Руденко Роман Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роман Руденко
рос. Роман Андреевич Руденко
Руденко Р.А..jpg
Роман Руденко, 1946 р.
Народився 17 липня 1907(1907-07-17)
Носівка
Помер 23 січня 1981(1981-01-23) (73 роки)
Москва
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
СРСР СРСРFlag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність юриспруденція
Alma mater Московська юридична школа
Володіє мовами російська[1]
Учасник Німецько-радянська війна
Членство Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Посада Генеральний прокурор СРСР
Термін 1953—1981
Попередник Григорій Сафонов
Наступник Олександр Рекунков
Партія КПРС
Батько Андрій Руденко
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1972
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Рома́н Андрі́йович Руде́нко (рос. Роман Андреевич Руденко; 17 липня 1907(19070717), в с. Носівка Чернігівської області (насправді в с. Підгайне, за 1 км від с. Носівка) — 23 січня 1981, Москва), радянський юрист, в 19441953 прокурор УРСР; з 1953 Генеральний прокурор СРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 3—9-го скликань. Член ЦК КП(б)У в 19491954 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС (19561961), член ЦК КПРС у 19611981; делегат 18-24-го з'їздів КПРС. дійсний державний радник юстиції, Герой Соціалістичної Праці (1972).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 17(30) липня 1907 року в селі Носівці Чернігівської губернії в багатодітній бідняцькій родині. Щоб прогодувати велику родину батько та матір наймитували. Закінчивши у 1922 році Носівську семирічну сільську школу, Роман Руденко працював у сільському господарстві, наймитував та пас худобу, а з 1924 року працював чорноробом Носівського цукрозаводу. У 1924 році вступив до комсомолу, з грудня 1925 року обирався членом Носівського районного комітету ЛКСМУ, завідував культурно-пропагандистською діяльністю райкому комсомолу.

Член ВКП(б)-КПРС з грудня 1926 року.

Працював інспектором та завідувачем культурно-пропагандистського відділу Носівського районного виконавчого комітету Чернігівщини, а з 1928 року — інспектором Ніжинської окружної робітничо-селянської інспекції.

У листопаді 1929 року окружний комітет КП(б)У скерував його на посаду старшого слідчого Ніжинської окружної прокуратури. Потім працював помічником Чернігівського окружного прокурора, з жовтня 1930 року — прокурором Бериславського району на Миколаївщині.

У 1930-х роках працював на Донбасі помічником прокурора міста Маріуполя (з 1931 року), старшим помічником Донецького обласного прокурора (у грудні 1932 — жовтні 1933 року), прокурором міста Макіївки (у жовтні 1933 — березні 1936 року), заступником Донецького обласного прокурора (у березні 1936 — жовтні 1937 року). У жовтні 1937 — червні 1938 р. — прокурор Донецької області. У червні 1938 — січні 1940 р. — прокурор Сталінської області. Закінчив перший курс заочного відділу Харківського юридичного інституту.

Обіймаючи посаду прокурора Донецької (Сталінської) області, заступника прокурора УРСР, прокурора УРСР та Генерального Прокурора СРСР, брав безпосередню участь у масових політичних репресіях населення. Зокрема, у часи Великого терору 1937-38 Руденко був членом Трійки НКВС по Донецькій області.

Освіту здобував у екстернаті Московської юридичної школи Наркомату юстиції РРФСР (1941) і на Вищих юридичних курсах при Всесоюзній правовій академії (вересень 1940 — 1941 р.), після чого у червні 1941 року був призначений начальником відділу Прокуратури СРСР по нагляду за органами міліції.

У березні 1942 — червні 1944 р. — заступник прокурора (з серпня 1942 року виконував обов'язки прокурора) , а з червня 1944 по серпень 1953 року — прокурор Української РСР. 27 липня 1944 року Руденко стає державним радником юстиції 2 класу, що тоді прирівнювалося до військового звання генерал-лейтенанта. Закінчив чотири курси юридичного факультету Київського державного університету.

У 19451946 виступав головним обвинувачем від СРСР на Нюрнбергському процесі.

Після призначення на посаду Генерального Прокурора СРСР 1 серпня 1953 року прибув на шахту № 29 (Воркута), де власноручно і демонстративно застрелив одного із очільників табірного страйку військовополонених-іноземців — поляка Ігнацевича. Після інциденту табірна варта почала розстрілювати беззбройних страйкарів із кулеметів. Загинуло кількасот людей. Винуватців масового розстрілу не покарано.

З 26 червня 1953 по 23 січня 1981 року працював беззмінно майже 30 років Генеральним прокурором СРСР. Після 1953 року брав активну участь у реабілітації жертв політичних репресій. З ініціативи Руденка 4 травня 1954 року створено Центральну комісію з перегляду справ засуджених за контрреволюційні злочини. Комісія пропрацювала до 24 березня 1956 року, коли була трансформована у Центральну комісію з розгляду справ на осіб, які відбувають покарання за політичні, посадові та господарські злочини.

Почесний доктор юридичних наук університету ім. Гумбольдта (1960) і Карлового (Празького) університету (1966). Нагороджений 5-ма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Трудового Красного Прапора та медалями. (ВРЕ) В Носівському районі після війни ніколи не був.

Руденко — учасник і організатор низки міжнародних конгресів і конференцій по боротьбі з нацизмом і мілітаризмом, один із найактивніших учасників Нюрнберзького процесу. Увесь цей час він був і депутатом Верховної Ради СРСР, а в 1972 році став Героєм Соціалістичної Праці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Звягинцев Александр, Руденко. изд. «Молодая гвардия», 2007 — ISBN 978-5-235-03081-7 (рос.)
  • Залесский К. А., «Империя Сталина». Биографический энциклопедический словарь, г. Москва, изд "Вече", 2000 г. (рос.)
  • Торчинов В. А., Леонтюк А. М., «Вокруг Сталина». Историко-биографический справочник, г. Санкт-Петербург, 2000 г. (рос.)
  • Судебные речи и выступления. М.: Издательство «Юридическая литература», 1987 г. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]