Румунія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Румунія
România

Прапор Герб
Гімн: Deşteaptă-te, române!
Прокинься, румуне
Розташування Румунії
Столиця Бухарест (Bucureşti)
44°25′ пн. ш. 26°06′ сх. д. / 44.417° пн. ш. 26.100° сх. д. / 44.417; 26.100
Найбільше місто Бухарест
Офіційні мови Румунська
Державний устрій Змішана республіка
 - Президент Клаус Йоганніс
 - Прем'єр-міністр Сорін Гріндяну
Незалежність від Османської імперії  
 - Утворення Румунії 24 січня 1859 
 - Задекларована нез. 9 травня, 1877 
 - Визнана 13 липня 1878 
Площа
 - Загалом 238 392 км² (82)
 - Води (%) 3
Населення
 - перепис 2011 р. 20 121 641[1]
 - Густота 82/км² (122)
ВВП (ПКС) 2017 р., оцінка
 - Повний $470 312 млрд[2] (42-ге)
 - На душу населення 12 476[2] (61)
ВВП (номінальний) 2017 р., оцінка
 - Повний $197 004 млрд (49)
 - На душу населення $10 097 (67)
ІРЛП  (2011) 0,781 (високий) (50th)
Валюта Румунський лей (RON)
Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Домен .ro, .eu4
Телефонний код +40

Руму́нія (рум. România)  — держава у південно-східній частині Європи, переважна частина площі розташована у басейні нижньої течії Дунаю. На сході омивається Чорним морем. Румунія межує на півночі з Україною, на північному сході — із Молдовою, на південному заході — із Сербією, на північному заході — з Угорщиною, а на півдні — з Болгарією. Експортер продуктів нафтопереробки і нафтового устаткування, електричного устаткування, автомобілів, зернових.

Географія[ред.ред. код]

Топографічна мапа Румунії
Див. також: Природа Румунії

Румунія розташована у південно-східній Європі. На півночі і сході межує з Республікою Молдова 681,3 км) і Україною (613,8 км, у тому числі річковий кордон 292,2 км і морський 33 км), на північному заході — з Угорщиною (448 км), на південному заході з Сербією (546,4 км), на півдні — з Болгарією (631,3 км, межа — Дунай). На південному сході омивається Чорним морем (берегова лінія — 193,5 км). На півдні і сході річкові долини, на південному заході територію Румунії займають Східні і Південні Карпати і Семигородська височина, до яких прилягають із заходу Паннонська, з півдня — Волоська низовини, зі сходу Молдавська і Добрузька височини. Румунія лежить на межі Центральної і Східної Європи та Балканського півострову і на її території тисячоліттями перехрещувалися політичні і культурні впливи цих трьох комплексів.

Великі міста: Бухарест (1 931 тис. мешканців), Ясси (354,8 тис.), Галац (342,4 тис.), Тімішоара (340 тис.), Констанца (337 тис.), Клуж-Напока (332,2 тис.).

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Румунії
Територіальні зміни Румунії, з 1859 понині

Доля Румунії була пов'язана з її сусідами: Болгарією, Угорщиною (згодом Австрією і Австро-Угорщиною), Київською і Галицько-Волинською державами (пізніше Великим Князівством Литовським і Польщею, з 18 ст. із Російською Імперією, а згодом з СРСР) та з Османською імперією. Частини Румунії (деякий час навіть вся Румунія) належали віками до цих держав або були під їхнім протекторатом.

Легендарний король Децебал

Територія Румунії з давніх часів була місцем побутування багатьох етносів, зокрема фракійців. У 1 ст. до н. е. — 3 ст. гето-дакські племена, які проживали на землях сучасної Румуніі, вели боротьбу з Римом. На початку 2 ст. римляни підкорили область розселення даків та перетворили її на провінцію Дакія. Римляни залишили землі Румуніі наприкінці 3 ст. У 3—7 ст. через територію Румуніі рухалися та осідали племена готівгунів, гепідіваварів, а з 6—7 ст. — слов'яни (антисклавини). Слов'яни, які проживали поряд із місцевим романізованим гето-фракійським населенням на лівому березі Дунаю, були асимільовані, внаслідок чого в 9—10 ст. виникла східнороманська етнічна спільнота волохів, котрі вважаються предками румунів і молдован. В 11—12 ст. сх. частину сучасної Румуніі спустошували половці та торки, а в 13 ст. — монголи. У 14 ст. виникли держави Волощина та Молдова, які певний час перебували під зверхністю відповідно — Угорщини та Польщі, а в 1-й пол. 16 ст. опинилися у васальній залежності від Османської імперії.

У добу середньовіччя та ранньомодерні часи на території сучасної Румунія існували 3 державні утворення: 1) Молдова (Волощина) між Карпатами та р. Дністер, східна частина якої відома як Бессарабія; 2) Велика Волощина (Мунтенія, Мультянія, Мунтянська земля та ін.; іменувалася також Волощиною, а з 19 ст. відома здебільшого як Валахія) — між Карпатами та річкою Дунай на півдні Румунії; 3) Семигород (Семигородщина, Семиграддя, Трансильванія) — на півночі Румуніі. На короткий час на початку 17 ст. господарю Волощини Михаю I Хороброму пощастило об'єднати всі три державні утворення. Із кінця 17 ст. Трансильванія опинилася під австрійською зверхністю. У 1774 Австрія захопила пн.-зх. Буковинську землю з мішаним українсько-молдовським населенням. У 1812 Російська імперія анексувала Бессарабію. У 1828 російські війська ввійшли на територію князівств — Молдови та Валахії (Волощини) і за Адріанопольським мирним договором 1829 отримали права протекторату над ними. Після поразки Росії в Кримській війні 1853—1856 за умовами Паризького мирного договору 1856 російський протекторат замінили гарантії 7-ми держав, які визнали автономні права Дунайських князівств (Молдови та Валахії) під зверхністю Османської імперії. 1858-го в Парижі (Франція) укладено міжнародну конвенцію про устрій Дунайських князівств, яка передбачала створення спільних органів державного управління. У 1859—61 Молдова об'єдналася з Валахією, що поклало початок Румунії як держави.

Кароль I, перший король Румунії

У 1866 була прийнята Конституція Румунії, а у1877—78 Румунія стала незалежною державою, а з 1881 — королівством. У червні 1913 Румунія взяла участь у 2-й Балканській війні супроти Болгарії і за Бухарестським мирним договором 1913 одержала Пд. Добруджу. Із 1916 вступила у Першу світову війну на боці Антанти і скористалася перемогою останньої, щоб придбати договорами або військовою силою ТрансильваніюБуковину, Бессарабію та Добруджу. Румунські війська взяли участь в інтервенції до Угорщини (1919). У жовтні 1920 країни Антанти підписали Паризький протокол, який визнавав Бессарабію за Румунією. У 1923 була прийнята нова Конституція. Наступного року війська придушили селянське Татарбунарське повстання, яке спричинили наслідки аграрної реформи 1921 та голод 1924. У 1938 був встановлений режим королівської диктатури Кароля II, який був закріплений у конституції країни (лютий 1938). За умовами 2-го Віденського арбітражу (серпень 1940) під тиском гітлерівської Німеччини Румунія передала Угорщині Північну Трансильванію, а за Крайовською угодою (вересень 1940) з Болгарією поступилася Пд. Добруджею в кордонах 1913 на користь цієї держави. У червні 1940 Бессарабія та Буковина Північна були приєднані до СРСР. У 1940 румунський престол здобув син Кароля II — Михай, а прем'єр-міністром став генерал Й. Антонеску. Відтоді Румунія проводила пронімецький зовнішньополітичний курс. У листопаді 1940 приєдналася до Берлінського пакту.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Румунія, 1939

1941—44 мільйонна румунська армія (26 дивізій) взяла участь у німецько-радянській війні на боці гітлерівської Німеччини. У 1941 території між річками Дністер і Південний Буг були включені до утворення Трансністрія із центром у Тирасполі (пізніше — в Одесі) під румунським контролем. Влітку 1944 радянські війська підійшли впритул до кордонів Румунії. Під загрозою вторгнення кабінет Й. Антонеску був повалений. У серпні 1944 румунська армія перейшла на бік антигітлерівської коаліції. 16 румунських дивізій (понад 500 тис. осіб) воювали супроти німецько-фашистських військ.

