Русь (етнонім)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Руси)
Перейти до: навігація, пошук
Райони військової, торговельної та політичної активності русі за письмовими джерелами IX ст.

Русь (однина русин[1][2]) — етнонім, який зазвичай вживають для позначення населення Київської Русі. У ранні часи ним позначали переважно мешканців Києва та близьких до нього земель[3], а згодом — усе населення держави.[4]

Поступово етнонім Русь був витіснений з офіційного вжитку етнонімом русини похідним від русин.[1]

Гіпотези походження[ред.ред. код]

Походження назви «Русь», а також її етимологія не з'ясовані і лишаються предметом тривалої дискусії. Труднощі локалізації початкової Русі обумовлені характером джерел, вітчизняних та іноземних. У своїй більшості вони містять відомості недостатньо конкретні, а часто й суперечливі.

На історичній арені «русь» з'являється у 1-ї половини IX ст. — майже одночасно в арабо-перських, візантійських та латинських джерелах найрізноманітнішого характеру[5][6]. Найдавніші джерела, щоправда, називають «руссю» не стільки певний народ з чітко окресленим ареалом проживання, скільки рухливу групу людей, яка більше нагадує ватаги мандрівних торгівців і вояків. Одні автори ототожнюють її зі слов'янами, інші — різко відрізняють від них. Але, враховуючи, що згодом цей термін перетворився саме на етнонім, дослідники традиційно намагаються визначити саме етнічне походження «русі». Зазвичай при цьому розглядають три гіпотези — німецьку (скандинавську), слов'янську і, умовно кажучи, «південну» (індоарійську)[5].

Слов'янська гіпотеза[ред.ред. код]

Докладніше: Антинорманізм

Слов'янська гіпотеза була офіційною в радянській історіографії. На її користь говорить повідомлення арабського географа Ібн Хордадбеха, який вважав, що русь — різновид слов'ян (хоча більшість арабських географів розділяли русь і слов'ян). Існує декілька версій слов'янської гіпотези. За однією з них, русь — одне з племен полян. За іншою — панівний клас слов'ян, який настільки протиставив себе їм, що іноземці стали вважати слов'ян і русь різними народами. За третьою версією, русь — слов'янське плем'я, що прийшло до Східної Європи із заходу набагато раніше (або пізніше) за основну масу слов'ян, чим і пояснюються їхні відмінності.

Вагомим аргументом слов'янської гіпотези можна також вважати існування згадок про «народ рос» у ранніх візантійських джерелах середини IX ст., що існували до приходу варягів і вокняжіння династії Рюриковичів, зокрема «Життя Георгія Амастридського», «Окружне послання Патріарха Фотія східним патріаршим престолам, присвячене скликанню Собору в Константинополі» 867 року.

Нові дослідження європейських джерел дають підстави зробити висновки, що в першій половині ІХ ст. носії етноніма «русь», ким би вони не були етнічно, користувались слов'яномовною самоназвою[7].

Норманська гіпотеза[ред.ред. код]

Норманська гіпотеза припускає, що русь прийшла зі Скандинавії. В її основі лежать свідчення давньоруського літопису «Повісті врем'яних літ», особливо наступні уривки:

«Вигнали варяг за море, і не дали їм дані, і почали самі собою володіти, і не було серед них правди, і встав рід на рід, і була у них усобиця, і стали воювати один з одним. І сказали собі: „Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву“. І пішли за море до варягів, до руси. Ті варяги називалися руссю, як інші називаються шведи, а інші нормани і англи, а ще інші готландці, от так і ці».

