Ромбоподібна маримба

Ромбоподібна маримба

Інші назви	англ. Diamond Marimba
Класифікація	перкусійний музичний інструмент
Винахідник(и)	Гаррі Парч
Розроблено	1946

Ромбоподібна маримба (англ. Diamond Marimba) — перкусійний музичний інструмент, створений американським композитором і теоретиком музики Гаррі Парчем 1946 року.

Клавіші маримби створені з червоної деревини пернамбуку, а трубки-резонатори — з бразильського бамбука. Незвична форма інструменту є фізичним втіленням тонального ромба, найважливішої музичної концепції Гаррі Парча. Композитор відмовився від традиційного рівномірно-темперованого строю, який містив 12 звуків у межах октави, на користь чистого строю, що складався з 43 тонів, настроєних на слух. Звуки були поєднані у групи, подібні до мажорної та мінорної тональностей, але побудовані на основі обертонів і підтонів і представлені у вигляді ромба.

Ромбоподібна маримба використовувалася у всіх найбільших сценічних творах Парча, що втілювали концепцію «тотального театру», поєднуючи музику, танець й античну драму. Після смерті Парча його інструменти належали різним власникам, що підтримували їхній стан й організовували концертні виступи. Окрім оригінального примірника маримби, створеного Парчем, існує декілька її копій.

Винахідник

Автором інструменту став американський композитор Гаррі Парч. Він народився 1901 року в Каліфорнії, отримав домашню музичну освіту. Його батьки були протестанськими місіонерами, що наприкінці XIX століття працювали в Китаї, тож Парч з дитинства чув церковні гімни та китайську музику, а пізніше познайомився з музикою індіанців із народу які та фольклором переселенців з Оклахоми. До закінчення школи 1919 року він працював тапером, з 1920 по 1922 роки вивчав композицію та удосконалював гру на фортепіано в Університеті Південної Каліфорнії, проте розчарувався в академічній освіті та продовжив навчання самостійно.

Ключовим епізодом становлення Парча як артиста стало знайомство з книгою Германа фон Гельмгольца «Вчення про сприйняття звуку» у 1923 році, після якого він почав вивчати чистий стрій як спосіб настроювання музичних інтервалів на слух. 1928 року Парч став розробляти оригінальну музичну теорію, радикально відмінну від класичної європейської традиції, називаючи власну музику «монодичною» (англ. monophonic, досл. «монофонічною») та «корпореальною» (англ. corporeal, досл. «тілесною»). Він знищив всі свої юнацькі музичні твори та почав писати концептуально іншу музику, інтонація якої покладалася б на живу мову та мала б більш «тілесний» і ритуальний характер.

Експериментальна музика Парча основувалась не на звичному рівномірно-темперованому строї, а на звукорядах, що складалися з більшої кількості звуків — їх могло бути 29, 37, 43 або навіть 55 в межах октави (замість 12). Композитор отримував невеликі гранти, які витрачав на побудову власних музичних інструментів, придатних для реалізації його ідей. 1928 року він створив «адаптований альт», пристосований до виконання музики в чистому строї, для якого писав музику на вірші Лі Бо, а 1934 року в Лондоні — фісгармонію «Птолемей», яка була пошкоджена під час подорожі через океан і практично не використовувалася. Внаслідок Великої депресії 1935 року Парч повернувся до США та дев'ять років блукав країною, не маючи можливість займатися музикою. В середині 1940-х він поступово повернувся до звичного життя та продовжив писати музику та створювати власні інструменти, покладаючись на університетські гранти.

Опис інструменту

Теорія тонального ромбу

Тональний ромб Гаррі Парча. Кожна з діагоналей, що простягалися від лівого нижнього до правого верхнього кута (між суцільними лініями), відповідала одній отональності, а з лівого верхнього до правого нижнього (між пунктирними лініями) — одній утональності.

