Ротару Софія Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія Михайлівна Ротару
Софія Ротар
Rotaruretrofm2009.jpg
Народилася 7 серпня 1947(1947-08-07) (71 рік)
Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність молдованка
Діяльність актриса, кіноактриса, співачка
Відомий завдяки співачка
Alma mater Чернівецьке училище мистецтв імені Сидора Воробкевича
Володіє мовами румунська, російська, німецька і італійська
Роки активності 1968 — тепер. час
Жанр поп-музика, pop-folk[d], Диско, реп і Рок-музика
Родичі

батько Михайло Федорович (19182004);
мати Олександра Іванівна (19201997);

сестри: Зінаїда, Лідія, Аурелія (Ауріка);
брати: Анатолій, Євгеній.
Брати, сестри  • Ауріка Ротару
У шлюбі з Євдокименко Анатолій Кирилович (у шлюбі з 1968 по 2002)
Діти Євдокименко Руслан Анатолійович (1970)
Нагороди
IMDb nm0744719
Сторінка в Інтернеті (рос.)

Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару[1]; *7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область) — радянська та українська естрадна співачка молдовського походження, Народна артистка СРСР, Народна артистка України, Заслужена артистка Молдавської РСР, Герой України (2002).

Біографія[ред. | ред. код]

Софія Ротару, 2009

Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.

1964 року вступила та 1968 року закінчила Чернівецьке музичне училище. Щойно потрапивши на навчання, Софія уперше виступила на сцені Кремлівського палацу.

Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант як солістка.

У той же час вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.

1968 року Ротару стала лауреатом IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдавської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).

У той же час Ротару починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.

У 1971 році Ротару знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару та Євдокименком при Чернівецькій філармонії (Анатолій закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).

Співачка в 1972 році співпрацювала з італійським співаком Доном Бакі, виконавши український варіант його хіта 1960-х років: «L'immensità» («Нескінченність») — «Сизокрилий птах».

Епоха «Червоної рути»[ред. | ред. код]

З «Червоною рутою» Ротару починає свої виступи по всій країні. Вона створює свій унікальний стиль, що характеризується тонким і гармонічним змішанням народного мелосу і сучасних естрадних ритмів. Її відкрита, експресивна, піднесена манера виконання, оптимізм і ліричність (не позбавлена і драматичних нот), хвилюючий голос, яскрава зовнішність скоряють слухачів усіх віків і національностей.

Музично-акторське дарування Ротару вшановане чисельними нагородами і преміями: У 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» Ротару одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дем'янова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Галіни Фронцковяк «Ktoś/Хтось» (російський текст А. Дементьєва).

Визнання[ред. | ред. код]

Софія Ротару

У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1976 — народною артисткою УРСР, у 1983 — Народною артисткою Молдови, а в 1988 — народною артисткою СРСР.

Як говорить сама Софія Михайлівна, її душа — у піснях. «Пісня для мене — маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…» Такими новелами стали для неї пісні В. Івасюка («Водограй», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас»), А.Бабаджаняна («Поверни мені музику», «Твої сліди»), Є.Доги («Моє місто»), О. Мажукова («Червона стріла»), Е.Мартинова («Яблуні в цвіті», «Лебедина вірність», «Балада про матір»), М. Блантера («Вороги спалили рідну хату»), Д.Тухманова («Родина моя», «Дамо земну кулю дітям»).

У 1980-і роки Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким («Лаванда», «Луна, Луна, цветы, цветы», «Было, было, было и прошло»), Ю.Саульським («Осіння пісня»), Є. Птичкиним («Присвята») і навіть бере участь у спільному проекту з Д.Тухмановим і групою «Машина часу».

У 1970-1980-і роки на фірмі «Мелодія» у Ротару виходять вінілові платівки: «Червона Рута» (1972), «Софія Ротару» (однойменні — 1974, 1975, 1980, 1981), «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» (1975, 1977), «Ніжна мелодія» (1985), «Монолог про любов» (1987), «Золоте серце» (1988) та інші, випускаються диски також за кордоном.

У 1990-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у «Пісні року», випускає компакт-диски («Хуторянка», 1995, «Люби меня», 1998).

