Перейти до вмісту

Роман II Молодший

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Роман II
грец. Ρωμανὸς B' Λεκαπηνός
Роман II
Роман II
Роман II на «Promptuarii Iconum Insigniorum».
Імператор Східної Римської імперії
листопад 959 — 15 березня 963
Попередник: Костянтин VII Багрянородний
Наступник: Никифор II Фока
 
Народження: 938(0938)
Константинополь, Східна Римська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 963(0963)
Константинополь, Східна Римська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Причина смерті: падіння з коняd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: Східна Римська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід: Македонська династія Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Костянтин VII Багрянородний Редагувати інформацію у Вікіданих
Мати: Олена Лекапена Редагувати інформацію у Вікіданих
Шлюб: Феофана і Vertha of Provenced Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти: Василь, Констянтин, Олена , Анна

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Роман II Лакапін (грец. Ρωμανὸς B' Λεκαπηνός; близько 938 — 963)  — імператор Візантії з листопада 959 по 15 березня 963.

Біографія

[ред. | ред. код]

Був сином імператора Костянтина VII та Олени Лакапет, дочки імператора Романа I Лакапіна. Саме для Романа були призначені нотатки батька, що згодом отримали назву «Про управління імперією».

Середньовічні джерела згадують про заручини Романа з Гадвіґою, дочкою герцога Баварії Гайнріха І, але врешті одружився він на Берті, позашлюбній донці короля Італії Гуго, яка отримала візантійське ім'я Євдокія. Але дружина невдовзі померла — нібито ще незайманою.

Після смерті Євдокії Роман вів життя гульвіси і зрештою познаймовився з донької шинкаря Кратера Анастасією (що, за переказами, ще й підробляла повією). Анастасія стала спочатку коханкою Романа, а потім і дружиною — змінивши ім'я на Феофано («богом дана») і отримавши офіційний шляхетний родовід[1].

Саме Феофано пліткарі приписували отруєння Константина VII, після смерті якого Роман став імператором. П'ятеро його сестер невдовзі вирішили стати черницями, а мати померла — нібито «від розпуки».

Державними справами новий займався неохоче, передоручивши оперативне адміністрування паракімонену (постільничому) Йосипу Врінзі, а керівництво військами –здібним полководцям. В 961 року візантійські війська під керівництвом воєначальника Никифора Фоки відвоювали Крит у арабів.

Імператриця натомість, за переказами, виснажувала чоловіка любощами. Знесилений і деозрієнтований він якось просто не ввтриався в сідлі, впав з коня… і віддав душу богові. Лікарі пояснювали його слабкість, що напередодні він надто «розструсив нутрощі». Проте чутки стверджували, що його зрештою отруїла дружина, що вже мала репутацію отруйниці[1].

Роман залишиа двох неповнолітніх синів (Василя і Костянтина), опіку над якими взяла Феофано, і 2 дочок (старша, Олена, деякий час була можливо, нареченою Оттона II, у результаті він одружився з Феофано — родичкою Іоанна Цимісхія; та молодша, Анна Порфірогенета, яка народилася за два дні до смерті батька і вийшла заміж за київського князя Володимира.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Олексій Мустафін. Отрута, хіть та влада. Femme fatale імперії ромеїв. Історична правда. 2025-12-11.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]