На відміну від звичайних маримб, що мають один чи два паралельних ряди дерев'яних пластин, клавіші маримби Гаррі Парча були розташовані ромбом. Ця форма робила її фізичним втіленням найважливішої теоретичної концепції Парча — тонального ромбу (англ. Tonality Diamond). Його теорія гармонії була суттєво відмінною від традиційної та розглядала не ті звуки, які можна отримати за допомогою рівномірної темперації (розділення октави на 12 рівних частин), а ті, що розташовані один від одного на відстані «чистих» інтервалів, які можна визначити на слух. Парч відмовився від звичних назв інтервалів (прима, секунда, терція тощо) і позначав відстані між звуками дробами, які визначають відношення висот їхнього звучання, вважаючи інтервали тим акустично досконалішими, чим простішими є дроби, що їх описують. Основний, породжуючий тон він називав «єдністю» (англ. Unity) та позначав відношенням 1/1, що відповідало ноті соль в традиційній нотації. Решта тонів позначалися дробами, які відображали відношення їхньої висоти до основного тону; так, 3/2 означало звук у півтора раза вищий за основний тон (за традиційною термінологією він вищий на квінту, тобто відповідає ноті ре).

Згідно з теорією Парча, звуки поєднуються у групи (тональності) одного з двох типів: отональності (англ. otonality), що відповідає мажору в традиційній теорії музики, та утональності (англ. utonality), що відповідає мінору. Звуки, що входять до складу отональності, беруться з обертонового ряду, а їхні висоти звучання мають відношення 4:5:6:7:9:11; тобто четвертий, п'ятий, шостий, сьомий, дев'ятий та одинадцятий обертони (англ. overtone). Звуки, що входять до складу утональності, є своєрідною інверсією або дзеркальним відображенням цього ряду; їхні висоти звучання мають відношення 1⁄4:1⁄5:1⁄6:1⁄7:1⁄9:1⁄11 і вони не мають фізичних відповідників, таких як елементи обертонового ряду, але часто називаються підтонами (англ. undertone). Так, від кожного звуку можна було побудувати один з двох типів тональності: наприклад, 1/1-отональність складалася зі звуків 1/1, 5/4, 3/2, 7/4, 9/8, 11/8, а 1/1-утональність — зі звуків 1/1, 8/5, 4/3, 8/7, 16/9, 16/11.

Тональний ромб був візуальною репрезентацією отональностей та утональностей, побудованих від основного тону, що позначався дробом 1/1, або еквівалентними йому 9/9, 5/5, 11/11, 3/3 та 7/7. Кожен зі звуків в ромбі належав принаймні до однієї отональності й однієї утональності, але деякі — навіть більшій їх кількості (інтервали 4/3 та 3/2 зустрічалися в ромбі по два рази, у своїй первинній формі та як 12/9 та 9/6 відповідно, тож належали чотирьом тональностям, а не двом, а основний тон 1/1 зустрічався шість разів і належав кожній з дванадцяти тональностей). Саме звуки з тонального ромбу, а також деякі додаткові, що заповнювали «дірки» в гамі, були основою звукоряду Парча, який складався з сорока трьох звуків замість звичних дванадцяти.

Harry Partch — Genesis of a Music

Тональний ромб Гаррі Парча описаний у його книзі Genesis of a Music (укр. Походження музики, 1949). Попри те, що ця концепція вважається багатьма музичними теоретиками найважливішим внеском Парча до мікроінтерваліки, вперше ідею двовимірного ромба тональностей запропонував американський музичний психолог Макс Фрідріх Маєр у книзі The Musician's Arithmetic (укр. Арифметика музиканта, 1929). Ромб Парча мав більший розмір (шість діагоналей замість чотирьох) і незначні відмінності у порядку елементів, проте основна концепція залишилась незмінною. Парч знав про роботи Маєра та цитував їх у своїй книзі, але замовчував походження свого ромбу тональностей, через що його пізніше звинувачували у плагіаті.

