Російський світ (термін)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Росі́йський світ», рускій мір (рос. русский мир[1]), або Pax Moscovita[2][3][4], Pax Moscovica[5], Pax Russica[6][7] — російська неоімперська геополітична доктрина епохи панування путінізму,[8][9] ідеологічна доктрина,[10][11] спроба орієнтації російського населення стосовно ідейних основ існування та розвитку російського суспільства через формування симбіозу сприйняття історичного минулого (в тому числі радянського) та перспективного бачення майбутнього в пошуку нової моделі ідеологічного наповнення національної ідеї нової Росії, створення стратегії геополітичного розвитку на теренах колишнього СРСР, масово- та соціально-комунікаційна технологія впливу РФ на внутрішню політику сусідніх держав, суспільно-політична практика та еклектична світоглядна суміш в партійному будівництві та ідеологічній, агітаційно-пропагандистській діяльності, ідеологічний концепт в російському політичному та інтелектуальному дискурсі для позначення наднаціональної і трансконтинентальної спільності, комплексна політтехнологія Кремля та геополітичний підхід для інтерпретації сучасних політичних процесів правого і лівого спектрів в одному руслі в формі еклектичних поєднувань елементів панславізму, євразійства, російського месіанства та імперіалізму (в тому числі у вигляді неформальної імперії), ідеології російського більшовизму і крайніх націоналістичних течій російського білого антикомуністичного руху років громадянської війни в Росії в еміграції.[9][12][13] «Синкретична політика "Російський світ"» — це родове поняття, гіперонім котрої визначається не лише комбінацією двох стандартних полюсів правого та лівого політичних спектрів чи запереченням їх на основі одномірного політичного спектру, а й охоплює «соціальний термін "Російський світ"», котрий в якості фігури мови використовується на позначення не будь-яких асоціацій з російською культурою, а застосовується у вигляді концептуалізації його в значення «російської культурної сфери як сукупності тих країн і народів Російської Федерації, чия культура формувалася під впливом зразків часів від давної Русі, до Московського царства, Російської імперії, пострадянських подій початку 1990-х років, та з 2000-х років — часів путінської епохи, і включає як російську діаспору, так і російську культуру разом з її впливом у світі». Ідеологія «русского міра» — соціально-політична доктрина, що просувається керівниками Російської Федерації.[14]

Через багатоаспектність за основними показниками, характерними рисами та суспільно-політичною практикою, у розумінні цього поняття мають місце різні підходи: цивілізаційний підхід, історико-ментальний підхід, культурно-цивілізаційний підхід, геокультурний підхід, геополітичний підхід, мережево-глобалістський підхід, соціокомунікативний підхід, релігійно-клерикальний підхід, державно-інструментальний підхід.

На своєму початку, «російський світ» як просторовий об'єкт у своєму оформленні був ідеологічним підґрунтям до геополітичного новоутворення «Євразійський Союз», тобто реставрації колишнього СРСР у нових умовах,[15] найважливішою складовою якого мала би бути лояльна проросійська Україна[16] та згодом перетворився у виправдання прямої військової агресії проти України «для захисту російського і російськомовного населення» (див. проект «Новоросія»). Ще значно раніше російські шовіністичні кола почали поширювати «загальноросійську ідею» об'єднання українського, білоруського та російського народів в єдиний «"триєдиний" російський народ».

На підтримку «співвітчизників» та пропаганду ідей «російського світу» щорічно з бюджету РФ виділяються десятки мільйонів доларів США.[17]

Ідеї, підґрунтя, витоки[ред. | ред. код]

Автором філософсько-політичної доктрини «російський світ» вважається сучасний російський філософ, син засновника московської «методологічної школи» Георгія Щедровицького, та тодішній радник російського високопосадового чиновника С.Кирієнка Петро Щедровицький.[18][19]

Першою причиною конструювання проекту стало прагнення інтелектуальної і владної еліти Російської Федерації знайти вихід із кризи ідентичності російського суспільства і відцентрових процесів у політичній сфері.

Ця ідеологія знаходить відображення в політичних подіях, які відбуваються у 2014–2016 рр. у Криму і на Донбасі:[14] анексія Криму 2014 року,[20][21] так звана «російська весна» (події в Донбасі у 2014 році) та спроба створення так званої Новоросії, що призвела до війни на сході України.[22][23][24] Пропаганда ідей російського світу в Україні покликана корегувати масову свідомість у напрямку, вигідному Російській Федерації, а також слугувала підготовчим плацдармом для вторгнення в Крим. Імперська ментальність, підтримувана ЗМІ, зумовлює схвальне ставлення більшості росіян до привласнення Криму. Тому навіть тоді, коли президент Російської Федерації виголошує інформацію, яка відверто суперечить тій, яку він оприлюднював раніше за тим самим питанням (спочатку про відсутність російських військових на території України, а згодом визнання цього факту як прямо (у Криму), так і опосередковано (на Донбасі), то це не викликає в аудиторії ані здивування, ані якогось дисонансу.

О. Г. Дугін[25][26] щодо такої гібридно-месіанської[27] агресії путінського режиму заявляє:[28]

Якби не було загрози представникам «Російського світу» в Україні, і Крим був би в Україні, і Новоросія була б в Україні, і війни б не було на Донбасі і в інших місцях.

Оригінальний текст(рос.)
Если бы не было угрозы представителям Русского мира на Украине, и Крым бы был в Украине, и Новороссия была бы в Украине, и войны бы не было на Донбассе и в остальных местах.

Концепція «Росі́йського світу» вважається «ідеологічним підґрунтям сучасної російської неоімперської геополітичної доктрини, епохи панування путінізму»[29][30][31][32] і такою, що слугує ідейним підґрунтям для історичного реваншу[33] — воєнної агресії з метою реставрації Росії у кордонах СРСР до 1991 року та «повернення зони впливу» щодо країн-колоній та сателітів у Європі, Закавказзі та Сер. Азії до 1917 року до поразки Росії у Першій світовій війні.[34][35][36][37][38] Деякі оглядачі вважають проект «російського світу» повним аналогом, рімейком або компіляцією нацистського «Третього Райху».[39][40]

Концепція «російського світу» є також однією зі спроб створення утопічного російськоцентричного східнослов'янського (див. панславізм) альтернативного Європі «цивілізаційного полюсу».[41][9][42] На більш ранніх стадіях «Російський Світ» — це неоколоніальний шовіністичний[43][44] проект[45] або концепція,[46] що визначається як спільний «цивілізаційний простір»,[9] який базується на трьох засадах:

Володимир Путін та один із адептів Російського світу патріарх РПЦ Кирило (Гундяєв)[47][48]

Згідно з Патріархом Московським Кирилом основами Російського світу є:[51][47][52]

  1. Православна віра
  2. Російська мова та культура
  3. Спільна історична пам'ять і спільні погляди на суспільний розвиток

Ця триєдина формула основ-«стовпів» є новітнім перевиданням (модифікацією) ранішої державницької формули XIX ст. — «Православ'я-самодержавство-народність» з «Теорії офіційної народності» графа С. С. Уварова.

При СРСР Росія намагалася витворити єдиний "радянський народ", а тепер – на пострадянському просторі створити православний простір під егідою Російської Православної Церкви з назвою – "Руський мір", в основі якого пануватиме російська культура, російська мова, російське православ'я і російська політика.[52]

Російський етнолог і історик, директор Інституту етнології і антропології РАН ім. Миклухо-Маклая, академік РАН Валерій Тишков пише:

« Саме російська мова та російськомовна російська чи радянська культура разом з історичною пам'яттю об'єднують і конструюють цей світ.[1] »

Саме ці елементи — єдина культура і спільна мова — надають нібито «цивілізаційному проекту» імперського звучання. Адже для цивілізації зовсім не обов'язкова наявність спільної мови чи будь-якої культури, що «лежить в основі», — це характерно для імперії. Але як цим пожертвувати, якщо це і є «російський світ», в якому національні культури опиняються у становищі клієнтів — віддають свої найкращі творчі сили на збагачення «загальної» культури та підтримують цю культуру економічно, споживаючи її продукти[53].

З початку 1990-х років концепція «Російського світу» формувалася Петром Щедровицьким, Юхимом Островським, Глібом Павловським, Валерієм Тишковим та іншими. Колишній чиновник кремлівської адміністрації та куратор проекту «Новоросія», Борис Раппопорт заявляє, що в актуальний політичний обіг поняття «русскій мир» в 2005 році ввів керівник адміністрації Путіна Сурков[54]. Володимир Путін ввів термін «русский мир» до широкого громадсько-політичного дискурсу наприкінці 2006 та на початку 2007 років. Цей термін він вжив у жовтні 2006 року у своєму вітальному слові до учасників Всесвітнього конгресу співвітчизників.

Дискусійним майданчиком розробки самої ідеї «російського світу» деякі автори[55] вважають так званий «Ізборський клуб»[56].

На початковому етапі стратегія Росії полягала в боротьбі «м'якою силою» проти впливів Європейського союзу на теренах колишніх радянських республік, представляючи себе як альтернативну модель[57], на просунутому етапі — у веденні гібридної війни.[58] Наприклад, у виправданні злочинних антиукраїнських дій — у заяві МЗС РФ щодо подій у Донецьку 13 березня 2014 року зазначається: «Росія усвідомлює свою відповідальність за життя "співвітчизників" і "співгромадян" в Україні і залишає за собою право на їх захист»[59] і, одночасно, в аналогії з еклектично "поєднаними" позиціями як і в проекті «російського світу», — в офіційній заяві використовує нечіткі терміни «співвітчизники» і «співгромадяни» (порівняй із концепцією «зелені чоловічки»), які залишають для влади РФ відкритими фактично будь-які варіанти подальших дій. Таким чином відсутня турбота в дотриманні навіть видимості їхньої правдоподібності, що свідчить про першочергову спрямованість таких повідомлень на населення самої Росії, а також на прихильників сепаратизму в Україні.

Інструментарієм реалізації проекту «російського світу» є створення переважаючого впливу в сусідніх країнах, обмеження їхнього суверенітету і встановлення повного контролю за їхніми просторами (економічним, політичним, інформаційним, конфесійним, мовним тощо), оволодіння (в тому числі шляхом купівлі) стратегічними об'єктами, перехоплення у свої руки політичних важелів держави-об'єкта «російського світу» через систему різного роду союзів (митного, безпекового тощо). Це і є м'якою формою поступової ліквідації державного суверенітету.

