Румунія
Руму́нія (рум. România) — держава на перехресті східної, центральної та південно-східної Європи. Межує на півночі з Україною, на північному сході — із Молдовою, на південному заході — із Сербією, на північному заході — з Угорщиною, і з Болгарією — на півдні, а також омивається Чорним морем на сході.[3] Має переважно помірний континентальний клімат. Із загальною площею 238 397 км2 (92 046 миля2), Румунія — 12-та за величиною країна в Європі та сьома за чисельністю населення країна-член Європейського Союзу, яка має приблизно 20 мільйонів жителів. Столиця і найбільше місто — Бухарест. Інші основні міські райони включають: Клуж-Напока, Тімішоара, Ясси, Констанца, Крайова, Брашов та Галац.
Річка Дунай, друга за довжиною річка в Європі, піднімається у Німецькому Чорному Лісі і протікає загалом у південно-східному напрямку протягом 2857 км, протікаючи через десять країн, перш ніж увійти в дельту Дунаю Румунії. Карпатські гори, які перетинають Румунію з півночі на південний захід, включають вершину Молдовяну із висотою 2544 метри.[4]
Сучасна Румунія утворена в 1859 році шляхом персональної унії Дунайських князівств Молдавії та Волощини. Нова держава, офіційно названа Румунією з 1866 року, здобула незалежність від Османської імперії у 1877 році.[5] Після оголошення нейтралітету по завершенню Першої світової війни, у 1914 році, Румунія воювала на боці союзних держав, починаючи з 1916 року. Після цього Буковина, Бессарабія, Трансильванія, а також частини Банату, Кришани та Мармарощини стали частиною суверенного Румунського королівства.[6] У червні-серпні 1940 року, внаслідок пакту Молотова — Ріббентропа та другого Віденського арбітражу, Румунія була змушена передати Бессарабію та Північну Буковину Радянському Союзові, а Північну Трансильванію — Угорщині. У листопаді 1940 року Румунія підписала Троїстий пакт і, як наслідок, у червні 1941 року вступила до Другої світової війни на боці країн Осі, воюючи проти Радянського Союзу до серпня 1944 року, коли після перевороту приєдналася до союзників та відновила контроль над Північною Трансильванією. Після війни, під окупацією військ Червоної армії, Румунія стала соціалістичною республікою та членом Варшавського договору. Після революції 1989 року країна розпочала перехід до демократії та ринкової економіки.
Румунія займає 49 місце в Індексі людського розвитку[7] і є країною, що розвивається.[8][9] Країна має 62-гу за величиною економіку в світі за номінальним ВВП, з річним темпом економічного зростання у 3,5 % станом на 2020 рік.[10] Після швидкого економічного зростання на початку 2000-х, Румунія має економіку, що переважно базується на послугах, і є експортером машин та електроенергії. Країна є членом Організації Об'єднаних Націй з 1955 року, НАТО з 2004 року та Європейського Союзу з 2007 року. Переважна більшість населення самоідентифікує себе як православні християни і є носіями румунської мови.
Назва Romania походить від лат. romanus, що означає «громадянин Риму»[11]. Перше відоме вживання цього звернення датується XVI століттям, італійськими гуманістами, що подорожували Трансильванією, Молдовою та Волощиною.[12][13][14][15]
- 1859—1862: Об'єднане князівство Волощини та Молдови
- 1862—1866: Об'єднані князівства або Румунія
- 1866—1881: Румунія або Румунське князівство
- 1881—1947: Румунське королівство або Румунія
- 1947—1965: Румунська Народна Республіка (РПР) або Румунія
- 1965 — грудень 1989: Соціалістична Республіка Румунія (РСР) або Румунія
- Грудень 1989 року по теперішній час: Румунія
Румунія розташована у південно-східній Європі. На півночі і сході межує з Республікою Молдова (681,3 км) і Україною (613,8 км, у тому числі річковий кордон 292,2 км і морський 33 км), на північному заході — з Угорщиною (448 км), на південному заході з Сербією (546,4 км), на півдні — з Болгарією (631,3 км, межа — Дунай). На південному сході омивається Чорним морем (берегова лінія — 193,5 км).
 Угорщина
|
 Україна
|
|
|
 Молдова УкраїнаЧорне море | |
 Сербія
|
 Болгарія
|
На півдні і сході річкові долини, на південному заході територію Румунії займають Східні і Південні Карпати і Семигородська височина, до яких прилягають із заходу Паннонська, з півдня — Волоська низовини, зі сходу Молдавська і Добрузька височини. Румунія лежить на межі Центральної і Східної Європи та Балканського півострова, і на її території тисячоліттями перехрещувалися політичні і культурні впливи цих трьох комплексів.
Великі міста: Бухарест (1 931 тис. мешканців), Ясси (354,8 тис.), Галац (342,4 тис.), Тімішоара (340 тис.), Констанца (337 тис.), Клуж-Напока (332,2 тис.).
Геологія Румунії характеризується високою різноманітністю структур і порід, що відображає складну тектонічну та геологічну історію регіону. Територія країни лежить на межі Східновропейської платформи та Карпатської складчастої системи, що сформувалася внаслідок кількох тектонічних циклів від палеозою до кайнозою. Геологічно Румунія поділяється на три основні провінції: Карпати, Трансильванська западина та Подунайська низовина.
Центральну та північну частину країни займають Східні, Південні та Західні Карпати. Ці гори утворені у результаті альпійської складчастості, що відбулася в палеоген-неогеновий період, і мають складну будову зі змінених метаморфічних порід (гнейсів, кристалічних сланців) та осадових товщ вапняків, доломітів, пісковиків і мармурів. Особливо характерними для Східних Карпат є вулканічні породи неогенового віку, що включають базальти та андезити, залишки давніх вулканічних центрів. У Південних Карпатах поширені рудні родовища, зокрема залізні, свинцево-цинкові, мідні та золоті, що мають економічне значення.
Між Карпатами розташована Трансильванська западина, яка є частиною паннонського осадового басейну. Тут переважають осадові породи мезозойського та кайнозойського віку, такі як вапняки, піски, глини та гравій, що формувалися в морських і озерних умовах. Западина відома родовищами золота та срібла, особливо в районі Розії-Монтана, а також значними покладами мармуру, гіпсу та цементної сировини. Кайнозойські відклади, включаючи піски та глини, відіграють важливу роль у формуванні родючих ґрунтів для сільського господарства.
Південна Подунайська низовина являє собою молодий четвертинний рельєф із товщами алювіальних пісків, глин і гравію. Вона формувалася під впливом річкової діяльності та льодовикових процесів, що сприяло накопиченню значних покладів нафти та природного газу. Тут також зустрічаються гіпсові та кам'яно-вугільні відклади. Геологічна будова низовини визначає її низьку сейсмічну активність порівняно з Карпатами.
Сейсмічна активність Румунії зосереджена головним чином у Східних Карпатах і горах Вранча, де регулярно виникають землетруси середньої потужності. Це пов'язано з тектонічною активністю зони субдукції та складчастих структур альпійського циклу.
Румунія вирізняється надзвичайно різноманітним і добре збалансованим рельєфом, який часто називають «географічною мозаїкою» Східної Європи. Приблизно третину території країни займають гори, ще третину — пагорби й плоскогір’я, а решту — рівнини. Така пропорційність є унікальною для Європи й значною мірою визначає природні умови, клімат, ґрунти та господарську діяльність держави.
Центральне місце в рельєфі Румунії посідають Карпати, які мають форму великої дуги та охоплюють Трансильванську улоговину. Румунські Карпати поділяються на Східні, Південні та Західні. Найвищими є Південні Карпати, де височіє гора Молдовяну (2544 м) — найвища точка країни. Гірські масиви тут відзначаються альпійськими формами рельєфу: крутими схилами, льодовиковими цирками, карами та глибокими ущелинами. Східні Карпати мають більш згладжені форми й значні вулканічні масиви, тоді як Західні Карпати нижчі, але надзвичайно складні за будовою, з розвиненим карстом і численними печерами.
Усередині карпатської дуги розташоване Трансильванське плато — хвиляста височинна область із середніми висотами 400–600 м. Його рельєф сформований ерозійними процесами: річковими долинами, пагорбами та міжгірними улоговинами. Цей регіон є одним із найдавніше освоєних у Румунії завдяки сприятливим умовам для землеробства та поселень.
