Руська граматика 1893 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Ру́ська грама́тика» (в оригіналі «Руска граматика») — український правопис, укладений за фонетичним принципом, описаний у співавторстві Степаном Смаль-Стоцьким і Теодором Ґартнером в однойменному підручнику 1893 року. Основою стала система, знана як «желехівка», що її запропонував Євген Желехівський у своєму «Малорусько-німецькім словнику».

Завдяки клопотанням авторів перед австрійським урядом «Руску граматику» 1893 року затверджено як офіційний підручник для шкіл Галичини й Буковини. Новий правопис витіснив остаточно з ужитку етимологічний принцип. Властиво, в цьому правописі, в порівнянні з правописом Омеляна Огоновського та Євгена Желехівського («желехівкою»), нового було зовсім мало, а може навіть були кроки й убік; але важне було те, що цей правопис здобув собі урядове затвердження. З цього часу фонетичний правопис узяв гору в Галичині. Ця перемога фонетики над етимологією в Галичині та Буковині, по семилітній впертій боротьбі, сталася головно тому, що за неї стояли й урядові чинники, бо їх Смаль-Стоцький та Ґартнер переконали в великій користі правописної реформи; наради ж українських учених у Чернівцях та Львові все висловлювалися рішуче проти зміни правопису. Справа доходила навіть до того, що російський уряд дипломатичною дорогою протестував проти зміни етимологічного письма на фонетичне.

Основні засади правопису[ред. | ред. код]

Абетка складається з 33 літер, як і сьогодні, зараховуючи літеру ґ; літера ь посідає останнє місце в абетці. Відрізняються назвою від теперішніх деякі літери: г -га (але ґ — ґе), й — ий, ь — їр. Найхарактерніша ознака написаного цим правописом тексту є досить рясний вжиток літери ї, що відразу впадає в око.

Вжиток літер ї та і[ред. | ред. код]

Різниця застосування літер ї та і ґрунтується на м'якій і твердій вимові звуків д, т, з, с, ц, л, н перед і. Якщо і постало з ѣ чи з е, тоді попередній приголосний з зазначеної групи сильно м'якшиться і в цім випадку пишеться ї: дїд, дїя, тїло, сїяти, сїчень, оцї, слїд, слїпий, стїна, лїд, нїс (від несу).

У тих випадках, коли і постає з о, або якщо відповідно до української фонетики приголосний не може бути м'яким, а лише трохи пом'якшеним (губні, глоткові, шиплячі та р), завжди пишеться і, а попередній приголосний вимовляється твердо: ніч (ночі), сіль (соли), діл (долу), стіл (стола), спосіб (способу), осіб (особа), ніг (нога), відірвати, відійти, дійти, бідність, гордість, милість, злість (від бідности, гордости, милости, злости).

Вжиток йотованих і апострофа[ред. | ред. код]

Йотовані я, є, ї, ю по літерах д, т, з, с, ц, л, н м'якшать попередній звук, по літерах же б, п, в, ф, м означують йотацію йа, йе, йі, йу, при цім апостроф не пишеться, бо вважається за зайвий знак, оскільки м'яка вимова губних звуків в українській мові неможлива та помилкова.

За цим правилом пишеться: дядина, дїд, медведю, тягар, житє, тїло, житю, зятя, князю, ся, короля, лїд, нинї. Тут йотовані позначають м'якість попереднього звука.

В таких ось випадках йотовані позначають завжди два звуки: яйце, краєм, їсти, їв, Юрко (початок слова чи по голосній букві), а в словах пятий, імя, бєш, вїду, вюн, Стефюк апостроф уважається за непотрібне, бо, як вже зазначено, губні не можуть вимовлятися м'яко.

Апостроф вживається лише тоді, коли треба означити, що д, т, з, с, ц, л, н не м'якшаться: з'їсти, з'явив ся, від'їхати, ад'юнкт.

М'якшення[ред. | ред. код]

М'якшення позначається літерою ь на кінці слів (будь, зять, князь, місяць, біль), перед о (мальований, пятьох, сього, сьому, всього), а також перед іншим твердим приголосним (будьмо, батько, возьми, вельми, киньте, сьвіт, цьвіт). В словах як сьвятий, сьвіт, цьвіт — позначений літерю в звук [ʋ] завжди твердий. Натомість перед м'якими приголосними м'якість попереднього не означується жодним чином: кість, мисль, боязнь, шість; кістьми, шістьох. Прикметникові наростки (суфікси) -ск-, -цк- не м'якшаться: руский, шведский, Головацкий, французкий.

Видання[ред. | ред. код]

Граматика Смаль-Стоцького підготовлена у співавторстві з Теодором Ґартнером вийшла 4-ма різними виданнями: 1-е видання “Руска граматика” 1893; 2-е видання “Руска граматика” 1907; 3-є видання “Граматика руської мови” 1914; 4-е видання “Граматика української (руської) мови” 1928.[1]

Іншомовні видання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]