Рудольф Майстер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рудольф Майстер
Rudolf Maister 1910s (2).jpg
Народження 29 березня 1874(1874-03-29)
Камник, Осреднєсловенський регіон, Словенія
Смерть 26 липня 1934(1934-07-26) (60 років)
Церкниця, Церкниця (община), Регіон Нотрансько-крашка, Словенія
Поховання Maribor Cemetery[d]
Громадянство Flag of Yugoslavia (1918–1941).svg Королівство Югославія
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Звання дивізійний генерал і генерал
Війни / битви Перша світова війна
CMNS: Рудольф Майстер на Вікісховищі

Рудольф Майстер (словен. Rudolf Maister; 29 березня 1874, Камнік, Австро-Угорщина — 26 липня 1934, Ракек, Югославія) — словенський генерал, поет, активний учасник визвольної боротьби проти словенців Австрійської республіки.

Життєпис[ред. | ред. код]

Юність та військова кар'єра[ред. | ред. код]

Рудольф Майстер народився 29 березня 1874 року в місті Камнік (герцогство Крайна, Австро-Угорська імперія) в родині Франьо та Франчішки Майстер, уродженої Томшич[1]. Батько Рудольфа помер, коли хлопцеві було 13 років. Майстер-молодший відвідував початкову школу в Менгеші, потім гімназію в Крані і в 1890 році з відзнакою закінчив її. За порадою дядька юнак обрав військову кар'єру: він вступив до кадетського училища і після його закінчення почав службу у піхотному полку в Клагенфурті. У 1895 році Майстер отримав звання поручика, а у 1907-му — капітана.

За роки, що передували Першій світовій війні, Майстер проходив службу в різних містах Австро-Угорщини: Любляна, Грац, Пшемисль, Брук-ан-дер-Лайту. У 1911 році на навчаннях він важко захворів на туберкульоз; Майстер лікувався в Далмації та Єгипті, одужав, але через наслідки хвороби під час війни його не направляли у фронтові частини[1]. З 1914 по 1918 роки Майстер служив у Мариборі та Граці, кінець війни він зустрів у Мариборі, будучи майором 26-го полку імператорського і королівського ландверу.

Розпад Австро-Угорщини та австро-словенський збройний конфлікт[Комм 1][ред. | ред. код]

До осені 1918 року стала очевидною не тільки перспектива поразки Центральних держав, але і неминучість розпаду Австро-Угорської імперії. Дезінтеграція Австро-Угорщині почалася ще до того, як імперія, де-факто вже не існувала як єдина держава, що підписала перемир'я з Антантою (3 листопада 1918 року). 17 жовтня парламент Угорщини розірвав унію з Австрією і проголосив незалежність країни, 28 жовтня утворилася Чехословаччина, а 6 листопада у Кракові було оголошено про відновлення Польщі. 29 жовтня представники південнослов'янських народів колишньої імперії заявили про готовність взяти в свої руки всю повноту влади в регіоні, і в той же день було утворено Державу словенців, хорватів і сербів (ДСХС). Нова держава займала територію, де більшість становили слов'яни; на півночі вона претендувало на райони Штирії і Каринтії, населені як словенцями, так і австрійськими німцями. Саме там розташовувався Марибор, тоді — Марбург-ан-дер-Драу.

30 жовтня 1918 року муніципальна рада Марибора оголосив про те, що місто є частиною Австрійської республіки. Майстер відмовився підкоритися цим наказом. Діючи від імені Держави словенців, хорватів і сербів, він сформував кілька загонів з 4000 словенських добровольців. Їх стали називати «бійцями Майстера» (словен. Maistrovi borci). Вночі 23 листопада Рудольф Майстер з допомогою своїх солдатів захопив владу в Мариборі і заявив про його входження до складу ДСХС. У відповідь Народне віче Держави словенців, хорватів і сербів присвоїло Майстеру звання генерала. Пізніше, при об'єднанні ДСХС з Сербією (1 грудня 1918 року), присвоєння генеральського чину підтвердив уряд у Белграді.