На південь і схід від Карпат простягаються передгірські височини та рівнини. Найбільшою з них є Румунська рівнина (частина Нижньодунайської рівнини), що характеризується низькими абсолютними висотами, лесовими відкладами та родючими чорноземами. Вона відіграє ключову роль у сільському господарстві країни. На сході Румунії розташоване Молдавське плато, розчленоване ярами та долинами приток Пруту й Серету.
Особливе місце в рельєфі Румунії займає дельта Дунаю — одна з найбільших і наймолодших дельт Європи. Вона постійно змінюється під впливом наносів, течій і морських хвиль. Тут переважають низовинні, заболочені форми рельєфу: острови, протоки, лагуни та піщані коси. Дельта Дунаю має не лише геоморфологічну, а й величезну екологічну цінність.
-Rum%C3%A4nien.png)
Клімат Румунії формується під впливом географічного положення країни, складного рельєфу та взаємодії різних атмосферних процесів. Загалом він належить до помірно-континентального типу, однак характеризується значною просторовою різноманітністю. Румунія розташована в південно-східній частині Європи, на стику Центральноєвропейського, Східноєвропейського та Балканського природно-кліматичних регіонів, що зумовлює мінливість погодних умов.
Визначальним кліматотвірним чинником є Карпатська гірська система, яка дугоподібно охоплює Трансільванське плато. Карпати відіграють роль бар'єра для повітряних мас атлантичного, континентального та середземноморського походження. Західні та північно-західні райони країни перебувають під сильнішим впливом вологих атлантичних повітряних мас, що сприяє м'якшим зимам і більшій кількості опадів. Натомість східні та південно-східні території частіше зазнають впливу сухого континентального повітря з Євразії, що зумовлює спекотне літо та холодні зими.
Температурний режим Румунії змінюється залежно від висоти та регіону. Середні температури січня коливаються від –6 до –8 °C у гірських районах від –1 до 0 °C на узбережжі Чорного моря. У липні середні температури становлять від +16 до +18 °C у Карпатах і від +23 до +25 °C на рівнинах Валахії та Молдови, де в окремі роки фіксуються хвилі спеки з температурами понад +35 °C.
Опади розподіляються нерівномірно як у просторі, так і в часі. Найбільша їх кількість припадає на гірські райони Карпат — до 1000–1400 мм на рік, що пов'язано з орографічним підняттям повітряних мас. На Трансільванському плато та західних рівнинах випадає в середньому 600–800 мм опадів. Найпосушливішим регіоном є Добруджа та нижня течія Дунаю, де річна сума опадів іноді не перевищує 400 мм. Максимум опадів зазвичай спостерігається у травні—червні, мінімум — узимку.
Особливістю клімату Румунії є вплив Чорного моря, який проявляється у зменшенні річної амплітуди температур на узбережжі та підвищенні вологості повітря. Тут часті тумани, бризи та відносно м'які зими. У холодний період року можливі вторгнення арктичних повітряних мас, що спричиняють різкі похолодання та снігопади, а влітку — надходження тропічного повітря з півдня.
Румунія належить до країн Європи з добре розвиненою та різноманітною гідрографічною мережею. Її водойми формуються під впливом складної геологічної будови, переважно гірського рельєфу Карпат, а також помірно-континентального клімату з вираженою сезонністю опадів. Майже вся територія країни входить до басейну Дунаю, що визначає ключову роль цієї річки в гідрологічній системі держави.
Центральним елементом гідрографії Румунії є Дунай — друга за довжиною річка Європи. В межах країни він протікає або утворює кордон на відстані понад 1000 км. Дунай не лише забезпечує значну частину поверхневих вод, а й є важливою транспортною артерією, джерелом гідроенергії та основою для розвитку рибальства й іригації. У нижній течії річка формує Дунайську дельту, унікальний природний комплекс із сотень рукавів, озер і боліт, який визнано об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.
Усі великі річки Румунії є притоками Дунаю. За напрямком стоку їх поділяють на кілька груп. Із Трансильванського плато та Західних Карпат у Дунай впадають Муреш, Сомеш, Криш і Тіміш. Зі схилів Східних Карпат беруть початок Сірет і Прут, які характеризуються значною водністю та весняними паводками. З Південних Карпат стікають Олт, Арджеш, Яломіца, що мають важливе значення для гідроенергетики. Особливо вирізняється річка Олт, найдовша річка, що протікає повністю в межах Румунії.
Гідрологічний режим річок країни має яскраво виражений сезонний характер. Максимальні рівні води спостерігаються навесні внаслідок танення снігу в Карпатах та інтенсивних дощів, тоді як влітку й восени можливі періоди маловоддя. У деяких регіонах, особливо на сході та південному сході, річки чутливі до посух, що впливає на сільське господарство та водопостачання.
Озерна мережа Румунії налічує понад 3500 озер, більшість з яких невеликі за площею. Найбільші озера зосереджені в прибережній зоні Чорного моря та в дельті Дунаю. Разельм, Сіное, Головіца є лагунними озерами, що мають змішаний — прісно-солонуватий — режим. У Карпатах поширені льодовикові озера, серед яких найбільше й найглибше — Букура, розташоване в масиві Ретезат.
Важливу роль у водному балансі відіграють підземні води, які широко використовуються для питного водопостачання, особливо в сільських районах. У Румунії також поширені мінеральні та термальні джерела, що стали основою розвитку курортів і бальнеології.
Територія Румунії вирізняється значною різноманітністю ґрунтового покриву через складну взаємодію клімату, рельєфу, гідрографії й рослинності. Незважаючи на відносно компактну площу країни, тут представлені майже всі основні ґрунтові типи, що розповсюджені в помірному кліматі Європи.
Найбільші площі займають чорноземи — родючі темні ґрунти з високим вмістом гумусу. Вони характерні для рівнинних районів, особливо на півдні та сході країни, де клімат більш сухий і континентальний. Ці ґрунти є основою інтенсивного землеробства, зокрема вирощування зернових і технічних культур.
На більш підвищених і лісистих ділянках поширені сірі лісові ґрунти та бурі лісові ґрунти — ґрунти середньої родючості з чітко вираженим профілем ґрунтових горизонтів, що формується під впливом лісової рослинності. У гірських районах Карпат домінують бурі лісові ґрунти, підзолисті ґрунти, гірсько-лісові та гірсько-лучні ґрунти, де через холодніший клімат і сильне вимивання органічних речовин ґрунтовий покрив менш родючий, ніж у низинах. По долинах річок та в заболочених місцевостях зустрічаються алювіальні та інші гідроморфні ґрунти.
Румунія — це країна, де кліматичні пояси, рельєф і водні системи створили надзвичайно різноманітну рослинність. Від широколистяних і хвойних лісів Карпат, через степові ділянки рівнин до унікальних водно-болотних угідь Дунаю — кожен природний регіон має свій набір рослин, які разом творять унікальний «рослинний килим» країни.
.jpg)
У флорі Румунії описано приблизно 3830 нищих таксонів судинних рослин, що включають як види, так і підвиди. Це приблизно 3320 види та 510 підвидів. Ця кількість робить флористичну різноманітність Румунії дуже високою за європейськими мірками, адже тут перетинаються]] кілька біогеографічних регіонів (альпійська, континентальна, паннонська, понтійська, степова), що сприяє великому видовому багатству. Окрім судинних, у країні також зареєстровано понад 600 видів водоростей, приблизно 980 видів мохоподібних, включно з мохами, печіночниками, які часто зростають у вологих місцях — на поверхні ґрунту, каменях і корі дерев.
Папоротеподібні і плауноподібні представлені приблизно 100 видами, які ростуть переважно в тіньових, вологих місцях лісів і гірських луків. Невеликою групою є голонасінні (близько 5–10 видів), включають типові європейські хвойні дерева і кущі (ялина європейська, ялиця біла, сосна звичайна тощо); ці види домінують у середньовисотних гірських лісах.
Найбільша частина флори представлена покритонасінними (понад 3700 видів). До них належать трав'янисті рослини, кущі й дерева. Основними родинами з великою кількістю видів є айстрові (Asteraceae), злаки (Poaceae), бобові (Fabaceae), розові (Rosaceae), губоцвіті (Lamiaceae) та зонтичні (Apiaceae).
