Ромни (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станція Ромни

Лохвиця — Бахмач-Пасажирський
Південна залізниця
Полтавська дирекція
м. Ромни

Вокзал станції Ромни
Вокзал станції Ромни
50°44′56″ пн. ш. 33°28′06″ сх. д. / 50.74909160002777497° пн. ш. 33.468374400027776971° сх. д. / 50.74909160002777497; 33.468374400027776971
Дата відкриття 15 (27) липня
Рік відкриття 1874 (147 років)
Тип дільнична
Колій 7
Платформ 2
Тип платформ(и) бічна та острівна
Форма платформи пряма
Відстань до Києва, км 274
Відстань до Бахмача-Пасажирського, км 78
Відстань до Лохвиці, км 54
Код станції 426201 ?
Код «Експрес-3» 2204510 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса
Супутні послуги Автобус

Ромни́ — дільнична станція 2-го класу Полтавської дирекції Південної залізниці на лінії Лохвиця — Бахмач-Пасажирський між станціями Рогинці (14 км) та Засулля (7 км).

Розташована у місті Ромни Роменського району Сумської області.

Історія[ред. | ред. код]

У квітні 1872 року у місті Ромни відбулася урочиста закладка будівлі вокзалу[1]. Духовенство всіх міських церков, весь склад Міської думи, численний народ по закінченню в Соборі літургії пішли процесією з хрестами, іконами і хоругвами, співаючи пасхальні ірмоси від Собору по Московській вулиці, відправили молебень і водохреще, а через два роки і два місяці після цього, 4 червня 1874 року, до Ромен прибув перший пасажирський поїзд, прикрашений прапорами, який зустріли з великою урочистістю громадяни міста.

Феодосій Сахно в «Історії Смілого» зазначає:

« В літо 1874 місяця липня відбулося урочисте відкриття побудованої Лібаво-Роменської залізниці, що сполучала наш край з м. Лібавою (наразі це порт Лієпая в Латвії на Балтійському морі). «

15 липня 1874 року до міста Ромни прибув перший потяг з Курська. Загальна довжина дороги складала 1191 верст". За словами історика Івана Курилова:

« Ще 1865 року, коли почали будувати лінію Курсько-Київської залізниці, невідомий надіслав із Курська нашому голові лист, у якому радив громадянам Ромен звернутися з проханням, куди потрібно, щоб дорога, яка проєктувалася з Курська до Києва, пройшла через Ромен, як більш прямий і більш вигідний для цієї дороги пункт. Голова заховав цей лист під сукно і нікому з громадян не говорив про нього, і дорога пішла через Конотоп, зовсім неторгове і незначне містечко. «

У Ромнах на той час проходили Прокоп'євська, Ільїнська, Вознесенська, Олександрівська ярмарки, які мали всеросійське значення. Залізниця потрібна була насамперед для вивозу з Північної України високоякісного борошна для Європи. Гужовий транспорт не був спроможним задовольнити попит покупців і можливості продавців. Жителі міста побачили, які переваги має залізниця для торгівлі і життєдіяльності, і всебічно сприяли інженерам, які через сім років шукали місце під будівлю вокзалу. Спочатку право на будівництво залізниці було надане Головному Товариству Російських доріг, та за відсутністю коштів було передане у приватні руки. Питання будівництва вокзалу обговорювалось на першому засіданні міської думи, яке відбулося 8 лютого 1872 року.

Міська дума вирішила побудувати вокзал на Кінній площі, майже в самому місті, по колишній Глинській вулиці, де на той час було лише два заміські будинки іноземців Симоні та Ріхтера. Будівником Лібаво-Роменської залізниці був Фон-Мек, який через своїх довірених інженерів — Ізмаїлова і Фіна, вимагав, щоб місто йому безкоштовно виділило вісім десятин землі під залізничну колію і виплатило 12,5 тисяч рублів. Залізниця проходила територією Північної України, Латвії, Литви, Білорусі. Лібаво-Роменська залізниця поєдналась з Петербурзькою, Московсько-Брестською, Києво-Воронезькою та Харківсько-Миколаївською залізницями.

У 1885 році розпочали будівництво залізниці від Кременчука до Ромен, яке 1 жовтня 1888 року було завершене. Тоді розпочався регулярний рух між Ромнами та Конотопом і далі до Балтійського моря на південь до Чорного моря. 1 травня 1891 року Лібаво-Роменська залізниця була викуплена казною.