Історія створення

Для створення власних інструментів Парч вивчав будову старовинних інструментів в історичних трактатах і в музеях. Так, його перша фісгармонія «Птолемей», створена 1934 року, була основана на працях Германа фон Гельмгольца й органах, що він побачив в Британському музеї. Щоб створити свою маримбу, Парч відвідав виробництво компанії J. C. Deagan, Inc. в Чикаго, де поспілкувався з віртуозним перкусіоністом Клером Массером (англ. Clair Omar Musser) і техніком з настроювання Полом Фіалковскі (англ. Paul J. Fialkowski); ті підтвердили, що його ідея може бути втілена в життя.

Ромбоподібна маримба стала першим перкусійним інструментом, побудованим Парчем; до цього він працював лише зі струнними та клавішними, такими як фісгармонія хромелодеон. Маримбу було створено 1946 року в майстерні, що належала Воррену Гілсону (англ. Warren E. Gilson), випускнику медичної школи Університету Вісконсину та розробнику медичного обладнання. Парч побудував інструмент власноруч, за допомогою Гілсона.

Стрій

Музичний стрій ромбоподібної маримби.

Ромбоподібна маримба складається з 36 дерев'яних брусків-клавіш, розміщених у формі ромба. Попри двомірну структуру, схожу на тональний ромб Парча, та ідентичний набір звуків, що відповідав шести отональностям і шести утональностям, розміщення звуків трохи відрізнялося. По-перше, ромб був повернутий на 90°, через що основний тон опинився на центральній горизонталі, а не центральній вертикалі. По-друге, порядок звуків в кожній діагональній гексаді (групі з 6 звуків) був змінений так, щоб висоти сусідніх звуків відрізнялися на «терцію».

Як і багато інших інструментів Гаррі Парча, ромбовидна маримба була настроєна так, щоб основний тон 1/1 відповідав ноті соль другої октави з частотою 784 Гц. Загальний діапазон інструмента складав близько трьох октав: найнижчий звук 16/11 мав частоту 285 Гц, трохи нижче ре першої октави; найвищий 11/8 — частоту 2156 Гц, трохи вище до четвертої октави.

Звукоряд інструмента

• 285 Гц — 4/11
• 348 Гц — 4/9
• 356 Гц — 5/11
• 427 Гц — 6/11
• 435 Гц — 5/9
• 448 Гц — 4/7
• 498 Гц — 7/11

• 522 Гц — 4/6
• 559 Гц — 5/7
• 609 Гц — 7/9
• 627 Гц — 4/5
• 641 Гц — 9/11
• 653 Гц — 5/6
• 672 Гц — 6/7

• 784 Гц — 1/1
• 914 Гц — 7/6
• 940 Гц — 6/5
• 958 Гц — 11/9
• 980 Гц — 5/4
• 1007 Гц — 9/7
• 1097 Гц — 7/5
• 1176 Гц — 6/4

• 1232 Гц — 11/7
• 1372 Гц — 7/4
• 1411 Гц — 9/5
• 1437 Гц — 11/6
• 1724 Гц — 11/5
• 1764 Гц — 9/4
• 2156 Гц — 11/4

					11/4ⓘ
				9/4ⓘ		11/5ⓘ
			7/4ⓘ		9/5ⓘ		11/6ⓘ
		6/4ⓘ		7/5ⓘ		9/6ⓘ		11/7ⓘ
	5/4ⓘ		6/5ⓘ		7/6ⓘ		9/7ⓘ		11/9ⓘ
4/4ⓘ		5/5ⓘ		6/6ⓘ		7/7ⓘ		9/9ⓘ		11/11ⓘ
	4/5ⓘ		5/6ⓘ		6/7ⓘ		7/9ⓘ		9/11ⓘ
		4/6ⓘ		5/7ⓘ		6/9ⓘ		7/11ⓘ
			4/7ⓘ		5/9ⓘ		6/11ⓘ
				4/9ⓘ		5/11ⓘ
					4/11ⓘ

