Капніст Ростислав Ростиславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Капніст.
Ростислав Ростиславович Капніст
З дружиною Анастасією
1900–1910-ті
Народився 20 лютого 1875(1875-02-20)
Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 13 січня 1921(1921-01-13) (45 років)
Судак, РСФСР
·розстріляний чекістами
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Відомий завдяки землевласник та благодійник, колекціонер українських старожитностей
Батько Q124283397?
Родичі двоюрідний дід — Капніст Василь Васильович
У шлюбі з Анастасія Дмитрівна Байдак (1882—1930)
Діти Єлизавета
Василь
Григорій
Андрій
Матіетта

Ростисла́в Ростисла́вович Капні́ст (20 лютого 1875(18750220) — 13 січня 1921) — український шляхтич, граф[1], колекціонер українських старожитностей[2][3], філантроп, жертва Червоного терору у Криму. Онук українського поета, драматурга і громадсько-політичного діяча Василя Капніста[4], батько української акторки Марії Капніст.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 20 лютого 1875 року в Полтавській губернії.

Успадкував великі землеволодіння у Хорольському повіті Полтавської губернії[3].

Навчався в Полтавському і Одеському реальних училищах, агрономній школі[3]. Мав вищу освіту[1].

Колекціонував українські старожитності[2]. Зібрав значну колекцію зброї, предметів побуту та картин, що експонувалася у 1912 року в Санкт-Петербурзі на виставці «Ломоносов та часи Єлизавети Петрівни» (розграбована в Судаку під час захоплення Криму більшовиками)[3].

Був уповноважений Земського Союзу[1].

Надавав фінансову допомогу революціонерам, допомагав більшовикам ввозити з-за кордону примірники газети «Искра»[3].

Разом з родиною жив у Санкт-Петербурзі, у сімейному особняку на Англійській набережній. У гості до Капністів приходили найвідоміші містяни, серед них і Федір Шаляпін, котрий, за деякими даними, був закоханий у дружину Капніста, Анастасію[5]. Наймолодшій дитині Капніста — Мірочці — Шаляпін давав уроки вокалу і хвалив її першу сценічну роботу в домашньому спектаклі[5].

Будинок Капністів на Англійській набережній
у Санкт-Петербурзі
2016
Діти
кінець 1910-х
Діти
кінець 1910-х-початок 1920-х
Наймолодша донька Мірочка
1930-ті

Після Жовтневого перевороту родина переїхала на дачу в Судак, де жила бабуся[6]. З 1920 року, коли більшовики захопили Крим, граф Капніст мав, як і всі дворяни, ходити в місцеву управу відзначатися[5].

13 січня 1921 року більшовики розстріляли графа — за звинуваченнями у допомозі Добровольчій армії та активну участь у повстанні кримських татар 1918 року[3] (реабілітований 29 червня 1995 року прокуратурою Автономної республіки Крим[1]). Перед розстрілом граф три тижні провів у підвалі судакської ЧК разом з Аделаїдою Герцик та іншими в'язнями. «Графу К.» присвячений перший з п'яти «Підвальних нарисів» Аделаїди Герцик, що має назву «Todesreif» (з німецької — «Готовий до смерті») — у ньому вона описує останні дні життя Ростислава Капніста і його побачення з дітьми[7].

Марія (Мірочка) Капніст про останні дні життя батька згадувала так:

«Коли з'явилася «надзвичайка» — було вивішено оголошення: всім дворянам, титулованим особам прийти в ГПУ, інакше розстріл. Коли хтось запитав батька: «Ти підеш?» — він відповів: «Я не боягуз». «Я благаю, тато, не ходи!». Він пішов. А у нас був такий круглий стіл. І ось я пам'ятаю стакан — раптом сам розбився на дрібні шматочки, ніби хтось його вдарив. Пізно ввечері тато повернувся, але наступного дня його забрали. Потім його розстріляли...»[8].
Оригінальний текст (рос.)
«Когда появилась «чрезвычайка» — было вывешено объявление: всем дворянам, титулованным особам прийти в ГПУ, иначе расстрел. Когда кто-то спросил отца: «Ты пойдешь?» — он ответил: «Я не трус». «Я умоляю, папа, не ходи!». Он ушел. А у нас был такой круглый стол. И вот я помню стакан — вдруг сам разбился на мелкие кусочки, как будто кто-то его ударил. Поздно вечером папа вернулся, но на следующий день его забрали. Потом его расстреляли...».