Проміжними етапами є:

« «Існування незалежної України є найбільше нещастя, перш за все для самих українців. Необхідно вирвати народ з полону помаранчевої пропаганди».[61] »

— «Русь Державна» — російська щомісячна газета православно-патріотичного спрямування

« «Цілісність України не була і не може бути самоцінною для росіян і "російського світу"», — а «ліквідація її була би благом для росіян, бо вона в теперішньому (2016 рік) складі стає в'язницею росіян».[11] »

— Доктрина «Руского міра»

« «Українська криза — лише мала частина цієї геополітичної боротьби. Битва йде не за Україну, а за Росію, за Русскій мір»[62] »

генерал-полковник Івашов Леонід Григорович

Постановою Уряду РФ від 20 червня 2011 N 492 "Про федеральну цільову програму «Російська мова» на 2011-2015 роки" для реалізації двох підпрограм, що передбачають діяльність за межами Росії — «Підтримка російської мови як основи розвитку інтеграційних процесів в СНД» та «Задоволення мовних потреб співвітчизників, що мешкають за кордоном» планується витратити 2526,66 млн рублів (близько 85 млн дол. США).[63]

Міфологеми та догми[ред. | ред. код]

Концепт характеризується використанням історичної міфології,[33][64] геополітичного підходу для інтерпретації сучасних політичних процесів правого і лівого спектрів, еклектично поєднує елементи панславізму (політичне об'єднання слов'янських держав), євразійства (відмова від європейської інтеграції Росії на користь інтеграції з центральноазіатськими країнами), російського месіанства та імперіалізму,[9] поєднання ідеології російського більшовизму і крайніх націоналістичних течій російського білого антикомуністичного руху років громадянської війни в Росії в еміграції.[11] Включає обґрунтування новітньої імперії «Російського світу» з її унікальними духовними та культурними цінностями, яку треба захищати від зовнішніх вторгнень, насамперед, з боку західної цивілізації.

Сюди відноситься продукування і закріплення в свідомості аудиторії за допомогою медіа, котрі виходять під егідою УПЦ МП і близьких до цієї організації братств та ін.[50] (наприклад, газет «рос. Русь триединая», «рос. Мир», сайти «рос. Белый Харьков», «рос. Православный выбор», «рос. Русский дозор», «рос. Новороссия», деяких інших православних виданнь періодика яких має спільні теми, проблеми, наявний передрук матеріалів) міфу про спільну історію та єдність України, Росії і Білорусі (Малої, Великої і Білої Русі в інтерпретації авторів публікацій); пропаганда ідеї самодержавства в союзі, основу якого, на думку авторів деяких матеріалів, мусять складати названі країни; закріплення в масовій свідомості міфу про позитивну історичну роль самодержця, який уособлювався в образі царя Миколі ІІ (нині цей міф модифікується таким чином: будь-який представник династії РомановихСталінПутін); акцентуація самодержавницької влади як такої, що дана Богом; поширення ідеї православ'я як об'єднуючої для трьох народів (при ігноруванні греко-католиків, католиків, протестантів та ін.); пропаганда «русского мира» при невизначеності ідеології, концепцій, настанов тощо і варіативності в залежності від політики РФ.[14]

«Російський світ» як ключовий концепт російської національної ідеї, як і завжди, залишається ідеологічнім виправданням російського шовінізму, імперіалізму і військової агресії проти сусідів.

«Окрема російська цивілізація»[ред. | ред. код]

Слов'янофільська течія суспільної думки, стверджує особливий «російський світ» і «богообраність» російської людини. Сюди відносяться ідеї вічної боротьби з Заходом за свою «свідомісну особливість», Боже призначення; перманентне протистояння західній моделі цінностей, на боротьбу за знищення або себе, або супротивника. Ідеї «Святої Русі» — твердження, що земля колишньої Русі, частина якої опинилася під владою Московського князівства, сама по собі є святою. Ідеї з утвердження історичного значення столиці Російської держави — Москви, як всесвітнього політичного і церковного центру».[9] Ідеї усвідомлення себе особливим народом (навіть серед інших православних народів), намагання розширити свої політичні кордони для «спасіння православ'я», нав'язування іншим народам свого світогляду.

Авер'янов Віталій Володимирович (один із засновників, заступник голови Ізборського клубу) оголошує "Російський світ" третім «цивілізаційним полюсом» в протиставлення «американському полюсу», «європейській інтеграції, яка формує принципово нову геополітичну реальність» і «Китаю, який підтягує до себе країни Третього світу».[65] Ідеологію «Російського світу» називають фактичним крахом немаргінального «сучасного європейського російського націоналізму» — незалежної і самостійної від влади РФ політичної ідеології.[66]

Євразійство[ред. | ред. код]

Див. також: Євразійство

Як продовження слов’янофільської течії суспільної думки — відмова від європейської інтеграції Росії на користь інтеграції з центральноазіатськими країнами. Часто «русский мир» ототожнюється із поняттям «рос. восточнославянский мир».[9][67][68] З одного боку, РФ зацікавлена в поглибленні зв'язків з Європою та не проти того, аби інтегруватися у спільний Європейський економічний простір, а з іншого – виступає активним учасником інституціоналізованих інтеграційних структур Азійсько-Тихоокеанського регіону (АСЕАН, АТЕС, АРФ, АСЕМ, ШОС).[69] Згідно доктрини «руского міра»: «Без євразійського вектору "російський світ" приречений на ту або іншу форму етнокультурного і релігійного ізоляціонізму» в «своєрідній моделі євразійської нації, яка має однорідне в етнічному, расовому і культурному плані ядро, яке поступово оточує себе кільцем чи намистом із субетносів а також етносів, які не входять в російський етнос (Кавказ, Середня Азія, Прибалтика і ін.), але притому які включаються в великий "російський світ"».[11]

На думку критиків «російського світу» — це категорична відмова російського правлячого прошарку у 2000-х роках від європейського способу життя та шляху розвитку, обраного Заходом після Другої світової війни. Анти-європейський або так званий «євразійський шлях» розвитку є, по суті, деградацією та цивілізаційним глухим кутом. Бо відмова від правового суспільства і держави, від примату гуманізму і людяності над державою, опір європейській інтеграції, проти прозорості кордонів та примату права, автоматично в підсумку веде до «середньовіччя» та варварства, азіатського диктаторського типу.

На думку російського історика Є. Понасенкова, «відмова від західних свобод і прав людини потребує символів, кривавих образів, які б, з одного боку, підтверджували значущість сьогоднішнього шляху, а з іншого — видавались би настільки жорстокими, щоб на їх фоні сьогоднішній режим не виглядав би таким уже саблезубим».[70]

«Виняткова роль» та месіанство[ред. | ред. код]

Всіляке вкорінення в масовій свідомості населення Росії і не лише, за рахунок тотальної пропаганди, уявлення про виняткову роль і цивілізаторську місію російської культури (див. «Третій Рим»),[71][11] самопозиціонування Росії виключно у ролі фаворита міжнародних відносин, впливової у різних відношеннях країни, гаранта миру і стабільності у світі.[9][12] В підкріплення догми про цивілізаторську місію російської культури покликана демонстрація яскравості творчої спадщини класичної російської літератури (Достоєвський, Толстой). Причому, як і за радянського часу, держава «приватизує» видатних російських поетів і письменників — «наш Пушкін», «Лермонтов був патріотом, тому що поїхав воювати на Кавказ» (прес.-конф. В.Путіна). Також активно пропагується твердження про винятковий лідерський та месіанський характер Росії,[9] створюється міф про країну-преможця, що ніколи не зазнавала серйозних поразок. Ці аспекти відображаються в позиціях: 1) історія держави, а не суспільства; 2) дискурс перемог, а не поразок, — а усе, що випадає з цього контексту, виявляється за межами російськосвітної ідентичності.[72] Це і є «загальна історична пам'ять» і спільні погляди на суспільний розвиток, що з неї випливають.[72] Таким чином, російськосвітна ідентичність постійно змінюється на догоду політичній кон'юнктурі. Ще у 2010 році Володимир Путін у прямому ефірі заявив, що Росія б здобула перемогу у Другій Світовій війні без України у складі СРСР, бо Росія країна переможців.[73]

За переконанням С. Глазьєва, «російський світ» — чи не остання опора цивілізації.[74]

Окремі твердження О. Дугіна висловлює і М. Міхалков у «Маніфесті Освіченого Консерватизму», де він досить своєрідно пояснює ідею євразійства, зараховуючи до її культурних констант релігійну ідею месіанського масштабу.[12] Генерал-полковник Івашов Леонід Григорович заперечує Захід як цивілізацію, і стверджує, що Росія знову повинна зіграти «утримуючу» роль, бо її божественно-космічне призначення в історичній долі народів світу — оберігати людство від самознищення.[75]

« «Російська історія почалася як фактор світового і навіть космічного значення з моменту хрещення Русі. <...> Третій Рим — Москва, держава народу російського. Їй всевишнім промислом Божим визначено віднині і до віків зберігати чистоту православного віровчення...»[76] »

— митрополит Іван Сничьов

Генадій Зюганов, перший секретар ЦК Комуністичної партії Російської Федерації описує «рускій мір» через комуністичні ідеї «матеріалістичного та антихристиянського вчення», послуговуючись «Заповідями Блаженств Російської Православної Церкви»:[77]

« «У найближчі роки має відбутися справжня "боротьба світів", в якій споконвічний "русскій мір" — світ ідеалів і святинь, світ багатовікової духовності і національної традиції з його піднесеними заповідями: "Блаженні голодні та спраглі правди", "блаженні милостиві", "возлюби ближнього як самого себе" — буде протистояти апокаліптичному світу космополітичного всезмішування.[78] »

Державна імперська церква[ред. | ред. код]

Сюди відноситься панування імерського менталітету не лише в політичних, а й у церковних колах. І це при тому, що імперський менталітет має дуже мало спільного з євангельським ідеалом буття християнина. Під "Русскім міром" приховані нова російська імперія, російська влада й російська імперська церква.[52]

У певних колах існує думка, що ієрархи РПЦ МП за радянських часів були агентами КДБ, а можливо, вони і зараз є співробітниками спецслужб (ФСБ)[79][80]. На думку аналітиків, «російський світ» не має нічого спільного з християнством.[81]

Окрему увагу заслуговує те, що «фонд "Рускій мір"» очолює В'ячеслав Никонов, який є сином високопоставленого офіцера НКВС й онук сталінського наркома закордонних справ В'ячеслава Молотова.[82][83] Свою кар'єру починав завсектором ЦК КПРС, помічником керівника КДБ СРСР.[82] Для «фонду "Рускій мір"» як окреме завдання поставлено «взаємодію з РПЦ та іншими конфесіями у справі просування російської мови та російської культури».[84][85][86][87][88]

Російська православна церква ще з часів Петра I існує як державна структура в ролі надійної опори імперії.[9] Першим і головним обов'язком церкви у її відношенні до держави було насадження "вірнопідданих" почуттів.[13][9] Цього намагалися досягнути введенням свого роду культу імператорської влади.[89] Російська православна церква є своєрідною м'якою силою для поширення і легітимізації російського релігійного, культурного, політичного та ідеологічного впливу, зокрема експансії на пострадянському просторі.[42] «Православ'я, самодержавство, народність» — триєдина формула державної ідеології.[90] Православ'я поставлене на службу самодержавству.