Отональності та утональності

	Утон. 1	Утон. 2	Утон. 3	Утон. 4	Утон. 5	Утон. 6
Отон. 1	4/4 784 Гц	5/4 980 Гц	6/4 1176 Гц	7/4 1372 Гц	9/4 1764 Гц	11/4 2156 Гц	слухатиⓘ
Отон. 2	4/5 627 Гц	5/5 784 Гц	6/5 940 Гц	7/5 1097 Гц	9/5 1411 Гц	11/5 1724 Гц	слухатиⓘ
Отон. 3	4/6 522 Гц	5/6 653 Гц	6/6 784 Гц	7/6 914 Гц	9/6 1176 Гц	11/6 1437 Гц	слухатиⓘ
Отон. 4	4/7 448 Гц	5/7 559 Гц	6/7 672 Гц	7/7 784 Гц	9/7 1007 Гц	11/7 1232 Гц	слухатиⓘ
Отон. 5	4/9 348 Гц	5/9 435 Гц	6/9 522 Гц	7/9 609 Гц	9/9 784 Гц	11/9 958 Гц	слухатиⓘ
Отон. 6	4/11 285 Гц	5/11 356 Гц	6/11 427 Гц	7/11 498 Гц	9/11 641 Гц	11/11 784 Гц	слухатиⓘ
	слухатиⓘ	слухатиⓘ	слухатиⓘ	слухатиⓘ	слухатиⓘ	слухатиⓘ

Порівняння із рівномірно темперованим строєм

● ● ● — висоти звуків в шести отональностях (●) та утональностях (●) — загалом 36 звуків
● ● ●
...
● ● ● — стрій ромбоподібної маримби, що містить всі звуки з усіх тональностей — загалом 29 різних звуків. Слухати^ⓘ
● ● ● — рівномірно-темперований стрій в діапазоні від до-дієза 1 октави (277,18 Гц) до до-дієза 4 октави (2217.46 Гц) — загалом 37 звуків

Конструкція

Дізнавшись, що маримби компанії Deagan створювалися з дерев, які зростали в Центральній Америці, Парч виробив більшість брусків для своєї маримби з червоної деревини пернамбуку — матеріалу настільки міцного, що з нього зазвичай роблять смички, а решту — з бразильського палісандру. Під кожною клавішею були трубки з бразильського бамбуку, які підсилювали звучання. Найближчий до виконавця ряд клавіш розташовувався на висоті 34 дюйми (86 см), кожен з десяти наступних був на 0,75 дюйма (1,9 см) вище, тож висота дальнього ряду складала 41,5 дюйма (105 см). Ширина інструмента дорівнювала 48,5 дюйма (123 см) (від лівої 1/1 до правої 11/11), а глибина — 27 дюймів (69 см) (від нижньої 16/11 до верхньої 11/8). Хрестоподібна напільна підставка була зроблена з веймутової сосни (розмір 33 ⨯ 20,25 ⨯ 5 дюймів, або 83 ⨯ 51 ⨯13 см); на ній встановлювалися чотири бронзові опорні стійки товщиною 0,75 дюйма (1,9 см), що підтримували клавіатуру.

1 — клавіші з червоного дерева, фрезеровані знизу, із наступними позначками:
 1a — номер утональності (1)
 1b — тон, позначений дробом (16/9)
 1c — номер отональності (5)
2 — стрічки пінопласту під вузлами
3 — рама інструменту
4 — бамбукова трубка-резонатор

Висота звучання кожного бруска маримби залежала від його розміру. Точні розміри брусків, необхідних для відтворення звуків потрібної висоти, Парч встановив експериментальним шляхом. Він з'ясував, що якщо є два бруски з однаковою шириною та висотою і один в півтора раза коротший за інший, то його частота вібрацій буде приблизно у два рази більшою, тобто він буде звучати на октаву вище. Основний тон 1/1, настроєний в соль першої октави, відтворював брусок розміром 8 x 2 x 0.75 дюймів, тож розмір решти був теоретично вирахуваний за допомогою нескладної формули та діаграми. На практиці Парч з'ясував, що для низьких тонів потрібні коротші бруски, ніж значення формули, а для високих — довші.

