Рудакевич Оксана Михайлівна

Оксана Рудакевич
Народилася	1914(1914) Білі Ослави
Померла	29 червня 1983(1983-06-29) Філадельфія
Національність	українка
Діяльність	акторка, поетеса, письменниця, громадська діячка
Чоловік	Пінот-Рудакевич Ярослав
Діти	Юрій,Ярема та Лідія Рудакевичі
Батьки	о.Михайло Кліма та Галина Руденська

Оксана Михайлівна Рудакевич - письменниця, громадська дічка, артистка театрів Галичини і заокеанської діаспори, «на поселенні», членкиня Об'єднання митців Української сцени, артистка театру «У п'ятницю», активістка Українського музею, Українського культурно освітнього центру, журналістка. Належала до першої хвилі української еміграції.

Біографія

Оксана Рудакевич-дочка о. Михайла Кліма, в'язня радянських концтаборів, і Галини, з дому Руденської. Народилась 1914 року у Білих Ославах, а дитинство провела на Львівщині, у Шуровичах. Навчалась у семінарії міста Станислава(нині Івано-Франківськ). Опісля коротко вчителювала й, тоді ж, вступила до театру ім. І Тобілевича, який згодом об'єднавс із театром «Заграва» і змінив назву на театр ім. І.Котляревського. Там вона ознайомилась із своїм майбутнім чоловіком Ярославом(Пінотом) Рудакевичем. З першої радянської окупації Галичини Оксана працювала у Львові, в театрі Лесі Українки; за німецької окупації — у Львівському оперному театрі.

Період еміграції

Під час еміграції подружжя Рудакевичів опинилося в таборі Ля-Гароде, в Ашаференбургу, де Оксана вступала з гуртом інших акторів у кількох п'єсах. Згодом Оксана та Ярослав разом із своїми дітьми: синами Яремою та Юрієм та дочкою Лідією, переїхали до Філадельфії(США), де Оксана Разом із чоловіком виступали у багатьох п'єсах під керівництвом Володимира Блавацького; пізніше у театрі «У п'ятницю» під керівництвом Вородимира Шашаровського. Померла Оксана Михайлівна Рудкевич 29 червня 1983 року у Філадельфії. Похована на українському католицькому цвинтарі у передмісті Факс Чейс(штат Філадельфія).

Твори

У журналі «Вісті комбатанта» 1963 року опубліковано вірш Оксани «О пів на другою години» — з нагоди 20-ї річниці повстання Першої Української дивізії Української національної армії:

Подія ця була великої ваги

Ні жарт, ні псоти!

Для укаїнських ревних патріотів,

Що в запічку сидіти не хотіли,

Ні в коло жінки грітись,

Ні бавити дітей,

Яким неволя й гніт

У серці кров'ю обкипіли.

Таким вважалася свободи візія,

То кличка шекспірівська

«Бути-не бути нам!»

Ходила між братів,

То висіла в повітрі,

Снувала між хати,

Чіплялася плотів-

Творилася Дивізія!

Гей, всяк, хто жив, у кого руки дужі,

Кого не страшать сни кривавих жнив,

Кому світанок волі не байдужий,

Ставай в ряди,

Іди!

І ми пішли— такі як ти, як він,

Як брат мій, як товариш,

Чи з міста чи з села,

Чи з гір, чи з полонин,

Підгір'я, чи долин-

Страхом, чи смерти маревом

Ти їх не вдариш.

Пішли назустріч сонцю золотому

У сонячну вступили візію

Пішли в Дивізію.

Ну і почався наш аркан кривавий,

Ще з досвітку, ще зранку,

На зорі, на світанку,

Одної дощової днини О пів до другої години.

Танок пекельний був-

То раз гопак огнистий,

То козачок, дрібушка чи чардаш,

То знов кардиль, повільний,як конання,

Та кожний наш!

Гарячий і тремтливий, як кохання.

«Прощай, матусе рідна моя!

Тоді вже кучерів моїх не розчесати!

Здорова будь, дружино вірна, бойова,

Що плід сподіваний під серцем носиш:

Твій муж і батько

Поклявся гордий спати,

Бо знає, що в світлицю

Його вже не запросиш. ' Ні довго, ні коротко

Тривала ця забава.

Кому здалась моментом,

Кому цілим століттям.

Ввійшли у книг сторінки,

Як невмируща слава,

Що чуйно спить, покрита

Смерековим вже віттям.

Для нас її початок і кінець

Одної дощової днини,

О пів до другої години».

Сьогодні в нас Дивізії двадцятиріччя,

Не паростас, не поминки плаксиві!

Ми лиш згадаєм тих,

Що за стрілецький звичай

Свої буйні чуприни дали рідній ниві.

Їм «Отче наш» і

«Вічну пам'ять» тихо скажем,

Ми лиш дітей учити будем, Гляди ж сину,

Ти рідній справі, як тамті,

Будь вірний до загину,

Щоб, як почув: «Прийшла хвилина, час іти до бою»,-

То не проґавив тієї пам'ятної днини,

О пів до другої години!

Джерела

• Тамара Лейбюк. Уродженка Білих Ослав Оксана Рудакевич із тих українських патріотів, «кому світанок волі не байдужий».-Гуцульський калєндар.-2020.— С.34-35.