У флорі Румунії нараховується близько 60 строго ендемічних видів та ще понад 170 субендемічних таксонів, що разом становить значну унікальну частину флори. Багато ендеміків зосереджено в Карпатах — стародавніх гірських оселищах, які слугували рефугіумами під час льодовикових періодів, дозволяючи деяким видам еволюціонувати ізольовано від сусідніх флористичних регіонів. Близько 1400 судинних таксонів флори Румунії є рідкісними, перебувають під загрозою зникнення або потребують охорони за місцевими та міжнародними червоними списками.
За флористичним районуванням світу Румінія належить до трьох флористичних провінцій Циркумбореальної області Бореального підцарства Голарктичного флористичного царства[16].
- Центральноєвропейська провінція. Охоплює більшу частину Карпатської дуги (Східні, Південні та Західні Карпати), Трансільванське плато, прилеглі передгірні області. Характеризується переважанням широколистяних лісів, бореально-монтанних та субальпійських елементів, значної кількості гірських і карпатських ендеміків. Флора формувалася під впливом плейстоценових зледенінь, під час яких Карпати відігравали роль рефугіуму для багатьох європейських видів. Характерна рослинність: букові ліси (Fagus sylvatica), ялиново-ялицеві ліси (Picea abies, Abies alba), субальпійські чагарники з сосною гірською (Pinus mugo), Juniperus sibirica, альпійські луки з високим видовим багатством. Характерні види: зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), монетниця угорська (Soldanella hungarica), дзвоники карпатські (Campanula carpatica), едельвейс (Leontopodium alpinum), тоя молдавська (Aconitum moldavicum).
- Понтійсько-Евксинська провінція. Охоплює південь і південний схід Румунії, Нижньодунайську низовину, Добруджу, причорноморські степові та напівстепові райони, дельту Дунаю. Характеризується значною часткою степових і ксерофітних видів, наявністю понтійських і південносхідноєвропейських ендеміків, слабшим вплив льодовикових процесів порівняно з Карпатами. Рослинність: справжні та лучні степи, лісостепи з дубом пухнастим (Quercus pubescens) і Quercus pedunculiflora, солончакові угруповання, заплавні та болотні комплекси дельти Дунаю (окремий флористичний район). Характерні види: ковила волосиста (Stipa capillata), ковила Лессінга (Stipa lessingiana), полин причорноморський (Artemisia pontica), Centaurea pontica, шавлія австрійська (Salvia austriaca), півники маленькі (Iris pumila).
- Балканська (Ілірійська) провінція. Представлена обмежено та фрагментарно, головно у південно-західній частині країни (Банат), на південних схилах Західних Карпат, у долині Дунаю (Залізні Ворота). Флора має чітко виражені субсередземноморські риси, теплолюбні та світлолюбні види, елементи балканської та іллірійської флори. Типові види: дуб бурґундський (Quercus cerris), ясен білоцвітий (Fraxinus ornus), скумпія звичайна (Cotinus coggygria), бузок звичайний (Syringa vulgaris) (у дикому стані), Sesleria rigida.
Серцем природної рослинності Румунії є Карпати — величні гори, що проходять дугою через центральну частину країни. Тут рослинність змінюється з висотою. У нижніх гірських та передгірних поясах домінують широколистяні та мішані ліси. Це букові ліси, високі дуби, клени, липи та граб, що вкривають схили зеленим шатром більшу частину року. Вище, поміж 1000—1500 м, з'являються хвойні ліси з ялинами, соснами та модринами, що їхня темно-зелена барва створює тло для весняних ефемероїдів. Ще вище поширені альпійські луки, де влітку цвітуть рідкісні гірські рослини: гентіани, дзвоники, різні види орхідей, а на кам'янистих схилах можна зустріти едельвейс.
Південні та східні частини Румунії, зокрема в Валахії, та сусудній Молдові були покриті природними степами і лісостепами. Тут рослинність була меншою мірою лісовою, а більше степовою й луговою з характерними трав'янистими рослинами. У природних степах ростуть високі злаки, ковила та різні види різнотрав'я. Зараз багато таких територій перетворено під сільськогосподарські угіддя, тому природних степових ділянок залишається менше, ніж колись. Проте певні фрагменти дикої трав'янистої рослинності збереглися, зокрема в заповідних зонах.
Одне з найвидатніших природних чудес Румунії — це Дунайські плавні, що є однією з найбільших водно-болотних територій у Європі. Тут рослинність має зовсім інший характер. Величезні зарості очерету та рогозу широкими смугами тягнуться вздовж проток та озер. Водяні рослини, такі як латаття біле, глечики жовті, водяна м'ята, плаваючі папороті, ростуть у стоячій воді. На піщаних ділянках з'являються степові трави і навіть рідкісні рослини, які добре переносять солонуваті умови. Заплавні ліси з верб, тополі, вільхи розташовані вище над рівнем води і утворюють справжні зелені острівці.
Географічне розташування Румунії, її рельєф, клімат і мережа різних природних оселищ сприяють виникненню надзвичайно багатого і різноманітного тваринного світу. На цій території перетинаються альпійські, лісові, степові та водно-болотні екосистеми, утворюючи сприятливі умови для існування тисяч видів тварин — як широко поширених у Європі, так і унікальних для регіону.
Загальна кількість видів тварин в Румунії — понад 33 тисячі, серед яких більше 700 видів хребетних. Фауна ссавців налічує 100—110 видів. Це хижі — ведмідь бурий (Ursus arctos), вовк (Canis lupus), рись євразійська (Lynx lynx), видра річкова (Lutra lutra), копитні — олень благородний (Cervus elaphus), сарна європейська (Capreolus capreolus), дикий кабан (Sus scrofa), дрібні ссавці — їжак європейський (Erinaceus europaeus), численні гризуни, понад 25 видів кажанів (підковоноси, нічниці) тощо.
Орнітофауна одна з найбагатших в Європі й включає 360—370 видів птахів, з яких близько 200 гніздуються постійно. Ключовими групами є: водно-болотні птахи — пелікан рожевий (Pelecanus onocrotalus), чаплі, баклани; хижі птахи — беркут (Aquila chrysaetos), орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla); лісові види — лелека чорний (Ciconia nigra), глухар (Tetrao urogallus), орябок (Tetrastes bonasia); степові та відкритоландшафтні — куріпка сіра (Perdix perdix), жайворонки тощо.
У Румунії зафіксовано близько 30 видів плазунів. Найхарактернішими є ящірка зелена (Lacerta viridis), ящірка прудка (Lacerta agilis), вуж звичайний (Natrix natrix), гадюка звичайна (Vipera berus), болотна черепаха європейська (Emys orbicularis). Фауна земноводних включає близько 20 видів, що є типовим показником для помірної зони Європи. Основними видами є жаба трав'яна (Rana temporaria), жаба озерна (Pelophylax ridibundus), тритон гребінчастий (Triturus cristatus), саламандра вогняна (Salamandra salamandra).
У внутрішніх і прибережних водах Румунії налічується приблизно 190—200 видів риб. Основними групами і видами є: коропові (Cyprinidae) — короп звичайний (Cyprinus carpio), плітка, лящ (Abramis brama), краснопірка (Scardinius); лососеві — форель струмкова (Salmo trutta fario); окуневі — судак (Sander lucioperca), окунь (Perca fluviatilis); осетрові (реліктові та рідкісні) — білуга (Huso huso), севрюга (Acipenser stellatus), стерлядь (Acipenser ruthenus).
Безхребетні становлять понад 95 % усієї фауни країни. Це понад 25 тис видів комах (метелики, жуки, перетинчастокрилі), павукоподібні, ракоподібні, молюски, черви. У Карпатах і Дунаї проживають численні ендемічні та реліктові форми.
Рівень ендемізму серед хребетних у Румунії невисокий, але Карпати та Добруджа вирізняються великою кількістю локальних ендеміків серед безхребетних (комах, молюсків, павукоподібних). Прикладами можуть бути карпатські тритони і жуки (Carabus spp.), печерні безхребетні (троглобіонти) Апусенських гір.
Румунія є важливим рефугіумом льодовикових і післяльодовикових реліктів. Залишками давньої європейської мегафауни є бурий ведмідь і рись. Лісовий реліктом є саламандра плямиста. Реліктами третинного періоду осетрові риби Дунаю, холодолюбні безхребетні Карпат.
Багато видів тварин занесені до Червоного списку МСОП та національної Червоної книги Румунії. Найважливішими є білуга, лелека чорний, орлан-білохвіст, норка європейська (Mustela lutreola), дельфіни Чорного моря. Основні загрозами для є фрагментація оселищ, осушення боліт, забруднення вод, браконьєрство та кліматичні зміни.