У вересні 1944 в Москві Румунія уклала угоду з країнами антигітлерівської коаліції, яка передбачала скасування 2-го Віденського арбітражу 1940, виплату репарацій СРСР, визнання радянсько-румунського кордону станом на 1 січня 1941 (без Північної Буковини та Бессарабії) та ін. Передача Бессарабії та Буковини СРСР була легітимізована Паризьким мирним договором, який уклала Румунія в лютому 1947 з Організацією Об'єднаних Націй.

Соціалістична Республіка Румунія[ред.ред. код]

Румунська революція призвела до відкритого судового процесу та страти комуністичного лідера країни Ніколае Чаушеску

У 1944 була скинута профашистська диктатура Антонеску. У 1945 створено уряд комуністичної спрямованості, кордони змінені, король Михайло відрікся від престолу, і у 1947 створена Народна республіка. Конституція радянського зразка прийнята у 1949 р. Із 1945 під тиском СРСР проводився активний процес радянізації: конфіскаційна аграрна реформа, націоналізація промисловості, розпуск партій, які звинувачувалися в підготовці заколоту, та ін. У 1955 Румунія приєдналася до Варшавського договору. В 1958 з країни були виведені радянські війська. Нова конституція прийнята у 1965. У 1967 був укладений договір між СРСР та Румунією про міждержавний кордон.

Ніколае Чаушеску став президентом у 1974. У 1987 почалися виступи робітників проти програми економії.

Сучасна історія[ред.ред. код]

«Різдвяна революція» 1989 року призвела до скинення режиму Чаушеску і влада перейшла до Фронту національного порятунку, який очолював Йон Ілієску. Чаушеску було засуджено і страчено. Скасовано спецслужбу Секурітате. Страйки протесту проти наслідків введення ринкової економіки продовжувалися до 1990. Нова конституція прийнята на референдумі у 1991 році.

У 2007 році Румунія вступила до Євросоюзу, а також стала членом Спільного ринку. Наразі у країні спостерігається посилення уніоністського руху, прихильники якого виступають за об'єднання Румунії та Молдови в єдину державу.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Детальніше у статті Адміністративний поділ Румунії, Список міст Румунії

Адміністративно-територіальний поділ Румунії відповідає стандарту NUTS таким чином:

  • рівень NUTS 1: Румунія;
  • рівень NUTS 2: 8 регіонів розвитку (населення кожного — близько 2,8 млн осіб);
  • рівень NUTS 3: 41 жудець та 1 муніципія (столиця Бухарест);
  • рівень NUTS 4: не використовується;
  • рівень NUTS 5: 256 міст та 2 686 комун.

Політична система[ред.ред. код]

Палац Парламенту в Бухаресті. Вважається найбільшою будівлею парламенту та найважчою адміністративною будівлею в світі[3]

Згідно з Конституцією, Румунія є державою з республіканською формою правління[4]. Державною мовою є румунська мова[5]. Публічна влада розділена на законодавчу, судову, і виконавчу.

Клаус Йоганніс

Глава держави — Президент, глава уряду — прем'єр-міністр. Нині Президентом держави є Клаус Йоганніс з 2015, головою уряду — Дачіан Чолош.

Президент Румунії представляє румунську державу і є гарантом національної незалежності, єдності і територіальної цілісності країни. Є гарантом Конституції, перед яким присягає Уряд. Обирається загальним, рівним, прямим, таємним і вільно вираженим голосуванням строком на 4 роки. Прем'єр-міністр Румунії — глава виконавчої влади Румунії. Призначається Президентом Румунії після схвалення його кандидатури обома палатами Парламенту. Керує Урядом і координує діяльність його членів. Також представляє Палаті Депутатів або Сенату звіти і заяви про політику Уряду.

