Ромни (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Станція Ромни

Ромодан — Бахмач
Південна залізниця
Полтавська дирекція
Ромни

Вокзал станції Ромни
Дата відкриття 15 (27) липня
Рік відкриття 1874 (144 роки)
Тип дільнична
Кількість колій 7
Кількість платформ 2
Відстань до Києва, км 270 (до станції Київ-Пасажирський)
Код станції 426201 ?
Код «Експрес-3» 2204510 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса
Супутні послуги Автобус

Ромни — дільнична станція 2 класу Полтавської дирекції Південної залізниці на лінії Ромодан — Бахмач між станціями Рогинці (14 км) та Засулля (7 км).

Розташована у місті Ромни Сумської області.

Історія[ред.ред. код]

У квітні 1872 року у місті Ромни відбулася урочиста закладка будівлі вокзалу[1]. Духовенство всіх міських церков, весь склад Міської думи, багаточисленний народ по закінченню в Соборі літургії пішли процесією з хрестами, іконами і хоругвами, співаючи пасхальні ірмосови, від Собору по Московській вулиці, відправили молебен і водосвяття. А через два роки і два місяці після цього, 4 червня 1874 року, прийшов до Ромен перший пасажирський поїзд, прикрашений прапорами. Його зустрічали з великою урочистістю і радістю всі громадяни міста. Феодосій Сахно в «Історії Смілого» зазначає:

«В літо 1874 місяця липня відбулося  урочисте відкриття побудованої Лібаво – Роменської залізниці, що сполучала наш край з м. Лібавою (наразі це порт Лієпая в Латвії на Балтійському морі)». 15 липня 1874 року у місто Ромни прийшов перший потяг. Загальна довжина дороги складала 1191 версту».

За словами історика Івана Курилова,

«Ще в  1865 році, коли  почали будувати  лінію Курсько-Київської залізниці, невідомий надіслав із Курська нашому голові лист, у якому радив громадянам Ромен звернутися з проханням, куди потрібно, щоб дорога, яка проектувалася з Курська до Києва, пройшла через Ромен, як більш прямий і більш вигідний для цієї дороги пункт. Голова  заховав цей лист під сукно і нікому з громадян не говорив про нього, і дорога пішла через Конотоп, зовсім неторгове і незначне містечко». 

А в Ромнах на той час проходили Прокоп’євська, Ільїнська, Вознесенська, Олександрівська ярмарки, які мали всеросійське значення. Залізниця потрібна була насамперед для вивозу з Північної України високоякісного борошна для Європи. Гужовий транспорт не міг уже задовольнити попит покупців і можливості продавців. Жителі міста побачили, які переваги має залізниця для торгівлі і життєдіяльності, і всебічно сприяли інженерам, котрі через сім років шукали місце під будівлю вокзалу. Спочатку право на будівництво залізниці було надане Головному Товариству Російських Доріг, та за відсутністю коштів було передане у приватні руки. Питання будівництва вокзалу обговорювалось на першому засіданні міської думи, яке відбулося 8 лютого 1872 року. Міська дума вирішила побудувати вокзал на кінній площі, майже в самому місті, по колишній глинській вулиці, де на той час було лише два заміські будинки іноземців Симоні та Ріхтера. Будівником Ландварово-Роменської залізниці був Фон-Мек, який через своїх довірених інженерів – Ізмаїлова і Фіна, вимагав, щоб місто йому безоплатно виділило вісім десятин землі під залізничну колію і доплатило 12,5 тисяч рублів. Траса проходила територією Північної України, Латвії, Литви, Білорусії. Лібаво - Роменська залізниця поєдналась з Петербурзькою, Московсько-Брестською, Київсько - Воронезькою і Харківсько-Миколаївською залізницями. У 1885 році розпочали будівництво залізниці від Кременчука до Ромен, яке уже 1 жовтня 1888 року було завершене. Тоді розпочався постійний рух між Ромнами і Конотопом і далі до Балтійського моря на південь до Чорного моря. 1 травня 1891 року Лібаво-Роменська залізниця була викуплена казною. У 1919 році Ромни були приєднані до Південної залізниці. Із введенням у дію залізниці у місті розпочалося інше життя. Про обсяги перевезень свідчать такі факти. У 1868-1872 роках на роменські ярмарки привозили в середньому товарів на 11 мільйонів рублів, а в 1880 році залізницею було привезено на суму 22, 8 мільйонів рублів. В основному перевозилися ліс і хліб. На кінець XVIII століття товарообіг станції склав 5 мільйонів пудів на рік. З відкриттям руху у Ромнах стали проводити небачені хлібні операції. Щоденно звідусіль привозилися тисячі возів зерна, стільки, що залізниця навіть не встигала відправляти за призначенням. Введення залізниці привело до стількох змін і покращень у місті, скільки не забезпечували ярмарки протягом століття. 18 травня 1885 року розпорядженням Комітету міністрів і скарбниці було розпочато будівництво ділянки Кременчук — Ромни довжиною 200 верст.