За зоогеографічним районуванням світу Румунія належить до чотирьох основних зоогеографічних провінцій Європейсько-Сибірської підобласті Палеарктичної фауністичної області, але з чітко вираженими понтійсько-каспійськими, балканськими та середземноморськими впливами.
- Карпатська провінція є осередком давньої лісової та гірської фауни з льодовиковими реліктами. Характеризується високою часткою великих ссавців і спеціалізованих гірських видів. Типові види: ведмідь бурий, вовк, рись, сарна, глухар, саламандра вогняна. Виділяють три зоогеографічні райони: Східнокарпатський, Південнокарпатський і Західнокарпатський.
- Центральноєвропейська (лісостепова) провінція — перехідна зона між гірською та рівнинною фауною. Характеризується поєднанням лісових і відкритоландшафтних видів, значною антропогенною трансформацією. Типові види: козуля, дикий кабан, лисиця, заєць сірий, куріпка сіра. У межах Румунії представлена Трансильванським зоогеографічним районом.
- Понтійсько-Каспійська провінція охоплює Румунську рівнину, частину Молдови та Нижнього Дунаю. Це фауна сухих відкритих просторів, генетично пов'язана з причорноморськими та каспійськими степами. Типові групи і види: ховрахи, сліпаки, полівки, жайворонки, гадюка степова. У межах Румунії представлена Степовим (Причорноморським) зоогеографічним районом.
- Балкансько-Добруджанська провінція характеризується поєднанням степових, балканських і середземноморських елементів та великою кількістю теплолюбних і ксерофільних видів. Типові види: ящірка зелена, полози, богомоли, орли, ендемічні безхребетні. У межах Румунії представлена Добруджанським зоогеографічним районом.
Як окремі зоогеографічні провінції часто виділяють:
- Дельту Дунаю з водно-болотною фауною (з домінуванням птахів і риб). Вважається ключовим міграційним вузлом Палеарктики. Типові групи і види: пелікани, чаплі, лебеді, видра, осетрові.
- Чорноморська провінція з прибережною і морською фауною. Характеризується поєднанням понтійських та середземноморських елементів. Типові групи і види: дельфіни (афаліна, білобочка), кефаль, камбала, морські птахи.
Тваринне населення Румунії чітко пов'язане з природними зонами та вертикальною поясністю. У лісових угруповання Карпат і передгір'ях домінують ведмідь бурий, вовк, рись, олень благородний, сарна європейська, дятли, сови, глухар, саламандра вогняна (у вологих лісах). У гірських та субальпійських угруповання едифікаторними видами є козиця звичайна (Rupicapra rupicapra), тинівка альпійська (Prunella collaris), беркут, полівки, землерийки. Ці угруповання відзначаються низькою чисельністю, але високою екологічною спеціалізацією.
У степових та лісостепових угрупованнях (Добруджа, рівнини) домінують ховрахи, полівки, заєць сірий, жайворонки, куріпка сіра, плазуни (ящірки, полози). Багато степових угруповань зазнали трансформації через сільське господарство.
У водно-болотних угруповання Дунаю та інших водойм домінують качині, чаплі, лебеді, пелікани, видра, жаби, черепахи, коропові риби, численні водні безхребетні. Основу прибережно-морських угруповань становлять морські риби (камбала, кефаль та інші), морські птахи та дельфіни.
Доля Румунії була пов'язана з її сусідами: Болгарією, Угорщиною (згодом Австрією і Австро-Угорщиною), Київською і Галицько-Волинською державами (пізніше Великим Князівством Литовським і Польщею, з 18 ст. із Російською імперією, а згодом з СРСР) та з Османською імперією. Частини Румунії (деякий час навіть вся Румунія) належали віками до цих держав або були під їхнім протекторатом.
Територія Румунії з давніх часів була місцем побутування багатьох етносів, зокрема фракійців. У 1 ст. до н. е. — 3 ст. гето-дакські племена, які проживали на землях сучасної Румунії, вели боротьбу з Римом. На початку 2 ст. римляни підкорили область розселення даків та перетворили її на провінцію Дакія. Римляни залишили землі Румунії наприкінці 3 ст. У 3—7 ст. через територію Румунії рухалися та осідали племена готів, гунів, гепідів, аварів, а з 6—7 ст. — слов'яни (анти, склавини). Слов'яни, які проживали поряд із місцевим романізованим гето-фракійським населенням на лівому березі Дунаю, були асимільовані, внаслідок чого в 9—10 ст. виникла східнороманська етнічна спільнота волохів, котрі вважаються предками румунів і молдован. В 11—12 ст. сх. частину сучасної Румунії спустошували половці та торки, а в 13 ст. — монголи. У 14 ст. виникли держави Волоське та Молдавське князівство, які певний час перебували під зверхністю відповідно — Угорщини та Польщі, а в 1-й пол. 16 ст. опинилися у васальній залежності від Османської імперії.
У добу середньовіччя та ранньомодерні часи на території сучасної Румунії існували 3 державні утворення: 1) Молдова (іноді називана Волощиною) між Карпатами та р. Дністер, східна частина якої відома як Бессарабія; 2) Велика Волощина (Мунтенія, Мультянія, Мунтянська земля та ін.; іменувалася також Волощиною, а з XIX ст. відома здебільшого як Валахія) — між Карпатами та річкою Дунай на півдні Румунії; 3) Семигород (Семигородщина, Семиграддя, Трансильванія) — на півночі Румунії. На короткий час на початку XVII ст. господарю Волощини Михаю I Хороброму пощастило об'єднати всі три державні утворення. Із кінця XVII ст. Трансильванія опинилася під австрійською зверхністю. У 1774 р. Австрія захопила пн.-зх. Буковинську землю з мішаним українсько-молдовським населенням. У 1812 р. Російська імперія анексувала Бессарабію. У 1828 р. російські війська ввійшли на територію князівств — Молдови та Валахії (Волощини) і за Адріанопольським мирним договором 1829 р. отримали права протекторату над ними. Після поразки Росії в Кримській війні 1853—1856 за умовами Паризького мирного договору 1856 російський протекторат замінили гарантії 7-ми держав, які визнали автономні права Дунайських князівств (Молдови та Валахії) під зверхністю Османської імперії. 1858 р. в Парижі (Франція) укладено міжнародну конвенцію про устрій Дунайських князівств, яка передбачала створення спільних органів державного управління. У 1859—1861 рр. Молдова об'єдналася з Волоським князівством, що поклало початок Румунії як держави.
У 1866 р. була прийнята Конституція Румунії, а у 1877—1878 рр. Румунія стала незалежною державою, а з 1881 р. — королівством. У червні 1913 р. Румунія взяла участь у Другій балканській війні супроти Болгарії і за Бухарестським мирним договором 1913 р. одержала Південну Добруджу. Із 1916 р. вступила у Першу світову війну на боці Антанти і скористалася перемогою останньої, щоб придбати договорами або військовою силою Трансильванію, Буковину, Бессарабію та Добруджу. Румунські війська взяли участь в інтервенції до Угорщини (1919 р.). У жовтні 1920 р. країни Антанти підписали Паризький протокол, який визнавав Бессарабію за Румунією. У 1923 р. була прийнята нова Конституція. Наступного року війська придушили селянське Татарбунарське повстання, яке спричинили наслідки аграрної реформи 1921 р. та голод 1924 року. У 1938 р. був встановлений режим королівської диктатури Кароля II, який був закріплений у конституції країни (лютий 1938 р.).
За умовами 2-го Віденського арбітражу (серпень 1940 р.) під тиском гітлерівської Німеччини Румунія передала Угорщині Північну Трансильванію, а за Крайовською угодою (вересень 1940 р.) з Болгарією поступилася Південною Добруджею в кордонах 1913 р. на користь цієї держави. У червні 1940 р. Бессарабія та Буковина Північна були приєднані до СРСР. У 1940 р. румунський престол здобув син Кароля II — Михай, а прем'єр-міністром став генерал Й. Антонеску. Відтоді Румунія проводила пронімецький зовнішньополітичний курс. У листопаді 1940 р. приєдналася до Берлінського пакту.