Законодавчий орган — двопалатний парламент, який складається із Сенату (рум. Senat, 137 місць) і Палати депутатів (рум. Camera Deputaţilor, 332 місця). Парламент обирається на 4 роки прямим таємним голосуванням.

Судова влада захищає права і законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави, вона незалежна від інших структур влади. Основи судової влади встановлені Конституцією 1991 року і Законом про судову систему 1992 року. Суди підрозділяються на апеляційні, окружні і суди першої інстанції. Вищу судову владу здійснює Верховний суд Румунії.

Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ, РЄ, СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, НАТО, ЄС.

Державні символи[ред.ред. код]

Прапор Румунії на вершині гори Ельбрус

Державний прапор — червоний, жовтий і синій триколор, 3 вертикальних рівних лінії[6]. Був прийнятий у 1848 р. під час революції у Цара Роминеаске.

Державний герб — Стема[7]. Прийнятий у 1992 році. Являє собою орла, який тримає у дзьобі хрест, а у кігтях — шаблю і скіпетр, на грудях представлена композиція з п'яти гербів історичних провінцій Цара Роминяске, Молдова, Трансильванія, Добруджа і Банат.

Державний гімн — «Прокинься, румуне»[8].

Національний День Румунії святкується 1 грудня, через те, що 1 грудня 1918 р. приєднанням Трансильванії до Румунії завершився процес утворення єдиної румунської національної держави.

Слодати Збройних сил під час параду на День незалежності

Українсько-Румунські відносини[ред.ред. код]

Під час Української державності (19171921) з українського боку здійснювались заходи для унормування дипломатичних взаємин з Румунією. У січні 1918 з інформативною місією був висланий до Румунії — А. Галіп, пізніше представниками українських урядів в Румунії були: М. Галаган, В. Дашкевич-Горбацький і К. Мацієвич (1919 — 1922). Румунськими уповноваженими при українських урядах були генерали Коанда і Концеску. Румунія визнавала де-факто існування української держави, входила з українськими урядами у господарсько-торговельні зв'язки та була готова доставити зброю в заміну за господарські продукти, однак заломлення українського фронту в 1919 поклало край цим планам. 

1 лютого 1992 року були встановлені дипломатичні відносини[9]. Українська діаспора переважно проживає в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдова). Більше половини всіх румунських українців проживає в повіті Марамуреш на Мармарощині (34 027 чоловік), де вони становлять до 6,67 % всього населення. Велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7  261 особа). Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в парламенті Румунії.

Румуни — сьома за чисельністю етнічна меншина України. Згідно з даними Всеукраїнського перепису 2001 року в Україні проживало 151 тисяча румунів, що становило 0,31 % населення держави. Румуни в Україні користуються, майже винятково в Чернівецькій області, своєрідною культурною автономією.[10] 

Збройні сили[ред.ред. код]

Всього витрати на оборону в наш час[Коли?] становлять 2,05 % від загального ВВП країни, що становить приблизно 2,9 мільярда доларів (47 позиція у світі).

90 000 чоловіків і жінок в наш час[Коли?] складають Збройні Сили, 75 000 з яких є військовослужбовцями і інші 15 000 — цивільними особами. Сухопутні війська мають силу в 45 800 чоловік, 13 250 — Військово-повітряні сили і Військово-морські сили — 6 800, решта 8 800 служать в інших областях.

Румунські військові сили проходять триступеневу реструктуризацію. У 2007 році перший короткостроковий етап був завершений. 2015-й знаменує закінчення другої стадії, коли збройні сили будуть досягати чудової сумісності з силами НАТО. У 2025 році довгостроковий етап має бути завершений. Етапи спрямовані на модернізацію структури збройних сил, скорочення персоналу, а також придбання новіших і досконаліших технологій, сумісних зі стандартами НАТО.

