Перейти до вмісту

Ронський льодовик

Координати: 46°36′16″ пн. ш. 8°23′10″ сх. д. / 46.60454° пн. ш. 8.38605° сх. д. / 46.60454; 8.38605
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ронський льодовик
Зображення
Гірський хребет Урійські Альпи Редагувати інформацію у Вікіданих
Названо на честь Рона Редагувати інформацію у Вікіданих
Континент Європа Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна  Швейцарія Редагувати інформацію у Вікіданих
Адміністративна одиниця Вале Редагувати інформацію у Вікіданих
Висота над рівнем моря 2627 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
CMNS: Ронський льодовик у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

46°36′16″ пн. ш. 8°23′10″ сх. д. / 46.60454° пн. ш. 8.38605° сх. д. / 46.60454; 8.38605

Ронський льодовик — долинний льодовик у витоках Рони на крайньому північному сході кантону Вале в Центральних Альпах, Швейцарія. Його довжина майже 8 км середня ширина близько 2 км і площа близько 15 км². Льодовик був головною туристичною визначною пам'яткою, особливо в XIX та на початку XX століть, через його язик, який сягав далеко в долину поблизу Глеча[de]. Він безперервно скорочується з середини XIX століття та може повністю зникнути до 2100 року. [1]

Розташування

[ред. | ред. код]
Льодовикове озеро, липень 2012 року

Ронський льодовик утворюється на відносно плоскому південно-західному схилі гірського масиву Вінтерберг на Даммастоку[en] приблизно на висоті 3600 м над рівнем моря. Перші 2,5 км льодовикове поле називається Еггфірн і долає різницю у висоті близько 600 м. На висоті 3080 м льодовик з’єднується з льодовиком Тріфт на півночі від вкритого фірном Нижнього Тріфтлюке. На середину 2020-х льодовик Рони тече на південь з невеликими вигинами та середнім градієнтом 16%, оточений Тіералплісток ( 3383 м) і Герстенгорерн (3189 м) на заході та Галеншток[en] (3586 м) на сході. Язик льодовика зараз знаходиться на висоті трохи більше 2200 м над крутим скелястим схилом. Звідси витікає Рона. Внаслідок постійного відступу льодовика за порогом крутого схилу у 2006/2007 рр. почало утворюватися невелике озеро. Це льодовикове озеро значно збільшилося, оскільки Ронський льодовик продовжуватиме танути.

Розвиток з XIX століття

[ред. | ред. код]

Від піку Малого льодовикового періоду в XIX столітті та до початку XX століття Ронський льодовик простягався над крутим схилом нижче сьогоднішнього язика до дна долини Глеч на висоті приблизно 1800 м, а іноді навіть до готелів в Глечі. Максимальна довжина в 1856 році все ще чітко видно сьогодні з гладких, голих скель та відкладеного моренного матеріалу. Відтоді льодовик неухильно зменшувався і, можливо, відступить до найвищих снігових полів до кінця XXI століття. [2]

Наукові дослідження

[ред. | ред. код]

Ронський льодовик є одним із найкраще вивчених льодовиків; Інженер Госсет розпочав перші геодезичні вимірювання в 1874 р. [3] З тих пір велася майже безперервна серія спостережень, як зміни довжини, так і товщини льоду систематично реєструвалися. Також були досліджені швидкості та напрямки течії в різних ділянках льодовика. Одним із результатів ранніх досліджень льодовиків є книга Поля-Луї Меркантона (1876–1963) «Surveys on the Rhone Glacier» 1874–1915, опублікована в 1916 році, стандартна робота з науки про льодовики. У середньому льодовик Рони відступав на 8,5 м щорічно з 1874 року, а також втрачав приблизно 25 см товщини льоду щорічно.