1941—1944 рр. мільйонна румунська армія (26 дивізій) взяла участь у німецько-радянській війні на боці гітлерівської Німеччини. У 1941 р. території між річками Дністер і Південний Буг були включені до утворення Трансністрія із центром у Тирасполі (пізніше — в Одесі) під румунським контролем. Влітку 1944 р. радянські війська підійшли впритул до кордонів Румунії. Під загрозою вторгнення кабінет Й. Антонеску був повалений. У серпні 1944 року румунська армія перейшла на бік антигітлерівської коаліції. 16 румунських дивізій (понад 500 тис. осіб) воювали супроти німецько-фашистських військ.
У вересні 1944 р. в Москві Румунія уклала угоду з країнами антигітлерівської коаліції, яка передбачала скасування 2-го Віденського арбітражу 1940 р., виплату репарацій СРСР, визнання радянсько-румунського кордону станом на 1 січня 1941 р. (без Північної Буковини та Бессарабії) та ін. Передача Бессарабії та Буковини СРСР була легітимізована Паризьким мирним договором, який уклала Румунія в лютому 1947 р. з Організацією Об'єднаних Націй.
У 1944 р. була скинута профашистська диктатура Антонеску. У 1945 р. створено уряд комуністичної спрямованості, кордони змінені і у 1947 році, менше ніж за 3 роки після окупації Румунії радянським союзом, король Михайло відрікся від престолу і була створена Румунська Народна республіка. Конституція радянського зразка прийнята у 1949 р. Із 1945 р. під тиском СРСР проводився активний процес радянізації: конфіскаційна аграрна реформа, націоналізація промисловості, розпуск партій, які звинувачувалися в підготовці заколоту, та ін. У 1955 р. Румунія приєдналася до Варшавського договору. В 1958 р. з країни були виведені радянські війська. Нова конституція прийнята у 1965 році. У 1967 р. був укладений договір між СРСР та Румунією про міждержавний кордон.
.jpg)
Ніколае Чаушеску став президентом у 1974 р. У 1987 р. почалися виступи робітників проти програми економії.
«Різдвяна революція» 1989 року призвела до скинення режиму Чаушеску і влада перейшла до Фронту національного порятунку, який очолював Йон Ілієску. Чаушеску засудили і стратили. Скасовано спецслужбу Секурітате. Страйки протесту проти наслідків введення ринкової економіки продовжувалися до 1990 р.
У 1990 році відбулися перші з 1937 року вільні вибори в Румунії, за результатами яких Ілієску став президентом. Нова конституція прийнята на референдумі у 1991 році. Ілієску очолював країну до 1996 року, коли програв президентські вибори Емілю Константінеску, але повернувся до влади з 2000 по 2004 роки. З 2004 до 2014 року президентом був Траян Бесеску, а з 2014 до 2025 — Клаус Йоганніс.
У 2004 році Румунія вступила до НАТО[17]. У 2007 році країна вступила до ЄС, а також стала членом Спільного ринку.
У першій половині 2000-их років в Румунії спостерігався один з найвищих темпів економічного зростання в Європі, однак у 2008 році країну зачепила глобальна фінансова криза; Румунія отримала значний кредит від Міжнародного валютного фонду[18].
У 2010-их роках активізувалася боротьба з корупцією — Національне антикорупційне управління (DNA) висунуло звинувачення багатьом високопосадовцям[19]. У 2017—2019 в країні відбувалися масштабні антикорупційні протести. Після російського повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року Румунія відіграла важливу роль у підтримці України, приймаючи біженців та надаючи військову допомогу[20]. Зовнішня політика країни орієнтована на тісну співпрацю з ЄС, США та НАТО, з акцентом на безпеку Чорноморського регіону.
- Детальніше у статті Адміністративний поділ Румунії, Міста Румунії
Адміністративно-територіальний поділ Румунії відповідає стандарту NUTS таким чином:
- рівень NUTS 1: Румунія;
- рівень NUTS 2: 8 регіонів розвитку (населення кожного — близько 2,8 млн осіб);
- рівень NUTS 3: 41 жудець та 1 муніципія (столиця Бухарест);
- рівень NUTS 4: не використовується;
- рівень NUTS 5: 256 міст та 2 686 комун.
.jpg)
Згідно з Конституцією, Румунія є державою з республіканською формою правління[22]. Державною мовою є румунська мова[22]. Публічна влада розділена на законодавчу, судову, і виконавчу.
Глава держави — Президент, глава уряду — прем'єр-міністр. Нині Президентом держави є Нікушор Дан з 2025 р., головою уряду — Флорін Кицу.
Президент Румунії представляє румунську державу і є гарантом національної незалежності, єдності і територіальної цілісності країни. Є гарантом Конституції, перед яким присягає Уряд. Обирається загальним, рівним, прямим, таємним і вільно вираженим голосуванням строком на 4 роки. Прем'єр-міністр Румунії — глава виконавчої влади Румунії. Призначається Президентом Румунії після схвалення його кандидатури обома палатами Парламенту. Керує Урядом і координує діяльність його членів. Також представляє Палаті Депутатів або Сенату звіти і заяви про політику Уряду.
Законодавчий орган — двопалатний парламент, який складається із Сенату (рум. Senat, 137 місць) і Палати депутатів (рум. Camera Deputaților, 332 місця). Парламент обирається на 4 роки прямим таємним голосуванням.
Судова влада захищає права і законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави, вона незалежна від інших структур влади. Основи судової влади встановлені Конституцією 1991 року і Законом про судову систему 1992 року. Суди підрозділяються на апеляційні, окружні і суди першої інстанції. Вищу судову владу здійснює Верховний суд Румунії.
Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ, РЄ, СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, НАТО, ЄС.
Державний прапор — червоний, жовтий і синій триколор, 3 вертикальних рівних лінії[23]. Був прийнятий у 1848 р. під час революції у Цара Роминяске.
Державний герб — Стема[24]. Прийнятий у 1992 році. Являє собою орла, який тримає у дзьобі хрест, а у кігтях — шаблю і скіпетр, на грудях представлена композиція з п'яти гербів історичних провінцій Цара Роминяске, Молдова, Трансильванія, Добруджа і Банат.
Державний гімн — «Прокинься, румуне»[25].
Національний День Румунії святкується 1 грудня, через те, що 1 грудня 1918 р. приєднанням Трансильванії до Румунії завершився процес утворення єдиної румунської національної держави.
Під час Української державності (1917–1921) з українського боку здійснювались заходи для унормування дипломатичних взаємин з Румунією. У січні 1918 р. з інформативною місією був висланий до Румунії — А. Галіп, пізніше представниками українських урядів в Румунії були: М. Галаган, В. Дашкевич-Горбацький і К. Мацієвич (1919 — 1922). Румунськими уповноваженими при українських урядах були генерали Коанда і Концеску. Румунія визнавала де-факто існування української держави, входила з українськими урядами у господарсько-торговельні зв'язки та була готова доставити зброю в заміну за господарські продукти, однак заломлення українського фронту в 1919 р. поклало край цим планам.
1 лютого 1992 року були встановлені дипломатичні відносини[26]. Українська діаспора переважно проживає в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдова). Більше половини всіх румунських українців проживає в повіті Марамуреш на Мармарощині (34 027 чоловік), де вони становлять до 6,67 % всього населення. Велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7 261 особа). Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в парламенті Румунії.
Румуни — сьома за чисельністю етнічна меншина України. Згідно з даними Всеукраїнського перепису 2001 року в Україні проживало 151 тисяча румунів, що становило 0,31 % населення держави. Румуни в Україні користуються, майже винятково в Чернівецькій області, своєрідною культурною автономією.[27]
Всього витрати на оборону в наш час[коли?] становлять 2,05 % від загального ВВП країни, що становить приблизно 2,9 мільярда доларів (47 позиція у світі).
90 000 чоловіків і жінок в наш час[коли?] складають Збройні Сили, 75 000 з яких є військовослужбовцями і інші 15 000 — цивільними особами. Сухопутні війська мають силу в 45 800 чоловік, 13 250 — Військово-повітряні сили і Військово-морські сили — 6 800, решта 8 800 служать в інших областях.
Румунські військові сили проходять триступеневу реструктуризацію. У 2007 році перший короткостроковий етап був завершений. 2015 рік знаменує закінчення другої стадії, коли збройні сили будуть досягати чудової сумісності з силами НАТО. У 2025 році довгостроковий етап має бути завершений. Етапи спрямовані на модернізацію структури збройних сил, скорочення персоналу, а також придбання новіших і досконаліших технологій, сумісних зі стандартами НАТО.