Економіка[ред.ред. код]

Dacia Duster виробляється у Румунії

Румунія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий, морський, повітряний. Перевезення вантажів у країні здійснюється головним чином автотранспортом і залізницею. 1994 р. у країні було 11 365 км залізниць і 88 117 км шосейних доріг. Головні порти на Дунаї: Турну-Северин, Джурджу, Бреїла, Галац. Головний морський порт — Констанца, через який проходить 80 % морських вантажоперевезень країни і 65 % вантажів зовнішньої торгівлі. У 1984 був відкритий судноплавний канал, що з'єднує Констанцу з портом на Дунаї Чернавода. У 1996 вантажний морський флот Румунії складався з 234 кораблів і мав сумарну вантажопідйомність всіх судів у 2 445 810 рег. т.

За даними Індексу економічної свободи The Heritage Foundation, USA 2001: ВВП — $ 29,4 млрд. Темп зростання ВВП — (-7,5)%. ВВП на душу населення — $1310. Прямі закордонні інвестиції — $ 390 млн. Імпорт (паливо, продукція машинобудування і обладнання, продукція текстильної промисловості і сільського господарства) — $ 11,5 млрд. (головним чином, Центральна і Східна Європа — 21,0 %; Німеччина — 17,5 %; Італія — 17,4 %; Франція — 6,9 %; США — 4,2 %). Експорт (текстиль, метали і продукція машинобудування і хімічної промисловості) — $ 9,5 млрд. (головним чином, Італія — 22,0 %; Німеччина — 19,0 %; Франція — 5,9 %; США — 3,8 %).

Населення[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Румунії

Динаміка чисельності[ред.ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1866 4 424 961
1887 5 500 000 +24.3%
1899 5 956 690 +8.3%
1912 7 234 919 +21.5%
1930 18 057 028 +149.6%
1939 19 934 000 +10.4%
1941 13 535 757 −32.1%
1948 15 872 624 +17.3%
1956 17 489 450 +10.2%
1966 19 103 163 +9.2%
1977 21 559 910 +12.9%
1992 22 760 449 +5.6%
2002 21 680 974 −4.7%
2011 20 121 641 −7.2%
2016 19 474 952 −3.2%
У історичних кордонах до 1948

Чисельність населення країни 2015 року становила 21,666 млн осіб (58-ме місце у світі). Чисельність румунів стабільно зменшується. Зміни чисельності населення країни: 1948 року ‒ 15,87 млн осіб, 1956 ‒ 17,48 млн осіб, 1966 ‒ 19,1 млн осіб, 1977 ‒ 21,56 млн осіб, 1992 ‒ 22,8 млн осіб, 2002 ‒ 21,7 млн осіб, 2011 ‒ 20,12 млн осіб. Густота населення країни 2015 року становила 84,8 особи/км² (120-те місце у світі). Румунія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 54,6 % населення країни (станом на 2015 рік). Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни. Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 9,89 ‰ (139-те місце у світі); хлопчиків — 11,23 ‰, дівчаток — 8,47 ‰. Рівень материнської смертності 2015 року становив 31 випадків на 100 тис. народжень (127-ме місце у світі).

Головні етноси країни: румуни — 83,4 %, угорці — 6,1 %, цигани — 3,1 %, українці — 0,3 %, німці — 0,2 %, інші — 0,7 %, інші — 6,1 % населення (оціночні дані за 2011 рік). Офіційна мова: румунська — розмовляє 85,4 % населення країни. Інші поширені мови: угорська — 6,3 %, циганська — 1,2 %, інші мови — 7 % (дані на 2011 рік). Національний склад населення за переписом 2011 р. (серед тих, хто вказав свою національну приналежність):

чисельність частка
румуни 16 792 868 88,92 %
угорці 1 227 623 6,50 %
цигани 621 573 3,29 %
українці 50 920 0,27 %
німці 36 042 0,19 %
турки 27 698 0,15 %
росіяни 23 487 0,12 %
татари 20 282 0,11 %
Петро (апостол) на православній іконі

Релігія[ред.ред. код]

Найпоширеніша релігія у комунах Румунії за переписом 2002 року

За Конституцією Румунія — світська держава, декларовано принцип свободи совісті і рівність всіх релігій перед законом.