У 1921 році більшовики також зруйнували дачу-особняк Капністів[9]. Вдові й дітям графа вдалося уникнути арешту[9]. Згодом син Григорій (у 1930) та наймолодша Мірочка (у 1941) — були репресовані.

Родина[ред. | ред. код]

Rodovid.org
link=[1]

Батько — граф[1][10][11] Ростислав Петрович Капніст, нащадок українського дворянського роду, засновники якого були вихідцями з грецького острова Занте (нині — Закінф), що належав Венеційській Республіці[3].

Двоюрідний дід (рідний брат діда Петра Васильовича Капніста) — український поет, драматург і громадсько-політичний діяч Василь Васильович Капніст (1758–1823)[12][13].

Дружина — Анастасія Дмитрівна Байдак (1882–1930) із роду кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка[3][14][15], гетьмана Павла Полуботка[14][15][16] та козацько-старшинського роду Дуніних-Борковських[14]. Вона знала 8 мов[17].

У подружжя було п'ятеро дітей: Єлизавета (1904–1921), Василь (1907[9]–1926), Григорій (1908–1976[9]), Андрій (1910–1989) та Маріетта (рідні та друзі звали її Мірочка; 1914–1993). Єлизавета померла у 1921 році, через два дні після розстрілу батька, від «нервового раптового паралічу»[7]. Василь, за даними «Літературної газети», — потонув, а Андрій змінив графське прізвище на Копніст[18]. Григорій — з 1922 року працював чорноробом по радгоспах і в лісництвах, з 1925 року, після закінчення школи, — рахівником в екскурсійному бюро, з осені — в дорожньому відділі комунального господарства в Москві[9]. Потім — техніком-топографом в бюро «Волгостроя»[9]. 26 квітня 1930 року — арештований в Москві, засуджений до 3 років заслання і відправлений в Східносибірський край[9]. Пізніше — звільнений, працював топографом[9]. Помер у Ярославлі у 1976 році[9].

Онука Радислава — донька Маріетти. Народилася у 1950 році[15], у тюремній лікарні Степлагу, в Казахстані, де Марія Капніст жила на поселенні і працювала у вугільних копальнях. Ім'я дівчинці Марія дала на честь героїні оповідання Максима Горького «Макар Чудра»[19]. Радислава закінчила Харківський політехнічний інститут, працювала на Харківському авіаційному заводі інженером-технологом[19]. Має двох синів — Ростислава та Георгія Капніста[19]. Та двох онуків — Ярослава Ростиславовича та Ростислава Ростиславовича (останній народився 22 березня 1996 року)[19].

Ось що у 2005 році Радислава Капніст розповіла про своїх дітей на онуків журналістам:

«Моєму старшому синові Ростиславу 33 роки, у нього двоє дітей. Онуку Ярославу вже 12 років, а молодший, Ростислав, народився 22 березня 1996 року, в день народження Марії Ростиславівни. Він — Ростистав Ростиславович-молодший, як його прадід. Молодший син — Георгій Капніст — творча натура. Йому 20 років, вчиться на 3-му курсі Банківської академії. У нього чудовий стиль письма, може годинами писати наукові роботи. Георгій серйозно вивчає родовід Капністів»[19].
Оригінальний текст (рос.)
«Моему старшему сыну Ростиславу 33 года, у него двое детей. Внуку Ярославу уже 12 лет, а младший, Ростислав, родился 22 марта 1996 года, в день рождения Марии Ростиславовны. Он — Ростистав Ростиславович-младший, как его прадед. Младший сын — Георгий Капнист — творческая натура. Ему 20 лет, учится на 3-м курсе Банковской академии. У него великолепный слог, может часами писать научные работы. Георгий серьезно изучает родословную Капнистов».

