Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
Российская Советская Федеративная Социалистическая Республика
Російська Республіка Flag of Russia.svg
1917 – 1991 Росія Flag of Russia (1991-1993).svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
Робоча Марсельєза (1917-1918)
Інтернаціонал (1918-1944)
Гімн СРСР (1943-1990)
Розташування РРФСР
Столиця Петроград, Москва (з 1918)
Форма правління Радянська республіка
Голова держави
 - 1917 Лев Каменєв
 - 1990–1991 Борис Єльцин
Історія
 - Засновано 7 листопада 1917
 - В СРСР 30 грудня 1922
 - Ліквідовано 12 грудня 1991
Площа 17 075 000 км2
Населення
 -  147 386 000 осіб
     Густота 8,6 осіб/км² 

Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, РРФСР (рос. Росси́йская Сове́тская Федерати́вная Социалисти́ческая Респу́блика), до 21 січня 1937 — Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, РСФРР (рос. Росси́йская Социалисти́ческая Федерати́вная Сове́тская Респу́блика), до 19 липня 1918 — Російська Радянська Республіка (рос. Росси́йская Сове́тская Респу́блика) — офіційна назва російської комуністичної держави, яка була утворена внаслідок збройного повстання більшовиків проти Тимчасового Уряду демократичної Російської республіки в листопаді 1917 (Жовтневий переворот).

Історія[ред.ред. код]

Контрольована РСФРР територія на карті розпаду Російської імперії (вересень 1918)

Революційний уряд — Рада народних комісарів (Раднарком) на чолі з Володимиром Леніним домігся схвалення перевороту 2 Всеросійським з'їздом рад у Петрограді. Спочатку ця республіка називалася Російська Радянська Республіка, вона була прийнята в січні 1918, а 19 липня 1918 р. 5 Всеросійський з'їзд рад схвалив Конституцію РСФРР. Згодом внаслідок прийняття нових Конституцій СРСР 1936 р. та РРФСР 1937 р. назва змінилася на РРФСР і була такою до припинення існування СРСР.

Творці РСФРР вважали нову державну формацію за спадкоємця колишньої Росії, але коли окремі країни на її території — Україна, Білорусь, балтійські й закавказькі народи — оформились у національні держави, уряд РСФРР, під впливом міжнародних і воєнних обставин, тактично визнав їх незалежність (17.12.1917 Раднарком Росії визнав УНР[джерело?]), а пізніше розпочав проти них інтервенцію. З метою прикриття інтервенції виглядом громадянської війни, уряд РСФРР користувався місцевими радянськими урядами та військовими формаціями, в яких основну роль відігравали росіяни. Три збройних напади РСФРР проти України в 1917—1921 мали на меті ліквідувати українську національну державність і відновити єдність колишньої Російської імперії. З цією метою утворено Українську Соціалістичну Радянську Республіку, яка була витвором російських комуністів та уряду РСФРР. Вже під час громадянської війни УСРР стала залежною від РСФРР, хоча формально між ними існували союзно-договірні зв'язки. Роль російських комісарів при українському радянському уряді та прерогативи головного російського командування в УРСР і централізованих органів РКП(б) перевищували компетенції державних органів УСРР та КП(б)У.

На основі так званого військово-політичного союзу між РСФРР й іншими радянськими республіками, декретованого російським Раднаркомом 1 червня 1919, УСРР, БРСР, Литва і Латвія підпорядкували зверхництву радянської Росії такі справи: військові, ради народного господарства, фінанси і працю. 28 грудня 1920 уряди РСФРР і УСРР підписали «робоче-селянський союзний договір», який оформив попередньо декретований союз, зводячи фактично УРСР до автономної одиниці РСФРР. Формально УСРР продовжувала бути «самостійною» аж до утворення СРСР у грудні 1922. У колах РКП(б) були зроблені спроби в 1921-23 включити радянські республіки до складу РСФРР на базі автономності (Сталін та інші). Перемогла з тактичних міркувань більш поміркована концепція союзного зв'язку.

