Рубін Фельдшух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рубін Фельдшух
Народився 28 лютого 1900(1900-02-28)
Бучач, Бучацький повіт (Королівство Галичини та Володимирії), Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина[1]
Помер 30 серпня 1980(1980-08-30) (80 років)
Гіват-Шмуельd, Ізраїль
Країна  Ізраїль
 Республіка Польща[1]
Діяльність журналіст, рабин, публіцист, гебраїст, політик, письменник
Alma mater Віденський університет
Знання мов їдиш
Конфесія юдаїзм
Діти Josima Feldschuhd

Рубін Фельдшух (Rubin Feldszuh, пс. Бен Шем, нар. 28 лютого 1900 року в Бучачі[2], помер 30 серпня 1980) — польський гебраїст, сіоністський діяч, журналіст, письменник та автор спогадів про Варшавське гетто.

Біографія[ред. | ред. код]

Син Йосипа та Рози[2]. Закінчив гімназію і вступив до Віденського університету. У 19 років він кинув школу і переїхав до Палестини. Після трагічної загибелі батька в Україні він вирішив повернутися до Європи, потім закінчив навчання у Відні. У 1923 році отримав ступінь доктора наук. Того ж року закінчив навчання рабина в Ізраїльській духовній семінарії у Відні. У 1925 році приєднався до сіоністського ревізіоністського руху в Кракові. У 1926 році влаштувався викладачем філософії та латини в Ковельську гімназію. У 1927 році він переїхав до Варшави і вступив до ЦК Партії ревізіоністів. На початку 1930-х років. Фельдшух почав розходитися із Жеєвом Жаботинським і поступово відходив від ревізіоністських організацій. Зрештою він приєднався до табору Мейра Гроссмана, видаючи та редагуючи журнали, такі як «Nowa Era» та «Nowy Czas»[2]. У 1929—1937 роках він брав участь щонайменше у чотирьох сіоністських конгресах. У 1930-х роках жив у Варшаві, заробляв як присяжний перекладач . У 1939 році був опублікований перший том Єврейського соціального лексикону під редакцією Фельдшуха.

У 1928 році він одружився з музикознавцем і піаністкою Перлою Ріхтер (1900—1943) з Чорткова, від якої мав дочку Йосиму (1929—1943), яка також була піаністкою і композиторкою[3].

Після початку Другої світової війни Фельдшух із родиною втік до Казімежа Дольного. Потім він перебував у варшавському гетто. За словами Рахелт Ауербах, після смерті доньки Йосіми, яка померла від туберкульозу, переховуючись серед арійців, її мати покінчила життя самогубством. У липні 1944 року Фельдшух вдалось вижити і разом з групою євреїв приїхав до Любліна. На початку жовтня 1944 року Єврейська рада в Любліні звернулася до Польської Комітету Національного Визволення з пропозицією призначити його головним рабином. Разом з Е. Зоммерштайном Фельдшух заснував сіоністську політичну партію Іхуд. Був членом Центральної Ради польських євреїв, представляв ревізіоністські партії. Він був одним із перших членів Центрального єврейського історичного комітету. У 1945 р. виїхав з Любліна, прямуючи через Румунію до Палестини. З ним була його майбутня друга дружина, співачка Рут Хальберштадт (1913—2007). Подружжя одружилося в Бухаресті і мало двох дітей: доньку Джоезру Ріну і сина Некамію.

У Палестині Фельдшух приєднався до загального сіоністського середовища й оселився в Тель-Авіві. Пізніше працював як директор школи та видавав. З 1956 по 1959 рік він служив уповноваженим з питань культури в Буенос-Айресі.

Публікації[ред. | ред. код]

  • Noce palestyńskie (укр.— Палестинські ночі). Варшава: Е. Гітлін, 1928 рік.
  • Di idee fun Kern Tel-Haj, 1930 рік.
  • Czerwone dusze. (укр.— Червоні душі). Варшава: «Перли», 1932 рік.
  • Jidišer gezelsaftlecher leksikon = єврейська соціальна лексика. T.1 . Варшава: Rubin Feldszuh, 1939
  • Психологія l'Kitot Ha'elyonot shel Batei Hasefer Hatichonim v'l'Batey Hamidrash Hamorim . Тель-Авів: Н. Тверський, 1953 рік.
  • Poyln brent . Буенос-Айрес, 1960 рік.
  • Ні v'Hi . Тель-Авів: HaMenorah, 1963 рік.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Catalog of the German National Library
  2. а б в г Stanisław Łoza (1983). Czy wiesz kto to jest?. с. 174. {{cite web}}: |editor-first= з пропущеним |editor-last= (довідка)
  3. „Cudowne dziecko dzielnicy żydowskiej”. Miała być wielką pianistką. tvn24.pl. 19 kwietnia 2019. Процитовано 20 квітня 2019.

Бібліографія[ред. | ред. код]