Патріарх Кирил виголосив тезу, в якій поставив в один ряд президента РФ, князя Василя ІІІ та царя Олексія Михайловича, який свого часу отримував листи від монаха Філофея, де йшося про Третій Рим, а відтак, чинний патріарх РПЦ благословляє імперські амбіції сучасного очільника Росії від імені церковної влади, міфологізуючи «богообраність» сучасної російської влади.[91] В інтерв'ю на радіостанції «Ехо Москви» протоієреєм В. Чапліним, власне кажучи, священиком було легітимізовано процес знищення внутрішніх ворогів.[92]

РПЦ і її вищий клір стали інструментами Російської держави для масованого наступу на Україну та Українську церкву, яку намагаються позбавити її законних прав.[9]

РПЦ підтримує вторгнення Росії на територію України:

« «Миротворча місія Росії в Україні повинна гарантувати її жителям право на самобутність і тісні відносини з іншими народами історичної Русі. <…> Будемо сподіватися і на те, що місія російських воїнів з захисту свободи і самобутності цих людей і самого їхнього життя не зустріне запеклого опору, який призведе до великомасштабних зіткнень. Нікому не хочеться пролиття крові і поглиблення тих поділів, які вже існують серед православних людей на просторі історичної Русі». »

— наголошує співдруг Кирила, глава синодального відділу взаємин церкви і суспільства протоієрей Всеволод Чаплін[93]

« «Я думаю, що потрібно подумати сьогодні про потужну військову присутність Росії в усіх регіонах, де люди просять захисту від помаранчевих експериментів, від різного роду «кольорових революцій». Навіть якщо Росії потрібно буде брати участь в бойових діях, цього не потрібно сьогодні боятися: армії потрібно нарешті дати справжню роботу» »

— глава синодального відділу взаємин церкви і суспільства протоієрей Всеволод Чаплін[94]

Батюшка Московсько-Православної Церкви України протоієрей Андрій Ткачов[95] навіть розмістив в Інтернеті таке прокляття:

« «Я молюся, щоб Господь вселив страх і трепет у серця і кістки бунтівників. Щоб Бог послав їм хворобу в будинок і на вулиці, страх на вулиці і страх у будинок, щоб вони спокою не мали, щоб зжерли одне одного. Нехай гад зжере гада – я про них не шкодуватиму. Це — страшні вороги нашого майбутнього і старшні вороги сьогоднішнього, справжнього. Влада у нас, звичайно, така, що інколи варта осуду, але сьогодні це треба забути»[96][97] »

В загальному, у російському суспільстві роль РПЦ є двоякою: з однієї сторони, хоча це й не затверджено законодавчо, православ'я відіграє роль ніби державної релігії, а тому прагне впливати на всі суспільні інституції, визначаючи зовнішню та внутрішню політику Росії, а з іншої сторони — Російська Федерація, як секулярна держава, використовує Церкву для здійснення своєї геополітичної політики: в цьому випадку Московська Патріархія постає лише інструментом.

«Духовні скріпи» та «політичне православ'я»[ред. | ред. код]

Див. також: Духовні скріпи

Ідея, «російського світу» стала теоретичним прикриттям імперської політики «збирання земель» і пропагується насамперед вищим кліром Московського патріархату[9][52][71] та УПЦ МП.[14][50]

«Духовні скріпи» — релігійно-клерикальний підхід на означення «російського світу»; доктрина «російського світу» у виконанні патріарха Кирила;[11] популістський евфемізм з нав'язування смислів, покликаний відібрати і позначити як «традиційні цінності» російського світу певний концепт, котрий за визначенням патріарха, не має чітко визначених географічних меж та характеризується наявністю носіїв православної віри та російської мови у різних частинах світу, що надає цій ідеї планетарного масштабу.[9][12] Патріарх для пояснення необхідності створення «російського світу» впровадив поняття «російськість». «Російськість» як православ'я, як домінанта в культурі та мові, як єдина історична пам'ять є своєрідним ірраціональним ґрунтом для ностальгічних спогадів про імперську велич великої Росії. Поняття «російськість» сакралізується за відсутності раціональної системи доказів щодо обґрунтування необхідності створення «російського світу».[12] Прикладом цього є постійне цитування апокрифічного вислову Лаврентія Чернігівського: «Русь, Україна та Білорусь — це є Свята Русь». РПЦ навіть пропонує неологізм «православний патріотизм».[98] Нав'язування «російськості» для вищезазначених держав з ігноруванням культурно-духовної спадщини білорусів, українців буквально є проявом імперіалізму та великодержавного шовінізму.[52]

Згідно з відомою уварівською[12] тріадою трьома скріпами російської ментальності є самодержавство, православ'я і народність, які щільно переплітаються. Ідея самодержавства бере свій початок у другій половині ХІV ст., коли московському князю Д. Донському необхідна була ідеологема, яка б могла поєднати в єдиний простір Візантію, Велике князівство Литовське і Північно-Східну Русь. Для цієї мети ним була створена теорія про Москву, як місто, котре стане «третім Римом» і перебере славу Константинополя. Після 1453 року і падіння Царгороду ця теорія стала підставою для "обґрунтування" права Москви на об'єднання навколо себе усіх земель Русі. Теорія «Москва — третій Рим» стала фактично офіційною ідеологією московської держави у ХVІ–ХVІІІ ст., коли Московія уже не лише приєднувала руські князівства навколо себе, але і загарбувала азійські та європейські території включно з Україною.

«Народність» за претензіями «російського світу» розглядається виходячи з налаштувань про самодержавство і православ'я — усі інші інородці мають стати у перспективі росіянами, а українці або частина одного російського народу, або їх не існує. (див.: Давньоруська народність) Або існує єдиний «"триєдиний" російський народ»/«"триєдине" російське плем'я»,[9] яке поділяється на великоросів, малоросів, білорусів, і в етнічному сенсі відмінності їх не грають ролі. Оскільки ідейним виразником «російського світу» був російський цар, то у сфері політики усі відгалуження «російського» племені мають виконувати завдання останнього, бути сліпими послідовниками його державної волі. Православ'я є єдиною релігією усіх. Точніше — та його частина, яка підпорядкована Московському патріархату.[9] Патріарх Кирил визначив три ключові основи «російського світу»: православну віру; російську культуру та мову; спільну історичну пам'ять та спільні погляди на суспільний розвиток.[99][12][42]

« «Путін перебуває у полоні глибоко укоріненої жахливої омани – немає українського й білоруського народів, все це один російський народ. І місія Путіна: об'єднати їх у єдину державу – Російську імперію».[64] »

— зауважує підписант петиції «Путін має піти» Андрій Ілларіонов, колишній старший економічний
радник Володимира Путіна, який подав у відставку на знак протесту проти урядового курсу

Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел неодноразово заявляв про свої сподівання щодо «відновлення історичної справедливості, нову інтеграцію, що базується на тисячолітній богозаповітній єдності Святої Русі»,[100] та категорично виступає проти відокремлення УПЦ від РПЦ, а так само – проти «відокремлення двох єдинокровних та єдиновірних народів», які нібито пов'язані «єдиною церковною та цивілізаційною місією».[101] У чому полягає така місія не уточнює. Схожої позиції дотримується й митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, який очолює роботу спеціальної Комісії з підготовки змін і доповнень до Статуту про управління УПЦ МП редакції 2007 року.

Архієпископ Тульчинський і Брацлавський Іонафан ідеал «святої Русі», «східно-слов’янську православну ідентичність» чітко протиставляє вступу до ЄС, європейській ідентичності — «егоцентричній ліберальній ідеї протестантської Європи».[102]

У вересні 2012 року РПЦ виступила з ініціативою збору підписів за проведення всенародного референдуму про возз'єднання Росії, Білорусі та України.[93] Ця акція розглядалася у самому Московському патріархаті як один із кроків, що має підтримати магістральний рух у напрямі розвитку інтеграційних процесів пострадянських держав.[93]

Доволі активно лобіює інтеграційні проекти під егідою Російської Федерації також В. Медведчук. Контрольований ним громадський рух «Український вибір» під виглядом соціальної реклами провадить масштабну інформаційно-пропагандистську кампанію.

« «Російською нацією ми називаємо політичну спільність, створену російським народом і яка включає в себе всі численні корінні народи, інтегровані в російську духовну, культурну і державну традицію. <...> Російська національна ідея повинна створити якісно новий людський матеріал, позбавивши російську людину від всіх форм смиренності, споглядальності, непротивлення і пасивності. Вона повинна перетворити кожного російського в згусток невичерпної енергії, спраглий всебічної, безперервної, діяльної експансії, повсюдно стверджуючу справедливість, правду і порядок. Російська ідея повинна восторжествувати в області духовних сутностей, що осягаються державною релігією. <...> Тому, підсумовуючи завдання, які вирішуються російським націоналізмом, необхідно чітко усвідомлювати, що їх підсумком повинна бути імперська форма російської державності, і отже політична стратегія по відродженню Росії не може бути нічим іншим, як реалізацією політики імперіалізму. Визнання заслуговує лише такий світ, який є результатом, продовженням і підтвердженням російської перемоги»[103] »

Підтримка[ред. | ред. код]

Серед найвідоміших сучасних теоретиків «російського світу» є П. Щедровіцький, А. Мігранян, О. Дугін, А. Кураєв, С. Кургінян, Г. Павловський, В. Тішков, М. Гефтер, В. Цимбурський, О. Кара-Мурза, В. Кірчанов. Цими авторами репрезентується широкий спектр поглядів на «російський світ» — від поміркованих до радикально-агресивних.[12] Твори російського шовінізму збудованих на концепті «російського світу» публікуються в Росії працями російських чорносотенців початку ХХ ст., у тому числі і лідерів націоналістичних російських організацій Києва: А. Стороженка, І. Сікорського, В. Шульгіна, С. Щоголева, Т. Флорінського та ін.