РСФРР була задумана більшовицькою партією як «федеративна» держава, в рамках якої народи і національності Росії мали б самовизначитися як автономні одиниці; в 1919—1923 були утворені автономні республіки і області деяких народів на території РСФРР (Тат., Башкирська, Карельська, Киргизька, Туркестанська та ін.). Але, поза назвою, РСФРР не мала федеративного характеру. Справами національностей і складових частин «федерації» відав Народився комісаріат у справах національностей, очолюваний Сталіном. При наркоматі діяла дорадча рада з представників окремих національностей, у тому числі і таких, які входили до складу ім. сов. респ. Напередодні утворення СРСР у складі РСФРР було 7 автономних респ., 9 автономних обл.; під безпосереднім впливом РСФРР були також 2 «нар.» сов. республіки, а в так званих союзно-договірних взаєминах перебували 5 окремих радянських республік, у тому числі УСРР. Взаємини останніх з РСФРР так само характеризували тісне підпорядкування російським державним органам, централізація різних ділянок управління, уніфікація законодавства та політики.

30 грудня 1922 створено союз республік СРСР, до якого увійшли РСФРР, УСРР, Білоруська РСР та Закавказька Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (Азербайджанська РСР, Вірменська РСР і Грузинська РСР). Фактично СРСР був продовженням РСФРР. Складові частини РСФРР іноді міняли своє конституційне становище, утворювалися нові автономні республіканські, обласні або національні округи, деякі одиниці здобували статус союзних республік і виходили із складу РРФСР, інші змінювали свою територію і назви. У 1954 Кримська область (до 1944 Кримська АРСР) була передана до складу УРСР.

Адміністративний поділ та загальні відомості[ред.ред. код]

У 1973 до складу РРФСР входили такі одиниці: 16 автономних республік, 5 автономних областей, 10 національних округів, 6 країв і 49 областей (два останні типи є адміністративно-територіального, а не національно-політичного характеру).

Територія РРФСР становила 17,1 млн км², тобто 76 % всієї території СРСР.

З правно-устроєвого погляду РРФСР не мала повних ознак федерації: існувала однопалатна система (Верховна Рада РРФСР); уряд (Рада Міністрів та Верховний Суд й інші центральні республіканські органи) не відтворювала федерального складу держави. Його осередком була Москва, яка одночасно була столицею СРСР. В РРФСР не було окремої, бодай формальної партійної організації, як у випадку інших союзних республік, бо КПРС на ділі була російською партією. У 1956 Хрущов утворив окреме бюро ЦК КПРС для РРФСР (ліквідоване в 1966). Не зважаючи на назву, РРФСР була скоріше унітарним державним утворенням.

Населення[ред.ред. код]

Населення у 1973 становило 132,5 млн. — 53,4 % всього населення СРСР. За переписом 1970 росіян 107,7 млн. (82,8 % людности республіки), татар 4 758 000 (3,7 %), українців 3 346 000 (2,9 %), чувашів 1 637 000 (1,3 %), башкирів 1 181 000 (0,9 %), мордви 1 177 000 (0,9 %); ін. народи РРФСР кількісно понад півмільйона: білоруси, євреї, німці, удмурти, марійці, чеченці. У РРФСР жило ще понад 100 менших національностей і мовних груп.

Насправді чисельність неросійських національностей була вищою, оскльки радянські переписи з 1959 і 1970 — невірні[джерело?]. За переписом 1926 на території РРФСР (у сучасних межах) жило 6 872 000 українців. Вони жили переважно на українській етнічній (суцільній і мішаній) території, частково в розпорошенні (переважно у великих етнічних островах). Розміщення українців у РРФСР, за В. Кубійовичем, було 1926 (у тис. і % всього населення) таке:

Розміщення українців у РРФСР
Територія у тис. у %
1. Укр. суцільна, етнічна територія 3 357 66,0
У тому ч.:
Воронізька і Курська губернія 1 412 64,2
Донеччина 597 76,8
Зах. Передкавказзя 1 348 63,8
2. Мішана рос.-укр. територія 1294 29,6
У тому ч.:
Півн. Чернігівщина 124(?) 14,1(?)
Сх. Передкавказзя 1 170 33,9
3. У діаспорі 2 221
У тому ч.:
В Євр. частині 1 076
В Азійській частині 1 145

За радянським переписом 1959 число українців в РРФСР зменшилося до 3 359 000. Насправді на осіб українського походження можна дати приблизне число — понад 9 мільйонів. Третя за кількістю національність — українці — не має в РРФСР жодної національної територіальної одиниці, хоча українське населення становить більшість у поданих вище краях (див. докладніше Кубань, Донеччина, Слобожанщина, Ставропільщина, Терщина, Надволжя, Урал, Сибір, Зелений Клин). Яке є справжнє число невідомо, оскільки проводилася посилена русифікація.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]