Ротмістров Павло Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ротмістров Павло Олексійович
Rotmistrov PA.jpg
Народився 23 червня 1901(1901-06-23)
село Сковорово нині Селіжароський район Тверська область
Помер 6 квітня 1982(1982-04-06) (80 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР
Місце поховання Новодівочий цвинтар
Країна СРСР
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Звання SA A-armour F9ChiefMars 1974.svg Головний маршал танкових військ
Війни/битви Польсько-радянська війна 1920
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Жовтневої Революції Орден Червоної Зірки
Орден Кутузова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Суворова II ступеня Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня

Ротмістров Павло Олексійович (7 травня (23 червня) 6(00060623) — 6 квітня 1982) — радянський воєначальник, помічник міністра оборони СРСР по вищих військово-навчальних закладах, Герой Радянського Союзу, Головний маршал бронетанкових військ.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селі Сковорово нині Селіжароського району Тверської області в багатодітній сільській родині коваля (мав 8 братів і сестер). Закінчив чотирирічну сільську школу.

У 1916 році отримав освіту у вищому початковому училищі. Працював на залізниці в Пено, сплавником лісу у верхів'ях Волги. У 1917 році переїхав до Самари, де працював вантажником.

Громадянська війна[ред.ред. код]

У квітні 1919 року добровільно вступив до лав Радянської Армії, був зарахований в Самарський робочий полк; учасник Громадянської війни. Брав участь у боях проти військ адмірала О. В. Колчака, у ліквідації Мелекеського повстання, в радянсько-польській війні. Згодом курсант Самарських радянських інженерних курсів. Спочатку воював під Бугульмою в Самарському робочому полку, потім у 42-му етапному батальйоні 16-ї армії Західного фронту.

Після Громадянської війни в 1921 році брав участь у придушенні Кронштадтського повстання. Ротмістров в числі перших увірвався до фортеці. У бою був поранений, але зміг особисто знищити кулеметну точку. У 1921 році за мужність, виявлену при штурмі форту № 6 під час придушення Кронштадтського повстання, нагороджений орденом Червоного Прапора[1].

Міжвоєнний час[ред.ред. код]

Закінчив Смоленську піхотну школу червоних командирів, служив у Рязані у 149-му і в 51-му стрілецьких полках. З 1924 року після закінчення 1-ї Військової об'єднаної школи ім. ВЦВК командував взводом, ротою. У березні-жовтні 1928 року — командир батареї 11-го артилерійського полку. Був заступником командира батальйону 34-го стрілецького полку в Ленінградському військовому окрузі.

У 1931 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе та став начальником першої частини штабу 36-ї Забайкальської стрілецької дивізії (місто Чита).
З березня 1936 року — начальник першого відділення штабу Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії. У червні 1937 р. Ротмістров призначений командиром 63-го Червонопрапорного полку ім. М. В. Фрунзе 21-ї стрілецької дивізії ім. С. С. Каменєва.

У жовтні 1937 року відкликаний з Далекого Сходу і призначений викладачем тактики у Військовій академії механізації і моторизації РСЧА ім. І. В. Сталіна. У 1939 році Ротмістров захистив кандидатську дисертацію. У 1939 році за звинуваченням у зв'язках з «ворогами народу» був виключений з ВКП (б), але не став чекати подальшого арешту, а оскаржив рішення партійного бюро академії. Через декілька місяців рішенням Комісії партійного контролю був поновлений у партії, виключення з партії замінено на оголошення суворої догани. Через рік П. О. Ротмістров захистив дисертацію за однією з проблем застосування танків на війні і отримав ступінь кандидата військових наук.

Радянсько-фінська війна[ред.ред. код]

На початку 1940 року відряджають на фронт Радянсько-фінської війни для отримання бойового досвіду застосування танкових військ. Офіційно відправлений на фронт на посаді командира резервної групи Північно-Західного фронту, але за особистим бажанням направлений у війська командиром танкового батальйону 35-ї легкої танкової бригади 7-ї армії. Брав участь у боях при прориві «лінії Маннергейма» і під Виборгом. Незабаром стає начальником штабу цієї бригади. За успішні бойові дії в радянсько-фінській війні бригада була нагороджена орденом Червоного Прапора, а підполковник Павло Олексійович отримав орден Червоної Зірки.

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

У період Німецько-радянської війни П. О. Ротмістров воював на Західному, Північно-Західному, Калінінському, Сталінградському, Воронезькому, Степовому, Південно-Західному, 2-му Українському і 3-му Білоруському фронтах. З грудня 1940 року — заступник командира 5-ої танкової дивізії 3-го механізованого корпусу в Прибалтійському Особливому військовому окрузі в Алітусі Литовської РСР. Майже два місяці з боями відходили танкісти з оточення по лісах Литви, Білорусі та Брянщини. У вересні 1941 року вступає в командування 8-ю танковою бригадою 11-ої армії Північно-Західного фронту, а потім танковим корпусом.