Колишнього президента України В. Ф. Януковича та його оточення свого часу звинувачували у підтримці позицій «російського світу» в Україні через руйнування української державності, руйнації української армії, насичення керівного складу СБУ російською агентурою; прямою забороною на проведення контррозвідувальної діяльності проти російських спецслужб, виділення бюджетних грошей на побудову нових та розширення старих храмів і господарських будівель УПЦ МП,[104] а також виділення коштів на будівництво вже збудованих церков.[105] У Києві, з території Печерської лаври були спроби виселити п'ять музеїв.[106][107] Це значною мірою сприяло інфільтрації в український суспільний простір ідей чергового політпроекту Кремля. Як ще один приклад, можна навести ситуацію довкола Свято-Успенської Почаївської лаври (Тернопільська обл.), яку відповідно до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» № 1161 (щодо повернення культових споруд релігійним громадам) пропонувалося виключити з Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, та передати у власність релігійній громаді УПЦ МП.[108] Так, відповідаючи представникам державних органів взаємністю, Церква Московського патріархату наприкінці 2009 р. в лиці єпископа Новокаховського і Генічеського зазначала: «Після стількох років випробувань, посланих Вікторові Януковичу, Господь пошле йому допомогу і дарує перемогу».

Існує думка[Чия?], що ці дії не відповідають ст. 35 Конституції України, де проголошується, що церква і релігійні організації в нашій країні відокремлені від держави.

Про лояльність оточення Януковича до політики РПЦ, яка активно пропагує ідею «російського світу» підтвердується самим фактом зустрічі екс-глави Адміністрації Президента України С.Льовочкіна з патріархом Московським Кирилом у його резиденції в Даниловому монастирі 4 березня 2013 року, предметом якої були питання підготовки до «спільного відзначення» 1025-річчя Хрещення Русі; це підтверджується і запрошенням патріарха Кирила на інавгурацію Президента України В. Ф. Януковича 25 лютого 2010 року, яке було вкрай негативно сприйняте представниками церков Київської традиції. Тоді предстоятель РПЦ виявився єдиним очільником церкви іноземної держави, запрошеним на цей захід, що стало більш ніж промовистим сигналом для всіх українських церков. Проросійські позиції активно обстоював екс-міністр освіти та науки України Д. Табачник. Колишній міністр освіти і науки України Д. Табачник в одному з інтерв'ю російській радіостанції «Ехо Москви» розповідав про свою вирішальну роль у забезпеченні друкування шкільних підручників російською мовою за кошти з державного бюджету України, розширенні обсягів вивчення російської літератури в українських школах, поверненні до практики проведення всеукраїнських шкільних олімпіад з російської мови й літератури, а також про свою боротьбу з «опором націоналістів» у системі освіти.[109] В. Колесніченко, будучи керівником Всеукраїнської координаційної ради організацій російських співвітчизників (ВКСОРС), яка згідно зі статутними документами об'єднує «російських співвітчизників» — громадян Російської Федерації та інших держав, «які вважають Росію своєю духовною і культурною Батьківщиною», — очолив міжфракційне об'єднання «На підтримку канонічної Церкви», котре фактично відстоює інтереси РПЦ в Україні.[110] Одного з авторів ухваленного у 2012 році Верховною Радою України Закону України «Про засади державної мовної політики»,[111] народного депутата України С. Ківалова, у лютому 2013 року президент РФ В. Путін нагородив медаллю Пушкіна за «значний внесок у збереження та популяризацію російської мови і культури за кордоном».[112]

До інституційних інструментів м'якої експансії «російського світу» поряд з офіційним дискурсом Російської Федерації і Російської православної церкви, для поширення і легітимізації російського релігійного, культурного, політичного та ідеологічного впливу, зокрема експансії на пострадянському просторі належать: Урядова комісія зі справ співвітчизників за кордоном, Міжнародна асоціація викладачів російської мови і літератури, Федеральне агентство зі справ національностей, «Фонд "Рускій мір"» (заснований у 2007 році), відділ церковних зовнішніх зв'язків РПЦ та ін. Основним, хоч і не єдиним, партнером Фонду «рос. Русский мир» в Україні є Всеукраїнська координаційна рада організацій російських співвітчизників, до якої входить понад 140 неурядових організацій.

Російські громадські організації, культурні центри розглядаються в «російському світі» як механізми відродження російської культури і ідентичності.[11]

У виступі перед керівництвом МЗС РФ президент В. Путін закликав за допомогою механізмів «м'якої сили» зміцнювати позиції російської мови, просувати позитивний імідж Росії за кордоном і використовувати для цього глобальні інформаційні потоки.[113]

Пострадянська російська діаспора[ред. | ред. код]

Десятки мільйонів етнічних росіян, що залишилися в колишніх республіках, є «матеріалом», який московський уряд використовує в ролі п'ятої колони для підриву молодих національних суверенних держав зсередини.[джерело?] Цей сценарій передбачав «вибудовування мережевної життєздатної і сильної діаспори з тісними зв'язками з сильними російськими центрами всередині Росії».[114] Такий сценарій ґрунтувався на 5-му відношенні («позиції») щодо «росіян в СНД», країни-учасниці якого пропонувалося русифікувати: «Позиція за активне проростання російської суб'єктності на просторі нових державностей республік СНД».[114][115][116]

Перманентна масова міграція «мізків» з Росії на Захід. Безнадійні намагання Кремля повернути їх в Росії засобами реклами, або «нейтралізація» їх засобами пропаганди на кшталт всесвітньої мережі російського телемовлення RT.[джерело?]

За П. Щедровицьким, окрім Російської Федерації до «російського світу» відносять росіян близького і далекого зарубіжжя, «співвітчизників за кордоном»; вони формують «мережеву структуру великих і малих спільнот («сообществ»), які думають і говорять російською мовою».[117]

Російський дослідник Е.І. Пивовар вважає, що російська діаспора на початку XXI століття зайняла за чисельністю друге місце в світі після китайської.[118]

Робота фонду по реалізації в 2007-2010 роках цільових програм «Кабінети русского міра», «Професор русского мира» і «Стажування русского мира» найкращим чином демонструє значення російської мови в рамках концепції російського світу.[119] Важливим кроком по організації роботи зі «співвітчизниками» стало створення в 2002 році Міжнародної ради російських співвітчизників. На початок 2010 року Міжнародна рада російських співвітчизників об'єднувала 140 організацій з 53 країн світу. Головною метою ради є надання підтримки російській діаспорі і російській мові за кордоном через сприяння об'єднанню та координації діяльності громадських об'єднань «співвітчизників».

У посланні до Федеральних Зборів за 2012 рік президент В. Путін доручив розробити механізм прискореного надання російського громадянства носіям російської мови і нащадкам тих, хто народився в СРСР та Російській імперії, а також «Розширювати присутність Росії в світовому гуманітарному, інформаційному і культурному просторі».[120]

Російський світ у ЗМІ[ред. | ред. код]

Уже в 1990-х роках Росія домінувала в українському інформаційному просторі. Внаслідок стрімкого зростання у 2000-х роках світових цін на нафту й газ — основних джерел експорту РФ, Кремль отримав фінансові можливості для істотного розширення інструментарію «м'якого впливу» як на українське суспільство, так і на суспільства інших країн. Державне замовлення і фінансування спонукало масове продукування російських художніх і мультиплікаційних фільмів, телесеріалів, телешоу, які заполонили телеефір України та інших пострадянських держав. Більшість цієї продукції мають явний або прихований ідеологічний підтекст, поширюючи вигідні для Кремля смислові конструкції, сприяючи формуванню міфів про «русский мир», «спільне рос. отечество» (читаємо тут рос. мовою), протиставляючи їх Заходу, апелюючи до ностальгії за «славним» радянським та імперським минулим, формуючи образ ворога з «бандерівців» і «западенців» чи агресивну меншість «фашистів-западенців», яких фінансують країни Заходу і їхні «маріонетки» в державах колишнього соцтабору – Польщі, країнах Балтії, Україні, Грузії.[13] Аналогічна медіа-продукція вироблялася і в самій Україні на замовлення російського капіталу.[13]

Росія приділяє особливу увагу новітнім медіа: інтернет-виданням, соціальним мережам, форумам. У всіх соцмережах, які мають значну кількість користувачів у Росії та в Україні — перш за все «ВКонтакте» та Facebook. В цих мережах було створено та популяризовано ряд груп, явні та приховані модератори котрих нав'язують учасникам основні кліше російської пропаганди, закликають до антиукраїнських дій. Кремль утримує «армію» високооплачуваних так званих інтернет-тролів, до завдань яких входить написання вигідних Москві коментарів у соціальних мережах та інтернет-форумах, впливаючи, такими чином, на громадську думку не лише в Росії та Україні, а й у Європі та США.[121]

В. Лизанчук у третьому числі «Журналіста України» за 2011 рік аналізує низку російськомовних видань в Україні і вказує на те, що все активніше реєструються нові органи друку, які «не лише за мовою — за суттю своєю антиукраїнські, які одноголосно твердять, що немає української культури, а є лише "рос. общерусская". Ці видання прагнуть "виробити в українців особливу форму російської імперської свідомості"».[83]

В 2014 році в українських ЗМІ, представлених у мережі Інтернет, а також інформація оригінальних новин і статей у популярних соціальних мережах «ВКонтакте», Facebook, Twitter, LiveJournal рясніла від активного використання російською пропагандою інтернет-мемів (від англ. meme, що означає ідею, поведінку, стиль, що поширюється від однієї людини до іншої) «рос. вежливые люди» — кліше російської пропаганди для позначення окупаційних військ, які висадилися в Криму без розпізнавальних знаків,[122] запровадили в медіа-простір поняття «народний мер», «народний губернатор», прибравши таким чином прикмети незаконності самопроголошених лідерів сепаратистів, а легальну українську владу російські ЗМІ подавали не інакше як «хунта» і «самопроголошена київська влада».[123] Мем, а також кліше російської пропаганди «російська весна» за Єгором Холмогоровим — «це визвольний рух російських народів на Україні».[124]

Засилля ток-шоу на федеральних каналах Росії, у тому числі й розважальних займаються, з одного боку, відволіканням уваги, а з іншого, — наданням готових шаблонів для сприймання нової інформації, оскільки багато жартів КВК, гумористичних шоу присвячені політичній тематиці, де Америка, Європа, окремі політичні постаті (Обама, Меркель) подані в невигідному світлі.[71] Діяльність російських ЗМІ підпорядковується формуванню нової російської ідеології як гібриду радянської та імперської.[71]