Бійці Рудольфа Майстера зі словенським прапором (1919)

23 листопада Майстер роззброїв і розпустив німецькі загони самооборони (нім. Schutzwehr), які проавстрійська бюрократія розраховувала використати проти словенців. Зміцнившись в Мариборі, він почав наступ на північ і північний захід, в долину Драви. 25 листопада Майстер захопив Шпільфельд, а 27-го підписав угоду з представником австрійського командування в Граці полковником Рудольфом Пассі[1]. За умовами договору бійці Майстера без бою зайняли Бад-Радкерсбург, Лойчах, Радлє і Муту. Солдати поручика Франьо Малгая взяли під контроль Фелькермаркт і Блайбург, пізніше сам Рудольф Майстер захопив Дравоград. Переговори Майстера і Пассі не були санкціоновані ні Національною радою в Любляні, ні адміністрацією Штирії і Каринтії, однак вони вимушено змирилися з існуючим положенням речей.

Рудольф Майстер (ліворуч) виступає перед солдатами на залізничному вокзалі Марибору (27 квітня 1919)

У січні 1919 року в Карінтії розпочала роботу так звана місія Куліджа — група офіцерів і вчених з США, покликана допомогти укласти мир з Австрійською республікою у відповідності з 10-м пунктом Вільсона. 27 січня до Марибору як делегат місії приїхав полковник Шерман Майлз. Німецькомовні жителі зустріли його появу масовою демонстрацією (до 10 000 осіб)[Комм 2], вимагаючи влаштувати плебісцит з питання державної приналежності, на зразок того, що буде проведено у Карінтії наступного року. Мітингувальники зібралися на головній площі міста; ратушу охороняли 20 бійців Майстера на чолі з самим генералом. У якийсь момент солдати почали стріляти в натовп, 13 осіб було вбито, 60 поранено, інші розбіглися. За австрійськими джерелами, Майстер наказав стріляти в мирних демонстрантів без жодного приводу; за свідченням словенських очевидців, хтось відкрив вогонь по солдатах з револьвера, спровокувавши відповідну реакцію[1]. Ці події відомі як Кривава неділя в Марбурзі. Австрійські війська розгорнули наступ на південь і відвоювали кілька міст до того, як 13 лютого боку знову уклали перемир'я[1].

Сен-Жерменський договір між Австрією і Антантою визначив австро-югославський кордон приблизно по лінії лютневого перемир'я, незважаючи на те, що бойові дії тривали аж до червня (австрійці змогли повернути собі Дравоград, а в наступі у відповідь корпус сербських військ і бійці Майстера взяли Клагенфурт[2]). Марибор і більшість міст, зайнятих бійцями Майстера до лютого, не потрапили до зони плебісциту і відійшли до Югославії. З тих пір кордон між Австрією та Югославією, а пізніше між Австрією і Словенією, не змінювалася[3].

Похорон Рудольфа Майстера (28 липня 1934)

Пізні роки[ред. | ред. код]

Після війни Рудольф Майстер керував югославськими військами в Мариборі, в 1921—1923 роках він був представником Югославії в італо-югославській комісії з розмежування. У 1923 році Майстер подав у відставку і залишив службу. Тепер більшу частину часу він проводив у родинному маєтку недалеко від міста Ракек (Внутрішня Крайна).

Помер генерал 26 липня 1934 року, його похорон, на який з'їхалися люди з усієї Словенії, відбувся в Мариборі два дні потому.

Літературна та мистецька діяльність[ред. | ред. код]

Обкладинка першого видання збірки «Poezije» (1904)

У Словенії Рудольф Майстер відомий не тільки як офіцер і політичний діяч, але також як поет і художник-самоучка. В 1904 році під псевдонімом Воянов (словен. Vojanov) він опублікував першу збірку своїх віршів («Poezije», словенською мовою). Друга його книга («Kitica mojih») вийшла в 1929 році, коли генерал був вже у відставці. Захоплення літературою почалося ще з юності: в 1890-х роках Майстер входив до словенського поетичного об'єднання «Співдружність», де познайомився з поетами-модерністами Іваном Цанкаром, Драготіном Кетте, Йосипом Мурном і Отоном Жупанчичем.

Крім того, Рудольф Майстер все життя залишався бібліофілом, до кінця життя його зібрання книг перетворилося в одну з найбільших приватних бібліотек Словенії (більше 6000 томів)[1]. У 1998 році спадкоємці генерала Майстера передали його бібліотеку університету Марибора[4].