Найбільш поширене релігійне спрямування в Румунії — православ'я, за даними загальнонаціонального перепису 2002 року до православних віднесли себе 86,7 % загального населення країни. Переважна більшість православних румунів належить до Румунської православної церкви. Румунська Православна Церква проголосила своє самоврядування у 1865, після об'єднання князівств Валахії та Молдови в Румунській державі (1862), виділившись таким чином з Константинопольського Патріархату. Автокефалію Румунської Православної Церкви було визнано лише 25 квітня 1885. Титул Предстоятеля: «Блаженніший Архієпископ Бухарестський, Митрополит Мунтенскій і Добруджійскій, Намісник Кесарії Каппадокійской і Патріарх Румунський».

Інші християнські конфесії мають значно менше число прихильників — католиків латинського обряду близько 4,7 % населення, греко-католиків — 0,9 %, протестантів — 6,5 %. Близько 67 тисяч осіб, головним чином, етнічні турки, які проживають в районі Добруджі, заявили про себе, як про мусульман. Римо-католики, здебільшого зосереджені на заході країни, в Трансільванії. Істотну частину прихильників Реформованої церкви також складають етнічні угорці, які проживають в Трансільванії; в східній частині Угорщини, на кордоні з Румунією кальвінізм є найбільш поширеною релігією. Під час перепису 6 179 осіб відповіли, що сповідують юдаїзм, 23 105 осіб декларували атеїстичний (нерелігійний) світогляд.

Релігійний склад населення Румунії за переписом 2011 р.:

Найбільші міста[ред.ред. код]

Бухарест
Клуж-Напока
Тімішоара
Докладніше: міста Румунії
Місто Румунська назва Жудець Населення
Бухарест Bucureşti  — 2 354 510
Ясси Iaşi Ясси 340 580
Клуж-Напока Cluj-Napoca Клуж 318 027
Тімішоара Timişoara Тіміш 317 651
Констанца Constanţa Констанца 283 872
Крайова Craiova Долж 302 622
Галац Galaţi Галац 298 584
Брашов Braşov Брашов 283 901
Плоєшті Ploieşti Прахова 232 452
Браїла Brăila Бреїла 216 929
Орадя Oradea Біхор 206 527
Бакеу Bacău Бакеу 204 500
Арад Arad Арад 172 824
Пітешть Piteşti Арджеш 168 756
Сібіу Sibiu Сібіу 155 045
Тиргу-Муреш Târgu Mureş Муреш 149 577
Бая-Маре Baia Mare Марамуреш 137.976
Бузеу Buzău Бузеу 133 116
Сату-Маре Satu Mare Сату-Маре 115 630
Ботошані Botoşani Ботошань 115 344
Римніку-Вилча Râmnicu Vâlcea Вилча 107 656
Сучава Suceava Сучава 106 138
П'ятра-Нямц Piatra Neamţ Нямц 105 499
Дробета-Турну-Северин Drobeta-Turnu Severin Мехедінць 104 035
Фокшани Focşani Вранча 103 219

Примітки[ред.ред. код]

