Русин Павло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Павло́ Ру́син (бл. 1470, Кросно, сучасна Польща — листопад 1517, Старий Сонч[1] 1517, Сянік чи Новий Сонч) — український, польський поет і мислитель доби Відродження.

Народився, правдоподібно, в одному з лемківських[2] сіл поблизу Коросна. Ґрунтуючись на тому, що він писав латинською мовою, польські дослідники трактують його як польського літературного і культурного діяча.

Біографія[ред. | ред. код]

Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками. За даними польської дослідниці Марії Цитовської, народився в сім'ї бурмістра Кросна (з 1480) Яна Проклера — німецького походження, власника 2-х будинків, саду. Документи свідчать про те, що мав сестер Софію, Барбару, мачуху Катажину.[3]

Навчався спочатку в парафіяльній школі Кросна, потім у Краківській академії (університеті) з 1491-го.[4]) Продовжив студії у Грайфсвальдському університеті (Німеччина), де познайомився з професором права, гуманістом, поетом Петром з Равенни. Тут отримав звання бакалавра 29 січня 1500[3] (чи магіcтра) і залишився викладачем. За даними Марії Цитовської, після отримання ступеня бакалавра поновив студії в Кракові, вивчав твори античних авторів, зокрема, Вергілія, Овідія, Горація, Стація, Лукана, Теренція, Ціцерона. Одним з його вчителів був добрий знавець латини Павел із Заклічева. Краківський університет закінчив 1506 зі ступенем магістра вільних мистецтв.

Викладати почав під час літнього півріччя 1507 як доцент «extraneus», з 1508 — як «колега молодший». Десь тоді написав близько 200 віршів, зокрема, елегії, присвячені професору Академії та королівському лікарю Войцеху з Шамотул через його смерть. В літньому півріччі 1508 мав почати викладати творчість Персія, але через епідемію після 21 липня 1508 покинув Краків, виїхав до Угорщини, де міг розраховувати на допомогу учня та приятеля — Себестяна Маг'юса.

Спочатку перебував у Варадині на дворі майбутнього оломоуцького єпископа Римо-католицької церкви Станіслава Турзона — сина бурмістра Йоганна Турзона. У Варадині склав похвальну елегію каштеляну Буди Іштвану Баторію. Звідси переїхав до Виноградова (пол. Nagyszöllos) на двір підкоморія Ґабора Перені, звідки здійснив подорож до Відня, де перебував в січні-червні 1509, навів контакти з видавцями. З 1511 року поновив викладання в Краківському університеті. 1513 року був прийнятий до кола осіб, що керували закладом. 1514 року отримав коротку відпустку для відвідання Угорщини, зокрема, «патрона» Ґабора Переньї.[5]

За іншими даними, з 1499-го працював на посаді бакалавра вільних мистецтв.

Деякий час вчителював в Угорщині. З 1506 року викладав римську літературу в Краківському університеті.[4] Видав у Відні (1509) том своїх творів.

Російський славіст І. Голенищев-Кутузов підтвердив, що «у своїх книгах магістр Павло незмінно називав себе русином» (Славянские литературы, Москва, 1973). Польська дослідниця А. Єліч писала, що «вважав себе за русина і підписувався „Паулюс Рутенус“» (Антологія польсько-латинської поезії, Щецін, 1985). Любов талановитого поета і вченого до рідного краю відзначили поети Роман Лубківський (Львів), Петро Мурянка (Польща).

Павло Русин був також видавцем, виховував відомих слов'янських поетів Яна з Вісліці, Яна Дантишенка, навчав Миколая Коперника. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України.

За даними польської дослідниці Марії Цитовської, правдоподібно, покинув Краків восени 1517 через спалах епідемії. Помер в Старому Сончі в листопаді 1517 під час дороги до Угорщини.[1] За свідченням інших дослідників, помер на Лемківщині (в Сяноці або Новому Сончі).

Твори[ред. | ред. код]

Залишив близько 4 тисяч віршів. У 1509 році він видав книгу своїх поезій «Пісні Павла Русина з Кросна».

Всю творчість можна розділити на:

  • Духовна поезія («Пісня Павла Кроснянина до всіх святих», «Інша інвокація до всіх святих», «Пісня до божественного Севастяна, мученика і найславнішого воїна»). До цієї групи варто віднести панегірики релігійного змісту до святих Станіслава й Владислава.
  • Панегіричні твори, присвячені тогочасній світській і духовній знаті, а також поезія на злобу дня («Елегія до благородного і шановного пана Стефана Баторія», «Ода до благородного пана Габріеля Переньї»).
  • Морально-дидактична поезія, пов'язана з поетичною творчістю й педагогічною діяльністю магістра Павла («Ода Павла Русина з Кросна до Аполлона», «До Талії», «До читача», «До книжечки», «Похвала Валерію Максиму», «Пісня, яка містить похвали поетичному мистецтву…», «Пісня, яка в загальних рисах охоплює життя поета Горація»).

Твори в мережі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Cytowska M. Paweł z Krosna (Procler, Proceler, Paulus Crosnensis Ruthenus) (ok. 1470—1517)… — S. 386.
  2. «Небо України», поетична антологія (Київ, «Український письменник», 2001) за редакцією Коломійця В. Р.
  3. а б Cytowska M. Paweł z Krosna (Procler, Proceler, Paulus Crosnensis Ruthenus) (ok. 1470—1517)… — S. 384.
  4. а б Українська література XIV—XVI ст.… — С. 570.
  5. Cytowska M. Paweł z Krosna (Procler, Proceler, Paulus Crosnensis Ruthenus) (ok. 1470—1517)… — S. 385.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Русин, Павло // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 558. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Українська література XIV—XVI ст.— К. : Наукова думка, 1988. — 600 с. — С. 445—456, 570. — ISBN 5-12-009282-9.
  • Cytowska M. Paweł z Krosna (Procler, Proceler, Paulus Crosnensis Ruthenus) (ok. 1470—1517) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV/2, zeszyt 105. — S. 384—386. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]