Лубківський Роман Мар'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роман Мар'янович Лубківський

Роман Мар’янович Лубкiвський

Lubkivskyi-Roman03.jpg

Роман Мар'янович Лубківський

Народився 10 серпня 1941(1941-08-10)
с. Острівець, Теребовлянський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Помер 23 жовтня 2015(2015-10-23) (74 роки)
Львів, Україна
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність письменник, державний і громадський діяч
Відомий письменник, державний і громадський діяч, дипломат
Alma mater Львівський університет
Діти сини Маркіян, Данило
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений діяч мистецтв України Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1992

q: Висловлювання у Вікіцитатах

Рома́н Мар'я́нович Лубкі́вський (10 серпня 1941, с. Острівець, Українська РСР — 23 жовтня 2015, Львів, Україна) — український письменник, державний і громадський діяч, дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України. Член Спілки письменників України (1976). Дійсний член Острозького академічного братства (2005), НТШ (2007), почесний член Спілки білоруських письменників (2006).

Життєпис[ред.ред. код]

Роман Мар'янович Лубківський народився 10 серпня 1941 року в селі Острівці, нині Теребовлянського району Тернопільської області, Україна.

Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1963). Працював заступником головного редактора журналу «Жовтень» (від 1990 — «Дзвін»).

У 1980—1992 — голова Львівської організації Спілки письменників України, член виконавчої ради українського відділення ПЕН-клубу, делегат Установчого з'їзду Руху.

У 1990—1994 — народний депутат України. За ініціативою Романа Лубківського започатковано традицію складення присяги Президентами України на Пересопницькому Євангелії.

У 1992—1993 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і Словацькій Федеративній Республіці. У 1993—1995 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Чеській Республіці.

У 2006—2007 — голова Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка.

У 1997—2001 — начальник управління культури Львівської ОДА. У 1996—2000 — голова львівської обласної організації товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, згодом — його почесний голова.

Від 1995 — професор факультету міжнародних відносин та дипломатичної служби Львівського національного університету.

2007 заснував іменну стипендію для найкращих учнів Острівецької ЗОШ I—III ступенів.

Помер 23 жовтня 2015 року[1]. Відспівували в соборі святого Юра, прощальне слово мав, зокрема, Дмитро Павличко, поховали на Личаківському цвинтарі. Зі столичного керівництва не було представників.[2] У серпні 2016 року у Львові на фасаді будинку на вулиці Крушельницької, 19, де мешкав письменник, встановлено меморіальну таблицю.[3]

Відзнаки[ред.ред. код]

Доробок[ред.ред. код]

Друкуватися почав з 1958 року. Твори Романа Лубківського перекладені англійською, білоруською, болгарською, польською, російською, сербською, словацькою, хорватською і чеською мовами. Переклади з більшості слов'янських літератур, зокрема, твори О. Блока, І. Вазова, Я. Івашкевича, Янки Купали, Десанки Максимович та інших.

Збірки поезій[ред.ред. код]

  • «Зачудовані олені» (1965),
  • «Громове дерево» (1967),
  • «Рамена» (1969),
  • «Смолоскипи» (1975),
  • «Звіздар» (1977),
  • «Майоліка» (1985),
  • «Словацьке літо» (1986),
  • «Карбівня» (1987),
  • «Серпневе яблуко» (1989),
  • «Погляд вічності» (1990) — відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка,
  • «Балканський Христос» (2001),
  • «Камінне жниво» (2001),
  • «Квітень у серпні» (поезії поза збірками, 2003),
  • «Зелене серце» (2003),
  • «Сто і одна строфа» (2003).

Інші книги[ред.ред. код]

  • «Слов'янське небо» (1972, антологія перекладів поезій),
  • «Многосвіточ» (1978, публіцистика),
  • «Високі райдуги» (1979, публіцистика),
  • «Слов'янська ліра» (1983, антологія перекладів поезій),
  • «Богорівний, бо правдомовний: Слово про Шевченка» (1997, монографія),
  • «Сповідь. Молитва. Присяга: Літературний портрет Д. Павличка» (2004, монографія).

Співупорядник збірок:

  • «Вінок Маркіянові Шашкевичу» (1987),
  • «Весни розспіваної князь. Слово про Антонича» (1989).

Упорядник та науковий редактор

  • книги М. Богдановича «Стратим-лебідь» (2002),
  • книги статей С. Гординського «На переломі епох» (2004),
  • літературно-мистецьких збірників «Посвята» (2003) та «Шевченкова дорога і Білорусь» (2004).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

13 серпня 2017 року в Острівці на фасаді церкви святого Димитрія УГКЦ відкрито пам'ятну таблицю Романові Лубківському.[8]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Помер один із засновників «Народного Руху України» Роман Лубківський. ukranews.com. Українські новини. 2015-10-23. 
  2. Юлія Ліщенко. «Ні Київ, ні Львів не назвали його почесним громадянином…» // Високий замок. — 2015. — № 118 (5374). — 27 жов. — С. 3.
  3. Пастернак Н. «Мені життя прожитого не жаль…» // Культура і життя. — 19 серпня 2016. — № 34. — С. 11.
  4. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1992 р. № 86 «Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1992 року»
  5. Указ Президента України від 8 грудня 1998 року № 1337/98 «Про відзначення нагородами України активістів Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка»
  6. Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 694/2006 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
  7. Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 845/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
  8. Валах Ю., Прокопів А. Роман Лубківський на YouTube / Юлія Валах, Андрій Прокопів // Тернопільська філія НСТУ. — 2017. — 14 серпня.

Література[ред.ред. код]