Рудницький Сергій Миколайович
| Сергій Рудницький Рудницький Сергій Миколайович | ||
|---|---|---|
 Головний сержант | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
2 січня 1978 смт Онуфріївка (з 2020 року - Онуфріївської селищної громади Олександрійського району), Кіровоградська область, УРСР, СРСР | |
| Смерть |
7 листопада 2022 (44 роки) поблизу селища Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Національність | українець | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Сергій Миколайович Рудницький — головний сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що відзначився під час російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис[ред. | ред. код]
Сергій Рудницький народився 2 січня 1978 року в селищі Онуфріївці (з 2020 року — Онуфріївської селищної громади Олександрійського району) Кіровоградської області. Після закінчення 9-ти класів Онуфріївської загальноосвітньої школи вступив до Бобринецького сільськогосподарського технікуму імені В. Порика. Потім навчався в Харківському національному аграрному університеті імені В. В. Докучаєва на факультеті захисту рослин. З початком війни на сході України в 2014 році ніс військову службу у добровольчому батальйоні патрульної служби поліції особливого призначення «Кіровоград». На початку 2015 року був призваний по мобілізації до лав ЗСУ в складі 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-шої окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ, ніс військову службу в АТО на сході України. Обіймав військові посади навідника, командира відділення аеромобільного десантного взводу. У 2016 році отримав поранення, але продовжив службу за контрактом. Сергій Рудницький був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО» та грамотою до неї. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був мобілізований та перебував на передовій. Указом Президента України від 5 квітня 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Брав участь у боях на Луганщині. Обіймав посаду головного сержанта роти вогневої підтримки. Під час чергового артилерійського обстрілу ворога він отримав поранення, не сумісні з життям. Загинув 7 листопада 2022 року поблизу селища Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області. Похований 11 листопада 2022 року в рідному селищі[1][2][3].
Родина[ред. | ред. код]
У загиблого залишились дружина та два сини: Едуард — курсант Одеської військової академії й Тимофій (нар. 2019), а також батьки.
Нагороди[ред. | ред. код]
- орден «За мужність» III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Воїни з Кіровоградщини загинули у боротьбі з ворогом. https://zlatopil.com (укр.). 10 листопада 2022. Процитовано 16 січня 2023.
- ↑ Онуфріївська громада в жалобі…. onufriivska-gromada.gov.ua (ua) . Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ У війні з російськими окупантами загинули захисники з Кіровоградщини. Центральноукраїнське бюро новин (CBN) (укр.). 10 листопада 2022. Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ Президент відзначив захисників державними нагородами: 292 військовослужбовці, з них 57 – посмертно. https://armyinform.com.ua (укр.). 6 квітня 2022. Процитовано 16 січня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента України від 5 квітня 2022 року № 214/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |