Рудня (Шосткинський район)
| село Рудня | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Шосткинський район |
| Громада | Середино-Будська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA59100130220013312 |
| Основні дані | |
| Населення | 278 |
| Поштовий індекс | 41036 |
| Телефонний код | +380 5451 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 52°11′05″ пн. ш. 33°37′35″ сх. д. / 52.18472° пн. ш. 33.62639° сх. д.Координати: 52°11′05″ пн. ш. 33°37′35″ сх. д. / 52.18472° пн. ш. 33.62639° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
143 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 41000, Сумська обл., Шосткинський р-н, м. Cередина-Буда, вул. Центральна, буд. 25 |
| Карта | |
  Рудня | |
 Рудня | |
| Мапа | |
| |
Ру́дня — село в Україні, у Середино-Будській міській громаді Шосткинського району Сумської області. Населення становить 278 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Жихівська сільська рада.
Після ліквідації Середино-Будського району 19 липня 2020 року село увійшло до Шосткинського району[1].
Географія[ред. | ред. код]
Село Рудня знаходиться на лівому березі річки Свига, вище за течією на відстані 3,5 км розташоване село Жихове, нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Уралове.
Назва[ред. | ред. код]
Свою назву Рудня запозичила від назви невеликого підприємства з виплавки заліза — рудні, поблизу якої її поселили ченці Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. У документах різних років вона згадується під різними назвами: Рудня, Чернеча Рудня Рудня-Чернецька.
Історія[ред. | ред. код]
За твердженням А. М. Лазаревського, Рудня була «поселена Спаським ченцями не раніше кінця XVII століття». На доказ цього він посилався на грамоту царя Олексія Михайловича від 3 вересня 1667, в якій Рудня не згадувалася.
Не згадувалася Рудня і в універсалі гетьмана Івана Самойловича від 21 серпня 1673 р. про затвердження розділу володінь Чернігівської архієпископії. У зв'язку з цим можна припустити, що вона була поселена після зазначеної дати і перша згадка про неї датується вереснем 1702 р.
З дня свого заснування Рудня перебувала у володінні Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря, який в 1723 році володів в ній 14 дворами і 30 хатами, в 1765—1768 рр.- 20 дворами і 6 бездворовими хатами, а в 1779—1781 рр.- 30 дворами, 40 хатами і 7 бездворовими хатами, одним приїжджим монастирським двором з 4 хатами, млином на річці Свига і винокурнею. На момент опису Новгород-Сіверського намісництва 1779—1781 рр. в селі проживало 49 обивателів зі своїми сім'ями, які займалися вирощуванням конопель і винним промислом. Коноплі вони продавали в монастирську економію, а горілку відвозили для продажу в Севськ, Орел і Кроми.
На підставі іменного указу Катерини ІІ від 10 квітня 1786 «Про штат Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської єпархій» Рудня була вилучена у Спасо-Преображенського монастиря та передана в казенне відомство. З вказаного часу її жителі мали статус державних селян і платили грошовий податок державі.
У пореформений час в селі працювали 4 вітряні і 1 водяний млини, 1 заїжджий двір, 1 крамниця, 1 сукновальня, 1 торгово-промислове підприємство з продажу прядива і конопель, 1 магазин з продажу бакалійних товарів Залмана Єселєва (1900) та ряд інших невеликих промислових і торгових підприємств.
У 1883 році у Рудні була відкрита медична ділянка з виїзними пунктами у селах Протопопівка, Білоусівка, Чернацьке, Кам'янка (Середино-Будський район), Хильчичі, Очкине і Вовні та лікарнею на 20 ліжок. На ділянці працював один лікар і два фельдшери, які обслуговували 42 000 жителів.
У 1764 році в селі була зведена дерев'яна Богоявленська церква, в якій зберігалася чудотворна ікона Смоленської Божої Матері. У 1864 році церква була оновлена, а 17 січня 1876 включена до складу Олтар- Рудновсько- Жихівського приходу, настоятелем якого в 1879 році був священик Покровської церкви села Олтар Василь Пиневич, а помічником настоятеля — священик Михайлівської церкви села Жихове Василь Андрієвський.
Покровська церква проіснувала до початку 30-х років ХХ століття, після чого її зруйнували. У різний час у ній служили О. Померанцев (? — 1895 — ?), Василь Кончаловський (? — 1900 — ?) та інші священики.
З 1894 року в селі функціонувала школа грамоти, яка перебувала в найманому приміщенні і займала в ньому одну кімнату, а з вересня 1900 — земська школа. Незважаючи на це, відсоток грамотності серед Руднянському жителів був одним з найнижчих в Дмитрівській волості і на початок 1897 р. становив усього 3,7 %.
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 385 осіб, з яких 158 чоловіків та 227 жінок.[2]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 274 особи.[3]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 57,55 % |
| російська | 42,09 % |
| молдовська | 0,36 % |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Сумська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||