Румунія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий, морський, повітряний. Перевезення вантажів у країні здійснюється головним чином автотранспортом і залізницею. 1994 р. у країні було 11 365 км залізниць і 88 117 км шосейних доріг. Головні порти на Дунаї: Дробета-Турну-Северин, Джурджу, Бреїла, Галац. Головний морський порт — Констанца, через який проходить 80 % морських вантажоперевезень країни і 65 % вантажів зовнішньої торгівлі. У 1984 був відкритий судноплавний канал, що з'єднує Констанцу з портом на Дунаї Чернаводе. У 1996 вантажний морський флот Румунії складався з 234 кораблів і мав сумарну вантажопідйомність всіх судів у 2 445 810 рег. т.
За даними Індексу економічної свободи The Heritage Foundation, USA 2001: ВВП — $ 29,4 млрд. Темп зростання ВВП — (-7,5)%. ВВП на душу населення — $1310. Прямі закордонні інвестиції — $ 390 млн. Імпорт (паливо, продукція машинобудування і обладнання, продукція текстильної промисловості і сільського господарства) — $ 11,5 млрд (головним чином, Центральна і Східна Європа — 21,0 %; Німеччина — 17,5 %; Італія — 17,4 %; Франція — 6,9 %; США — 4,2 %). Експорт (текстиль, метали і продукція машинобудування і хімічної промисловості) — $ 9,5 млрд (головним чином, Італія — 22,0 %; Німеччина — 19,0 %; Франція — 5,9 %; США — 3,8 %).
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1866 | 4 424 961 | — |
| 1887 | 5 500 000 | +24.3% |
| 1899 | 5 956 690 | +8.3% |
| 1912 | 7 234 919 | +21.5% |
| 1930 | 18 057 028 | +149.6% |
| 1939 | 19 934 000 | +10.4% |
| 1941 | 13 535 757 | −32.1% |
| 1948 | 15 872 624 | +17.3% |
| 1956 | 17 489 450 | +10.2% |
| 1966 | 19 103 163 | +9.2% |
| 1977 | 21 559 910 | +12.9% |
| 1992 | 22 760 449 | +5.6% |
| 2002 | 21 680 974 | −4.7% |
| 2011 | 20 121 641 | −7.2% |
| 2016 | 19 474 952 | −3.2% |
| У історичних кордонах до 1948 | ||
Чисельність населення країни 2016 року становила 19,474 млн осіб (58-ме місце у світі). Чисельність румунів стабільно зменшується. Зміни чисельності населення країни: 1948 року ‒ 15,87 млн осіб, 1956 ‒ 17,48 млн осіб, 1966 ‒ 19,1 млн осіб, 1977 ‒ 21,56 млн осіб, 1992 ‒ 22,8 млн осіб, 2002 ‒ 21,7 млн осіб, 2011 ‒ 20,12 млн осіб. Густота населення країни 2015 року становила 84,8 особи/км² (120-те місце у світі). Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни. Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 9,89 ‰ (139-те місце у світі); хлопчиків — 11,23 ‰, дівчаток — 8,47 ‰. Рівень материнської смертності 2015 року становив 31 випадків на 100 тис. народжень (127-ме місце у світі).
Головні етноси країни: румуни — 83,4 %, угорці — 6,1 %, цигани — 3,1 %, українці — 0,3 %, німці — 0,2 %, інші — 0,7 %, інші — 6,1 % населення (оціночні дані за 2011 рік).
Національний склад населення за переписом 2011 р. (серед тих, хто вказав свою національну приналежність):
| чисельність | частка | |
| румуни | 16 792 868 | 88,92 % |
| угорці | 1 227 623 | 6,50 % |
| цигани | 621 573 | 3,29 % |
| українці | 50 920 | 0,27 % |
| німці | 36 042 | 0,19 % |
| турки | 27 698 | 0,15 % |
| росіяни | 23 487 | 0,12 % |
| кримські татари | 20 282 | 0,11 % |
Офіційна мова: румунська — розмовляє 85,4 % населення країни. Інші поширені мови: угорська — 6,3 %, циганська — 1,2 %, інші мови — 7 % (дані на 2011 рік).
За Конституцією Румунія — світська держава, декларовано принцип свободи совісті і рівність всіх релігій перед законом.
Найбільш поширене релігійне спрямування в Румунії — православ'я, за даними загальнонаціонального перепису 2002 року до православних віднесли себе 86,7 % загального населення країни. Переважна більшість православних румунів належить до Румунської православної церкви. Румунська Православна Церква проголосила своє самоврядування у 1865 р., після об'єднання князівств Валахії та Молдови в Румунській державі (1862), виділившись таким чином з Константинопольського Патріархату. Автокефалію Румунської Православної Церкви визнано лише 25 квітня 1885 р. Титул Предстоятеля: «Блаженніший Архієпископ Бухарестський, Митрополит Мунтенський і Добруджійський, Намісник Кесарії Каппадокійської і Патріарх Румунський».
Інші християнські конфесії мають значно менше число прихильників — католиків латинського обряду близько 4,7 % населення, греко-католиків — 0,9 %, протестантів — 6,5 %. Близько 67 тисяч осіб, головним чином, етнічні кримські татари та турки, які проживають в районі Добруджі, заявили про себе, як про мусульман. Римо-католики, здебільшого зосереджені на заході країни, в Трансильванії. Істотну частину прихильників Реформованої церкви також складають етнічні угорці, які проживають в Трансильванії; в східній частині Угорщини, на кордоні з Румунією кальвінізм є найбільш поширеною релігією. Під час перепису 6 179 осіб відповіли, що сповідують юдаїзм, 23 105 осіб декларували атеїстичний (нерелігійний) світогляд.
Релігійний склад населення Румунії за переписом 2011 р.:
- 85,9 % — православ'я;
- 4,6 % — римо-католицизм;
- 3,2 % — кальвінізм;
- 1,9 % — п'ятдесятництво;
- 0,8 % — греко-католицизм;
- 0,3 % — іслам
- 3,3 % — інше.
Румунія — високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 54,6 % населення країни (станом на 2015 рік).
| Місто | Румунська назва | Жудець | Населення |
|---|---|---|---|
| Бухарест | Bucureşti | — | 2 354 510 |
| Клуж-Напока | Cluj-Napoca | Клуж | 318 027 |
| Тімішоара | Timişoara | Тіміш | 317 651 |
| Ясси | Iaşi | Ясси | 290 480 |
| Констанца | Constanţa | Констанца | 283 872 |
| Крайова | Craiova | Долж | 302 622 |
| Галац | Galaţi | Галац | 298 584 |
| Брашов | Braşov | Брашов | 283 901 |
| Плоєшті | Ploieşti | Прахова | 232 452 |
| Бреїла | Brăila | Бреїла | 216 929 |
| Орадя | Oradea | Біхор | 206 527 |
| Бакеу | Bacău | Бакеу | 204 500 |
| Арад | Arad | Арад | 172 824 |
| Пітешть | Piteşti | Арджеш | 168 756 |
| Сібіу | Sibiu | Сібіу | 155 045 |
| Тиргу-Муреш | Târgu Mureş | Муреш | 149 577 |
| Бая-Маре | Baia Mare | Марамуреш | 137 976 |
| Бузеу | Buzău | Бузеу | 133 116 |
| Сату-Маре | Satu Mare | Сату-Маре | 115 630 |
| Ботошані | Botoşani | Ботошані | 115 344 |
| Римніку-Вилча | Râmnicu Vâlcea | Вилча | 107 656 |
| Сучава | Suceava | Сучава | 106 138 |
| П'ятра-Нямц | Piatra Neamţ | Нямц | 105 499 |
| Дробета-Турну-Северин | Drobeta-Turnu Severin | Мехедінць | 104 035 |
| Фокшани | Focşani | Вранча | 103 219 |
Чисельність української громади в Румунії постійно знижується. Станом на 2011 рік, вона налічувала 50,9 тис. осіб (0,27 % загальної кількості населення країни). У повоєнній Румунії найбільшої чисельності вона сягала 1992 року — 65,5 тис. осіб, а у відносному — 1956 року (0,35 % загальної кількості населення країни).
- ↑ Populaţia rezidentă după religie (Recensământ 2021). www.insse.ro (рум.). INS. Архів оригіналу за 4 серпня 2023. Процитовано 21 вересня 2023.
- ↑ а б Romania. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 03.01.2018. Процитовано 08.12.2017.
- ↑ Where is Romania?. World Population Review.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Romania Geography (англійською) . aboutromania.com. Архів оригіналу за 28 березня 2015. Процитовано 4 квітня 2015.
