Рорі Галлагер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рорі Галлагер
ірл. Rory Gallagher
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Вільям Рорі Галлагер
Дата народження 2 березня 1948(1948-03-02)[1][2][3]
Місце народження Баллішаннон, Донегол, Ольстер, Ірландія
Дата смерті 14 червня 1995(1995-06-14)[1][2][3] (47 років)
Місце смерті Лондон, Велика Британія
Причина смерті інфекційні захворювання
Роки активності 19631995
Громадянство Ірландія Ірландія
Національність ірландець
Професії співак, автор пісень, гітарист, мандолініста, музичний продюсер, композитор
Жанри блюз і народна музика[4]
rorygallagher.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Вільям Рорі Галлагер (ірл. William Rory Gallagher; 2 березня 1948, Баллішаннон, Донегол, Ірландія14 червня 1995, Лондон, Англія)[5][6]ірландський блюз-рок-гітарист, співак, автор пісень і продюсер. Галлагер сформував групу «Taste» в кінці 1960-х і записував сольні альбоми протягом 1970-х і 1980-х років. Його альбоми були продані тиражем більше 30 мільйонів копій по всьому світу[7][8].

Галлагер отримав пересадку печінки в 1995 році, але помер від ускладнень того ж року в Лондоні у віці 47 років[9].

Британським журналом «Classic Rock» Галлагер включений в список найбільших гітаристів усіх часів.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Галлагер народився 2 березня 1948 року в Баллішанноні, Донегол, Ірландія[10][11]. Його батько Даніель працював в — Electricity Supply Board, який будував гідроелектростанцію на річці Ерн над містом[12]. Сім'я переїхала в Деррі, де в 1949 році народився його молодший брат Донал[11][13].

Його мати, Моніка, і двоє хлопчиків пізніше переїхали в Корк, де були виховані брати. Рорі відвідував Північну монастирську школу[13]. Даніель Галлагер грав на акордеоні і співав з групою «Tír Chonaill Céilí Band», в той час як в «Donegal»[12]; їх мати Моніка була співачкою і виступала з гравцями абатства в Баллішанноні.

Театр у Баллішаноні, де колись грала Моніка, тепер називається — Rory Gallagher Theatre[14].

Обидва сини були схильні до музики і заохочувалися батьками, щоб вони займалися музикою[13]. У віці 9 років Галлагер отримав від них свою першу гітару. Він розвивав свої здібності на укулеле, навчаючи себе грати на гітарі і виконувати другорядні функції. Вигравши грошовий приз у конкурсі талантів у 12 років, він купив свою першу гітару.

Галлагер почав виступати в підлітковому віці з акустичною гітарою і електрогітарою. Тим не менш, це був Fender Stratocaster 1961 року, який він купив три роки по тому за 100 фунтів стерлінгів, який став його основним інструментом і був найбільш тісно пов'язаний з ним протягом його кар'єри[15].

Галлагер спочатку захоплювався скіффлом після того, як почув Лонні Донеган по радіо. Донеган часто співав блюз і фолк-виконавцями з США. Він повністю покладався на радіо і телебачення. Іноді BBC грала блюзові номери, і він повільно знаходив збірники пісень для гітари, де знаходив імена справжніх композиторів блюзових творів.

Ще в школі, граючи пісні Бадді Голлі і Едді Кокрана, він виявив свій найбільший вплив в Мадді Вотерса. Він почав експериментувати з фолком, блюзом і рок-музикою. Не маючи можливості знайти або дозволити собі записні альбоми, Галлагер допізна не спав, щоб послухати Радіо Люксембург і AFN, де радіо принесло йому єдиний контакт зі справжніми авторами пісень і музикантами, чия музика його найбільше зворушила[16].

Галлагер грає на мандоліні.[17] Як повідомляється, він зіграв її на чотирьох піснях: «Go to My Hometown», «Brute Force and Ignorance», «I'm Not Surprised» і «Leaving Town Blues».[17]

Вплив, який він виявив і цитував у міру свого просування, включав Вуді Гатрі, Біг Білла Брунзі і Ледбеллі. Співаючи, а потім використовуючи брекети для своєї губної гармошки, Галлагер навчився грати на слайд-гітарі. Крім того, протягом наступних кількох років свого музичного розвитку Галлагер почав вчитися грати на альт-саксофоні, басі, мандоліні, банджо і кораловому сітарі з різним ступенем майстерності[18]. До підліткового віку він почав експериментувати з різними блюзовими стилями[19].

