Росішка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Росішка
Rosishka gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Рахівський
Громада Великобичківська селищна громада
Код КОАТУУ 2123686501
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1736
Населення 1240
Площа 12.4 км²
Густота населення 11.5 осіб/км²
Поштовий індекс 90622
Телефонний код +380 3132
Географічні дані
Географічні координати 47°59′06″ пн. ш. 24°04′11″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
447 м
Водойми р. Кісва
Місцева влада
Адреса ради 90622, с. Росішка, 108
Карта
Росішка. Карта розташування: Україна
Росішка
Росішка
Росішка. Карта розташування: Закарпатська область
Росішка
Росішка
Мапа

CMNS: Росішка у Вікісховищі

Росі́шка — невеличке село в Великобичківській селищній громаді Рахівського району Закарпатської області України.

Географія[ред. | ред. код]

Хатки та будинки розкидано кількома схилами карпатських пагорбів. Над селом височіє гора Кобила висотою1177 метрів над рівнем моря. В селі протікає потік Росошка, що впадає в річку Кісва. Знаходиться за 35 км від районного центру міста Рахів та за 8 км від найближчої залізничної станції Великий Бичків. До кордону з Румунією приблизно шість кілометрів.

Історія[ред. | ред. код]

Заснована Росішка на початку ХІІІ століття, у 1207 році.

Протягом XVII—XVIII ст.ст. Росішка входила до складу Бичківської домінії, але займала в ній особливе, привілейоване становище, оскільки жителі села сплачували менші податки, ніж мешканці інших сіл домінії. Пояснюється це особливостями заснування Росішки (у старих джерелах — Росушки). У 1663 році колишній трансильванський князь Ференц Рийдеї видав привілей кріпаку Андрію Купічу, у якого було аж 24(!) дітей, на право поселитися в цьому місці. У привілеї зазначалося, що Купіч, на відміну від інших, повинен був сплачувати власнику землі Рийдеї лише 2 куниці, 4 форінти соляних грошей. В урбарії 1672 року зазначається, що це привілейоване село і складається воно лише із двох земельних наділів, а серед кріпаків згадується ім'я Федора Купіча. Росішка втратила своє привілейоване становище на початку XVIII ст., коли Бичківська домінія стала казенною.

Церква св. пр. Іллі. 1932.

Дерев'яна церква, споруджена від 1930 до 1932 р., є цікавим поєднанням гуцульської (центричної) та базилічної архітектурних традицій.

З боку вівтаря церква виглядає як хрещата гуцульська церква з більшою баштою над перехрестям та з ліхтариками, увінчаними главками над раменами перехрестя.

Західне рамено видовжене у формі базиліки й увінчане нижчою баштою-дзвіницею з цибулястою банею. Довжина споруди становить 16 м, ширина — 12 м, висота стін — 7 м, висота вежі — 10 м.

Активістом православної громади став Микола Дмитрович Попадич, пізніше закатований у радянських концтаборах. Палкий український патріот, він вважав, що українці повинні сповідувати київську віру. Головним майстром був Павлюк з Великого Бич-кова. З ним працювали вже згаданий Микола Попадич, Іван Ігнатюк, Олекса Гриджук, Микола Грицак — всі росіщани. Кошти зібрали місцеві ґазди. Дехто продавав воли чи корови, щоб зібрати гроші на церкву.

Федір Ільчишин купив великий дзвін, Іван Ігнатюк — два малі. Дзвони відлив майстер Дулов в Ужгороді. Земельну ділянку, що зветься Середня Кривуля, дав для церкви Дмитро Грицак.

Старшим куратором тоді був Іван Оленчук, куратором — Іван Щербан, церківником та заступником церківника — Юрій Гриджук та Микола Янюк, а першим священиком став о. Носа. Іконостас привезли з Устє-Рік аж у 1960 р.

Під час великого ремонту в 1997 р. іконостас замінили і доповнили новими іконами. Тоді ж брати Ворохти перемалювали настінне малювання, а дахи вкрили новою бляхою.

За спогадами церківника Юрія Юрійовича Гриджука (1926 р. н.), найбільше запам'яталися священики Василь Несух, монах Іван Жукан та о. Вербіцький.

Церква Зішестя св. духа. Середина XIX ст.

За переказами, занотованими Василем Васильовичем Скрипкою (1926 р. н.), давня дерев'яна церква була знесена зсувом землі.

Друга дерев'яна церква згоріла від полум'я свічок у середині XIX ст. Наступна дерев'яна церква згоріла в 1925 р. Священик С. Бендас у «Хроніці села Новоселиця» пише про навмисний підпал церкви внаслідок релігійного протистояння. Це підтверджують і місцеві старші люди, але називають 1924 р. У пожежі згоріли старі церковні книги та інші цінності. Вціліла чаша, подарована єпископом у 1871 р. У 1930-х роках греко-католики збудували дерев'яну каплицю і почали будувати муровану церкву. З приходом у 1945 р. радянської влади каплицю закрили і згодом розібрали, будівництво церкви припинили, вже вимуровані стіни розібрали.

Православна дерев'яна церква Святого Іллі, згоріла через несправності в електропроводці.

 Відроджену греко-католицьку громаду було зареєстровано 28 грудня 1995 p., a 23 червня 1996 р. єпископ Іван Маргітич посвятив пам'ятний хрест та камінь під спорудження греко-католицької церкви розмірами 18: 12 м в урочищі Лаз. До 1997 р. збудували прибудову 4: 12 м.

До кінця 1999 р. наполовину звели стіни. Церкву будують за проектом рахівського архітектора Михайла Кравчука. Очолює громаду куратор Андрій Грицак. В двохтисячному році, церкву було зведено повністю. Зарваз вже майже закінчено розпис стін, оздоблено унікальним дерев'яним іконостасом на кошти місцевої громади та жертводавців.

У спаленій церкві колись служив о. Йосип Бокшай, батько видатного художника Йосипа Бокшая, а також о. Петрович, о. Зомборій, о. Хома, о. Микола Савчук та інші.

При сільській бібліотеці діє Бабусина світлиця — музей, де представлено історію села. В кутку стоять старі гуцул з гуцулкою у національних строях. Серед експонатів є гуцульське вбрання, старовині речі, якими користувалися горяни у побуті, зокрема, прядочки, жебрачки, глечики, трембіта, цимбали. Один експонат особливий — на прямокутному камені вибито квітку едельвейса.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1014 осіб, з яких 480 чоловіків та 534 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1137 осіб.[2]

Більшість місцевого населення працевлаштовано за кордоном, а саме в Чехії, менше в Словаччині, Польщі, Росії та ін. Решта працевлаштованого населення в більшості своїй це державні працівники або приватні підприємці.

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 99,21 %
російська 0,70 %
молдовська 0,09 %

Відомі люди[ред. | ред. код]

В селі народився Грицак Микола Андрійович (19081979) — лексикограф, поет, прозаїк, фольклорист. Також у селі народився відомий художник Скрипка Андрій та поет Скрипка Василь. Також росіщанин Мирон Іван Васильович політвязень який провів у сталінських таборах 25 років за активну боротьбу як провідник та зв'язок з Українською повстанською армією. http://rionews.com.ua/mixed/nonpublicated/now/n14254103328

Примітки[ред. | ред. код]