Роменська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роменська культура у VIII ст.

Роменська культура, Ромено-Боршевська культура — археологічна культура, культура городищ сіверян, що існувала протягом 700-1000 років на території Дніпровського Лівобережжя і суміжних районів Росії та Білорусі. Виникла на основі волинцівської. Є одним із компонентів формування давньоруської культури. Її носіями було східнослов'янське племінне об'єднання сіверян. Вперше, після розкопок городища поблизу міста Ромни, виділена М. Макаренком[1].

Назва походить від двох груп досліджених городищ — біля міста Ромни й села Борщове (Воронізька область).

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Початком дослідження пам'яток цього типу на Лівобережжі стала середина XIX ст. з розкопками Донецького городища. В них приймали участь Д. Самоквасов, В. Хвойка та інші. Згодом, за підсумками роменської експедиції, М. Макаренко виділив їх у окрему культуру. Значним успіхом стала праця І. Ляпушкіна під час дослідженнь якого було розкопано городище роменської культури у Новотроїцькому. Серед інших городищ того часу детально вивчалися Опішня та Лтава.

Протягом 1950-70 років був розповсюджений термін «Роменсько-боршевська культура» коли в одну культуру о'бєднували синхронні слов'янські пам'ятки двох регіонів — дніпровського Лівобережжя та Подоння. Проте подальші дослідження дозволили фахівцям дійти висновку про суттєві відмінності між ними і надалі вони розглядалися окремо[2].

Поширення[ред. | ред. код]

Територія поширення роменської культури — лісостеп та південне Полісся Дніпровського Лівобережжя, а також суміжні зони Білорусі та РФ. Західна межа проходить по Дніпру, північна уздовж північного кордону Брянської області, східна по лінії Вітемля — Севськ — Шапулінка — Мохнач, на півдні по лінії Задонецьке — Кременчук.

Борщевська культура була поширена у горішньому Подонні.[3]

Риси культури[ред. | ред. код]

Характерний напівземлянковий тип житла з печами-кам'янками або глинобитними, кераміка переважно ліпна (горщики, миски, сковорідки). Основне заняття сільське господарство, розвинене ремесло. Панівний обряд поховань — трупоспалення чи тілопокладення, з подальшим курганим захороненням.

Городищам належить помітне місце, їх розташовано на панівних висотах, що робить їх оптимальними для захисту. З цією ж метою іноді використовували високі дюни та пагорби у заплавах річок і боліт. З напольного боку, іноді по усьому периметру, споруджували вали та рови, ескарпували схили. На земляних схилах будували частокіл або стіну з товстих колод. На низці подібних споруд зафіксовано використання каменю.

Поховання[ред. | ред. код]

Панівний обряд поховань — трупоспалення. У 800-1000 роках курганний ритуал поховання мощинської культури поширюється з верхів'їв Оки по слов'янському Подонню та краю поширення роменської культури. До того племена волинцівської, роменської й борщевської культур ховали мертвих у грунтових могильниках з трупоспаленням на боці з попелом збираним у глиняні урни.[3]

Походження та доля[ред. | ред. код]

Волинцівська культура трансформувалася у роменську.

Роменську культуру ототожнюють з сіверянами.

У горішньому Пооччі з 700-800 років складається новий варіант ромено-борщевської культури, що ототожнюють з в'ятичами. За Валентином Сєдовим ромено-борщевська культура та земля полян складали Руський каганат, що ймовірно розвалився у 860-ті роки.[3]

На 850 рік Подесіння, Посем'я та землі південніше займали сіверяни; Горішнє Подоння до впливу річки Вороніж займали слов'яни борщевської культури, які відійшли з Подоння на горішнє та середнє Пооччя у 900-1000 роках через набіги печенігів.[3]

Тоді південь й південний схід Орловської області став напівпустим межовим краєм слов'ян зі салтово-маяцької культурою Хозарського каганату. В'ятичи горішнього Пооччя, як й Київ на той час, стали данниками Хозарського каганату.[3]

Пам'ятки Роменсько-борщевської культури Орловської області[ред. | ред. код]

Пам'ятки ранніх в'ятичів роменсько-борщевської культури 700-1000 років зосереджені по Оці, її лівим притокам, Зуші й притоку Бистрої Сосни Лівенці:

  • у Глазунівському районі нижній шар городища Тагине є найпівденнішою пам'яткою культури у області;
  • передостанній шар городища Лужки над Кромою;
  • передостанній шар городища Воротинцеве-1 над Зушою;
  • городище Крома та навколишнє селище мають знахідку ліпної кераміки ромено-боршевської культури так червоноглиняні амфори салтово-маяцької культури, що вказує на торгові зв'язки в'ятичів з хозарами;
  • в Урицькому районі городище у села Городище над правою притокою Цону річкою Людською, селище у сільця Лебідка на лівому березі річки Цон; у межиріччі Орлика Цону селище у сільця Селікове, два багатошарових городища у сільця Колос;
  • городище Борилове й селище Хотетове над Нугрою у Болховському районі;
  • у Ливенському районі три селища: Пушкарське-1, -2 на мисі річки Серболовки при впливі у Ливенку на північному краї міста Ливни; селище Вахнове на лівому березі правої притоки Бистрої Сосни річкою Мокрець.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Абашина Н. С. Роменська культура // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 287. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  2. Абашина Н. С., Козак Д. Н., Синиця Є. В., Терпиловський Р. В. Давні слов'яни. Археологія та історія // Роменська культура (258—267 с.) — Київ: Стародавній Світ, 2012 . — 364 с. ISBN 978-966-2608-05-2
  3. а б в г д е С.Д. Краснощекова; Л.Н. Красницкий (2006). Краеведческие записки. Выпуск 5. Археология Орловской области. Орел: «Вешние воды».