Галлагер почав грати після школи з ірландськими шоу-групами, будучи ще молодим підлітком. У 1963 році він приєднався до секстету «Fontana», що грав популярні хіти того часу[20][21]. Група гастролювала по Ірландії і Великої Британії, заробивши гроші на оплату його гітари Stratocaster. Галлагер почав впливати на репертуар групи, почавши перехід від мейнстрімової поп-музики, уникаючи деяких пісень Чака Беррі, і до 1965 року він успішно сформував Fontana в «The Impact», зі змінами в їх лінії — в групу R&B, яка виступала в Ірландії та Іспанії до свого розформування в Лондоні[18].

Галлагер поїхав з басистом Олівером Тобіном і барабанщиком Джонні Кемпбеллом як тріо в Гамбурзі, Німеччина[20][22]. У 1966 році Галлагер повернувся до Ірландії і, експериментуючи з іншими музикантами в Корку, вирішив створити свою власну групу[11][23].

Taste[ред. | ред. код]

Завершивши музичне навчання в шоу-групах і під впливом зростаючої популярності біт-груп на початку 1960-х років, Галлагер сформував «The Taste», який пізніше був перейменований в «Taste», блюз-рок і ритм-енд-блюз силове тріо, в 1966 році[24].

Спочатку група складалася з Галлагера і двох коркових музикантів, Еріка Кіттерінгема (помер в 2013 році) і Нормана Демері. Однак до 1968 року вони були замінені двома музикантами з Белфаста, з Галлагером на гітарі і вокалі, барабанщиком Джоном Вілсоном і басистом Річардом Маккрекеном[24].

Виступаючи у Великій Британії, гурт регулярно виступав в Marquee Club, підтримуючи Cream на прощальному концерті Альберт-гол і блюзову супергрупу Blind Faith в турне по Північній Америці. Під керівництвом Едді Кеннеді тріо випустило альбоми Taste і On The Boards і два концертні записи Live Taste і Live at the Isle of Wight[24].

Останній з'явився незабаром після розпаду групи на — Isle of Wight Festival 1970 року[25].

Рорі Галлагер у Нідерландах, 26 березня 1976 року.

Сольна кар'єра[ред. | ред. код]

Після розпаду Taste, Галлагер гастролював під своїм ім'ям, наймаючи колишнього басиста Джеррі Макевоя для участі в дебютному альбомі Галлагера — «Rory Gallagher»[26].

Це було початком двадцятирічних музичних відносин між Галлагером і Макевоем; іншим учасником групи був барабанщик Вілгар Кемпбелл[24]. 1970-ті роки були найбільш плідним періодом для Галлагера. За це десятиліття він спродюсував десять альбомів, у тому числі два концертних альбоми, — Live in Europe і Irish Tour '74.

У листопаді 1971 року вийшов альбом — Deuce[26].

У тому ж році він був визнаний кращим гітаристом року Melody Maker, випередивши Еріка Клептона[27]. Проте, незважаючи на те, що ряд його альбомів цього періоду досяг UK Albums Chart, Галлагер не досяг статусу головної зірки[24].

Галлагер грав і записував те, що він говорив «у мене весь час, а не просто щось, що я включаю...». Незважаючи на те, що він продав понад 30 мільйонів альбомів по всьому світу, саме його живі виступи завоювали найбільше визнання[25]. Він був задокументований в Irish Tour '74, фільмі режисера Тоні Палмера.

У періоди політичних хвилювань в Північній Ірландії, коли інші артисти були попереджені не гастролювати, Галлагер був сповнений рішучості гастролювати по Ірландії принаймні раз на рік протягом своєї кар'єри, завоювавши йому відданість тисяч фанатів, і в процесі, стати зразком для наслідування для інших молодих ірландських музикантів.

Галлагер в 1987 році

Галлагер зізнався в декількох інтерв'ю, що не було ніяких міжнародних ірландських актів, поки Ван Моррісон і він, а потім Філ Лайнотт і Thin Lizzy. Склад, до якого входили Род Де'ат на ударних і Лу Мартін на клавішних, виступав разом з 1973 по 1976 рік. Однак врешті-решт він опустився до баса, гітари і барабанів, і його виступ став потужним тріо. До числа інших випусків цього періоду відносяться — Against the Grain, Calling Card, Photo-Finish і Top Priority[26].

У січні 1975 року, коли The Rolling Stones зібралися в Роттердамі, Нідерланди, щоб продовжити роботу над своїм альбомом Black and Blue, вони прослуховували нових гітаристів, щоб замінити Міка Тейлора в їх запису.

Галлагер відправився на гастролі з групою «просто подивитися, що відбувається», але не приєднався до групи, задоволений своєю сольною кар'єрою[28].

