Рохус Міш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рохус Міш
Rochus Misch
Rochus Misch.jpg
Народився 29 липня 1917(1917-07-29)
Stare Siołkowice[d], Ґміна Попелюв, Опольський повіт, Опольське воєводство, Польща
Помер 5 вересня 2013(2013-09-05) (96 років)
Берлін
Країна Третій Рейх
Приналежність 1-ша танкова дивізія Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер»
Роки служби 19371945
Звання Обершарфюрер
Війни / битви Друга Світова Війна
Нагороди
Залізний хрест 2-го класу
За поранення (нагрудний знак)
Інше дружина Ґерда[1]

Рохус Міш (29 липня 1917 - 5 вересня 2013) — німецький обершарфюрер (сержант) 1-ї танкової дивізії Лейбштандарт-СС «Адольф Гітлер» під час Другої світової війни. Він служив кур'єром, охоронцем і телефонним оператором Адольфа Гітлера з 1940 по 1945 рік. Останній свідок смерті Адольфа Гітлера і подій у Фюрербункері.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Рохус Міш народився в провінції Сілезії (нині Польща)[2]. Його батько, будівельник, загинув від поранень, отриманих під час Першої світової війни. Його овдовіла мати померла від пневмонії, коли йому було три роки, і він виріс з бабусею і дідусем. Працював художником. Рохус Міш одружився на своїй дружині Герді в переддень Нового року, 1942. У них була дочка, Бригіта Якова-Енґелькен, яка пізніше працювала архітектором і підтримувала єврейські ініціативи[3]. Після того як він повернувся з Радянського Союзу, Бригіта дізналася від своєї бабусі по материнській лінії, що мати Бригіти була єврейкою, що робить і Бригіту єврейкою (згідно з єврейською традицією). Міш відмовився визнати її.

Служба[ред.ред. код]

У 1937 році Міш приєднався до Частини посилення СС, де навчався поряд з особистим блоком охорони Гітлера - "Лейбштандарт СС Адольф Гітлер" [2]. Міш був важко поранений під час переговорів про капітуляцію польських військ під час битви за Модлін. За цей вчинок він був нагороджений Залізним хрестом другого класу. Так як Міш був останнім живим членом його сім'ї, то його керівник рекомендував Міша для Загону Супроводу Фюрера. Цей загін було створено з членів LSSAH, які більше не мали служити на передовій лінії.

Міш був переведений в LSSAH. Як молодший член постійної охорони Гітлера, Міш подорожував з Гітлером протягом всієї війни[2]. Коли загін не виконував функцій охорони, Міш, та решта підрозділу служили телефонними операторами або кур'єрами[4]. 16 січня 1945, після поразки Вермахту, Miш і решта особового складу гітлерівської охорони переїхали до Фюрербункеру в Берліні. Рохус Міш залишався в бункері аж до закінчення війни в травні 1945 року. Міш здійснював всі прямі переговори з бункера.

Гітлер покінчив життя самогубством 30 квітня. Міш був свідком того, як тіла Гітлера і Єви Браун[2] виносили з бункера для того щоб їх спалити і був присутній, коли Йозеф Геббельс і його дружина Магда отруїли шістьох своїх дітей і потім самі ж наклали на себе руки 1 травня 1945[2][4]. Міш і механік Йоганн - двоє останніх людей, що залишилися в бункері та написали листи своїм дружинам у випадку, якщо щось трапилось би з кимось із них. Міш покинув бункер 2 травня за кілька годин до того, як Червона Армія остаточно захопила та окупувала весь Берлін[4]. Згодом Міш був захоплений у полон. Його доставили в Луб'янську в'язницю, що в Москві, де він був підданий тортурам для отримання інформації про точну долю Адольфа Гітлера[1][5]. Міш провів дев'ять років у радянських виправно-трудових таборах[2][4].

Подальше життя[ред.ред. код]

Після звільнення з полону в 1953 році, Міш повернувся в Берлін, прибувши додому в переддень Нового року 1953, де він жив 3,2 км від Фюрербункера[2][3]. Після повторного відкриття бункера в 1990-х, Міш публічно заявив, що бункер не повинен бути повністю зруйнованим, будучи важливою частиною світової історії.

Міш протягом декількох років думав, як йому жити далі й заробляти на життя. Йому пропунували працювати, як охоронцем, так і водієм. У той час, як він обдумував ці пропозиції, які здебільшого були через свої військові контакти він, нарешті, отримав кредит за підтримки багатьох німецьких благодійників викупивши картини і шпалери від пенсіонера в Берліні[6]. Він успішно розпочав цей скромний бізнес, і на початку окупації союзників Берліна теж був залучений в створенні арахісового масла для американських військ. Цей бізнес став настільки успішним, що Міш вирішив залишити живопис. Його дружина втрутилася, і він залишався в живописному бізнесі до виходу на пенсію. Його мемуари німецькою мовою - „Der letze Zeuge“ , був опублікований в 2008 році[7].

Після виходу в 2004 році німецького фільму Бункер“ у Франції, французький журналіст Ніколас приймав інтерв'ю в Рохуса Міша по кілька разів протягом 2005 року в результаті чого була опублікована біографія самого Рохуса Міша в березні 2006 року. Його біографію було перекладено в Південній Америці, Японії, Іспанії, Польщі, Туреччині та Німеччині в 2006 та 2007 роках.

Міш також допомагав письменнику Крістоферу МакКуоррі в 2008 році над фільмом Валькірія“. Міш жив у Берліні, де регулярно приймав відвідувачів, які хотіли з ним поговорити чи зняти інтерв'ю.[4][8].

Рохус Міш помер у Берліні 5 вересня 2013 у віці 96 років.

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Bernstein, Adam (8 September 2013). Rochos Misch, 96. Hitler attendant believed to be last survivor of dictator's bunker. Washington Post. с. C8. Процитовано 2013-09-09.  (англ.)
  2. а б в г д е ж Rising, David (6 September 2013). Hitler Bodyguard Rochus Misch Dies at 96. ABC News. Associated Press. Процитовано 2013-09-07. 
  3. а б Rosenberg, Steve (4 September 2009). My father was Hitler's bodyguard. BBC. Процитовано 2009-09-04. 
  4. а б в г д Rosenberg, Steven (3 September 2009). I was in Hitler's suicide bunker. BBC News (BBC). Процитовано 2009-09-03.  (англ.)
  5. The Hindu: 'I heard Hitler shoot himself'. Hinduonnet.com. Процитовано 2013-09-06.  (англ.)
  6. Margalit Fox, "Rochus Misch, Bodyguard of Hitler, Is Dead at 96," The New York Times, 2013-09-07, National Edition, page B8.
  7. Misch, Rochus (2008). Der Letzte Zeuge. Munich: Pendo Verlag GmbH. ISBN 978-3492257350. 
  8. Abramowitz, Rachel (2008-12-27). Cruise, Singer and McQuarrie discuss 'Valkyrie'. Los Angeles Times. Процитовано 2008-12-27.