Роменська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роменська культура у VIII ст.

Роменська культура — археологічна культура, що існувала протягом VIII—X ст. на території Дніпровського Лівобережжя і суміжних районів Росії та Білорусі. Виникла на основі волинцівської. Є одним із компонентів формування давньоруської культури. Її носіями було східнослов'янське племінне об'єднання сіверян. Вперше, після розкопок городища поблизу міста Ромни, виділена М. Макаренком[1].

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Початком дослідження пам'яток цього типу на Лівобережжі стала середина XIX ст. з розкопками Донецького городища. В них приймали участь Д. Самоквасов, В. Хвойка та інші. Згодом, за підсумками роменської експедиції, М. Макаренко виділив їх у окрему культуру. Значним успіхом стала праця І. Ляпушкіна під час дослідженнь якого було розкопано городище роменської культури у Новотроїцькому. Серед інших городищ того часу детально вивчалися Опішня та Лтава.

Протягом 1950-70 років був розповсюджений термін «Роменсько-боршевська культура» коли в одну культуру о'бєднували синхронні слов'янські пам'ятки двох регіонів — дніпровського Лівобережжя та Подоння. Проте подальші дослідження дозволили фахівцям дійти висновку про суттєві відмінності між ними і надалі вони розглядалися окремо[2].

Поширення[ред. | ред. код]

Територія поширення роменської культури — лісостеп та південне Полісся Дніпровського Лівобережжя, а також суміжні зони Білорусі та РФ. Західна межа проходить по Дніпру, північна уздовж північного кордону Брянської області, східна по лінії Вітемля — Севськ — Шапулінка — Мохнач, на півдні по лінії Задонецьке — Кременчук.

Риси культури[ред. | ред. код]

Характерні напівземлянковий тип житла з печами-кам'янками або глинобитними, кераміка переважно ліпна (горщики, миски, сковорідки). Основне заняття сільське господарство, розвинене ремесло. Панівний обряд поховань — трупоспалення чи тілопокладення, з подальшим курганим захороненням.

Городищам належить помітне місце, їх розташовано на панівних висотах, що робить їх оптимальними для захисту. З цією ж метою іноді використовували високі дюни та пагорби у заплавах річок і боліт. З напольного боку, іноді по усьому периметру, споруджували вали та рови, ескарпували схили. На земляних схилах будували частокіл або стіну з товстих колод. На низці подібних споруд зафіксовано використання каменю.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Абашина Н. С. Роменська культура // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 287. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  2. Абашина Н. С., Козак Д. Н., Синиця Є. В., Терпиловський Р. В. Давні слов'яни. Археологія та історія // Роменська культура (258—267 с.) — Київ: Стародавній Світ, 2012 . — 364 с. ISBN 978-966-2608-05-2