Джеррі Макевой заявив, що група Галлагер провела кілька телевізійних і радіопередач по всій Європі, включаючи Beat-Club в Бремені, Німеччина, і Old Grey Whistle Test[29]. Він записав два «Peel Sessions» (обидва в лютому 1973 року і містять одні й ті ж треки), але тільки перший був показаний[30]. Разом з Little Feat і Роджером Макгінном, Галлагер виконав перший концерт Rockpalast в Гругагалле, Ессен, Німеччина, в 1977 році[31].

Галлагер співпрацював з Джеррі Лі Льюїсом[32] і Мадді Вотерсом[33] в їх відповідних Лондонських Сесіях в середині 1970-х років. Він грав на останньому альбомі Лонні Донегана[26].

У 1980-х він продовжував записуватися, продюсуючи — Jinx, Defender і Fresh Evidence. Після Fresh Evidence він відправився в тур по США. Крім того, він грав з Box of Frogs, групою, утвореною в 1983 році колишніми учасниками The Yardbirds. Стаючи одержимим деталями і страждаючим від невпевненості в собі, Галлагер, тим не менш, зберіг лояльну підтримку. У цей період він заявив: «Я занадто мучуся»[24].

Notes From San Francisco, альбом невиданих студійних треків і концерт в Сан-Франциско в 1979 році, був випущений в травні 2011 року[34].

Склад групи[ред. | ред. код]

На додаток до самого Галлагера (на гітарі та вокалі), протягом багатьох років група Галлагера включала:

Дискографія[ред. | ред. код]

Альбоми[ред. | ред. код]

Збірник[ред. | ред. код]

  • The Story So Far — 1974
  • In The Beginning — 1975
  • Sinner… and Saint — 1975 (композиції з Rory Gallagher і Deuce)
  • Take It Easy Baby — 1976
  • The First And The Best — 1978
  • A Blue Day For The Blues — 1995
  • Last of the Independents — 1995
  • Etched In Blue — 1998 (BPI: 60,000)
  • Wheels Within Wheels — 2003
  • Big Guns: The Very Best Of Rory Gallagher — 2005
  • Live At Montreux — 2006
  • The Essential — 2008

DVD[ред. | ред. код]

  • Irish Tour 1974—2000
  • At Rockpalast — 2004
  • The Complete Rockpalast Collection — 2005
  • Live at Cork Opera House — 2006
  • Live In Montreux — 2006
  • Featured on «Old Grey Whistle Test — The Best Of…» with the track «Hands off» — 1973

Спільні з іншими музикантами[ред. | ред. код]

  • Cream Farewell Concert — Cream — 1968 — Opening Act
  • The London Muddy Waters Sessions — Muddy Waters — 1972
  • The Session — Jerry Lee Lewis — 1973
  • Drat That Fratle Rat — Chris Barber — 1974
  • London Revisited — Muddy Waters — 1974
  • Gaodhal’s Vision — Joe O’Donnell (electric fiddle player) — 1977
  • Live — Albert King — 1977
  • Tarot Suite — Mike Batt — 1978
  • Puttin' On The Style — Lonnie Donegan — 1978
  • Jammin` With Albert — Albert Collins & The Icebreakers — 1983
  • Box of Frogs — Box of Frogs — 1984
  • Strangeland — Box of Frogs — 1986
  • The Scattering — The Fureys and Davey Arthur — 1989
  • Out of the Air — Davy Spillane Band — 1989
  • Shadow Hunter — Davy Spillane — 1990
  • Words and Music — Phil Coulter — 1989
  • 30 Years A-Greying — The Dubliners — 1992
  • The Outstanding — Chris Barber and Band — 1993
  • Kindred Spirits — Eamonn McCormack — 2007