Зі спогадів П. О. Ротмістрова:

« У мене защеміло у грудях. Нерухомим поглядом я дивився на карту, бачив Селіжарово, рідне село Сковорово і з гіркотою думав: «Невже тут будуть фашисти ?...[2].  »

Танкісти Ротмістрова виконали поставлені перед ними завдання в боях на Північно-Західному і Калінінському фронтах, а також в боях під Москвою. За успішні дії корпус був перетворений в 3-й гвардійський з присвоєнням йому почесного найменування Котельніківського.

У січні 1943 року корпус успішно брав участь разом з 2-ю гвардійською армію у розгромі групи військ генерал-фельдмаршала Е. Манштейна, що намагалася деблокувати оточене сталінградське угруповання противника, і звільненні міста Ростов-на-Дону.

22 лютого 1943 р. командиру корпусу було присвоєно звання генерал-лейтенанта танкових військ і нагороджено орденом Суворова II ступеня (№ 3)[3].

В ході Курської битви армія взяла участь в оборонній битві в смузі військ Воронезького фронту. 12 липня 1943 армія під командуванням Ротмістрова взяла участь у контрударі, відомому в радянській історичній науці як «найбільше танкова битва під Прохорівкою».

Визначна роль відводилась 5-й гвардійській танковій армії в Кіровоградській наступальній операції. Блискуче проведена Кіровоградська наступальна операція вдалася завдяки рішучим і чітким діям генерала Ротмістрова, якому невдовзі присвоїли звання маршала бронетанкових військ. 8 січня 1944 року Кіровоград було відвойовано в німців. На ознаменування перемоги найкращим частинам 5-ї гвардійської танкової армії, які брали участь у відвоюванні Кіровограда, присвоєно звання Кіровоградських, а 29-й і 18-й танкові корпуси були нагороджені орденом Червоного Прапора.

Талант Ротмістрова П. О. виявився в боях на Правобережній Україні — Корсунь-Шевченківській і Умансько-Ботошанській операціях. Армія брала участь в боях за визволення Білорусі і Прибалтики. Війну закінчила у Східній Прусії.

Післявоєнна служба[ред.ред. код]

У серпні 1944 року Ротмістров був призначений на посаду заступника командувача бронетанковими і механізованими військами Червоної армії і до кінця війни в бойових діях більше не брав участь. Після Німецько-радянської війни Ротмістров був командувачем бронетанковими і механізованими військами в Групі радянських військ у Німеччині, а потім у такій же посаді на Далекому Сході. З 1948 року — заступник начальника кафедри Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова. У 1953 році Ротмістров і сам закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова, після чого став у ній же начальником кафедри, вів військово-педагогічну і військово-наукову роботу. Доктор військових наук (1956), професор (1958), автор книги «Танки на війні».

У 1958–1964 роках був начальником Військової Академії бронетанкових військ. З метою удосконалення навчального процесу активно підтримував зв'язок з військами, для поліпшення військово-наукової роботи часто організовував творчі конференції, брав участь у розробці праць з використання танкових військ в бою, операції і війну в цілому, а також перспектив їх розвитку. У травні 1965 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота зірка». З червня 1968 по квітень 1982 року — Генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. 2 жовтня 1973 року присвоєно Звання Почесного громадянина міста Кіровограда.

Помер 6 квітня 1982 року, похований у Москві.

Військові звання[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Пам'ять[ред.ред. код]

  • Похований у Москві на Новодівичому кладовищі[4].
  • В Твері у Горбатого моста встановлено меморіальний знак воїнам 8-ї танкової бригади, якою командував Ротмістров.
  • Пам'ятник у селищі Селіжарово Тверської області[5].
  • Пам'ятна дошка, присвячена Ротмістрову, на будівлі Військовій академії бронетанкових військ[6].
  • У Москві на будинку (вул. Тверська д.8), в якому він жив, встановлена ​​меморіальна дошка[6].
  • Іменем Ротмістрова названа вулиця в Мінську (в мікрорайоні Шабала).
  • П. А. Ротмістров є почесним громадянином міста Калініна.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ротмістров Павло Олексійович - Герой Радянського Союзу. www.warheroes.ru. Процитовано 12 листопада 2014 року. 
  2. Ротмистров П.А. Стальная гвардия. — М. : Воениздат, 1984. — С. 74.
  3. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни. lib.kr.ua. Процитовано 12 листопада 2014 року. 
  4. Новодевичье кладбище. www.nd.m-necropol.ru. Процитовано 25 листопада 2014 року. 
  5. Павел Алексеевич Ротмистров. www.warheroes.ru. Процитовано 25 листопада 2014 року. 
  6. а б Павел Алексеевич Ротмистров. www.liveinternet.ru. Процитовано 25 листопада 2014 року. 

Джерела та література[ред.ред. код]