Загалом, російські ЗМІ вибудовують свою редакційну політику в напрямі творення нового світогляду та «просування» потрібної ідеології, архетипів, міфів, стереотипів (в тому числі реакційних стереотипів[83])[64] у контексті ментальності як важливої етнопсихологічної ознаки нації, — хаотичним шляхом, несистематизованою подачею інформації, ситуативним зверненням до певних рис менталітету нації та інерційним використанням міфів з метою руйнації цілісної картини, розмиванням орієнтирів, що дезорієнтує суспільство та полегшує управління ним.[71]

У статті 41 Концепції зовнішньої політики РФ, зокрема, ідеться про розвиток власних ефективних засобів інформаційного впливу на громадську думку за кордоном.[125] Стаття 18 Федерального закону «Про державну політику РФ щодо співвітчизників» визначає необхідність надання державної фінансової та матеріально-технічної підтримки російським ЗМІ, які здійснюють поширення своїх матеріалів на території держав проживання «співвітчизників».[126] При цьому комплекс заходів з підтримки «співвітчизників» фактично збігається з цілями інформаційної експансії, як їх визначають російські дослідники, зокрема щодо витіснення положень національної ідеології та національної системи цінностей і заміщення їх власними, нарощування присутності власних ЗМІ в інформаційній сфері об'єкта проникнення.[127]

Агітаційно-пропагандистською діяльністю для аудиторії за межами Росії займається міжнародний багатомовний російський телевізійний канал RT, фінансований російським урядом, який пропонує російський погляд на глобальні події[128] і дезінформацію та пропаганду.[129][130][131] Бюджет «Russia Today» у 2014 році склав біля 500 млн дол.,[132] у 2016 році — 19 млрд р. (307 млн дол. США) фінансування, а для державних ЗМІ Росія виділила 80,2 млрд р., що на 30 % більше порівняно з 2015 р.[133]

«Організація та ведення інформаційного протиборства» офіційно входить до переліку завдань, що стоять перед збройними силами РФ.[134] 12 травня 2014 р. російська інформагенція «ИТАР-ТАСС», з посиланням на джерело в Міністерстві оборони РФ, повідомила, що в Збройних силах Росії сформовані війська інформаційних операцій, до завдань яких входить ведення кібернетичного та інформаційного протистояння із противником.[135]

Докази неправдивої інформації російської пропаганди регулярно оприлюднюють вітчизняні та зарубіжні ЗМІ та мас-медіа. 2 березня 2014 року волонтерами було створено волонтерський інтернет-проект для спростування наклепів пропаганди про події в Україні «StopFake».

Однією з причин виникнення в Україні у серпні—вересні кампанії «Бойкот російського кіно», за словами її активістів, було засилля російського продукту на українському телебаченні, зокрема фільмів і серіалів, які прославляють «російський світ».

Президент Білорусії Олександр Лукашенко негативно відгукнувся про «Майдан» і «Російський світ» на прес-конференції для білоруських і зарубіжних ЗМІ 29 січня 2015 року:

« «А якщо є тут [люди], які вважають, що білоруська земля — ​​це частина, ну, як вони кажуть зараз, "Російського світу" і мало не Росії, — забудьте. <...> Ми завжди були гостинні до будь-якої людини, але змусимо будь-якого поважати наш суверенітет і незалежність, хто думає, що немає такої країни — Білорусь, не було і так далі. Не було — а зараз є, і з цим треба рахуватися. І ми свою землю нікому не віддамо. Це моє завдання. Яке воно не важке і тяжке — я його вирішу. Я виконаю свою місію, чого б мені це не коштувало. І за моєю спиною стоять сотні, тисячі таких людей збройних».[136] »

Вітебський письменник, керівник громадської організації «Російський Дім» Андрій Геращенко був звільнений з посади начальника відділу у справах молоді Жовтневого району міста Вітебська в 2011 році після того, як заявив про транскордонну триєдність, русофобію в Білорусії і цінності російської мови для переважної більшості білорусів, які є російськомовними.[137][138][139] У 2016 році за звинуваченням в екстремізмі були заарештовані три публіциста. На думку прихильників, їх затримали за публікації з критикою проведеної владою білорусизації, відстоювання цінностей Російського світу і протидію ревізіонізму. 2 лютого 2018 року рішенням суду всі троє визнані винними в екстремістській діяльності і засуджені до 5 років позбавлення волі кожен за ч.3 ст. 130 КК РБ (екстремізм).[140][141][142][143][144][145][146][147][148]

Оцінки[ред. | ред. код]

Політики[ред. | ред. код]

« Україна хоче відгородитися саме від цієї, що все руйнує, нелюдської ворожнечі — суті «русского міра» і Московського патріархату.[149] »
« Я повністю згоден з патріархом <московським і всія Русі Кирилом>. Російський світ — цілком природне поняття, воно ніяк не суперечить політичній незалежності його складових частин[150] »
« Росія хвора на імперський синдром... Тому Україні слід готуватися до «дев'ятого валу» нападу «русского мира»[151] »
« Президент Путін намагається відродити блиск і славу Росії у формі якоїсь великоросійської імперії. ...Мені здається, ми всі повинні серйозніше ставитися до тієї небезпеки, яку несе з собою концепція «російського світу»[152] »
« це <«русскій мір»> не просто шкодить національним інтересам, це ліквідовує сам сенс існування Української Держави».[153] »
« Ідея «російського світу» стала занадто ефемерною, вона нікого не захопила, це спроба підтримати в суспільстві стан маніакального марення.[154] »
« «Майже 2,5 тисячі українських героїв віддали своє життя для того, щоб звільнити Донбас, захистити його від так званого "русского мира", майже 6,5 тисяч українських цивільних було вбито в цій війні внаслідок експерименту, який "русский мир" хотів провести над Україною. Але Україна об'єдналася і продемонструвала свою силу»[155] »

Релігійні діячі[ред. | ред. код]

« Ядром російського світу сьогодні є Росія, Україна, Білорусь; і святий преподобний Лаврентій Чернігівський висловив цю ідею відомою фразою: «Росія, Україна, Білорусь — це і є свята Русь»[156]. »
« Що таке «русскій мір» — це нова імперія»[157] »
« Володимир Путін офіційно почав використовувати такі визначення, як «русский мир», «історична Росія», «росіяни — розділена нація», «ми з українцями — один народ». Все це, разом з ностальгією за минулою державною величчю та прагненням реваншу за розпад СРСР, є точною копією ідеології та риторики фашистських режимів ХХ століття, зокрема у Німеччині та Італії.[158] »
« Ідея «Російського світу» базується на ідеологічній основі, яка не має нічого спільного ні з Церквою, ні з історією. Це концепція, в якій ЦК КПРС свого часу побачив дуже підходящий ідеологічний інструмент. Зараз ця псевдонаукова платформа реанімується як імперіалістична ідея відновлення Радянського Союзу[159] »
« <мертвий> політичний сурковский симулякр[160]
Оригінальний текст(рос.)
Именно Сурков в 2005 году ввел в актуальный политический обиход термин «русский мир» и именно он стоял у истоков нового праздника русского мира — Дня народного единства."

[161]. . .
Но независимо от того, кто является автором этого термина или концепции, имя человека, который похоронил этот политический сурковский симулякр (по крайней мере на время жизни нашего поколения), хорошо известно. Вчера он <Путін> весь день не сходил с экрана.
. . .

Для тех немощных, кто недоумевает, как это "русский мир" можно считать мертвым инструментом, поясняю: после "крымской весны" любой пропагандист "русского мира" на просторах СНГ но за границами РФ воспринимается как авангард тех славных генералов, которых 20 декабря <2014> поздравил Путин. . .
»

Науковці, діячі культури[ред. | ред. код]

« ...Західний світ базисно будувався на власності на землю, а російський світ будувався на власності на людей [162] »
« У «російського світу» немає нічого спільного з християнством, концепт «російський світ» пов'язаний виключно з територіальними претензіями імперської системи. [163] »
« Для України перебування в російській зоні світу обертається копіюванням передусім російського „неґативу”. Генетична близькість нинішньої української державно-владної верхівки до російського естетичного ідеалу передбачає не тільки щирий захват від фільму „Брат 2” чи салонно-блатнякової попси, але й – що неминуче випливає зі специфіки смаків – уперте намагання стабілізувати свою власну державу за російським зразком, досягнути путінської непохитності і безальтернативності. Для втілення цього проекту не вистачає лише такої дрібниці, як наявність цього самого українського Путіна. Таким чином, залишається цілком реальною перспектива остаточної здачі свого містечкового суверенітету – ясна річ в обмін на певні майнові та, сказати б, юридичні ґарантії – в руки Путіна справжнього і єдиного. Іноді здається, що такий проект уже надзвичайно близький до втілення і наступного ранку ми просто прокинемося в іншій країні. Іноді так не здається: це означає, що маятник знову гойднуло у протилежний бік. І все-таки, спостерігаючи відносну успішність саме цього, стабілізаційного геополітичного проекту, я ловлю себе на підсвідомому бажанні якомога голосніше цитувати Хвильового: „Геть від Москви!”.[164] »
« Конфлікт на Донбасі — це насправді війна культур. Їхня називається «русский мир», а наша «Вільна європейська Україна».[165] »
« Для мене «російський світ» — це синонім цивілізаційного тупика[166] »
« Знаменита кримська промова Путіна. Це просто рімейк гітлерівської промові з приводу приєднання Судет. Ті ж концепції: роз'єднана нація, націонал-зрадники і, нарешті, той «російський світ», який повинен як би вбирати в себе всі возз'єднувальні споконвічні землі. Це повна аналогія нацистського німецького рейху. І це ж не просто риторика — вона підтверджується дією…[40] »
  • Антон Мирзін, художник з Пермі:
« Ніяка ідея, тим більше «русского мира», не зможе ні відродити, ні продовжити існування Росії. Кремль сам створив цю ідеологічну бомбу, сам підпалив ґніт, а тепер патріотично на ній сидить.[167] »
« «Російський світ» — це реальність. Абсурдним є те, що захистом «російського світу» займаються люди з НКВС-ДПУ-КДБ. Ось це цілковитий абсурд. «російський світ» творився не ними, вони були, залишаються і будуть найближчим часом його принижувачами і знищувачами. …На противагу кремлівському симулякру справжній «російський світ» може бути створений тільки вільними людьми, «…за образом свободи, не по образу панування сили і сильного, а за образом солідарності та милосердя. Тільки таке суспільство було б не рабським» — як відзначав видатний російський філософ Микола Бердяєв[49] »

