Російсько-українська газова війна 2013—2014

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Росі́йсько-украї́нська га́зова ві́йна — II — загострення суперечностей щодо поставок газу між «Нафтогазом України» та РАТ «Газпром» на фоні політичних відносин між РФ та Україною від подій Євромайдану[1]. Одна із серій економічних (енергетичних) воєн у ракурсі від Євромайдану (поряд зі свининою, перекриттям кордонів, а також перегукується з дипломатичним (війна?) представленням-відкликанням російського посла Зурабова 2009/2014 тощо).

Становить собою новий виток газових конфліктів великої геополітичної ваги, у якому задіяна Україна, ЄС, США/Канада (попередні заяви на енергопостачання в Європу), Росія (найбільший бенефіціар), Китай (можливий розворот енергетичних потоків з Європейських напрямів і контракторів на азійський ринок).

Включає (на перших етапах військового вторгення в Україну-Крим) захоплення і контроль транспортно-енергетичних віток Криму, нафтогазових потужностей Чорноморнафтогазу, контроль і приєднання? українського шельфу з його ресурсами і подальшим зірванням перспективних контрактів; у другихінфільтрації диверсійно-підривного елемента на схід України з контролем Юзівських площ перспективних сланцевих покладів, великого транспортно-промислового вузла (у т.ч. по газу, залізницях).

Передумови[ред.ред. код]

Метою є боротьба з Україною, шантаж основних споживачів (Україна, ЄС[2][3]) її транзитним становищем на європейському континенті загалом і газотранспортній системі України (ГТС), зокрема. Засобами тиску є концепція побудови Росії як енергетичної імперії, а за висловом Маккейна, «Росія — це бензоколонка, яка прикидається країною»[4], практичною площиною реалізації є наявні потужності постачання (Північний потік (ПП), через Білорусь), проектовані (Південний потік), політико-силові методи РФ щодо впливу на Україну тощо. Передісторією є попередні витки конфлікту по газу та спроби взяти під контроль ГТС України, усунення України з транзитних коридорів Росією туркменського та середньоазійського газу, монополізація поставок — для України (для решти світу — відсутність відкритого енергоринку Росії). Політичним тлом є накладення персональних санкцій окремим топам енергосектора Росії з боку ЄС, США на фоні анексії Криму.

Вибудова енергополітики України пов'язана з підписанням політичної частини угоди «Україна — ЄС» (асоціація) 21 березня 2014 (економічна — 27 червня, — очікується). Політичні рішення Яценюка — розділити «Нафтогаз» у відповідності до вимог ЄС (третій енергопакет).

Завданням України є переконати ЄС як основного і надійного транзитного партнера у постачанні газу в Європу, відсутності потреби побудови ПП, використовувати можливості ЄС як сторони переговорів з російською стороною тощо.

У червні прем'єр-міністр Болгарії Пламен Орешарский призупинив роботи з будівництва «Південного потоку» для аналізу проекту на відповідність вимогам законодавства Євросоюзу. Після цього Єврокомісія призупинила переговори з Росією по газопроводу у зв'язку з позовом по «енергопакету», який російська сторона подала до СОТ[5].

З 1 квітня 2014 «Газпром» підняв ціну на російський газ для України з 268,5 долара до $485 за 1000 м3[6].

Передумовами перегляду відносин є:

  • невигідний контракт, підписаний командою Тимошенко як за ціною (), так і за обсягом (бери або плати), формулою (включала ринкові ціни + мазутну ціну)
  • політичну складову
    • ціна була сформована на піку ринків,
    • ціна після московських домовленостей Януковича становила -$100, що була відмінена внаслідок розірвання [в односторонньому порядку —  Росією] харківських угод на продовження базування Чорноморського флоту РФ у Криму, згідно з якими надавались знижки
    • виставленні ультимативної ціни і вимоги передоплати, як додаткового фактора економічної дестабілізації України на фоні інтервенції та ескалації насилля (Крим, Донбас)

Перевагами ж «тимошенко-путінської» угоди є

  • усунення фірм-прокладок («Росукренерго»)
  • стратегічний, довоготривалий контракт, який, щоправда, не врахував економічної кризи, обвалу потреби у поставках
Обсяги поставок газу ВАТ-ом «Газпром» країнам Європи протягом 2003 — 2014 років (млрд м3)[7]
Держава (офіційна назва) 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 Ціна Частка
Австрія Австрійська Республіка 6,6 5,4 5,8 5,4 5,6 5,4 5,4 5,2 4,2 397 49%
Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина 0,4 0,3 0,3 0,2 0,3 0,3 0,3 0,2 0,2 515
Люксембург Велике Герцогство Люксембург
Греція Грецька Республіка 2,7 3,1 2,8 2,1 2,1 2,9 2,5 2,6 1,7 478 76%
Грузія Грузія 0,3 1,2 1,4 1,9 1,2 0,7 0,1 0,2 0,3
Ватикан Держава-Місто Ватикан
Естонія Естонська Республіка 0,9 0,9 1,3 0,7 0,9 0,6 0,8 0,4 0,4 442 100%
Італія Італійська Республіка 22,1 22,0 22,4 19,1 13,1 17,1 15,1 25,3 21,7 440 27%
Андорра Князівство Андорра
Ліхтенштейн Князівство Ліхтенштейн
Монако Князівство Монако
Бельгія Королівство Бельгія
Данія Королівство Данія 0,5 0,3 0,3 0,4 495
Ісландія Ісландія
Іспанія Королівство Іспанія
Нідерланди Королівство Нідерландів 4,7 5,5 5,3 5,1 4,3 4,4 2,9 2,9 4,7 371
Норвегія Королівство Норвегія
Швеція Королівство Швеція
Латвія Латвійська Республіка 1,2 1,5 1,4 1,4 1,0 0,7 1,1 0,7 1,0 416 100%
Литва Литовська Республіка 2,9 2,9 2,8 2,8 3,4 2,8 2,5 2,8 2,5 500 100%
Сан-Марино Найсвітліша республіка Сан-Марино
Азербайджан Республіка Азербайджан 0,8 3,8 4,0
Албанія Республіка Албанія
Білорусь Республіка Білорусь 10,2 13,4 19,8 20,5 20,6 21,1 17,6 21,6 19,6 166 98%
Болгарія Республіка Болгарія 2,7 2,8 2,9 2,2 2,6 2,8 2,5 2,9 2,8 501 92%
Вірменія Республіка Вірменія 0,3 1,3 1,7 1,7 1,9 2,1 1,7 1,4 1,8 189
Ірландія Республіка Ірландія
Казахстан Республіка Казахстан 5,1 4 6,5 10 9,6 3,1 3,4 5,1
Кіпр Республіка Кіпр
Республіка Македонія Республіка Македонія 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0 0,1 564 100%
Мальта Республіка Мальта
Молдова Республіка Молдова 2,3 2,7 2,8 2,5 2,7 2,7 3,0 3,2 2,8 368
Польща Республіка Польща 7,7 7,0 7,9 9,0 9,9 10,25 13,1 12,9 9,1 526 48%
Португалія Республіка Португалія
Сербія Республіка Сербія 2,1 2,1 2,2 1,7 1,8 1,4 1,9 2,0 1,5 457 87%
Словенія Республіка Словенія 0,7 0,6 0,6 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,4 486 52%
Хорватія Республіка Хорватія 1,1 1,1 1,2 1,1 1,1 0 0,2 37%
Росія Російська Федерація 460,3 473,0 466,1 461,3 458,4 74 100%
Румунія Румунія 5,5 4,5 4,2 2,5 2,3 2,8 2,5 1,4 0,5 432 27%
Словаччина Словацька Республіка 7,0 6,2 6,2 5,4 5,8 5,9 4,3 5,5 4,4 429 98%
Велика Британія Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії 8,7 15,2 7,7 9,7 6,8 8,2 11,7 16,6 15,5 313
Туреччина Турецька Республіка 19,9 23,4 23,8 20,0 18,0 26,0 27,0 26,7 27,3 407 64%
Угорщина Угорщина 8,8 7,5 8,9 7,6 6,9 6,3 5,3 6,0 5,4 391 60%
Україна Україна 26,0 34,3 37,6 59,0 54,8 56,2 37,8 36,5 14,5 485 39%
Німеччина Федеративна Республіка Німеччина 34,4 34,5 37,9 33,5 34,0 34,0 34,0 41,0 40,3 379 36%
Фінляндія Фінляндська Республіка 4,9 4,7 4,8 4,4 4,8 4,2 3,7 3,5 3,1 385 100%
Франція Французька Республіка 10,0 10,1 10,4 10,0 9,8 9,5 8,2 8,6 7,6 394 14%
Чехія Чеська Республіка 7,4 7,2 7,9 7,1 8,6 7,6 8,3 7,9 0,8 503 8%
Чорногорія Чорногорія
Швейцарія Швейцарська Конфедерація 0,4 0,4 0,3 0,3 0,3 0,3 0,3 0,4 0,3 442 12%

Хід перемовин, сторони[ред.ред. код]

З травня до середини червня було дев'ять раундів переговорів між Україною і Росією щодо врегулювання газової суперечки. Закінчилася вони невдачею, коли 9 червня Москва поставила ультиматум. Росія запропонувала, що з кожним роком може знову не стягувати $ 100 мита, зниження ціни на газ для України до $385 за 1000 м3, але Нафтогаз повинні визнати газовий борг з митом, донарахованим після анексії Криму і частково заплатити його до 16 червня. В іншому випадку, Газпром вимагатиме оплати наперед, і якщо він не отримує її з 16 червня Україна перестане обертатися газовий кран[3].


