Русанів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Русанів
Rusan g.png Rusan f.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Броварський
Рада/громада Русанівська сільська рада
Код КОАТУУ 3221288001
Основні дані
Засноване 980
Населення 1685
Площа 5,95 км²
Густота населення 283,19 осіб/км²
Поштовий індекс 07453
Телефонний код +380 4594
Географічні дані
Географічні координати 50°30′02″ пн. ш. 31°09′47″ сх. д. / 50.50056° пн. ш. 31.16306° сх. д. / 50.50056; 31.16306Координати: 50°30′02″ пн. ш. 31°09′47″ сх. д. / 50.50056° пн. ш. 31.16306° сх. д. / 50.50056; 31.16306
Середня висота
над рівнем моря
104 м
Місцева влада
Адреса ради 07453, c. Русанів, вул. Леніна, 74
Карта
Русанів. Карта розташування: Україна
Русанів
Русанів
Русанів. Карта розташування: Київська область
Русанів
Русанів

Руса́нів — село в Україні, у Броварському районі Київської області. Населення становить 1685 осіб.

Загальна площа землі в адмінмежах Русанівської сільської ради — 5272,3 га.

Розміщення[ред.ред. код]

Русанів розташоване на правому березі річки Трубіж, за 30 км від Броварів і 47 км від Києва. Сусідами Русанова є: на півночі с. Світильня, на північному сході с. Кулажинці, на північному заході с. Плоске, на заході с. Гоголів, на південному заході села Велика Стариця та Сеньківка, на сході сусідом Русанова є с. Перемога. До складу Русанова входять два колишніх хутори — Пісок (одразу за селом) і Першотравневий (за 5 км від села).

Історичні відомості[ред.ред. код]

Русанівський городок було засновано, згідно з літописними даними 980 р. за князя Володимира Великого. В літописах згадується з 1147 р. під назвою Русотина. Переказ називає першопоселенцем чоловіка на ім'я Руслан. «Історія міст і сіл УРСР» засновником села називає Саву Русановича. В документах 1508 р. Сава Русанович згадується, як великий землевласник. Родовід Русановичів простежується протягом століть, аж до нашого часу. Інший великий корінний, легендарний рід — Соловей. У 1652 р. Павло Алепський відзначає Русанів, як значний ремісничий центр з православним храмом.

У 1859 році в козацькому селі мешкало 1175 осіб (517 осіб чоловічої статі та 558 — жіночої), налічувалося 196 дворових господарств, існував православний храм[1].

Згодом Русанів був типовим казенним селом. У 1897 році в селі проживало 2127 душ.

Освіта[ред.ред. код]

До революції 1917 р. в Русанові була трирічна церковнопарафіяльна школа. Містилася в будинку на дві класні кімнати, де навчалося 50-60 дітей. Викладали вчитель з гімназійною освітою і грамотний односелець П. Д. Антон. Щодня четвертий урок у школі проводив священик Онапій. Учні вивчали молитви і молитовні пісні. Після революції школу розмістили в будинку, де раніше жив дяк, в цьому приміщенні були дві класні кімнати і дві квартири для вчителів. Школа була трирічною.

У 1927 р. жителі села порушили питання про відкриття 4-го класу, що вможливлювало подальше навчання у повітовій семирічній школі. Делегація зацікавлених селян поїхала до Чернігова, влада підтримала їхнє клопотання. Було відкрито 4-й клас і до школи прислали ще одного вчителя.

У 1931 р. відкрили 5-й клас, класи розмістили по хатах у різних кутках села — у зв'язку з великою кількістю охочих навчатись і відсутністю придатного приміщення. Згодом, в центрі Русанова, на місці зруйнованої великої дерев'яної церкви з позолоченими банями, побудували двоповерхову школу на 14 класних кімнат, майстерню і спортивну залу було споруджено окремо. 84 першокласники прийшли до школи 1 вересня 1939 року. В цей період школою керував Трохим Степанович Дженжібер.

У вересні 1941 р. німці зробили зі школи штаб, перетворивши перший поверх на стайню. Було знищено все шкільне обладнання. У 1943 р., після визволення села від нацистів, русанівці відремонтували школу. В той час керувала школою М. С. Войтовець, опановувати грамоту дорослим та дітям допомагали вчителі початкових класів О. П. Ліцман, О. К. Дорошенко і перша вчителька-русанівчанка У. М. Нещерет.

До 1952 р. у відремонтованій школі навчання було семирічним. З 1953 до 1960 рр. директором освітнього закладу був І. В. Ніколаєнко, тоді школа набуває статус середньої. Згодом І. В. Ніколаєнко було призначено першим заступником міністра освіти УРСР. Навчання у школі відбувалось у дві зміни, приміщення спортзалу не було.