Згідно з військовими діями Росії, заявами Путіна та їх тлумаченнями таких аналітиків, як наприклад істориком Юрієм Фельштинським, політологом Андрієм Піонтковським, економістом та колишнім радником Путіна Андрієм Ілларіоновим, — розгорнувши збройну агресії проти України на Донбасі і в Криму, Путін розпочав не регіональну, а фактично глобальну третю (у термінології деяких аналітиків «четверту» — якщо вважати «третьою» програну СРСР в 1991 році «холодну війну») світову війну[168]. Андрій Піонтковський головним суперниками у цій війні вважає «російський світ» і «англосаксонський світ».[169] Відповідно цьому російський Генштаб у грудні 2014 переробив і свою військову доктрину.[169]

Ідеологічні кліше у російськосвітній гібридно-месіанській стратегії агресії[ред. | ред. код]

«Руській мір» із того ж символічного ряду, що Ідеологема-символ «Велика Перемога» й «георгіївська стрічка», «великий полководець Сталін», «Севастополь – місто російської слави», «Крим – наш!», «Новоросія», «народне ополчення ДНР» (котре рятує від «карателів-фашистів») тощо.[170] Ця історія отримала розвиток вже під час війни на Сході України, коли свої сакралізовані штампи Росія перетворила на символи розпалювання ворожнечі між жителями Донбасу та решти України: «Правий сектор» і бандерівці проти «деды воевали».[171] «9 Травня» стало невід'ємним елементом цього символічного ряду саме в період війни на Донбасі, коли гасло «Деды воевали!» надихає багатьох ідейних російських імпершовіністів їхати вбивати міфічних «жидобандерівців», які буцім-то «безперервно бомблять мирних мешканців».[170][171] Георгієвські стрічки стали маркерами як інформаційної, так і «гарячої» війни, утворивши «колорадів» з однієї сторони та «укропів» з іншої (українська сторона вчасно і влучно наділила це прізвисько патріотичною конотацією), так зване «ополчення», яке намагаються видати за самоназву місцевих колаборантів.[171]

Луганський публіцист Костянтин Скоркін, аналізуючи путінський міф «Новоросії» стверджує, що міф є стрижнем, котрий поєднує різнорідні елементи цього міфу: є «культ Великої Вітчизняної війни» — коли «Саме перемогу СРСР у війні сприймають за головний доказ правоти справи донбаського сепаратизму. Адже в рамках місцевої ідеології («особливого шляху Донбасу»), він протистоїть «фашистам», захищаючи цінності, за які «діди воювали».[170] При цьому образом головного ворога мисляться вже не «німецько-фашистські загарбники», а «українські націоналісти» як «вороги СРСР та «русского міра» (з якими Сталін боровся в минулому, а Путін сьогодні).[172] В есхатологічно-шизофренічній мрії-утопії про «небесну Новоросію» хворобливі фантоми про Христа як особливого «русского Бога» химерно поєднуються з гаслами «Ленін – Сталін – Путін!», «Побєда будет за намі!», «Побєдім фашистскую хунту!» (при цьому прояви «фашизму» вбачаються абсолютно у всьому українському, а «антифашизм» і «антиукраїнське» стають поняттями-синонімами).[170]

Термін в українській мові[ред. | ред. код]

В українському суспільстві існує декілька найменувань явища рос. «русский мир» українською мовою. Наразі паралельно з «російський світ» використовують терміни «русський світ», або «руський світ», фонетичну транслітерацію «рускій мір»[173] та переклад, що базується на розумінні російської мови як основоположного чинника цього концепту — «російський світ»[174][173]. Варіант перекладу «руський світ» з огляду на суть концепції слід визнати невдалим: бо вона стосується саме російського імперіалізму, і не має зв'язку з історичною Руссю.

Див. також: Руський

Ставлення[ред. | ред. код]

  • Наразі як у російському інтернеті, так і в українському, релігійно-клерикальний підхід на означення «традиційних цінностей» руского міра отримав назву в формі інтернет-мему «гундяєвщина» [2] (рос. гундяевщина) [3]

Дане явище засвідчує, що олігархізація економіки і політики в суспільному житті Росії належить крупним фінансово-інформаційним угрупуванням. «Ведучою силою» в зрощуванні державної влади і бізнесу є ці крупні фінансово-інформаційні угрупування. Головний наслідок олігархії — що є вузька група багатих, і величезна група бідних. Щодо «ведучої сили» фінансово-інформаційних груп в олігархічній путінській Росії свідчить і той факт, що клан Путіна представлений петербургзькою інтелігенцією із Ленінградського державного університету, в число котрої входять лінгвісти і юристи: Сєчин Ігор Іванович (лінгвіст; романо-германська філологія), Іванов Сергій Борисович (славіст і лінгвіст), Козак Дмитро Миколайович (закінчив юридичний факультет Ленінградського державного університету), Чуров Володимир Євгенович (закінчив громадський дворічний факультет журналістики Ленінградського державного університету), Греф Герман Оскарович (юридичний факультет Ленінградського університету).

Ще Михайло Горбачов у 1994 році в передачі «Час пік» В. Лістьєва різко критикував представників тогочасної влади за втрату гласності, за монополізацію частини преси урядом, через що та вже знаходиться на пайку і вже не самостійна, а друга частина — теж не самостійна і знаходиться на пайку в фінансових і промислових груп, і в газетах абсолютно не та картина, яка відбувається в житті, і телебачення починає ставати таким же.[185]

