сотні тисяч безіменних», «Адреси пам'яті Івана Франка у Львові», «Адреси юності Франка в Дрогобичі», «Іван Франко та Жовківщина», «Загублені на Журавенщині», «Іван Керницький — поет з Божої ласки».

У співавторстві з Ярославом Гнатівим вийшло 10 книг про Івана Франка (із задуманих 12-ти):

  • 1. «Рід Якова» (2000)
  • 2. «Цілком нормальна школа» (2001)
  • 3. «Гімназія» (2002)
  • 4. «Університет» (2004)
  • 5. «Не пора!» (2005)
  • 6. «В поті чола» (2005)
  • 7. «Протистояння» (2006)
  • 8. «Роки страждань» (2007)
  • 9. «Катастрофа» (2008)
  • 10. «Quo tendis» (2009) у двох частинах – «Відхід» і «У притворі вічності».

Автор лібрето української опери «Данило Галицький».[1]

Автор сценаріїв телевізійних фільмів про Івана Франка: «Рідне село Франка», «Адреси генія у Львові», «Дрогобич — місто юності Івана Франка», «Іван Франко і Львівський університет», «Іван Франко».

Лауреат Літературної премії імені Івана Франка за есе «Удар» та повість-есе «Ще удар… Захист», присвячені таємниці останніх років життя і творчості Великого Каменяра.

Лауреат премії імені Михайла Возняка за книгу «Іван Франко. Книга 6. В поті чола».

У 2011 році став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за 10-томне видання «Іван Франко», написане у співавторстві з Я. Гнатівим.

Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[2]

Звинувачення в плагіаті[ред.ред. код]

Поза тим існують контраверсійні оцінки діяльності Романа Горака, наприклад: «Роман Горак відомий як недобросовісний дослідник творчості І. Франка». Його неодноразово обвинувачували в плагіаті, зокрема, історики  Леонід Тимошенко та Ігор Чорновол, краєзнавець і франкознавець Роман Пастух, головний редактор «Львівської газети» Ігор Гулик.

Розпочинаючи з березня 2011, Галицький районний суд міста Львова розглядав судовий позов відомого львівського історика Ігоря Чорновола до Р. Горака та його співавтора Ярослава Гнатіва у справі плагіату. Згідно з експертним висновком Центру експертних досліджень при Національній академії правових наук України, було встановлено факт плагіату; зокрема, у тексті розділу «Угода» шостого тому «В поті чола» десятитомної книги Р. Горака та Я. Гнатіва, повністю використано 26 з 32 фрагментів тексту монографії «Польсько-українська угода 1890-1894 рр.» авторства Ігора Чорновола, 6 фрагментів використано частково[3]. Наявність плагіату підтвердив також свідок, декан історичного факультету Дрогобицького університету професор Леонід Тимошенко.

Після чотирьох років судового процесу, обвинувачені в плагіаті Лауреати Шевченківської премії Роман Горак та Микола-Ярослав Гнатів у квітні 2015 р. через адвокатів запропонували позивачеві укласти мирову угоду[4] та зобов’язалися виплатити Ігореві Чорноволу компенсацію за порушення авторського права у розмірі 40 тис. грн., а також опублікувати текст, яким визнають, що під час створення тому шостого "В поті чола" десятитомної біографії Івана Франка використали фрагменти монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр." авторства Чорновола І.П. без зазначення посилань та його імені як автора.[5]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Л. Тимошенко. Спримітизоване франкознавство // Дрогобицький краєзнавчий збірник. — Випуск VII. — Дрогобич, 2003. — С. 613—619.
  2. І. Гулик. Порівняльне «франкознавство» // Львівська газета. — 2007. — 12 черв.
    Крадіжка в поті чола // Критика. — 2009. — № 3–4.
  3. Р. Пастух. Месник Макомацький: правда і вигадки // Старожитності Дрогобиччини. — 2010. — № 3–4.
  4. Оксана Жила. Премія за плагіат // Львівська газета. — 2011. — 3 берез.
  5. І. Чорновол. Шевченківська премія для львівських плагіаторів. — 2011. — 15 берез.
  6. Василь Худицький. Украдене слово // Дзеркало тижня. — 2011. — 25 берез.
  7. І. Чорновол. Шевченківська премія для львівських плагіаторів: судове засідання № 6 // Українська правда. — 2011. — 4 груд.
  8. І. Чорновол: спочатку написав рецензію, потім звернувся до суду // Інформаційна агенція культурних індустрій. — 2011. — 20 груд.
  9. Олександр Сирцов. Готовий свідчити в суді / Розмова з Василем Шклярем, письменником, лауреатом народної Шевченківської премії // Львівська газета. — 2012. — 26 січ.

Посилання[ред.ред. код]

Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.