Русанова Ірина Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірина Петрівна Русанова
рос. Ирина Петровна Русанова
Народилася 22 квітня 1929(1929-04-22)
Москва, СРСР
Померла 22 жовтня 1998(1998-10-22) (69 років)
Москва, Росія
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність археолог, славістка
Alma mater Московський державний університет
Галузь археологія
Заклад Інститут археології РАН
Науковий ступінь доктор історичних наук
Науковий керівник Третьяков П. М.
У шлюбі з Тимощук Б. О.

Русанова Ірина Петрівна (*22 квітня 1929 р., Москва — †22 жовтня 1998 р., Москва) — російський археолог-славіст, доктор історичних наук, працювала у відділі слов'яно-руської археології Інституту археології АН СРСР (потім Інституту археології РАН). Дружина українського археолога Бориса Онисимовича Тимощука (від 1970-х років).

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в родині священика дворянського походження[1]

У 1947 р. завершила навчання в школі м. Москва, вступила на математичний факультет МДУ, а за рік перевелася на історичний факультет (кафедра археології), який закінчила у 1953 році[1]. Одразу тоді ж вступила на аспірантуру і стала ученицею Третьякова П. М.. Тема її кандидатської дисертації була присвячена древлянам. По завершенню аспірантури працювала в Інституту археології РАН молодшим науковим співробітником[1].

З 1959 р. вела самостійні дослідження на Поліссі[2].

Більшість досліджень провела на території Західної України (зокрема, у рамках Прикарпатської експедиції РАН) та Житомирщини.

1974 р. — невдовзі після знайомства з Б. Тимощуком вони провели спільну експедицію з дослідження двох слов'янських поселень V століття в Кодині (на р. Прут).

Монографія «Слов'янські старожитності VI—VII ст.» (рос. Славянские древности VI-VII вв.) 1976 року стала фундаментом докторської дисертації[2].

1984 р. — І. Русанова і Б. Тимощук провели археологічну експедицію в басейні р. Збруч, після чого повідомили про відкриття язичницького Збручанського культового центру XII—XIII століть. Такі висновки викликали несприйняття та критику з боку деяких російських археологів, зокрема, Владислава Даркевича[3].

Розкопки І. П. Русанової довели, що давні слов'яни густо заселяли береги річки Тетерів.

Праці[ред. | ред. код]

  • И. П. Русанова. Языческое святилище на р. Гнилопять под Житомиром. // Культура древней Руси[недоступне посилання з липня 2019]. — М., 1966.
  • И. П. Русанова. Славянские древности VI—IX вв. между Днепром и Западным Бугом [Архівовано 23 листопада 2015 у Wayback Machine.]. — М., 1973.
  • И. П. Русанова. Славянские древности VI—VII вв.[недоступне посилання з липня 2019]. — М., 1976.
  • И. П. Русанова, Б. А. Тимощук. Древнерусское Поднестровье. Историко-краеведческие очерки. — Ужгород: Карпати, 1981.
  • И. П. Русанова, Б. А. Тимощук. Роль огня, хлеба и хлебных печей
  • И. П. Русанова. Священные колодцы
  • И. П. Русанова, Б. А. Тимощук. Славянские святилища на Среднем Днестре и в бассейне Прута. // Сов. археология, 1983, № 4
  • И. П. Русанова, Б. А. Тимощук. Кодын — славянские поселения V—VIII вв. на р. Прут. — М., 1984
  • И. П. Русанова, Б. А. Тимощук. Збручское святилище. // Сов. археология, 1986, № 4
  • И. П. Русанова. Истоки славянского язычества. Культовые сооружения Центральной и Восточной Европы в I тыс. до н. э. — I тыс. н. э. — Черновцы: Прут, 2002
  • И. П. Русанова, Б. А. Тимощук. Языческие святилища древних славян. 2-е изд., испр. М.: Ладога-100, 2007. 304 с.

та інші.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Плетнева С. А., Памяти Ирины Петровны Русановой // Российская археология. 1999. № 2. — С.246-252 (рос.)
  2. а б Плетнева С. А., Макарова Т. И., Памяти Ирины Петровны Русановой // Stratum plus. 2001—2002. № 5: — С.10-12 (рос.)
  3. Ирина Петровна Русанова [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт «Библиотека Якова Кротова» (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Войнаровський В., Видатні дослідники археології римського часу Північної Буковини Ірина Русанова та Борис Тимощук // Постаті української археології. // МДАПВ. — Львів, 1998. — Вип. 7. — С.63—65.

Посилання[ред. | ред. код]