Рудницька Мілена Іванівна

Мілена Рудницька
Ім'я при народженні	Мілена Іванівна Рудницька
Народилася	15 липня 1892; Зборів, Тернопільська область, СРСР
Померла	29 березня 1976 (83 роки); Мюнхен, ФРН
Поховання	Личаківський цвинтар :
Країна	Австро-Угорщина; Польща
Діяльність	журналістка, феміністка, політична діячка, письменниця
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка і Віденський університет
Партія	Українське національно-демократичне об'єднання
Брати, сестри	Рудницький Михайло Іванович і Кедрин Іван
У шлюбі з	Лисяк Павло
Діти	Лисяк-Рудницький Іван Павлович
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рудницька.

Міле́на Іва́нівна Рудни́цька, у шлюбі Лисяк (15 липня 1892, Зборів — 29 березня 1976, Мюнхен) — українська громадсько-політична діячка, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл. Голова центральної управи Союзу Українок. Піонерка українського фемінізму. Має докторський ступінь з філософії (1917).^[2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Викладачка на Вищих Педагогічних Курсах у Львові (1921—1928), одна з ідеологинь жіночого руху Західної України та його провідних діячок у 1920—1930-х pp.

Голова центральної управи Союзу Українок (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок^[3], політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги»; редакторка двотижневика «Жінка» (1935—1939), часопису «Жіночий вістник» (1922); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з'їздах. Активна діячка УНДО, посол до польського сейму (1928—1935, працювала у його комісіях — освітній і закордонних справ).

Як делегатка Української Парляментарної Репрезентації захищала в Лізі Націй українські петиції, зокрема в справі т. зв. пацифікації і голоду в Радянській Україні, мала контакти з урядовими і громадськими колами Західної Європи і виступала з доповідями на міжнародних з'їздах.

У 1936—1939 — учасниця президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939 — на еміграції: Краків, Берлін, Прага, Женева (де у 1945—1950 була директоркою Українського Допомогового Комітету^[4]), Нью-Йорк і Мюнхен).

Значна частина діяльності Рудницької присвячена журналістиці. У 1918 входила до редакції тижневика «Наша мета» (Львів), у 1922—1925 редагувала щотижневу сторінку у газеті «Діло», була редакторкою двотижневика «Жінка» (ідеологічний орган Союзу українок) у 1935—1939. З 1919 виступала зі сторінок у пресі на політичні, феміністські й виховні теми.

Похована у Мюнхені. У 1993 році перепохована у Львові в родинній гробниці на Личаківському цвинтарі, поле № 54.^[5]

Твори[ред. | ред. код]

Окремі книжки:

«Українська дійсність і завдання жінки» (1934),
«Західна Україна під більшовиками» (1958),
«Дон Боско. Людина, педагог, святий» (1963),
«Невидимі стигмати» (1970, про патріарха Йосифа Сліпого^[2]).

Пам'ять[ред. | ред. код]

На честь Мілени Рудницької названо 56 курінь УПЮ, який у 2015 році став найкращим куренем року у станиці Івано-Франківськ.

Див. також[ред. | ред. код]

Фемінізм в Україні

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Личаківський некрополь — С. 305.
d:Track:Q62416080
↑ ^а ^б Мельничук Б., Щербак Л. Рудницька Мілена Іванівна… — С. 206.
↑ «Світовий союз українок» був створений на з'їзді у Львові 1937 року, але через подальші воєнні події Другої Світової війни розгорнути працю не вдалося.
↑ В 1947 році у Швейцарії був заснований Український Допомоговий Комітет для допомоги українським біжинцям в Швейцарії, Австрії та Німеччині, а також для допомоги студентам, які навчалися у Швайцарії. На той час їх було 21 особа і вони згуртувалися в студентьку громаду при бернському університеті. На жаль, діяльність цих орґанізацій не була тривалою. Через несприятливі обставини та брак фінансової помочі значна частина українських студентів залишила Швайцарію, так само як і ті, що вже отримали освіту, та не мали перспектив одержати дозвіл на працю за професією. Побачивши базнадійність своїх зусиль, покинула Швайцарію і пані Мілєна Рудницька — уже відома в швайцарських колах як член парламентської групи в польському сеймі та ініціатор різних програм стосовно допомоги українцям. В швайцарському Червоному Хресті, наприклад, їй відповіли, що вони допомагають людям лише в тих державах, з якими Швайцарія має дипломатичні зв'язки.
↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 307. — ISBN 966-8955-00-5.

Джерела[ред. | ред. код]

Гачковський М. Мілена Рудницька — українська жіноча та національна діячка, депутат польського Сейму в 1928—1935 рр. / М. Гачковський // Гуманітарні науки. — 2011. — № 2. — С. 126—133.
Дядюк М. С. Рудницька Мілена // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 352. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
Мельничук Б., Щербак Л. Рудницька Мілена Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 206. — ISBN 978-966-528-279-2.
Пода О. Гендерний світ публіцистики Мілени Рудницької // Образ: щорічний науковий збірник — К., 2010. — Вип. 10.
Комарницький Я. Політична діяльність Мілени Рудницької у міжвоєнний період / Я. Комарницький // Українська жінка у національному та глобальному просторі: історія, сучасність, майбутнє. — Дрогобич, 2016. — С. 68—70.

Література[ред. | ред. код]

М. Дядюк. Рудницька Мілена // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.644 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред. | ред. код]

Мілена Рудницька. До моїх товаришок праці // Діло. — 1938. — 9 липня.
Марта Гавришко. Галицькі феміністки 1930-х: нацистське «Кухня-Церква-Діти» не для нас // Історична правда. — 2010. — 29 грудня.
Львівські феміністки. Мілена Рудницька // Газета по-львівськи. — 2005. — 4 березня.
Інтерв'ю з Мартою Богачевською-Хомяк // Фулбрайт Україна.
Мілена Рудницька (1892—1976)^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Клара Гудзик. Поборниця жіночого рівноправ'я // День. — 2001. — 7 березня.
Історія Українського Товариства у Швайцарії

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Портал «Українська література» Портал «Біографії»

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q7725634"_data-entity-id="Q62416080">[[:d:Q62416080|Личаківський_некрополь]]<span_class="wef_low_priority_links">_—_С.&nbsp;305.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q62416080]]</div>-1] Личаківський некрополь — С. 305.
d:Track:Q62416080

[МЩ6-2] а ^б Мельничук Б., Щербак Л. Рудницька Мілена Іванівна… — С. 206.

[3] «Світовий союз українок» був створений на з'їзді у Львові 1937 року, але через подальші воєнні події Другої Світової війни розгорнути працю не вдалося.

[4] В 1947 році у Швейцарії був заснований Український Допомоговий Комітет для допомоги українським біжинцям в Швейцарії, Австрії та Німеччині, а також для допомоги студентам, які навчалися у Швайцарії. На той час їх було 21 особа і вони згуртувалися в студентьку громаду при бернському університеті. На жаль, діяльність цих орґанізацій не була тривалою. Через несприятливі обставини та брак фінансової помочі значна частина українських студентів залишила Швайцарію, так само як і ті, що вже отримали освіту, та не мали перспектив одержати дозвіл на працю за професією. Побачивши базнадійність своїх зусиль, покинула Швайцарію і пані Мілєна Рудницька — уже відома в швайцарських колах як член парламентської групи в польському сеймі та ініціатор різних програм стосовно допомоги українцям. В швайцарському Червоному Хресті, наприклад, їй відповіли, що вони допомагають людям лише в тих державах, з якими Швайцарія має дипломатичні зв'язки.

[5] Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 307. — ISBN 966-8955-00-5.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]