Для того щоб збільшити резонанс і створити більш стійке звучання, кожен брусок фрезерували з нижнього боку. Саме ця конструктивна особливість робила інструмент Парча маримбою, оскільки в ксилофонів бруски не мають вирізів, тож за рівного розміру звучать вище, але з меншою тривалістю. Перед фрезеруванням Парч визначав на кожному шматку деревини вузли, в яких вібрація була найменшою. Для цього брусок клали на пружний матеріал, посипали сіллю та постукували зверху, і сіль збиралася у дві чіткі лінії над вузлами. Зазвичай вузли були на відстані 1/4 довжини бруска з кожного боку. Після цього кожен шматок дерева фрезерували між вузлами, зменшуючи товщину в середній частині приблизно вдвічі. Звуження суттєво впливало на висоту звучання, тож після цього бруски ретельно настроювали: для зниження висоти центр клавіші робили тоншим, а для підвищення — клавішу робили коротшою. Настроєні клавіші клали на дві вузькі стрічки пінопласту, так щоб вони були точно під вузлами, та кріпили до клавіатури гумовим клеєм, що дозволяло деревині вільно вібрувати.

Довжина бамбукових резонаторів під клавішами — ще однієї відмінності маримби від ксилофона — обиралася відповідно до частот вібрації кожного бруска. Парч використовував для цього формули довжини закритої органної труби, які знав ще з часів побудови власної фісгармонії. Під час підрахунків він брав до уваги, зокрема, середню швидкість поширення звуку в приміщені — 1 130 футів (340 м) за секунду — та корекцію відкритого кінця, пов'язану з тим, що звукова хвиля може формуватися не з отвору труби, а перед ним — вона складала 0,29 від діаметра труби. Довжина кожної труби обиралася так, щоб бути в чотири рази меншою за довжину звукової хвилі від бруска над ним. Так, для найнижчого звуку маримби (16/11, 285 Гц), згідно з підрахунками Парча, була потрібна бамбукова трубка довжиною 11,25 дюйма (28,6 см); інші були пропорційно коротшими. На ділі через непослідовні розміри стовбурів бамбука Парч робив трубки трохи довшими, а потім дмухав в них, визначаючи рівень вібрації та порівнюючи висоту звучання, відрізаючи за необхідності зайве.

Нотація

Музична нотація для ромбоподібної маримби

Інструменти Гаррі Парча, настроєні в оригінальний спосіб за допомогою більшої, ніж звичайно, кількості інтервалів, унеможливлювали використання стандартної музичної нотації. Остання була пристосована до відображення звукоряду з 12-ти звуків в октаві, але не 43-х. Тому для позначення висоти звучання Парч використовував не ноти, які відображали б частоту звукових коливань, а табулатури — наочні інструкції, як видобути ті чи інші звуки з конкретного інструменту. Табулатури Парча були логічним продовженням форми його інструментів, розміщення клавіш, блоків чи струн, тому майже кожен інструмент мав власну систему позначень.

Музична нотація для ромбоподібної маримби була похідною від розташування клавіш-брусків і відображала, якому рядку та якій тональності (діагоналі клавіш) належав звук. Одинадцяти горизонтальним рядам клавіш маримби відповідали п'ять ліній нотного стану та по три допоміжні лінії вище та нижче нотоносця; простір між лінійками не використовувався. Кожна з шести діагоналей, що відповідала отональностям й утональностям, була позначена цифрами від одного до шести. Таким чином, кожна нота на лінійці мала цифру від 1 до 6 або над нею (що означало відповідну отональність), або під нею (номер утональності). Наприклад, клавіша 14/11 була в четвертому знизу рядку в отональності № 6, тож відповідна нота була на першій лінії нотного стану з цифрою 6 над нею (або з цифрою 4 під нею, бо той самий тон одночасно належав утональності № 4). Нотація дозволяла позначати не лише окремі ноти, але й цілі акорди або арпеджіо, що повністю належали одній тональності, просто вказуючи номер над або під акордом.

