Руни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Старший футарк
Напис молодшими рунами на камені у селі Ваксала, поблизу Уппсали, Швеція. Зміст напису на давньоісландській мові: Hul-a let ræisa stæin þenna at Kætilbiorn, faður sinn, ok Runfrið at bonda, ok Igulfastr reð, en ØpiR.
«Codex Runicus», рукопис-пергамент близько 1300 року н. е., який містить один з найстаріших і найбільш збережених текстів «Закону Сканії», повністю написаний рунами.
Рунічний напис 1886 р. на надгробку у Паркенді, Англія.

Ру́ни — давня германська і нордична абетка. Рунічне письмо частково демонструє вплив латинської абетки, але воно має теж і багато відмінностей. Найстарші відомі руни були викарбувані в Данії і походять з бл. 200 р.

Рунічні написи були теж віднайдені в Україні. Серед них — рунічний напис старшим футарком на наконечнику списа, віднайдений на Волині і датований бл. 4 ст. (міграція готів) а також рунічні написи епохи вікінгів (варягів) з острова Березань у гирлі Дніпра.

Руни вживалися як письмо та для ворожінь на германських землях із початку нового літочислення аж до 1800-х рр., в останній період лише за особливих потреб. Найстаріший рунічний напис віднайдений в Норвегії — це наконечник списа, знайдений в селі Овре Стабу в Тотені, котрий датується 200 р. Цей напис звучить норв. «raunijaR» — ранить, ріже. Збереглося багато рунічних написів, оскільки вони викарбувані на рунічних каміннях.

Тацит у Х розділі «Германії» писав про германські племена:

«Передбаченню і киданню на долю вони приділяють увагу більше за інших. Їхній метод кидання на долю простий: вони зрубують гілку з плодового дерева і ділять її на маленькі шматочки, які маркують певними відмінними знаками і розкидують довільно на білу матерію. Після цього, священик громади, якщо з долею радилися привселюдно, або батько сім'ї, якщо це робиться для себе, після закликання богів і з очима, піднятими до небес, витягують три шматки, по одному за раз, і тлумачать їх відповідно до знаків, попередньо на них нанесених»

Найстарші рунічні написи писалися старшим футарком, що складається з 24 знаків і вийшов зі вжитку у часи вікінгів.

У 500800 рр. ряд рун були спрощені у формі і їх чисельність зменшилась до 16-ти. Пізніші та середньовічні руни відрізнялися в залежності від місцевості, але можна говорити про особливу норвезьку рунічну абетку у середньовіччі. Цікавим варіантом були англійські руни, абетка яких налічувала до 32-36 знаків. Вони широко використовувалися для господарських записів, хронік тощо, але поступово були витіснені латиницею.

З християнством прийшла латинська абетка після епохи вікінгів, але руни все ще продовжувалися вживатися протягом століть. Королівські і церковні написи робилися латинськими літерами, тоді як руни вживалися в повсякденному житті — наприклад, на записах на товарах і коротких повідомленнях. В той же час рунічне письмо було розширене знаками, що відповідали латинським літерам.

Слід відмітити, що руни майже завжди використовувалися для коротких записів на твердому матеріалі. Рунічні надписи короткі — зазвичай лише одне слово. Лише в Англії руни широко використовувалися для написання великих текстів, мабуть саме цим пояснюється й багатство місцевої рунічної абетки. Саме відсутність літературної традиції рунічного письма, а також тим, що руни асоціювалися з язичницьким минулим пояснюється витіснення їх латиницею.

Після приблизно 1400 р. руни вийшли з повсякденного життя, але знання про них залишалося. Ще у 1800 роках руни вживалися у деяких ізольованих місцевостях, наприклад в Даларна в Швеції. Зараз існування рунічного письма пов'язане із практиками ворожіння та відродженням язичництва.

Деякі рунічні знаки вживалися разом із латинськими, наприклад руна ᛗ «maðr» (=людина) часто вживалася як скорочення для слова людина всередині текстів, що писалися чорнилом на пергаменті. Ісландська літера «Шаблон:Lang-іsl» є рунічним знаком, що увійшла у місцеву латинську абетку.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Платов Антон, «Руны: Два тысячелетия магической традиции». — г. Москва: изд. «Вече», 2010 г. — 448 с. (рос.)
  • Карлссон Т., «Руны и нордическая магия». — г. Москва: изд. «Эксмо», 2009 г. — 224 с. (рос.)
  • Ральф Х. Блюм, «Книга рун» (Руны викингов), под общ. ред. Платова Антона, пер. с англ. Ласточкин С. Е., Фаминская Т. В., изд. «София», г. Москва, 2000 г. — 192 с. ISBN 5-220-00334-8 (рос.)
  • Гвидо фон Лист, «Тайна рун», общая редакция Антона Платова, перевод с англ. Л. Колотушкиной, — г. Москва, изд. «Гелиос»-«София», 2001 г. — 144 с. ISBN 5-220-00439-5, ISBN 5-344-00095-2. (рос.)
  • Эдред Торссон, «Источник судьбы» (научно-популярное издание), под общ. ред. Платова Антона, пер. с англ. Емельяновой М., Коровина М., изд. «Гелиос», изд. «София», г. Москва, 2002 г. — 176 с. ISBN 5-344-00079-0 (рос.)
  • Эдред Торссон. Северная магия. — Киев : «София», 1997. — С. 256. — (Мистеpии геpманских наpодов). — ISBN 966-7319-01-6. (рос.)
  • Stephen Edred Flowers[en] (pen-name «Edred Thorsson»), «Runecaster's Handbook (At the Well of Wyrd)», Samuel Weiser Inc., York Beach, 1988 (англ.)
  • Stephen Edred Flowers[en] (pen-name «Edred Thorsson»), «The Secret of the Runes», Destiny Books. 1988. ISBN 0-89281-207-9. (англ.)
  • Guido von List, «Das Geheimnis der Runen». Vienne. 1908. (нім.)
  • Чекштуріна В. М. Мультимодальність рунічного знака : монографія / В. М. Чекштуріна. — Харків : ІНДУСТРІЯ, 2015. — 316 с. ISBN 978-966-2160-64-2

Посилання[ред.ред. код]