  1. DATELE INS: România mai are 20.121.641 de locuitori. Populația a scăzut cu 1,5 milioane în 10 ani. Digi24. 2013-07-04. Процитовано 4 iulie 2013. 
  2. а б Romania. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2012-04-20. 
  3. Largest administrative building: world record set by the Palace of the Romanian Parliament. www.worldrecordacademy.com. Процитовано 2017-03-19. 
  4. Romania, T.A., Dezibel Media,. Constitutia Romaniei, monitorul oficial, constitutia din 31/10/2003, publicata in Monitorul Oficial, Partea I nr. 767 din 31/10/2003. www.constitutia.ro. Процитовано 2017-03-19. 
  5. Romania, T.A., Dezibel Media,. Constitutia Romaniei, monitorul oficial, constitutia din 31/10/2003, publicata in Monitorul Oficial, Partea I nr. 767 din 31/10/2003. www.constitutia.ro. Процитовано 2017-03-19. 
  6. Romania. flagspot.net. Процитовано 2017-03-19. 
  7. LEGE nr.102 din 21 septembrie 1992 privind stema ţării şi sigiliul statului. www.cdep.ro. Процитовано 2017-03-19. 
  8. LEGE nr.75 din 16 iulie 1994 privind arborarea drapelului României, intonarea imnului naţional şi folosirea sigiliilor cu stema României de către autorităţile şi instituţiile publice. www.cdep.ro. Процитовано 2017-03-19. 
  9. Політичні відносини між Україною та Румунією - Посольство України в Румунії. romania.mfa.gov.ua (ua). Процитовано 2017-03-19. 
  10. Етнічні громади у Чернівецькій області