Фрагмент партитури ромбоподібної маримби з танцю-сатири «Зачаровані» (англ. The Bewitched). Слухати^ⓘ

Спосіб гри

На ромбоподібній маримбі грають спеціальними паличками з наконечниками (англ. mallets). Конструкція інструмента, який Парч характеризував як «акордову маримбу», дозволяла легко виконувати арпеджіо одним помахом руки: правою рукою можна зіграти «мажорні» акорди, а лівою — «мінорні». Послідовності з шести або меншої кількості нот виконуються за допомогою руху до себе по кривій, що потребує певної практики для вправного виконання. Для якісного звукодобування артист має зберігати концентрацію на центрах клавіш, щоб не стукати по їхніх вузлах або краях. Два звуки можуть бути зіграні або двома руками, або навіть одною, коли в партитурі ці ноти об'єднані лігою. Палички не мають довго залишатися в повітрі під час гри, бо це призводить до втрати ефективності.

Протягом одинадцяти років Парч навчав грі на своїх інструментах шість великих ансамблів, що кожного разу потребувало близько пів року репетицій, і за цей час сформулював додаткові вимоги до виконавців. Його твори мали театральний характер, тому музиканти, що перебували на сцені, мали розуміти, що вони — невіддільна частина вистави. Віртуозного виконання своєї партії було недостатньо, а невідповідний вигляд на сцені був настільки ж неприйнятним, як і халтурна гра на інструменті. Окрім цього, Парч очікував від виконавців елементарних навичок догляду за інструментами, щоб останні вправно звучали та мали гарний вигляд на сцені.

Зразок звучання

	Частотні співвідношення в чистому строї живуть подвійним життям. Іноді більше, ніж цілі життя. Життя клавіш ромбоподібної маримби є щонайменше подвійним. Через це візерунок того, що є майже необхідністю, на практиці стає ромбом. Акорди або арпеджіо, які можливі за цієї формі ромба, є мажорними для правої руки та мінорними для лівої. Причиною появи цієї маримби, яка стала моїм першим ударним інструментом, став U.S. Highball. Після його завершення та виконання я зрозумів, що мені дуже потрібні ударні. Тому пізніше я переписав твір, включивши цю маримбу та іншу перкусію. Вона була побудована в Університеті Вісконсина 1946 року.
— Гаррі Парч

Інші маримби Парча

Після ромбоподібної маримби, створеної 1946 року, Гаррі Парч побудував ще три перкусійні інструменти подібного типу з прямокутними дерев'яними клавішами: Басова маримба (1949), Маримба ероїка (1951) та Квадрангуларіс реверсум (1965). Окрім цього, він створив дві маримби з бамбука — Бу 1 (1955) і Бу 2 (1971), та одну маримбу з лампочок — Мазда маримба (1963). Найбільш примітною з них була маримба Квадрангуларіс реверсум (з лат. чотирикутне повернення), яку Парч називав «близнюком» ромбовидної маримби: її центральна частина була точним дзеркальним відображенням клавіш ромбоподібної маримби та дозволяла виконувати ті ж самі арпеджіо у зворотному порядку.