- ↑ The Story of the Romanian Royal Family – a Journey into the Past. TravelMakerTours.com (амер.). 12 січня 2018. Процитовано 4 березня 2020.
- ↑ Stoleru, Ciprian (13 вересня 2018). Romania during the period of neutrality. Europe Centenary (амер.). Процитовано 4 березня 2020.
- ↑ Human Development Reports. hdr.undp.org (англійською) .
- ↑ Archived copy (англійською) . Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 24 квітня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ One of the poorest countries in the EU could be its next tech-startup hub. Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 24 вересня 2017.
- ↑ World GDP Ranking 2020 – StatisticsTimes.com. statisticstimes.com (англійською) . Процитовано 10 квітня 2020.
- ↑ Explanatory Dictionary of the Romanian Language, 1998; New Explanatory Dictionary of the Romanian Language, 2002 (румунською) . Dexonline.ro. Архів оригіналу за 17 травня 2016. Процитовано 25 вересня 2010.
- ↑ Veress, Andréas. Acta et Epistolae (румунською) . Т. I. с. 243.
nunc se Romanos vocant
- ↑ Cl. Isopescu (1929). Notizie intorno ai romeni nella letteratura geografica italiana del Cinquecento. Bulletin de la Section Historique. XVI: 1—90.
... si dimandano in lingua loro Romei ... se alcuno dimanda se sano parlare in la lingua valacca, dicono a questo in questo modo: Sti Rominest ? Che vol dire: Sai tu Romano, ...
- ↑ Holban, Maria (1983). Călători străini despre Țările Române (румунською) . Т. II. Ed. Științifică și Enciclopedică. с. 158—161.
Anzi essi si chiamano romanesci, e vogliono molti che erano mandati quì quei che erano dannati a cavar metalli ...
- ↑ Cernovodeanu, Paul (1960). Voyage fait par moy, Pierre Lescalopier l'an 1574 de Venise a Constantinople, fol 48. Studii și Materiale de Istorie Medievală (румунською) . IV: 444.
Tout ce pays la Wallachie et Moldavie et la plus part de la Transilvanie a eté peuplé des colonies romaines du temps de Traian l'empereur ... Ceux du pays se disent vrais successeurs des Romains et nomment leur parler romanechte, c'est-à-dire romain ...
- ↑ Тахтаджян А. Л. Флористические области Земли (The Floristic Regions of the World). — Л. : Наука, 1978. — 247 с. (рос.)
- ↑ Манта, Міхай Пелін, Христина (31 березня 2025). Румунія, 21 рік членства в НАТО. ВСЕСВІТНЯ СЛУЖБА РАДІО РУМУНІЯ (укр.). Процитовано 12 травня 2025.
- ↑ Gow, David (25 березня 2009). Romania becomes third eastern European EU country to be bailed out. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 12 травня 2025.
- ↑ Romania. U.S. Department of State. Процитовано 12 травня 2025.
- ↑ Not only Patriot: How Romania secretly helps Ukraine amid economic tensions. RBC-Ukraine (англ.). Процитовано 12 травня 2025.
- ↑ Largest administrative building: world record set by the Palace of the Romanian Parliament. www.worldrecordacademy.com. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 19 березня 2017.
- ↑ а б Romania, T.A., Dezibel Media,. Constitutia Romaniei, monitorul oficial, constitutia din 31/10/2003, publicata in Monitorul Oficial, Partea I nr. 767 din 31/10/2003. www.constitutia.ro. Процитовано 19 березня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання) - ↑ Romania. flagspot.net. Процитовано 19 березня 2017.
- ↑ LEGE nr.102 din 21 septembrie 1992 privind stema ţării şi sigiliul statului. www.cdep.ro. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 19 березня 2017.
- ↑ LEGE nr.75 din 16 iulie 1994 privind arborarea drapelului României, intonarea imnului naţional şi folosirea sigiliilor cu stema României de către autorităţile şi instituţiile publice. www.cdep.ro. Архів оригіналу за 15 липня 2011. Процитовано 19 березня 2017.
- ↑ Політичні відносини між Україною та Румунією - Посольство України в Румунії. romania.mfa.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 20 березня 2017. Процитовано 19 березня 2017.
- ↑ Етнічні громади у Чернівецькій області
- Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
- Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
- Адэнилоаие Н. Образование румынского национального государства. Бухарест, 1965
- Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. — ISBN 978-617-527-106-3
- Боєчко В. Кордони України: Історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1994
- Борецкий-Бергфельд Н. П. История Румынии. СПб., 1909
- Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Природа мира. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. (рос.)
- Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. Т. А. Работнова. — Т. 2. Леса умеренной зоны. — М. : Прогресс, 1974. — 423 с. (рос.)
- Виноградов В. Н. Россия и объединение румынских княжеств. М., 1961
- Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
- Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. — ISBN 978-617-656-123-0
- Географія Румунії : Навч. посіб. / За ред. І. Попеску. — Бухарест : Editura Academiei Române, 2010. — 420 с. —ISBN 978-973-27-1923-4
- Геологія материків і океанів / За ред. В. Г. Крочака. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 392 с.
- Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0
- Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
- Голубинский Е. Е. Краткий очерк истории православных церквей болгарской, сербской и румынской или молдо-влахийской. М., 1871
- Горбач А. Тиміш Хмельницький в румунській історіографії та літературі. В кн.: Наукові записки Українського техніко-господарського інституту, т. 19. Мюнхен, 1969
- Гордеева Т. Н., Стрелкова О. С. Практический курс географии растений : Учебник. — М. : Высшая школа, 1968. — 336 с. (рос.)
- Гросул В. Я. Реформа в Дунайских княжествах и Россия (20—30-е годы XIX в.). М., 1966
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Дарлингтон Ф. Зоогеография. Географическое рапространение животных / Пер. с англ. М. М. Мержеевской и К. П. Филонова. Ред.: К. П. Филонов. — М. : Прогресс, 1966. — 520 с. (рос.)
- Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
- Довгань Г. Д., Сиротенко А. И., Стадник А. Г. Страноведение: Справочник. — Харьков : Веста: Изд-во «Ранок», 2007. — 480 с. — ISBN 978-966-08-1737-1 (рос.)
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
- Жуковський А. Українські землі під румунською окупацією в часи Другої світової війни: Північна Буковина, частина Бессарабії і Трансністрія, 1941—1944. «Український історик», 1987, № 1/4
- Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.
- Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документы и материалы в 3 тт. М. 1965 — 70;
- История Румынии. М., 2005
- Коляда Г. И. Из истории книгопечатных связей России, Украины и Румынии. В кн.: У истоков русского книгопечатания. М., 1959
- Коляда Г. І. З історії румунсько-українських друкарських зв'язків у XVII ст. «УІЖ», 1964, № 1
- Костів Л. Я. Регіональна фізична географія. Євразія : Навч. посібник. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2022. — 336 с. — ISBN 978-617-10-0374-3
- Країни світу і Україна: Енциклопедія. В 5 т. — Т. 1: Північна Європа. Західна Європа. Південна Європа / Кудряченко А. І. (голова редкол.), Ткаченко В. М., Бульвінський А. Г. [та ін.]. Наук. ред. А. Г. Бульвінський. ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України. — К. : Вид-во «Фенікс», 2017. — 564. с. — ISBN 978-966-136-474-4
- Кройтор К. Г. Попередник Олекси Довбуша Григорій Пинтя в працях румунських істориків. В кн.: Обласна науково-практична конференція, присвячена 250-річчю від початку антифеодального руху селян-опришків під проводом Олекси Довбуша. Івано-Франківськ, 1988
- Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
- Лазарев А. М. Молдавская советская государственность и бессарабский вопрос. Кишинев, 1974
- Ласло М. До питання про укр.-рум. зв'язки у другій половині XIX ст. Укр. Іст. Журнал, ч. 5. К. 1962;
- Ласло М. Дослідження укр. фолкльору в Румунії, ж. Народився творчість та етнографія, ч. 1. К. 1965;
- Ласло М. До питання про українсько-румунські зв'язки у другій половині XIX ст. «УІЖ», 1962, № 5
- Леп'явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561—1591). Чернігів, 1999
- Лісевич І. Т. Україна в сучасній румунській історіографії. «УІЖ», 1967, № 10
- Лобова Е. В., Хабаров А. В. Природа мира. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 303 с. (рос.)
- Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпеґ 1969;
- М. К. Релігійні потреби українців в Румунії. «Життя» (Бухарест), 1941, 26 січня
- Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами: В 2-х т. Прага, 1942 [Т. 1]; К., 1999 [Т. 2]
- Овчаренко П. Румуни в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 360. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Павлюк М., Робчук І. Регіональний атлас укр. говірок Румунії. Праці XII Респ. діалектологічної наради К. 1971: *Joukovsky A. Relations culturelles entre l'Ukraine et la Moldavia au XVII siècle. Париж 1973.
- Палаузов С. Н. Румынские господарства Валахия и Молдавия в историко-политическом отношении. СПб., 1859
- Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
- Пархомчук С. М. Народження нової Румунії (1941—1945). К., 1961
- Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6
- Петрушевич А. С. Лингвистико-историческое исследование о начатках города Львова и окрестностей его с воззрением на предшествующие времена переселения славянских и румынских племён из придунайских стран в прикарпатскую землю, т. 1—3. Львов, 1893—97
- Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
- Попов П. З історії укр.-рум. літературних зв'язків. Вісник АН УРСР, ч. 9. К. 1956;
- Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с.
- Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. — ISBN 978-966-613-977-4
- Румунсько-українські відносини: Історія і сучасність (26—29 листопада 1998 р., Сату Маре). Satu Mare, 1999
- Русско-румынские и советско-румынские отношения. Кишинев, 1969
- Садовський П. Румунія та українці (справа меншин в парламенті). «Краківські вісті», 1940, № 39, 17 травня
- Семенова Л. Е. Из истории румынско-русских связей в конце XVII — начале XVIII вв. «Вестник Московского университета: Серия: История», 1958, № 3
- Семчинський С. В. Молдавські та валаські літописи як джерело з історії України 15—18 ст. В кн.: Українська археографія: Сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доповідей республіканської наради (грудень 1988 р.). К., 1988
- Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. К., 2000
- Слободян В. Церкви українців Румунії: Південна Буковина, Задунав'я, Банат, Марморощина. Львів, 1994
- Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921—1924). К., 1997
- Соколевич О. Українське питання у світлі румунської науки. «Визвольний шлях», 1956, № 9—12
- Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. К., 1999
- Україна—Румунія—Молдова: Історичні, політичні та культурні аспекти взаємин: Міжнародна наукова конференція (16—17 травня 2001 р.). Чернівці, 2002
- Українці в Румунії. Там само, 1941, № 174, 9 серпня
- Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7
- Шевченко Ф. П. Документи з історії Північної Буковини XIV—XV ст. в сучасному румунському археографічному виданні. «УІЖ», 1958, № 2
- Шевченко Ф. П. К вопросу об участии румын в Освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг. В кн.: Omagiu lui P. Constantinescu-Jaâi cu prilejul împliniriia 70 de ani. Bucureşti, 1965
- Шевченко Ф. П. Румуни в українському козацькому війську в XVII—XVIII ст. В кн.: Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 3. К., 1993
- Энциклопедия стран мира : Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. — ISBN 5-282-02318-0 (рос.)
- Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5
- Якубенко Б. Є., Попович С. Ю., Устименко П. М. Геоботаніка: Підручник. — К. : Ліра-К, 2019. — 348 с. — ISBN 978-617-7605-85-9
- Ясь В. Румунія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 364. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Яцимирский А. И. Славянские и русские рукописи румынских библиотек. СПб., 1905
- Academia Republicii Populare Romine. Studii priviud relatiile romino-ruse si romino-sovietice. Букарешт 1960; *Мохов Н. О формах и этапах молдавско-украинских связей в XIV — XVIII ст. Кишинев 1961;
- Badea L., Bugă D. Unitățile de relief ale României. — București : Editura Științifică, 1992. — 356 p. — ISBN 973-29-0012-7
- Bezviconi G. Contributii la istoria relatiilor romino-ruse. Букарешт 1962;
- Ciobanu S. Legăturile culturale româno-ucrainene. Букарешт 1938;
- Cioranesco G. et au. Aspects des relations russo-roumaines. Retrospective et orientations. Париж 1967;
- Constautinescu-Iasi P. Reiatsi ile cuhurale romino-ruse din trecut. Букарешт 1954;
- Iorga N. Legaturile Românilor cu Ruşii apuşeni şi cu teritoriul zis «ucrainian». Analele Academiei Româna. Букарешт 1916:
- Iorga N. Românii de peste Nistru. Яси 1918;
- Nistor I. Problema ucraineană in lumina istoriei. Чернівці 1934;
- Nistor I. Ucraina in oglinda cronicelor moldovenesli. Букарешт 1941 — 42;
- Popescu, I., et al. Geology of Romania. — Bucharest: Romanian Academy Publishing, 2018.
- Sandu I., Mateescu E. Climate Change in Romania. – București: Editura Academiei Române, 2018.
- Völkl E. Das rumänische Fürstentum Moldau und die Ostslaven in 15 bis 17 Jahrhundert. Wiesbaden, 1975
- Zăgrean, I. The Geological History of Romania. — Bucharest: Editura Academiei Române, 2010.
Вікісховище : Атлас Romania.
Географічні дані про Румунія // OpenStreetMap- Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021
- Румунія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Румунія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1639-1640. — 1000 екз.
- Огар В. В. Регіональна геологія: Навч. посібник. К., 2017
- Посольство України в Румунії
- ПОСОЛЬСТВО РУМУНІЇ в Україну
- Румунський тунель у Європу // Український тиждень, № 51 (112), 18 грудня 2009
- Діалектика нації та меншин // Український тиждень, № 51 (112), 18 грудня 2009
- Румунія, каталог посилань Open Directory Project
- Фауна Румунії
- Alien plant species distribution in Romania: a nationwide survey following the implementation of the EU Regulation on Invasive Alien Species - ScienceDirect
- Biodiversity
- CBD Fifth National Report - Romania (English version)
- Ex situ conservation of plant diversity in Romania: A synthesis of threatened and endemic taxa - ScienceDirect
- Flora and fauna - Romania - system
- Flora of Romania
- Geography of Romania
- Romania на сайті The World Factbook (англ.)
- Romania на UCB Libraries GovPubs.
- Romania – Climate | Encyclopedia Britannica
- Romanian National Meteorological Administration (ANM). Climate of Romania
- Danube Delta horse
- Nature and animals
- Scientific Papers, UASVM Bucharest, Series A, Vol. LIV, 2011, ISSN 1222-5339
- Romania Plants and Animals - The World of Info
- Soils Zones in Romania and Pedogenetic Processes
- Sixth Assessment Report: Regional Climate Information – Europe | IPCC
- Species protection rules under the Birds and
- The Mediterranean floristic element in the flora and vegetation of Romania
- The Romanian flora and vegetation - Gradina Botanica
- Topography of Romania
Пов'язані статті | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Сабреддіт (англ.) | |
| Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
| Географія та географічні карти | |
| Література та бібліографія | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | Башкирська енциклопедія · Башкирська енциклопедія · Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Енциклопедія України в Інтернеті · Історичний словник Швейцарії · Православная энциклопедия · Шведська національна енциклопедія · Электронная еврейская энциклопедия · Энциклопедия Кругосвет · BabelNet · Britannica (11-th) · Britannica (12-th) · Brockhaus Enzyklopädie · Catholic (1907—13) · Catholic Encyclopedia · De Agostini · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Enzyklopädie des europäischen Ostens · Grove Art Online · Internetowa encyklopedia PWN · Klexikon · NicoNicoPedia · TDV İslam Ansiklopedisi · Treccanis Dizionario di Storia · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana |
| Довідкові видання | Collaborative InterLingual Index · KBpedia · KulturNav · National Historical Museums of Sweden · Open Directory Project · UK Parliament thesaurus · WordNet · Fandom (англ.) · Fandom (англ.) · Namuwiki |
| Нормативний контроль | BAV: ADV12468562 · BIBSYS: 90797791 · BLBNB: 000079980 · BNE: XX4575363 · BNF: 11865467h · FAST: 1205085 · Freebase: /m/06c1y · GND: 4050939-4 · ISNI: 0000000123587092 · J9U: 987007561817905171 · LCCN: n79049551 · LIBRIS: ljx0z0441nfsv5d · N6I: vtls000070496 · NDL: 00569801 · NKC: ge130694 · NLI: 000975271 · NLW: romania-4 · PTBNP: 120507 · RERO: A000139177 · SUDOC: 026400030, 027262952 · VcBA: 494/36670 |