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Див. Молдавія і Iorga N. Legaturile Românilor cu Ruşii apuşeni şi cu teritoriul zis «ucrainian». Analele Academiei Româna. Букарешт 1916:
  • Iorga N. Românii de peste Nistru. Яси 1918;
  • Nistor I. Problema ucraineană in lumina istoriei. Чернівці 1934;
  • Ciobanu S. Legăturile culturale româno-ucrainene. Букарешт 1938;
  • Nistor I. Ucraina in oglinda cronicelor moldovenesli. Букарешт 1941 — 42;
  • Constautinescu-Iasi P. Reiatsi ile cuhurale romino-ruse din trecut. Букарешт 1954;
  • Попов П. З історії укр.-рум. літературних зв'язків. Вісник АН УРСР, ч. 9. К. 1956;
  • Bezviconi G. Contributii la istoria relatiilor romino-ruse. Букарешт 1962;
  • Academia Republicii Populare Romine. Studii priviud relatiile romino-ruse si romino-sovietice. Букарешт 1960; *Мохов Н. О формах и этапах молдавско-украинских связей в XIV — XVIII ст. Кишинев 1961;
  • Ласло М. До питання про укр.-рум. зв'язки у другій половині XIX ст. Укр. Іст. Журнал, ч. 5. К. 1962;
  • Ласло М. Дослідження укр. фолкльору в Румунії, ж. Народився творчість та етнографія, ч. 1. К. 1965;
  • Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документы и материалы в 3 тт. М. 1965 — 70;
  • Cioranesco G. et au. Aspects des relations russo-roumaines. Retrospective et orientations. Париж 1967;
  • Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпеґ 1969;
  • Павлюк М., Робчук І. Регіональний атлас укр. говірок Румунії. Праці XII Респ. діалектологічної наради К. 1971: *Joukovsky A. Relations culturelles entre l'Ukraine et la Moldavia au XVII siècle. Париж 1973.
  • Палаузов С. Н. Румынские господарства Валахия и Молдавия в историко-политическом отношении. СПб., 1859
  • Голубинский Е. Е. Краткий очерк истории православных церквей болгарской, сербской и румынской или молдо-влахийской. М., 1871
  • Петрушевич А. С. Лингвистико-историческое исследование о начатках города Львова и окрестностей его с воззрением на предшествующие времена переселения славянских и румынских племён из придунайских стран в прикарпатскую землю, т. 1—3. Львов, 1893—97
  • Яцимирский А. И. Славянские и русские рукописи румынских библиотек. СПб., 1905
  • Борецкий-Бергфельд Н. П. История Румынии. СПб., 1909
  • Садовський П. Румунія та українці (справа меншин в парламенті). «Краківські вісті», 1940, № 39, 17 травня
  • Українці в Румунії. Там само, 1941, № 174, 9 серпня
  • М. К. Релігійні потреби українців в Румунії. «Життя» (Бухарест), 1941, 26 січня
  • Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами: В 2-х т. Прага, 1942 [Т. 1]; К., 1999 [Т. 2]
  • Соколевич О. Українське питання у світлі румунської науки. «Визвольний шлях», 1956, № 9—12
  • Семенова Л. Е. Из истории румынско-русских связей в конце XVII — начале XVIII вв. «Вестник Московского университета: Серия: История», 1958, № 3
  • Шевченко Ф. П. Документи з історії Північної Буковини XIV—XV ст. в сучасному румунському археографічному виданні. «УІЖ», 1958, № 2
  • Коляда Г. И. Из истории книгопечатных связей России, Украины и Румынии. В кн.: У истоков русского книгопечатания. М., 1959
  • Виноградов В. Н. Россия и объединение румынских княжеств. М., 1961
  • Пархомчук С. М. Народження нової Румунії (1941—1945). К., 1961
  • Ласло М. До питання про українсько-румунські зв'язки у другій половині ХIХ cт. «УІЖ», 1962, № 5
  • Коляда Г. І. З історії румунсько-українських друкарських зв'язків у XVII ст. «УІЖ», 1964, № 1
  • Адэнилоаие Н. Образование румынского национального государства. Бухарест, 1965
  • Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в.: Документы и материалы, т. 1—3. М., 1965—70
  • Шевченко Ф. П. К вопросу об участии румын в Освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг. В кн.: Omagiu lui P. Constantinescu-Jaâi cu prilejul împliniriia 70 de ani. Bucureşti, 1965
  • Гросул В. Я. Реформа в Дунайских княжествах и Россия (20—30-е годы ХIХ в.). М., 1966
  • Лісевич І. Т. Україна в сучасній румунській історіографії. «УІЖ», 1967, № 10
  • Горбач А. Тиміш Хмельницький в румунській історіографії та літературі. В кн.: Наукові записки Українського техніко-господарського інституту, т. 19. Мюнхен, 1969
  • Марунчак М. Українці в Румунії, Чехословаччині, Польщі, Югославії. Вінніпег, 1969
  • Русско-румынские и советско-румынские отношения. Кишинев, 1969
  • Лазарев А. М. Молдавская советская государственность и бессарабский вопрос. Кишинев, 1974
  • Völkl E. Das rumänische Fürstentum Moldau und die Ostslaven in 15 bis 17 Jahrhundert. Wiesbaden, 1975
  • Жуковський А. Українські землі під румунською окупацією в часи Другої світової війни: Північна Буковина, частина Бессарабії і Трансністрія, 1941—1944. «Український історик», 1987, № 1/4
  • Кройтор К. Г. Попередник Олекси Довбуша Григорій Пинтя в працях румунських істориків. В кн.: Обласна науково-практична конференція, присвячена 250-річчю від початку антифеодального руху селян-опришків під проводом Олекси Довбуша. Івано-Франківськ, 1988
  • Семчинський С. В. Молдавські та валаські літописи як джерело з історії України 15—18 ст. В кн.: Українська археографія: Сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доповідей республіканської наради (грудень 1988 р.). К., 1988
  • Шевченко Ф. П. Румуни в українському козацькому війську в XVII—XVIII ст. В кн.: Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 3. К., 1993
  • Боєчко В. Кордони України: Історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1994
  • Слободян В. Церкви українців Румунії: Південна Буковина, Задунав'я, Банат, Марморощина. Львів, 1994
  • Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921—1924). К., 1997
  • Леп'явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561—1591). Чернігів, 1999
  • Румунсько-українські відносини: Історія і сучасність (26—29 листопада 1998 р., Сату Маре). Satu Mare, 1999
  • Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. К., 1999
  • Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. К., 2000
  • Україна—Румунія—Молдова: Історичні, політичні та культурні аспекти взаємин: Міжнародна наукова конференція (16—17 травня 2001 р.). Чернівці, 2002
  • История Румынии. М., 2005

Посилання[ред.ред. код]

Уряд[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Угорщина Угорщина Україна Україна
Gray compass rose.svg Молдова Молдова
Україна Україна
Чорне море
Сербія Сербія Болгарія Болгарія