Український уряд відкинув такий компроміс, вимагаючи перегляду контракту з Газпромом. Зі сторони ЄС у перемовинах узяв участь єврокомісар з енергетики, німець Ґюнтер Еттінґер.

Попередній (вихідний) стан[ред.ред. код]

Українська сторона, після стабілізації фінансів, в особі уряду, попередньо сплатила борг російській у розмірі $786 млн — за ціною, що вона визнала як «справедливу», безспірну — $268,5 за 1000 м3[6]. На момент зриву російською стороною тристоронніх перемовин, «Укррудпром» з посиланням на комерсант, вказує[8]:

« Поки що Київ повинен Москві за контрактом, укладеним у 2009 році за підсумками російсько-української «газової війни», як мінімум $ 1,45 млрд за газ, поставлений у листопаді-грудні 2013 року, а також $ 500 млн за газ, поставлений у січні – березні (тоді діяла спеціальна ціна $ 265, про яку Кремль домовлявся ще з Віктором Януковичем). Ще близько $ 3 млрд «Газпром» вимагає за квітень-травень, коли для України була встановлена ​​прописана в договорі 2009 року ціна $ 485 за тисячу кубометрів (з урахуванням скасування грудневої знижки, а також знижки за перебування Чорноморського флоту в Севастополі — після приєднання Криму вона, на думку Москви, втратила актуальність). Монополія погрожує звернутися до Стокгольмського арбітражу.  »

Зі знижкою на газ Януковичу, Росiя пообіцяв 15 мільярдів доларів кредит. Але з усієї суми Москва дала Києву тільки $3 млрд., А наприкінці січня, припинено виділення наступної частини $2 млрд. В результаті, Нафтогаз не мав грошей, щоб заплатити борги за імпортоване з Росії блакитне паливо, а Газпром отримав привід підняти ціну на газ[3].

Доарбітражне погодження[ред.ред. код]

Заклики щодо подачі в арбітраж[ред.ред. код]

Подача позовів сторонами[ред.ред. код]

Припинення подачі газу[ред.ред. код]

На фоні припинення подачі газу відбувається диверсія/вибух на газогоні «Уренгой-Помари-Ужгород» на Полтавщині (17.06, близько 14.45)[9]. відразу після припинення поставок газу в Україну, шеф Газпрому, Міллер заявив що це може відбитися на надійності постачань газу в Європу[3].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ставлення російської сторони передбачало невизнання подій і змін, що відбувалися з поваленням режиму Януковича, невизнання тимчасової адміністрації в.о. Президента/Уряду. Розірвання де-факто, не де-юре, пропагування офіційног Московою Києва як «фашистської хунти» ґрунтувало підстави для анексії Криму, а апель до поняття „Новоро́сії “— активних дій на сході України, на Півдні і південному сході й навіть центрі, а також на Харківщині, концепт виявився провальним, навіть за чисельних провокацій.
  2. Відповідно до угоди 2010 року, якщо добова потреба європейських клієнтів Газпрому перевищують раніше замовлену, Нафтогаз надав їм додаткової партії газу з власних запасів. Газпром потім компенсує за цю допомогу[джерело?]. Рішення Газпрому позбавили компаній певності Західної Європи, що, в разі необхідності, вона може незабаром отримати додатковий газ з Росії.
  3. а б в г цит. за Dziwna gazowa wojna. W co gra Gazprom?
  4. Маккейн: Россия - это бензоколонка, которая притворяется страной
  5. Яценюк пропонує створити оператора української ГТС, що остаточно «похоронить» будівництво «Південного потоку»
  6. а б Яценюк: Україна сплатила Росії визнані урядом борги за газ
  7. Річний звіт ВАТ «Газпром» за 2014 рік
  8. Защита от «Газпрома» [10:40 23 июня 2014 года  [ Коммерсант Власть, 23 июня 2014 ]
  9. На Полтавщині стався потужний вибух на газопроводі

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]