Георгій Вернадський у своїй багатотомній праці «Історія Росії» наводить декілька прикладів на користь норманістів і з інших документів IX-Х століть[8]:

  1. Згідно з «Бертинськими анналами» Пруденція, якась делегація разом з візантійськими посланцями прибула до імператора Людовика Благочестивого в 839 році, і за їхніми власними твердженнями, вони були послами хакана русі. З'ясування імператором того, що посланці роського хакана були «свеонами», тривалий час вважалося аргументом на користь «норманської теорії», однак, цим словом західні античні автори називали взагалі усіх мешканців південного узбережжя Балтики (зовсім не германців чи скандинавів).
  2. У договір між князем Олегом і Візантийською імперією 912 року внесені імена посланців «русі».
    «Ми від роду роського — Карлі, Інегелд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуді, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемід — послані від Олега, великого князя роського». Цікаво, що «роуський» іменослов іще простіше пояснюється за іранською (алано-осетинською) лексикою й семантикою, починаючи від іраномовного «Халег» — Олег.
  3. Констянтин VII Багрянородний вносить до своєї книги «Управління імперією» (De Administrando Imperii), написаної 945 року, назви дніпровських порогів як слов'янською мовою, так і мовою «русі». Більшість цих руських назв, на думку прихильників норманської гіпотези, виявляють скандінавське походження. Проте, саме скандинавські етимології руських назв є менш переконливими у порівнянні з етимологіями іраномовними (алано-осетинськими).

Вернадський зробив висновок про формування в гирлі Кубані «Руського каганату» — державного утворення, що було попередником Київської Русі:

Дельта Кубані, де були розташовані Ас-Град і Малороса, називалася арабськими авторами Руським Островом. Попри те, що азовські скандинави освоїлися з назвою асів, з часом вони прийняли назву русі, тому держава, яку вони заснували в Азовському регіоні, згодом стала відома як Руський каганат. Спроба Г. В. Вернадського примирити досить надуману, але розповсюджену норманську «теорію» із свідченнями арабських і візантійських авторів про «південну русь» першої половини IX ст. дістала цікаву версію про те, що руський центр у приільменській Старій Руссі був частиною каганату — попередника Київської держави.

Сармато-іранська гіпотеза[ред.ред. код]

Існує думка, що етнонім «рос» має інше ніж «рус» походження, будучи значно більш древнім. Прихильники цієї точки зору, що також беруть початок від М. В. Ломоносова, відзначають, що народ «рос» вперше згаданий ще в VI столітті в «Церковній Історії» Захарієм Ритором, де він поміщається по сусідству з народами «людей-псів» і амазонок, що багато авторів трактують як Північне Причорномор'я. З цієї точки зору його зводять до іраномовних (сарматським) племенам Роксолани або росомонів, що згадуються античними авторами.

Найбільш повно іранська етимологія імені Русь обґрунтована академіком О. М. Трубачовим[9](* ruksi «білий, світлий»> * rutsi > * russi > русь, порівн. з ос. рухс рухс (іронск.) / рохс (дігорск.) «світлий»).

Георгій Вернадський так само розвивав теорію про походження назви Русі від азовських племен асів і рухс-асів (світлих асів), які, на його думку, були частиною антів[10],проте вважав, що русь є змішанням скандинавських переселенців з місцевими племенами .

У 1960-ті роки радянський археолог Д. Т. Березовець запропонував ототожнити русь з аланським населенням Подоння, відомим по пам'ятках Салтівської культури. В даний час ця гіпотеза розробляється Е. С. Галкіною, яка ототожнює Подоння з центральною частиною Руського каганату, згадуваного в мусульманських, візантійських і західних джерелах в IX столітті. Вона вважає, що після розгрому цього об'єднання кочовими племенами угрів в кінці IX століття ім'я «Русь» від іраномовних русь-аланів (роксоланів) перейшло до слов'янського населенню Середнього Подніпров'я (поляни, сіверяни)[11].Як один з аргументів Галкіна приводить етимологію М. Ю. Брайчевського, який запропонував для всіх «руських» назв Дніпровських порогів з твору Костянтина Багрянородного аланську інтерпретацію (на основі осетинської мови) [12].

Інші гіпотези[ред.ред. код]

Існують й інші гіпотези, наприклад, про те, що русь походять від народу, що відвіку мешкав у Східній Європі. Можливо, він належав до германської мовної групи, чим і пояснюється схожість імен зі скандінавськими. Готи — один з кандидатів на роль цього народу. Готи (Вельбарська культура) прийшли на Україну і Надніпряншину у 190-х роках після РХ і утворили державне утворення разом з місцевими слов'янами (Зарубинецька культура), що археологічно виділене в Черняхівську культуру. Інший кандидат — ругії.