Щоб не було олігархії, мають бути прозорі рівні правила, які повинні працювати для всіх без виключень і при цьому і преса, і опозиція, і всі хто завгодно, в тому числі і державне керівництво повинні відмінно знати що відбувається: в першу чергу з бюджетними грошами, у другу чергу — з власністю.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Тишков В. А. Русский мир: смысл и стратегии, 2007(рос.)
  2. * Arendt, Hannah. The Jewish Writings. New York, 2009. p. 427.
  3. Stefan Heuser, ‎Hans Günter Ulrich. Political Practices and International Order. 2007. p. 38
  4. Michael Kessler, ‎Paul Michael Lützeler. Hermann-Broch-Handbuch. 2016. S. 45.
  5. Forschungen zur osteuropäischen Geschichte. Harrassowitz Verlag, 1995. B. 52. S. 35.
  6. Mark Smith. Pax Russica: Russiaś Monroe Doctrine. 1993
  7. Maxim Waldstein, ‎Sanna Turoma. Empire De/Centered: New Spatial Histories of Russia and the Soviet Union. 2016.
  8. Німецька хвиля: інтерв'ю 'Deutsche Welle' українського дипломата Богдана Яременка, 27.12.2014
  9. а б в г д е ж и к л м н п р с т «Русский мир»: нові реалії старого міфу» / Матеріали круглого столу. Відповідальні за випуск: В.С. Степанков – голова релігійної громади Храму «Різдва Христового», д. і. н., професор; отець Юрій (Матвейцов) — настоятель Храму «Різдва Христового Кам’янець-Подільський, 2011
  10. Владислав Иноземцев, доктор экономических наук, директор центра исследования постиндустриального общества. Каковы шансы России на устойчивый рост Ежедневная деловая газета РБК 23 марта 2015 №49 (2066) (стор.: 7)
  11. а б в г д е ж Проханов А., Аверьянов В., Дугин А., Кобяков А., Платонов О. Доктрина Русского мира. — Издательство: Книжный мир, 2016 ISBN 978-5-8041-0888-6
  12. а б в г д е ж и Гула Р. В. "Русский мир" — фантом чи реальність? Аспекти політологічного аналізу / Р. В. Гула // Наукові праці МАУП. - 2016. - Вип. 50. - С. 7-14.
  13. а б в г Максим Хилько, старш. наук. співроб. Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, канд. філос. наук Масово- та соціально-комунікаційні технології в реалізації цілей зовнішньої політики Російського Федерації у ХХІ ст.
  14. а б в г Бойко Алла. Образ «русского мира» в інформаційному просторі України / Журналістика : наук. зб. / за ред. Н. Сидоренко. – К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2016. – Вип. 15 (40) – 232 с
  15. Ліки від фантомних болів 25 червня, 2011 tyzhden.ua
  16. Українська правда: Сергей Сорока. Украина стала причиной нового геополитического сдвига 4.03.2014
  17. Путін зміцнюватиме центри «русского міра» в Україні 13 січня, 2012 tyzhden.ua
  18. див.: Русский Мир: история идеи.
  19. Радіо Свобода: Человек, который переиграл Систему.
  20. Русский мир в действии: годовщина воссоединения Крыма к России russkiymir.ru
  21. Лавров: підтримка російськомовних, які живуть за межами Росії, — пріоритет Кремля 02 Листопада 2015 www.radiosvoboda.org
  22. Новороссия и Русский мир
  23. Эксперт рассказал о новом кремлевском кураторе «Новороссии» — Политика — Главред
  24. Интерпретируя «русский мир» / Мировая повестка / Главная — Русский журнал
  25. Арктогея — философский портал — Русская Идея | ОМ | Александр Дугин | Русский мир | 05.
  26. Мир по Александру Дугину, или как понять современную Россию | Политика | ИноСМИ — Все, что достойно перевода
  27. Вчимося протидіяти «братській» комунікаційно-контентній агресії Газета Верховної Ради "Голос України"
  28. Михаил Веллер
  29. International Security Studies: Theory and Practice — Peter Hough, Shahin Malik, Andrew Moran, Bruce Pilbeam — Google книги
  30. Німецька хвиля: інтерв'ю 'Deutsche Welle' українського дипломата Богдана Яременка, 27.12.2014
  31. Not by Bread Alone: Russian Foreign Policy Under Putin — Robert Nalbandov — Google книги
  32. «Русский мир»: политический приоритет или дискредитированный термин? — BBC Русская служба
  33. а б Міжнародна наукова конференція «Теоретико-методологічні засади дослідження історичної пам’яті» (31 травня 2018 року). Прес-реліз Державна установа „Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України”
  34. Андрій Ілларіонов: «Путін розмовляє з небесами» — інтерв'ю Д. Бикову(рос.) — блог А. Ілларіонова в LiveJournal
  35. Экс-советник Путина назвал страны, на которые Россия может напасть после Украины 25 декабря 2014 www.obozrevatel.com
  36. «Русский мир», бессмысленный и беспощадный 8 Февраль 2015 Радіо «Свобода»
  37. Путин пугает соседей «Русским миром» | Россия | ИноСМИ — Все, что достойно перевода
  38. Экс-советник Путина назвал страны, на которые Россия может напасть после Украины
  39. УНІАН: Четвертый рейх: фюрер Путин готов к войне за «русский мир»
  40. а б Інтерв'ю Андрія Піонтковського видавництву Gordonua.com: В России идет откровенное спаивание народа, 5.01.2015
  41. Євген Іхлов: Мумія. — Каспаров.ру, 05-01-2015
  42. а б в Донецкие чтения 2017: Русский мир как цивилизационная основа научно-образовательного и культурного развития Донбасса: Материалы Международной научной конференции студентов и молодых ученых (Донецк, 17-20 октября 2017 г.). – Том 7: Юридические науки. Ч. 1: Теория государства и права, гражданское, предпринимательское, семейное и международное частное право/ под общей редакцией проф. С.В. Беспаловой. – Донецк: Изд-во ДонНУ, 2017. – 288 с.
  43. Див. інтерв'ю Леся Танюка[Олександру Гунько. — «Газета по-українськи» № 924, 05.11.2009](укр.)
  44. Україна і «Русский мир»: Важкий досвід співіснування: від «братского союза» до ненависті і масової українофобії : Історичні нариси та наукова публіцистика / С. А. Цвілюк. — Одеса: Астропринт, 2016. — 524 с.
  45. а б «Геополітика від Патріарха: Царство Небесне vs Руський світ» Дзеркало тижня № 44 (772) 14 — 20 листопада 2009. Автор: Геннадій Друзенко
  46. Кореспондент.net: Табачник певен, що концепція Російського світу не суперечить незалежності України, 14 вересня 2011
  47. а б Концепция Русского мира как цивилизационный проект ХХI века
  48. «Русскій мір» як технологія — Світ — Український тиждень, Тиждень.ua
  49. а б Радіо Свобода: Солидарность с родиной или c КГБ?(рос.)
  50. а б в Павло Павленко. «Русский мир» як ідеологія російського неоімперіалізму: українські реалії / Волинський Благовісник: богословсько-історичний науковий журнал Волинської Православної Богословської Академії Української Православної Церкви Київського Патріархату / ред.кол.: протоієрей Володимир Вакын (голов. ред.) [та ін.]. – Луцьк: Видавництво Волинської православної богословської академії ΈΊΚΏΝ, 2015. – №3. – 368 с. 
  51. Концепция Русского мира и Украина " Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине
  52. а б в г д Суспільно-релігієзнавчий вісник «Софія» №1(3) 2015 / Засновник та видавець: Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  53. «Опір матеріалу» Дзеркало тижня № 45 (825) 4 — 10 грудня 2010. Автор: Катерина Щоткіна
  54. Борис Рапопорт: «Уже в 2013-м в приемной Суркова висела карта, на которой Крым был частью России»
  55. М. Ордовский-Танаевский: Авторам и всем подписавшим обращение от имени потомков Белой русской эмиграции. — «Каспаров.ру»
  56. Активними членами «Ізборського клубу» є відомі російські діячі фашистського та шовіністичного напрямку: О.Проханов, О.Дугін, С.Глазьєв, М.Делягін, Л.Івашов, М.Калашніков, М.Леонтьєв, М.Шевченко, Н.Нарочницька, І.Охлобистін та інші Сайт клубу
  57. Oleksii Polegkyi. Changes in Russian foreign policy discourse and concept of «Russian World». — PECOB's Papers, October 2011, № 6.
  58. Путін веде в Україні гібридну війну — генерал Каппен/ Радіо Свобода, 26.06.2014 р.
  59. Заява МЗС Росії у зв'язу із трагічними подіями в Донецьку // Міністерство закордонних справ Російської Федерації
  60. Єлізавета Покровська: Конец эпохи русских империй.(рос.) — Каспаров.ру, 10-02-2015
  61. К возрождению Святой Руси // Русь Державная. – 2009. – № 9 (183)
  62. Леонид Ивашов. Битва за Россию. Хроники геополитических сражений. — Из серии: Коллекция Изборского клуба. Дата написания: 2015; Объем: 380 стр. Издательство: Книжный мир Год: 2016 ISBN 978-5-8041-0741-4.
  63. Постановление Правительства РФ от 20 июня 2011 г. N 492 "О федеральной целевой программе "Русский язык" на 2011-2015 годы" (с изменениями и дополнениями)
  64. а б в Особливості формування психологічної культури працівників освіти в інформаційному суспільстві: монографія / Н. В. Пророк, Л. О. Кондратенко, Л. М. Манилова та ін. ; за ред. Н. В. Пророк. – Київ : Видавничий Дім «Слово», 2017. – 200 с. ISBN 978-966-194-288-1
  65. Виталий Аверьянов. Стратегия Русской доктрины. Через диктатуру к государству правды. — Литрес, 2017. ISBN 9785804107216
  66. Олег Кашин. Украина и ее окрестности. — 2014 (стор.: 32)
  67. Матвєєв В.А. Украинский кризис 2014 г.: ретроспективное измерение. – Ростов на Дону, 2015.– 308 с. (стор.: 129)
  68. Бадзьо Юрій. Підпільна нація. Нове завоювання України: статті / Ю. Бадзьо; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К. : МАУП, 2003. - 104 с. - ISBN 966-608-311-6
  69. Шергін Сергій. Росія в інтеграційних процесах в Азійсько-Тихоокеанському регіоні: погляд з Києва та можливі перспективи України / Сергій Шергін, Ігор Лоссовський // Україна дипломатична: науковий щорічник. – К., 2012. – Вип. 13. – С. 530.
  70. Понасенков Е. Путин опирается на лузеров / Радио Свобода 08 октября 2016
  71. а б в г д Козиряцька С. А. Дискурсні практики медіа-сфери Росії: синтез двох ідеологій чи розмивання орієнтирів / С. А. Козиряцька // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2016. - Вип. 42. - С. 239-244.
  72. а б Дацюк Сергій Аркадійович ВОЙНА ЗА РУССКИЙ МИР 28 травня 2014, 10:27
  73. Без 9 травня. Чому День Перемоги стає чужим в Україні espreso.tv
  74. Русская история. – Москва, 2014. – № 3 (30) (стор.: 3)
  75. Ивашов Л. Г. Геополитика Русской цивилизации / Отв. ред. О. А. Платонов. — М.: Институт русской цивилизации, 2015. ISBN 978-5-4261-0105-0
  76. Иоанн (Снычев), митрополит. Русский узел: статьи, беседы, обращения. – СПБ., 2000. – С. 10-11
  77. Заповіді Блаженств Російської Православної Церкви
  78. Геннадий Зюганов. Глобальное порабощение России, или Глобализация по-американски. — Редактор: Соловьев Евгений, Издательство: Эксмо, 2011 г ISBN 5457021041, 9785457021044. с.352
  79. Російська православна Церква і спецслужби. — «Експрес», 21.04.2015
  80. Яків Кротов та інші: Церковь и контрразведка.(рос.) — Радіо Свобода, 14.03.2015
  81. У «русского мира» нет ничего общего с христианством — эксперт 16 мая, 2015 Дзеркало тижня. Україна
  82. а б Олександр ГАВРОШ. БАТЮШЦІ СИДОРУ — ВІД ОНУКА МОЛОТОВА. щоденна українська інформаційно-політична газета «Україна молода» 08.11.2008
  83. а б в Рожик М. ‘‘Наука і труд добрі плоди дають’’ // ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА. 2012. Випуск 11. С. 374–378 TV AND RADIO JOURNALISM. 2012. Issue 11. P. 374–378 ISSN 2078-1911.
  84. Указ Президента Российской Федерации “О создании фонда “Русский мир” от 21 июня 2007 г. № 796.
  85. Русский мир (Фонд) dic.academic.ru
  86. Фонд «Русский мир» политикапрезидента.рф
  87. Фонд «Русский мир» создан во исполнение Указа Президента РФ В. В. Путина от 21 июня 2007 года. russkiymir.ru
  88. РУССКИЙ МИР. Информация о конкурсах и грантах portal-nko.ru
  89. Никольский Н. Государственная церковь крепостной эпохи // Христианство и Русь. Сб статей. – М., 1988. – С. 104