Родина та діти[ред. | ред. код]

Парафіяльна церква святого Петра у 1918 році

У 1905 році Рудольф Майстер одружився з Марією Стергар (18851938), донькою військового лікаря з Любляни. Їх весілля відбулося 14 березня в люблінській церкві святого Петра[5]. У подружжя Майстер народилися двоє синів: Хрвоє (19051982) і Борут (19081984), згодом вони обидва були офіцерами запасу югославської армії. Під час Другої світової війни брати потрапили до німецьких концтаборів[6], причому пов'язаний з четниками Хрвоє Майстер був заарештований гестапо і відправлений до Бухенвальда[7]. Після капітуляції Німеччини Борут повернувся до Марибора, а старший брат довгий час жив в Австрії і у Франції.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Міністрерка оборони Словенії Андреа Катіч на урочистій церемонії в день Рудольфа Майстера (2016)

У найбільших містах Словенії (Любляна, Марібор, Крань, Целє) є вулиці і площі, названі на честь Рудольфа Майстера. У багатьох містах йому встановлені пам'ятники і бюсти. У Любляні знаходяться дві кінні статуї Рудольфа Майстера: на площі Фронту звільнення (1999, скульптор Яків Брдар) і біля будівлі міністерства оборони (2000, Боштьян Путрих)[8].

У 1997 році в Любляні з'явилося Товариство генерала Майстера, згодом по всій країні виникло ще кілька схожих організацій, і в 2005 році для координації їх роботи була утворена Асоціація товариств генерала Майстера, що об'єднує понад 20 членів[9]. У 2007 році на замовлення одного з таких товариств в Любно-про-Савіні був створений меморіальний парк генерала Майстера і солдатів північної кордону, який об'єднав скульптурні роботи та різні форми ландшафтного дизайну[10].

У 2005 році уряд Словенії заснував нове національне свято — день Рудольфа Майстера, яке відзначається щорічно 23 листопада[3]. Саме в цей день Майстер і його добровольці захопили владу в Мариборі, нині другому за величиною місті Словенії, і не дали йому приєднатися до Австрійської республіки. Таким чином, Рудольф Майстер є одним з трьох словенців (разом з поетом Франце Прешереном і гуманістом Приможем Трубаром), чия пам'ять незалежної Словенії зберігається у формі державного свята.

Сьогодні ми відзначаємо свято Рудольфа Майстера, одного з найбільших словенців всіх часів. Без Майстера і його роботи історія Словенії склалася б зовсім по-іншому … Генерал Майстер заслуговує почестей, поваги і подяки за те, що зміг утримати Марибор, словенську частина Штирії, Прекмурьє і частину Карінтії в словенських межах … Завдяки командуванню словенською національною армією після розпаду Австро -Угорської імперії і боротьбі за північний кордон його пам'ятатимуть і цінуватимуть як одного з найбільших героїв нації в XX столітті.

Аленка Братушек, Прем'єр-міністр Словенії в 2013-2014 роках, вітальна адресу до дня Рудольфа Майстера (2013)[11]
Оригінальний текст (англ.)
Today we celebrate the memory of Rudolf Maister, one of the greatest Slovenians of all times. Without Rudolf Maister and his work the history of Slovenia would be completely different… General Maister deserves honour, tribute and thanks for preserving Maribor, the Slovenian part of Styria, Prekmurje and a part of Carinthia within the Slovenian national borders… His leadership of the Slovenian national army after the collapse of the Austro-Hungarian Empire and his fight for Slovenia's northern border in 1918—1920 are the acts by which he should be remembered and which certainly rank him as one of our nation's greatest heroes of the 20th century.

Галерея[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. У Словенії цей конфлікт відомий як Війна за північний кордон (словен. Boj za severno mejo), в Австрії — як Каринтійська оборона (нім. Kärntner Abwehrkampf).
  2. За часів Австро-Угорщини Марибор був переважно німецьким містом. За переписом 1910 року, німці становили приблизно 80 % жителів, словенці — 20 %. У той же час населення прилеглих сіл і міст подрібніше було майже повністю словенським.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]