Дв.також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #128483830 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Find a Grave — 1996.
  4. Montreux Jazz Festival Database
  5. Rory Gallagher's birth certificate. Flickr. Процитовано 15 квітня 2010. 
  6. Rory Gallagher. AllMusic. Процитовано 4 січня 2010. 
  7. Extract from Riding Shotgun biography – Prologue: Can't Believe It's True. Ridingshotgun.co.uk. Процитовано 11 березня 2010. 
  8. The A-Z of Irish Music: G — Rory Gallagher Biography. Irish Connections. Архів оригіналу за 11 травня 2008. Процитовано 11 березня 2010. 
  9. Stanton, Scott. (2003). The Tombstone Tourist: Musicians. Simon & Schuster. с. 319. ISBN 0-7434-6330-7. 
  10. Grossman, Stefan (March 1978). Rory Gallagher: Irish Guitar Star With Roots in American Blues and Rock. Magazine (Guitar Player magazine). Процитовано 28 квітня 2010. 
  11. а б в RTÉ Archives - Profile - Rory Gallagher. rte.ie. RTÉ. Процитовано 10 серпня 2018. 
  12. а б Rory Gallagher's Father Remembered by Ballyshannon Musician. discoverballyshannon.ie. Erne Enterprise Arts, Culture & Tourism. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018. 
  13. а б в My brother's keeper. irishexaminer.com. Irish Examiner. 4 червня 2011. Процитовано 10 серпня 2018. 
  14. What's the story with Rory?. Donegal Democrat. 29 квітня 2010. Архів оригіналу за 16 січня 2015. Процитовано 16 січня 2015. 
  15. Minhinnet, Ray (21 липня 2005). Rory Gallagher: A Previously Unpublished Interview. Modern Guitar Magazine. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 23 грудня 2009. 
  16. Gallagher, Rory (1991). Rory Gallagher 2nd Interview 1991 Audio. Radio interview. Процитовано 4 квітня 2010. 
  17. а б Thread: Rory Gallagher – 20th Anniversary. mandolincafe.com. Mandolin Cafe. August 2007. Процитовано 10 жовтня 2015. 
  18. а б Hunter, Stephen (4 січня 2000). Won't See His Like Again. This is a re-print of The Archive – Journal of the Northside Folklore Project, Issue 4, Jan 2000 pp.5–8 converted from PDF to HTML. с. 5–8. Процитовано 3 грудня 2009. 
  19. Rory Gallagher – 1976 interview, Part 1. WDR Studio Hall L Cologne, Grugahalle, Essen. Germany: The Complete Rockpalast Collection. 1976. Процитовано 4 грудня 2009. 
  20. а б Gallagher biography. RoryGallagher.com official website. Процитовано 28 вересня 2010. 
  21. francis k. (2001–2010). Irish Showband & Beat- Group Members List. Архів оригіналу за 1 вересня 2013. Процитовано 19 червня 2011. 
  22. The Impact Showband. Rory Gallagher Music Library (англ.). Процитовано 29 вересня 2020. 
  23. Rory Gallagher (1948-1995). irish-showbands.com. Irish Show Bands. Процитовано 10 серпня 2018. 
  24. а б в г д е Roberts, David (1998). Guinness Rockopedia (вид. 1st). London, UK: Guinness Publishing Ltd. с. 168–69. ISBN 0-85112-072-5. 
  25. а б Buckley, Peter (ed.; 2003). The Rough Guide To Rock, pp. 409–10. Rough Guides Ltd; ISBN 1-84353-105-4
  26. а б в г Strong, Martin C. (2000). The Great Rock Discography (вид. 5th). Edinburgh, Scotland: Mojo Books. с. 369–370. ISBN 1-84195-017-3. 
  27. Defender of the blues. Innerviews.org. Процитовано 11 березня 2010. 
  28. Power, Ed (15 червня 2020). The lost Rolling Stone: how guitar great Rory Gallagher was airbrushed from rock history. The Telegraph (en-GB). ISSN 0307-1235. Процитовано 15 червня 2020. 
  29. McAvoy, Gerry; Chrisp, Pete (3 червня 2005). Riding Shotgun: 35 Years on the Road with Rory Gallagher and Nine Below Zero. Kent: SPG Triumph. с. 82. ISBN 0-9550320-1-6. 
  30. The Peel Sessions BBC Radio 1; Bbc.co.uk, retrieved 26 February 2011
  31. Rockpalast Night 23.-24.July 1977: Rory Gallagher 2.3.1948–14.6.1995 (нім.). Rockpalast Archiv. September 1977. Процитовано 8 травня 2009. 
  32. Roberts, David (1998). Guinness Rockopedia (вид. 1st). London, UK: Guinness Publishing Ltd. с. 242. ISBN 0-85112-072-5. 
  33. Russell, Tony (1997). The Blues: From Robert Johnson to Robert Cray. Dubai, UAE: Carlton Books Limited. с. 67. ISBN 1-85868-255-X. 
  34. Horowitz, Hal. Notes from San Francisco – Rory Gallagher: Songs, Reviews, Credits, Awards. AllMusic. Процитовано 18 серпня 2012. 
  35. а б Larkin, Colin (1998). The Virgin Encyclopedia of the Blues. Virgin. с. 131. ISBN 9780753502266. 
  36. Vignoles, Julian (2018). Rory Gallagher: The Man Behind The Guitar. Gill & Macmillan Ltd. ISBN 9781788410540. 
  37. Blueprint. rorygallagher.com. Процитовано 15 червня 2020. «In mid ’72 bassist Gerry McAvoy’s flat-mate, drummer Rod de’Ath, deputised for the late Wilgar Campbell and following Wilgar’s departure Rod became a permanent replacement in Rory’s band» 
  38. Connaughton, Marcus (2012). Rory Gallagher: His Life and Times. The Collins Press. ISBN 9781848891531. 

Посилання[ред. | ред. код]