Образ у мистецтві[ред. | ред. код]

  • Головний герой одного з «Підвальних нарисів» Аделаїди Герцик — «Todesreif» (з німецької — «Готовий до смерті») — у ньому письменниця описує останні дні життя Ростислава Капніста і його побачення з дітьми[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Капнист Ростислав Ростиславович [Архівовано 1 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Реабилитированные историей. Автономная Республика Крым: Книга третья. — Симферополь: АнтиквА, 2006. — С. 105-106. — ISBN 978-966-2930-25-2
  2. ↑ а б Путро О. І.. Капністи [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 96. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  3. ↑ а б в г д е ж и Капніст Р. О., Іваницький О. О. Капніст Ростислав Ростиславович [Архівовано 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія Сучасної України / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.
  4. ↑ Капніст Марія Ростиславівна [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.] // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 286.
  5. ↑ а б в Мария Капнист. Графиня рудников // Капков С.В. Эти разные, разные лица: Легенди советского кино. — М.: Алгоритм, 2001. — С. 355-368. — ISBN 5926500419
  6. ↑ Капнист М. Р. В огне непоколебимы [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 175.
  7. ↑ а б в Todesreif // Герцык Аделаида. Стихи Сугдейские. Подвальные очерки. — М.: Дом-музей Марины Цветаевой, 2010. — С. 136-152. — ISBN 978-5-93015-107-7
  8. ↑ Капнист М. Р. В огне непоколебимы [Архівовано 2021-12-09 у Wayback Machine.] / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 175-176.
  9. ↑ а б в г д е ж и к Про Григорія Ростиславовича Капніста [Архівовано 7 березня 2022 у Wayback Machine.] на сайті міжнародної правозахисної організації «Меморіал»
  10. ↑ Капнисты // Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 2. — Киев, 1910. — С. 295.
  11. ↑ Отдел III // Весь Петроград на 1915 год: адресная и справочная книга г. Петрограда. — Петроград, 1915. — С. 271.
  12. ↑ Чабан Николай. Мария Капнист. В огне непоколебимая // Зоря. Область. — 2014. — 9 липня. — С. 8.
  13. ↑ Лисниченко Ирина. Посетив Францию после 20 лет сталинских лагерей, графиня Капнист жаловалась: «За границей жить не могу! Так и не привыкла выключать за собой свет!» [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Факты и комментарии. — 2003. — 21 марта. — С. 28.
  14. ↑ а б в Леонтович Олена. Моя тітонька Міра... [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Кіно-Театр. — 2009. — № 3. — С. 15-17.
  15. ↑ а б в Шостак Надежда. Актерский талант заметил Шаляпин, а Берия сослал в лагеря [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // КП в Украине. — 2013. — 30 жовтня.
  16. ↑ Леонтович Олена. Та, що несла людям жайворонків [Архівовано 18 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Слово просвіти. — 2003. — 9-15 квітня. — С. 9.
  17. ↑ Інтерв'ю доньки Марії — Радислави Капніст — для сюжету «Марія Капніст» ( на 2-й хвилині 50-й секунді) // Телеканал «Культура». — 2010. — 19 серпня.
  18. ↑ Азаров Игорь. Мария Капнист — графиня из ГУЛАГа [Архівовано 1 березня 2021 у Wayback Machine.] // Литературная газета. — 2016. — №13.
  19. ↑ а б в г д Цимбал Галина. Рада, дочь знаменитой актрисы графини марии капнист: «Когда мама отказалась делать аборт, ее начали пытать: опускали в ледяную ванну и избивали ногами» [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Факты. — 2005. — 21 березня.

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Капніст_Ростислав_Ростиславович&oldid=40782934