Історичні джерела[ред.ред. код]

Мапа, що показує центри варягів (червоним) і розташування слов'янських племен (сірий колір), в середині 9 століття хазарський вплив позначений синім контуром.

Про русь збереглися немало свідоцтв вітчизняних, східних і західних авторів. Ось деякі: Арабський мандрівник Ібн Фадлан[16] :

«Я бачив русів, коли вони прибули по своїх торгових справах і розмістились на ріці Атиль. Я не бачив (людей) з більш довершеними тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм, рум'яні, червоні. Вони не носять ні курток, ні кафтанів, але носить який-небудь чоловік з їх числа хутро, яким він покриває свій один бік, причому одна з його рук виходить на зовні. У кожного з них (є) сокира, і меч, і ніж, і він (ніколи) не розлучається з тим, про що ми (зараз) згадали. Мечі їхні плоскі, з борозенками, франкські. І від краю нігтя (нігтів) кого-небудь з них (русів) до його шиї (є) узори дерев і зображень (речей, людей?) і тому подібного.»

Арабський географ Ібн Хордадбех[17] :

"Якщо говорити про купців Ар-рус, то вони одні з різновидів слов'ян. Вони доставляють заячі шкірки, шкірки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [околиць країни] слов'ян до Румійського моря. Володар ар-рума (Візантія) стягує з них десятину. Якщо вони відправляються Танаїсом — річкою слов'ян, то проїжджають повз Хамлідж, місто хазар. Їхній володар також стягує з них десятину. Потім вони відправляються морем Джурджан (Каспійське море) і висаджуються на будь-якому березі. Коло цього моря 500 фарсахів. Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах. Перекладачами [для] них є слов'янські слуги-євнухи. Вони стверджують, що вони християни і платять подушну подать. "

У 10-му сторіччі Ібрагим Ібн-Якуб написав, що Руси «говорять по-слов'янськи, тому що змішалися з ними» [1].

Художні твори[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Рус-Руст. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 7
  2. K-tit.qxd — 978-966-00-1290-5.pdf Енциклопедія історії України: Т. 9. Прил — С / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2012. — 944 с.: іл.
  3. Руська земля у вузькому значенні за Б.Рибаковим
  4. Русь-Рух. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 7
  5. а б Максимович К. А. Происхождение этнонима Русь в свете исторической лингвистики и древнейших письменных источников. КАNІΣКIОN. Юбилейный сборник в честь 60-летия проф. И. С. Чичурова М.: Изд-во ПСТГУ, 2006. С. 14-56.
  6. Назаренко А. В. Русь IX века: обзор письменных источников // Русь в IX—XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012 — С. 12-35.
  7. Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки, культурных, торговых, политических отношений IX—XII веков. — М., 2001. — С.49.
  8. Вернадський Г. В. Історія Росії. Стародавня Русь. Т., М., 2004, ст. 284
  9. Трубачов О. М. К витокам Русі: Народ і мова. — М.: Видавництво Алгоритм, 2013. — 303 с.
  10. Георгій Вернадський Глава VII. Скандінави и руський каганат (737—839 рр.) // Історія Росії. — Т. 1: «Давня Русь».
  11. Галкина О. С. Таємниці Руського каганата. — «Вече», 2002.
  12. Брайчевський М. Ю. «Руські» назви порогів у Констянтина Багрянородного // Землі Південної Руси IX—XIV вв.: сбірник статей. — Київ, 1985. — С. 19-29.
  13. РУСЬ — Українське народознавство — Навчальні матеріали онлайн
  14. Історія України. Тема 3. Виникнення Київської Русі | Історія ЗНО
  15. Лех, Чех і Рус. Легенда про розселення слов'ян | Польща для мандрівників
  16. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/fadlan.htm
  17. http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Hordabeh/frametext8.htm

Джерела[ред.ред. код]

  • А. В. Назаренко, Стародавня Русь на міжнародних шляхах: Міждисциплінарні нариси, культурних, торгових, політичних відносин IX—XII століть. М., 2001. стор. 49

Посилання[ред.ред. код]