До 1888 року станція Ромни була тупиковою[2]. Площа вокзалу наразі складає 812, 1 кв.м. Центральна частина вивищена не тільки над входом, а й над залом очікування. По обидва боки симетрично розміщені вікна. Гладка поверхня стін візуально розширює будинок, а їхній тілесний колір гармоніює з бордовим забарвленням черепиці. Високі вузькі вікна центральної частини розділені білими лопатками. По периметру верхньої частини будівлі проходить декоративна стрічка – фриз.

Воєнні випробування[ред.ред. код]

16 вересня 1943 року радянські війська звільнили місто Ромни від окупації, яка продовжувалась два роки і п’ять днів. Відступаючи з міста, фашисти повністю зруйнували залізничний вузол, підірвали вокзал, паровозне і вагонне депо, майстерні, приміщення контори, водонапорну башту, залізничну електростанцію, перехідний міст тощо. Тоді було завдано збитків на суму 1 млн 136 тисяч карбованців. Відразу розпочались відновлюючі роботи.

Пасажирське сполучення[ред.ред. код]

На станції зупиняються поїзди далекого[3] та місцевого[4] сполучення, що слідують до станцій Бахмач, Качанівка, Ромодан.

На території станції знаходиться локомотивне депо Ромни.

Депо[ред.ред. код]

В 1874 році після завершення будівництва залізниці було закінчено зведення паровозного депо з необхідним господарством. Воно було Т- подібної форми, обмежене у розмірах, невелике, темне, без центрального опалення. До складу депо входили три колії, місця для стояння дев’яти паровозів, поворотний кут і майстерні. У депо за рік могли ремонтувати двадцять паровозів і сорок вагонів. Технічна база була вкрай бідною, забезпечення ремонтними засобами та інструментами – недостатнє. Перші паровози були малопотужних серій із невеликими швидкостями. Вони обслуговували дільницю Ромни, Бахмач, Сновськ (Щорс). У післявоєнні роки в депо були побудовані адміністративно- побутовий корпус, очисні споруди, виробнича лабораторія, приміщення чергового по депо. До 1965 року для залізничників було побудовано три житлових будинки на десять квартир, п’ять багатоквартирних будинків. Сьогодні локомотивне депо – сучасне промислове підприємство. Змінилися паровози і зовнішній вигляд. З 1960 року тут з'явилися перші тепловози серії ТЕЗ та ТЕП 10ТГМЗ, ТЕМ2. У 1967 році повністю перейшли на паровозну тягу. Інвентарний парк депо становить двадцять сім локомотивів серії 2ТЕ116, ЧМЕЗ,, ТЕП70, 2М62. Депо Лібаво-Роменської залізниці забезпечує необхідність у залізничних пасажирських та вантажних перевезеннях.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Курилов І.О. Роменська старина. Історичні, статистичні і побутові записки про місто Ромни і його жителів від початку міста до нашого часу. – Ромни, 1897.
  2. Кам’яна симфонія. Дослідження архітектури Роменщини. –ТОВ «Торговий дім «Папірус», Суми-2011. – 132 с. Автор-упорядник Ольга Лобода
  3. Сахно Феодосій. Історія Смілого. - Київ: видавництво «Варта», 2004. – 488 с

Примітки[ред.ред. код]