2001 року виходить нова концертна програма «Моє життя — моє кохання», присвячена 30-річчю сценічної діяльності. Виходять нові диски «Я тебя по-прежнему люблю» 2002, «Єдиному» 2003, «Небо — это я!» 2004, «Я же его любила» 2005, «Я — твоя любовь» 2008.

2011 рік — Софія Ротару стала головою журі пісенного конкурсу, що проходить в рамках щорічного Міжнародного музичного фестивалю Crimea Music Fest в Ялті (Крим, Україна).

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько — Михайло Федорович Ротарь (1918 — 12 березня 2004), учасник війни, кулеметник, дійшов до Берліна; був бригадиром виноградарів.
  • Мати — Олександра Іванівна Ротарь (17 квітня 1920 — 16 вересня 1997).
    • Брати — Анатолій Михайлович Ротарь та
    • Євгеній Михайлович Ротарь (бас-гітаристи та співаки), працювали у Кишинівському ВІА «Оризонт»;
    • Сестри — Зінаїда Михайлівна Ротарь (народ. 11 жовтня 1942 року),
    • Лідія Михайлівна Ротарь, співачка
      • Племінниця — Софія Хлябич, відоміша як Sonya Kay,
    • Аурелія Михайлівна Ротару (народ. 22 жовтня 1958 року), українська поп-співачка, заслужена артистка України (1996).
  • Чоловік — Анатолій Кирилович Євдокименко (20 січня 1942 — 23 жовтня 2002), народний артист України. У шлюбі були з 1968 по 2002 роки.
    • Син — Руслан Євдокименко (народ. 24 серпня 1970) — музичний продюсер.
    • Невістка — Світлана Євдокименко, продюсер.
      • Онук — Анатолій (народ. 23 березня 1994 року),
      • Онука — Софія (народ. 30 травня 2001 року).
      • Онука - Софія Бегеза ( народ. 7 вересня 2000 року )

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

Зірка Софії Ротару на Алеї зірок в Києві

Фільмографія[ред. | ред. код]

Окрім фільму «Червона рута», Софія Ротару знялася в картинах «Пісня буде поміж нас», «Монолог про любов», у головних ролях художніх фільмів «Де ти, любов?», автобіографічному фільмі «Душа», брала участь у декількох музично-документальних стрічках.

Фільмографія
«Соловей із села Маршинці», 1966
«Червона рута», 1971
«Пісня буде поміж нас», 1975
«Монолог про любов»,
«Де ти, любове?», 1980
«Душа», 1981
Сорочинський ярмарок, 2004 — циганка

В художній літературі[ред. | ред. код]

Героїня роману Мирослава Лаюка «Баборня» – 71-річна вчителька біології Марія Василівна фанатка Софії Ротару, в наслідок цього співачка постає одним з наскрізних образів творів.

П’єса Олеся Барліга «Демона викликаю, Тамаро»[8] містить згадку про Софію Ротару.

Відзначення 70-річного ювілею[ред. | ред. код]

З 70-ти річним ювілеєм співачку привітали:

  1. Міністерство культури України[9].
  2. Президент Росії[10].
  3. Президент Білорусі[11].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. РОТАРУ-ТВ : Семья Ротару. www.rotaru-tv.narod.ru. Процитовано 2017-01-14. 
  2. Про присвоєння звання Герой України | від 07.08.2002 № 691/2002. zakon5.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  3. Про нагородження С. Євдокименко-Ротару орденом "З... | від 06.08.2007 № 682/2007. zakon3.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  4. Про нагородження Почесною відзнакою Президента України | від 08.08.1996 № 686/96. zakon2.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  5. Про відзначення державними нагородами України | від 06.03.2002 № 222/2002. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  6. Про нагородження відзнакою Президента України "Ор... | від 09.08.1999 № 970/99. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  7. PREŞEDINTELE REPUBLICII MOLDOVA. DECRET Nr. 267 din 08.08.1997 Cu privire la conferirea «Ordinului Republicii» doamnei Sofia ROTARU(рум.)
  8. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. – 306 с.
  9. Міністерство культури України :: Міністерство культури сердечно вітає народну артистку України Софію Ротару з Днем народження. mincult.kmu.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  10. Поздравление Софии Ротару с Днём рождения. Президент России (ru). Процитовано 2018-05-24. 
  11. Новости | Официальный интернет-портал Президента Республики Беларусь. president.gov.by (ru-RU). Процитовано 2018-05-24. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]