  90. Культура повседневности. Русская культура и православие: Учеб. пособие / Т. С. Георгиева. — М.: Аспект Пресс, 2008. — 397 с. ISBN 978-5-7567-0476-1 (стор.: 241)
  91. Московский патриарх сравнил Путина с Алексеем и князем Василием. За всем ищи бывший КГБ 31.10.2016 inosmi.ru
  92. В ГОСТЯХ: Всеволод Чаплин Всеволод Чаплин протоиерей ВЕДУЩИЕ: Ирина Воробьева, Оксана Чиж echo.msk.ru 15 АВГУСТА 2016, 15:05
  93. а б в Яблонський В. М., Здіорук С. І., Токман В. В., Астаф’єв А. О., Валевський О. Л., Зубченко С. О., Іщенко А. Ю., Литвиненко О. М. НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Відділ гуманітарної політики УКРАЇНА ТА ПРОЕКТ«РУССКОГО МИРА» АНАЛІТИЧНА ДОПОВІДЬ. Київ, 2014
  94. Чаплин: Россия не должна бояться войны 05.01.2012 graniru.org
  95. Ткачёв, Андрей Юрьевич
  96. відеозапис: Священник УПЦ Московского патриархата Андрей Ткачев в день Татьяны проклял евромайдановцев
  97. Священик УПЦ Московського патріархату прокляв Євромайдан і принизив українську мову 07.02.2014
  98. Святая Русь — вместе или врозь? Патриарх Кирилл на Украине. — М.: Даниловский благовестник, 2009. — 256 с ISBN 978-5-89101-276-9 (стор.: 194)
  99. Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира
  100. Митрополит Одеський Агафангел угледів у Путіні «незрівнянну харизму»
  101. Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел (Саввин): «Мы готовы пройти этот путь до конца»
  102. Мир Русский или Украинский? – два размышления на тему
  103. Пыхтин С.П. Русская национальная идея и современность // Русский строй. М., 1997.
  104. Московські попи будують храм за рахунок столичного бюджету
  105. Как у Януковича Богу угождают
  106. НЕ ДАМО ВИКИНУТИ МУЗЕЇ З ЛАВРИ!
  107. АНОНС АКЦІЇ: НЕ ДАМО ВИКИНУТИ МУЗЕЇ З ЛАВРИ! 22.12.2010 istpravda.com.ua
  108. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо повернення культових споруд релігійним громадам)
  109. Табачник: С русским языком всё в порядке // Эхо Москвы. – 31.05.2011
  110. Інтереси канонічної Православної Церкви у ВР України будуть відстоювати два паралельних об’єднання від Партії регіонів
  111. Про засади державної мовної політики : закон України від 03.07.2012 р. № 5029-VI
  112. Президент России Владимир Путин вручил Сергею Кивалову медаль Пушкина
  113. Встреча с сотрудниками МИД России, 11 февраля 2013 года – Президент России
  114. а б Громыко Ю. Собирание русского мира, или На задворках СНГ-дипломатии?. // Российское аналитическое обозрение. — 1998. — № 8-9
  115. В средостении политики СОБИРАНИЯ РУССКОГО МИРА или на задворках СНГ-дипломатии?.. www.situation.ru
  116. Собирание русского мира, или На задворках СНГ-дипломатии?. www.archipelag.ru
  117. Щедровицкий П. 1111 знаков за 1111 дней до Нового Тысячелетия. Манифест нового поколения / П. Щедровицкий, Е. Островский // Русский архипелаг. Сетевой проект ”Русского мира”
  118. Пивовар Е. И. Русский язык и русский мир как факторы социокультурного диалога на постсоветском пространстве. [1]
  119. Программы Фонда «Русский мир»
  120. Послание Президента Федеральному Собранию, 12 декабря 2012 года – Президент России
  121. Max Seddon. Documents Show How Russia’s Troll Army Hit America // BuzzFeed. – June 2, 2014. – Mode of access: – Title from the screen. – Date of access: 03.06.2014.
  122. Як штучно створене словосполучення інфікувало українські ЗМІ / Нова Україна
  123. Почепцов Г. Первая смысловая война в мире (Украина, Крым, Россия)
  124. Егор Холмогоров. Карать карателей. Хроники Русской весны. — Литрес, 2017. ISBN 5457981967, 9785457981966
  125. Концепция внешней политики Российской Федерации. Утверждена Президентом Российской Федерации В. В. Путиным 12 февраля 2013 г. // Министерство иностранных дел Российской Федерации: офиц. сайт 03.06.2014
  126. О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом : Федеральный закон от 24 мая 1999 г. № 99-ФЗ // Министерство иностранных дел Российской Федерации : офиц. сайт 03.06.2014
  127. Манойло А. В. Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войны / А. В. Манойло, А. И. Петренко, Д. П. Фролов. – 2-е изд., стереотип. – М. : Горячая линия-Телеком, 2009. – 541 с. (стор.: 272)
  128. About RT www.rt.com
  129. Beth Knobel "Russian News, English Accent: New Kremlin Show Spins Russia Westward", CBS News, 12 December 2005
  130. Юлія Іоффе, What Is Russia Today?, Columbia Journalism Review, September/October 2010.
  131. Putin Fights War of Images and Propaganda with Russia Today Channel. Spiegel Online. 2013-08-13. Процитовано 2013-08-14. 
  132. Скільки Росія витрачає на інформаційну війну в Україні. ІНФОГРАФІКА 19.11.2015 informnapalm.org
  133. Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ Доктрина інформаційної безпеки України в оцінках експертів
  134. Задачи Вооруженных сил Российской Федерации // Министерство обороны Российской Федерации: офиц. сайт. 03.06.2014
  135. Источник в Минобороны: в Вооруженных силах РФ созданы войска информационных операций // ИТАР-ТАСС. – 2014. – 12.05
  136. Лукашенко: «Считающие, что Белоруссия — часть Русского мира, — забудьте» ИА REGNUM.
  137. Белоруссия: политические итоги 2011 года. ИА REGNUM (ru-RU). Процитовано 2018-03-20. 
  138. Белорусский чиновник, заявивший о единстве русских и белорусов, уволен с госслужбы. ИА REGNUM (ru-RU). Процитовано 2018-03-20. 
  139. Эксперт 'Дело Геращенко' может привести к появлению в Белоруссии новой пророссийской оппозиции. ИА REGNUM (ru-RU). Процитовано 2018-03-20. 
  140. «Репрессии против ИА REGNUM в Белоруссии» (ru-RU). ИА REGNUM. Процитовано 2018-03-20. 
  141. Дело пророссийских публицистов. Пять выводов перед приговором. TUT.BY (ru-RU). Процитовано 2018-03-20. 
  142. Дело авторов Регнума. naviny.by. Процитовано 2018-03-20. 
  143. Суд над авторами "Регнума". Все трое вины не признали. TUT.BY (ru-RU). Процитовано 2018-03-20. 
  144. Дело публицистов и «российский империализм»: блеск и нищета госэкспертизы: EADaily. EADaily (ru). Процитовано 2018-03-20. 
  145. дело авторов Регнум | ТЕЛЕСКОП | Новости Беларуси - Последние новости Беларуси - Белорусские новости (ru-RU). teleskop-by.org. Процитовано 2018-03-20. 
  146. Шиптенко: «Дело публицистов» — воплощение мечты всех русофобов в Белоруссии: EADaily. EADaily (ru). Процитовано 2018-03-20. 
  147. Кирилл Аверьянов-Минский. Дело пророссийских публицистов: новый 37-й в экс-БССР. allpravda.info. Процитовано 2018-03-20. 
  148. Русские своих сдают. Какие угрозы таит "дело "Регнума" - Беларуская Праўда. Беларуская Праўда (ru-RU). 2017-12-17. Процитовано 2018-03-20. 
  149. Виталий Портников.«Русский мир» в Киеве, или Чем вызвана одержимость патриарха Кирилла.— Главред, 22 листопада 2016
  150. Табачник певен, що концепція Російського світу не суперечить незалежності України
  151. Тягнибок: ...на імперський синдром хворі 90% росіян. // ТСН, 11 березня 2012.
  152. Німецька Хвиля: Концепция "русского мира" опасна
  153. Томенко: «русскій мір» ліквідовує сам сенс існування України
  154. Радіо Свобода: "Идеология Путина - сгусток ненависти".(рос.) — інтерв'ю Віталію Портникову, 29.03.2015
  155. ПОРОШЕНКО: МАЙЖЕ 2,5 ТИСЯЧІ УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇВ ВІДДАЛИ ЖИТТЯ, ЩОБ ЗВІЛЬНИТИ ДОНБАС ВІД "РУССКОГО МИРА" 28.03.2016 www.5.ua
  156. Виступ патріарха Кирила на урочистому відкритті ІІІ асамблеї фонду «Російський світ»
  157. Інтерв'ю 5-му каналу 6 січня 2012 р.
  158. Звернення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета з приводу російської анексії Криму, 19 березня 2014
  159. Глава УГКЦ: ідея "Русского міра" базується на концепції ЦК КПРС і не має нічого спільного з Церквою
  160. А. Кураєв.Кто изобрел "русский мир"? (рос.) — блог А.Кураєва в ЖЖ, 19.12.2014
  161. Б.Раппопорт:Уже в 2013-м в приемной Суркова висела карта, на которой Крым был частью России
  162. Радіо Свобода: Русский мир и совращение Европы. 10.09.2015
  163. Хосе Казанова: "Я не вірю в нації, але вірю в силу духу українців". — Дзеркало тиждня, №16-17, 15.05.2015
  164. Юрій Андрухович: ...но странною любовию
  165. Юрій Андрухович: Конфлікт на Донбасі – це насправді війна культур. - Українська правда, 2.03.2015
  166. Ексклюзивне інтерв'ю з Ярославом Грицаком, 14.08.2013
  167. Никакая идея, тем более «русского мира», не сможет ни возродить, ни продлить существование России
  168. Четвертая мировая война — Виступ А.Іларіонова на Парламентській асамблеї НАТО 31 травня 2014 aillarionov.livejournal.com
  169. а б А.Пионтковский: Новая военная доктрина Путина подтвердила — ядерный шантаж провалился www.kasparov.ru
  170. а б в г Ярослав Потапенко (Переяслав-Хмельницький) КОНЦЕПТ «ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ» ЯК АНТИУКРАЇНСЬКА ІДЕОЛОГЕМА КРЕМЛІВСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ: СПРОБА КОМПЛЕКСНОГО МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО АНАЛІЗУ / Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Вип. 36. – Переяслав-Хмельницький, 2015. – 202 с. (стор.: 115)
  171. а б в Україна у світовому історичному просторі: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., м. Маріуполь, 8 квітня 2016 р. / під заг. ред. К. В. Балабанова. – Маріуполь: МДУ, 2016. – 228 с.
  172. Скоркін К. Міт Новоросії: край реакційних утопій / К. Скоркін // Критика. – Число 9-10. – 2014. – С. 27-30. (стор.: 30)
  173. а б УНІАН: Мітинг проти візиту Кирила: Україна — не «російський світ».
  174. «Народна правда»: Дещо про російський світ (русский мир)
  175. Ігор Сюндюков. Борис СОКОЛОВ: «В Росії – знову культ тирана Сталіна, який розпочав жахливу війну і поклав 40 мільйонів людей» 13 травня, 2016 day.kyiv.ua
  176. Ірина Кременовська “Спасібо” діду за Перемогу
  177. І. І. Хомутовська КУЛЬТ «ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ІМПЕРІАЛІЗМУ / Соціально-гуманітарні науки та сучасні виклики. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. 29-30 червня 2016 р., м.Дніпро. / Наук. ред. О.Ю.Висоцький. – Дніпро: Роял Принт, 2016. – 386 с.
  178. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА: СІМДЕСЯТ ДВА РОКИ ТОМУ, У ТРАВНІ 1945-го, НАД РЕЙХСТАГОМ БУЛО ПІДНЯТО ПРАПОР ПЕРЕМОГИ / «Народна армія» #18 {5498} 4 травня 2017 (стор.: 12) na.mil.gov.ua
  179. Сірук М. Кремлівські технології у дії : експерт — про те, як рос. влада нав'язує світові своє уявлення про "Побєдобєсіє" : [про набір нових технологій для поширення Росією свою виняткову роль в перемозі в Другій світ. війні] / Микола Сірук // День. — 2016. — 11 трав. (№ 79). — С. 3.
  180. МАЛО «ПОБЄДОБЄСІЯ»… У Кремлі відмовилися коментувати слова начальника Генерального штабу Збройних сил України Віктора Муженка про присвоєння назв низки українських міст військовим частинам російської армії. / «Кримська світлиця» #27 за 06.07.2018.
  181. А. Нелюба, Є.Редько. Лексико - словотвірні інновації (2015 – 2016). Словник / Загальна редакція А.Нелюби. – Х.: Харківське історико - філологічне товариство, 2017. – 204 с. ISBN 978-966-1630-36-8
  182. Парадна "вата": Акційна кастрація, могила у тролейбусі та вічний вогонь із желе (ФОТО) Вже котрий рік на Росії та у деяких сусідніх країнах свято Перемоги перетворюють на "побєдобєсіє" 10 травня 2018 11:00 depo.ua
  183. Вєсті Кремля. Стілець для Путіна. Неадекватне "Побєдобєсіє", 15 травня 2018 24tv.ua
  184. Іван Вербицький Мундіаль на крові 14 червня, 2018
  185. Передача «Час пік» Лістьєв — Горбачов. 21 липня, четвер, 1994.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]