Розвиток

[ред. | ред. код]

У долині Глеч пірамідальні колони висотою приблизно 1,5 м з датами (з 1815 р.) відзначають відступ льодовиків у ХІХ столітті. Оскільки Ронський льодовик лежить на дорозі до перевалу Фурка, класичному маршруті подорожей через Швейцарські Альпи, це найлегше доступний льодовик у Швейцарії. Від готелю «Belvédère» на перевалі, закритому з 2015 року, до льодовика можна дістатися платною стежкою завдовжки кілька сотень метрів. Тут можна відвідати льодовиковий грот. [4] Щоб зберегти його, робляться спроби затримати подальше відступання кінця льодовика, накриваючи його білим брезентом, щоб захистити від сонячного світла. [5]

Ронський льодовик у Льодовиковий період

[ред. | ред. код]

Під час льодовикових періодів Ронський льодовик та його бічні льодовики мали найбільшу масу льоду з усіх альпійських льодовиків. Він заповнив всю долину Вале-Рона[de] льодовиковою масою товщиною до 2000 м і з'єднався з льодовиками, що стікали з бічних долин Вале, з гірського масиву Монблан і з Фрайбурзьких і Бернських Альп. В районі Женевського озера він мав біфуркацію на два рукави, один з яких простягався далі вниз по долині Рони до району на схід від Ліона. Інший рукав простягався на північний схід над височиною Жора[de], покриваючи все західне плато льодом і з'єднуючись з льодовиком Ааре в районі Берна. Під час льодовикового максимуму притоки Ронського льодовика текли через Коль-де-Мосс і перевали в Роше-де-Ней в долину Саан і зливались з льодовиком Саан. [6][7]

Під час льодовикових максимумів льодовикових періодів Рісс і Вюрм найближчий край гір Юра до Швейцарського плато в районі Мон-Тандр[de], був частково покритий Ронським льодовиком. Під час Вюрмського льодовикового періоду Ронський льодовик просунувся до району Ванген-ан-дер-Ааре між Золотурном і Лангенталем, про що свідчать залишки колишніх морен і ранніх будівель з альпійської породи, таких як церква в Обердорфі та вежа замку у Вассерамті. Ератичні валуни, що складаються з граніту або гнейсу з Валійських Альп, поширені в західному Міттелланді. Їх можна було транспортувати до місця розташування лише льодовиками, тому вони стали основним аргументом на користь теорії льодовикового періоду Луї Агассіза на основі брили П'єрабо[de]. [8]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ TagesAnzeiger: In 90 Jahren ist der Rhonegletscher fort. 29. Oktober 2008
  2. ↑ WWF Schweiz: Klimapolitik des Bundesrats kostet uns den Rhonegletscher In: wwf.ch, 15. Juni 2018
  3. ↑ Eduard Hagenbach-Bischoff: Über die physikalisch-topographische Aufnahme des Rhonegletschers durch Herrn Ingenieur Gosset in den Jahren 1874-1876. In: Verhandlungen der Schweizerischen Naturforschenden Gesellschaft, 59, 1876, S. 158–166, doi:10.5169/seals-90010.
  4. ↑ Martin W. Carlen: Der Rhonegletscher und seine Eisgrotte. Belvedere am Furkapass, 1994
  5. ↑ Michèle Schell: Mit Planen gegen die Eisschmelze – der Rhonegletscher schmilzt im Rekordtempo. In: nzz.ch. Neue Zürcher Zeitung, 20. Juni 2018
  6. ↑ Sabine Stäuble: Le paysage alluvial de la Sarine hier et aujourd’hui. Université de Lausanne. 2004, S. 40.
  7. ↑ Fritz Nussbaum: Die eiszeitliche Vergletscherung des Saangebietes. Bern 1906.
  8. ↑ Walter Moser: Findlinge im Kanton Solothurn, Zeugen zweier Eiszeiten. In: Jahrbuch für Solothurnische Geschichte, 67. 1994, S. 137–151

Література

[ред. | ред. код]
  • Armin Baltzer: Beiträge zur Kenntnis des diluvialen Rhonegletschers. In: Eclogae Geologicae Helvetiae, 6 (1899/1900), S. 378–391.
  • Emilie Boré: La naissance de l’iconographie du glacier au siècle des Lumières. Le cas du glacier du Rhône. In: Annales valaisannes, 2013, S. 9–47.
  • Fritz Müller (u. a.): Combined ice, water and energy balances of a glacierized basin of the Swiss Alps. The Rhonegletscher project. In: Geographica Helvetica, 35 (1980), S. 57–69.
  • Fritz Müller (Hrsg.): Der Rhonegletscher und seine Umgebung. Ein Beitrag zur Gletscher- und Klimaforschung des Geographischen Institutes der ETH Zürich, Zürich 1980.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ронський_льодовик&oldid=44558014