1919 року Ромни були приєднані до Південної залізниці. Із введенням у дію залізниці у місті розпочалося інше життя. Про обсяги перевезень свідчать такі факти. У 1868—1872 роках на роменські ярмарки привозили в середньому товарів на 11 млн рублів, а 1880 року залізницею було привезено на суму 22,8 млн рублів. В основному перевозилися ліс і хліб. Наприкінці XVIII століття товарообіг станції склав 5 млн пудів на рік. З відкриттям руху у Ромнах стали проводити небачені хлібні операції. Щоденно звідусіль привозилися тисячі возів зерна, стільки, що залізниця навіть не встигала відправляти за призначенням. Введення залізниці привело до стількох змін і покращень у місті, скільки не забезпечували ярмарки протягом століття.

18 травня 1885 року розпорядженням Комітету міністрів і скарбниці було розпочато будівництво ділянки Кременчук — Ромни довжиною 200 верст.

До 1888 року станція Ромни була тупиковою[2].

Вокзал[ред. | ред. код]

Площа вокзалу наразі складає 812,1 м². Центральна частина вивищена не тільки над входом, а й над залом чекання. По обидва боки симетрично розміщені вікна. Гладка поверхня стін зримо розширює будинок, а їхній тілесний колір ладнає з бордовим забарвленням черепиці. Високі вузькі вікна центральної частини розділені білими лопатками. По протяжності верхньої частини будівлі проходить декоративна стрічка — фриз.

Воєнні випробування[ред. | ред. код]

16 вересня 1943 року радянські війська звільнили місто Ромни від окупації, яка продовжувалась два роки і п'ять днів. Відступаючи з міста, фашисти повністю зруйнували залізничний вузол, підірвали вокзал, паровозне і вагонне депо, майстерні, приміщення контори, водонапірну башту, залізничну електростанцію, перехідний міст тощо. Тоді було завдано збитків на суму 1 млн 136 тисяч карбованців. Відразу розпочались відновлювальні роботи.

Локомотивне депо[ред. | ред. код]

На станції діє локомотивне депо Ромни.

1874 року, після завершення будівництва залізниці, було закінчено зведення паровозного депо з необхідним господарством. Воно було Т-подібної форми, обмежене у розмірах, невелике, темне, без центрального опалення. До складу депо входили три колії, місця для стояння дев'яти паровозів, поворотний кут і майстерні. У депо за рік могли налагоджувати двадцять паровозів і сорок вагонів. Технічна база була вкрай бідною, забезпечення ремонтними засобами та знаряддям — недостатнє. Перші паровози були малопотужних серій із невеликими швидкостями. Вони обслуговували дільницю Ромни, Бахмач, Сновськ (Щорс). Депо Лібаво-Роменської залізниці забезпечувало необхідність у залізничних пасажирських та вантажних перевезеннях.

У післявоєнні роки в депо були побудовані адміністративно- побутовий корпус, очисні споруди, виробнича лабораторія, приміщення чергового по депо.

До 1965 року для залізничників було побудовано три житлових будинки на десять квартир, п'ять багатоквартирних будинків. Сьогодні локомотивне депо — сучасне промислове підприємство. Змінилися паровози і зовнішній вигляд.

З 1960 року тут з'явилися перші тепловози серії ТЕЗ та ТЕП 10ТГМЗ, ТЕМ2. 1967 року повністю перейшли на паровозну тягу. Інвентарний парк депо становить 27 локомотивів серії 2ТЕ116, ЧМЕЗ, ТЕП70, 2М62.

Пасажирське сполучення[ред. | ред. код]

На станції зупиняються поїзди далекого[3] та місцевого[4] сполучення, що прямують до станцій Бахмач-Пасажирський, Качанівка, Ромодан.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Харків транспортний. Залізничний транспорт. Хроніка (рос.)
  2. Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Кн. II. — М. : Транспорт, 1981. — С. 93. — 100 000 прим.(рос.)
  3. Розклад руху пасажирських поїздів[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Розклад руху приміських поїздів по станції на сайті Південної залізниці Архівовано 4 березень 2016 у Wayback Machine. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 15.05.2021) Page white excel.png(рос.) Архівовано з першоджерела 15.05.2021.
  • Україна. Атлас залізниць. Мірило 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7.
  • Курилов І. О. Роменська старина. Історичні, статистичні і побутові записки про місто Ромни і його жителів від початку міста до нашого часу. — Ромни, 1897
  • Кам'яна симфонія. Дослідження архітектури Роменщини. — ТОВ Торговий дім «Папірус», Суми-2011. — 132 с. Автор-упорядник Ольга Лобода
  • Сахно Феодосій. Історія Смілого. — Київ: видавництво «Варта», 2004. — 488 с.

Посилання[ред. | ред. код]