1966 р. школа випускає перших срібних медалістів. З 1969 р. до 1973 р. школу очолює її випускник О. М. Хамбур.

Потребу з добудови й реконструкції шкільного приміщення підтримав Інститут Київпроект, очолив новий директор — Яків Сергійович Яновський. За 5 років (1973—1983 рр.) було добудовано двоповерхове приміщення школи на 10 класів, спортзалу, стрілецький тир, їдальню, реконструйовано старий корпус. 1 вересня 1977 р. в Русанові відкрито нову школу. Великий внесок у будівництво й обладнання школи (бетонні і столярні, електромонтажні роботи, обладнання комп'ютерного класу) зробили: В. С. Горий — учитель праці; архітектори Зінаїда Євгеніївна Хлєбнікова (автор проекту) та Михайло Федорович Олексієнко; директор радгоспу Леонід Єгорович Михєєв та парторг радгоспу Іван Павлович Рябий. Фінансував будівництво радгосп «Русанівський», будівельні роботи проводила бригада «Броварисільбуду».

Русанівське навчально-виховне об'єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — дитячий садок»[ред.ред. код]

У 1991 р., завдяки зусиллям директора школи О. М. Хамбіра, для школи були закуплені комп'ютери. З 1993 р. директором навчального закладу працює В. М. Телендій. У 1999 р. школа набуває статус навчально-виховного об'єднання. Суттєву допомогу школі надавали голова АТОВ «Русанівське» О. М. Борсук та сільський голова Ю. Г. Хамбір. У 2001 р. на кошти батьків і спонсорів було оновлено базу комп'ютерного класу.

За даними на 2003 р. повну середню освіту в цій школі здобули 1239 випускників, 25 з них нагороджені медалями. 27 педагогів навчають 207 учнів 1-11-х класів і 30 дітей дошкільного віку.

Відомі особистості[ред.ред. код]

  • Костира Софроній Андрійович — молодший урядник Війська Центральної Ради, родом із Русанова, загинув у сутичці із більшовиками під час роззброєння червоногвардійського підрозділу.
  • Кособлик Микита Сергійович — ветеран війни, захисник Ленінграду, кавалер орденів Вітчизняної війни І ступеня та Трудового Червоного Прапора.
  • Пильтяй М. З. — Герой Соціалістичної Праці.
  • Романенко В. П. — багаторазовий чемпіон Європи, світу і триразовий олімпійський чемпіон зі стрільби.
  • Топіха Іван Наумович (1936 р. народження) — народився в с. Русанів, після закінчення Русанівської школи здобув освіту «вчений-зоотехнік» в Білоцерківському сільськогосподарському інституті. Разом з дружиною (Топіха Віра Сергіївна) працював в Інституті тваринництва степових районів ім. М. І. Іванова «Асканія-Нова». У 1973 р. закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію на тему «Організація внутрішньогосподарського розрахунку в тваринництві». З 1981 р. одночасно був заступником директора інституту з наукової роботи та завідуючим відділу економіки. За плідну наукову діяльність нагороджений медалями та орденом «Знак Пошани».
  • Хазан Михайло Львович (1909—1998) — народився в Бородянці, після строкової служби був направлений на Броварщину, де завдяки розумної господарської політики та організаторському хисту укрупнює колгоспи. Керував радгоспом «Русанівський». В 1958 році був нагороджений Орденом Леніна.
З 1966 до 1969 рр. русанівців було нагороджено[ред.ред. код]

С. І. Коваленко

  • Орденом «Знак Пошани»

Г. Г. Рак, Г. М. Соловей, І. Т. Юрченко, К. К. Кузьменко, М. Л. Костира

  • Орденом Леніна

А. А. Рябу, М. Л. Хазана, Д. М. Юрченко, П. Т. Безпалу, П. П. Тупого

  • Орденом Трудового Червоного Прапора

садовода І. Я. Литовченка, Г. А. Соловей, В. Й. Петрюк, В. І. Рак, П. С. Середа, П. О. Рябий, М. С. Кособлик, І. Г. Гулий, С. Ф. Марченко

В. Д. Діденко, Є. М. Колутницьку, А. Г. Юрченко

бригадирів М. К. Рябого та П. А. Солов'я

  • Медаллю «За трудову відзнаку»

бригадира М. Ф. Гулого, бухгалтера Ф. Ф. Костину, комбайнера Г. Д. Костюка

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с.