• 
  Басова маримба
• 
  Маримба ероїка
• 
  Квадрангуларіс реверсум
• 
  Бамбукова маримба №1
• 
  Бамбукова маримба №2
• 
  Мазда маримба

Використання

Основною метою побудови власних інструментів Гаррі Парча, як і його музичної теорії, було їхнє втілення на практиці в сценічних творах, підпорядкованих спільній ідеї «тотального театру». Ромбоподібну маримбу можна почути в усіх шести найбільших роботах Парча:

1. «Ті, що збилися з дороги» (англ. U.S. Highball; 1941–43, переписаний 1954 року) — тетраптих про подорож континентом, заснований на записах розмов гобо й автопопутників.
2. «Танці з плектрою та перкусією» (англ. Plectra and Percussion Dances; 1953) — триптих музичних творів для танцю:
   • «Кастор і Полідевк» (англ. Castor and Pollux);
   • «Кільце навколо Місяця» (англ. Ring Around the Moon);
   • «Навіть дикі коні» (англ. Even Wild Horses).
3. «Цар Едіп» (англ. Oedipus, 1952; остаточна редакція — 1967) — музично-танцювальна драма.
4. «Зачаровані» (англ. The Bewitched; 1957) — танцювальна сатира.
5. «Одкровення у парку біля будівлі суду»  (англ. Revelation in the Courthouse Park; 1961) — антична драма за «Вакханками» Евріпіда.
6. «Марення фурії» (англ. Delusion Of the Fury; 1969) — гібрид ефіопської казки та п'єси театру но.

Подальша доля

Ансамбль Гаррі Парча під керівництвом Чарльза Корі виконує балет-сатиру «Зачаровані». Квітень 2019 року, Сіетл

Останні роки життя Гаррі Парч провів у Сан-Дієго. Його інструментарій, зокрема ромбоподібна маримба та решта унікальних інструментів, зберігався в Університеті Сан-Дієго під наглядом давнього музичного директора Парча Денлі Мітчелла (англ. Danlee Mitchell). Після смерті Парча 1974 року Мітчелл доглядав за інструментами та керував місцевим ансамблем музикантів, що регулярно виконували твори композитора.

1990 року під тиском керівництва університету, що не бажало зберігати масштабну колекцію, її передали Діну Драммонду (англ. Dean Drummond), іншому колишньому колезі Парча. Інструменти перевезли до низки установ на Східному узбережжі США, а Драммонд започаткував власний колектив, що виконував як оригінальні твори Парча, так і нові роботи, написані ним самим для унікальних інструментів. Драммонд також дозволив створити репліки інструментів Парча, які отримали колективи Ensemble Musikfabrik і PARTCH Ensemble (керівник Джон Шнайдер). Записи останнього були неодноразово номіновані на «Греммі», а 2015 року отримали цю нагороду в категорії «Найкращий класичний компендіум» за запис твору Парча Plectra & Percussion Dances.

2013 року Драммонд вмер, а колекція оригінальних інструментів Парча переїхала до сієтлського композитора Чарльза Корі (англ. Charles Corey). Він створив власний колектив Harry Partch Ensemble, що виконував твори Парча, домовившись про п'ятирічне зберігання інструментів в Університеті Вашингтону. 2019 року, по закінченні цього терміну, інструменти опинилися в сховищі, яке 83-річний Мітчелл оплачував власним коштом. Після його смерті 2024 року колекція повернулася до Сан-Дієго, де за нею наглядає колишній учень і друг Парча Джон Санто (англ. Jon Szanto).

Література

• Harry Partch. Genesis of a Music. — Second Edition, Enlarged. — New York : Da Capo Press, 1974. — 518 с. — ISBN 0-306-80106-X.
• Ben Johnston, Bob Gilmore. «Maximum Clarity» and Other Writings on Music. — University of Illinois Press, 2006. — 328 с. — ISBN 978-0252030987.

Посилання

• Diamond Marimba. 8 листопада 2014. Процитовано 25 листопада 2025. — Опис ромбоподібної маримби Гаррі Парчем та демонстрація звучання.
• The Harry Partch Instrumentarium. 12 липня 2017. Процитовано 25 листопада 2025. — Демонстрація інструментів Гаррі Парча Чарльзом Корі (ромбоподібна маримба — з 7:50).
• Harry Partch's Diamond Marimba, as demonstrated by John Schneider. 9 листопада 2017. Процитовано 25 листопада 2025. — Джон Шнайдер показує репліку ромбоподібної маримби.