Рут Бейдер Гінзбург

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рут Бейдер Гінзбург
англ. Ruth Bader Ginsburg
Ruth Bader Ginsburg official SCOTUS portrait.jpg
Народилася 15 березня 1933(1933-03-15)[1][2][3] (87 років)
Бруклін, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[4]
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Діяльність суддя, адвокат, акторка
Alma mater Університет Корнелла, Гарвардська школа права, Колумбійська школа праваd, Гарвардський університет і Колумбійський університет
Вчителі Бенжамін Капланd
Знання мов англійська, іврит і шведська
Заклад Ратґерський університет, Колумбійський університет і Федеральний уряд США
Членство Американська академія мистецтв і наук
Посада член Верховного суду СШАd[5] і Judge of the United States Court of Appeals for the D.C. Circuitd
Партія Демократична партія США
Конфесія юдаїзм
У шлюбі з Мартін Д. Гінзбургd
Діти Джейн Гінзбургd і Джеймс Стівен Гінзбургd
Автограф Ruth Bader Ginsburg signature.svg
Нагороди

Brandeis Medald (квітень 2016)

Національна зала слави жінок (2002)

почесний доктор Університету штату Огайоd (10 квітня 2009)

Член Американської академії мистецтв і наукd

почесний доктор Гарвардського університетуd (2011)

100 найвпливовіших жінок світу за версією Forbesd (2004)

Time 100 (2015)

почесний доктор Принстонського університетуd (1 червня 2010)

Премія чотирьох свобод — Медаль свободиd (2015)

премії Джефферсона за суспільний обов'язокd (2011)

премія «Золота тареля»d (1995)

премія Генезисd (2018)

премія Маргарет Брентd

Berggruen Prized (2019)

IMDb nm0046029

Рут Бейдер Гінзбург (англ. Ruth Bader Ginsburg, уроджена Джоан Рут Бейдер (англ. Joan Ruth Bader); 15 березня 1933) — суддя Верховного суду США. Гінзбург була призначена президентом Біллом Клінтоном та прийняла присягу 10 серпня 1993 року. Вона є другою суддею-жінкою Верховного суду США, після Сандри Дей О'Коннор. Гінзбург після відставки О'Коннор і до призначення Соні Сотомайор була єдиною жінкою-членом Верховного суду. У цей період Гінзбург стала більш жорсткою в особливих думках, що було відзначено оглядачами і в популярній культурі. Зазвичай розглядається що вона належить до ліберального крила суду.

Бейдер народилася в Брукліні, Нью-Йорк, у родині євреїв-іммігрантів. Її старша сестра померла, коли Рут було трохи більше року, а її мати, одне з її найбільших джерел натхнення, померла незадовго до того, як Бейдер закінчила середню школу. Потім вона отримала ступінь бакалавра в університеті Корнелл і вийшла заміж за Мартіна Гінзбурга, а пізніше пішла до Гарвардської юридичної школи, де вона була однією з небагатьох жінок у своєму класі. Потім Вона перейшла в юридичну школу Колумбії, яку вона закінчила однією з перших у своєму випуску.

Після закінчення юридичної школи Гінзбург стала викладачем вищої школи. Вона на посаді професора юридичної школи Рутгерс і Колумбії викладала громадянське діловодство і була однією з небагатьох жінок у своїй галузі. Гінзбург провела значну частину своєї юридичної кар'єри в якості правозахисниці, займалася захистом гендерної рівності та прав жінокі виграла кілька справ у Верховному суді. Вона виступала як юристка-доброволець Американського союзу цивільних свобод і була членом ради директорів і одного з його загальних рад у 1970-х роках. У 1980 році президент Джиммі Картер призначив її в Апеляційний суд США по округу Колумбія, де вона служила до свого призначення у Верховний суд США.

Раннє життя та освіта[ред. | ред. код]

Джоан Рут Бейдер народилася 15 березня 1933 року в Брукліні, Нью-Йорк, і стала другою дочкою Селії (уроджена Амстер) і Натана Бейдерів, які жили в бруклінському районі Флетбуш. Її батько був євреєм-іммігрантом з Одеси, а її мати народилася в Нью-Йорку в родині австрійських євреїв[6]. Старша дочка Бейдерів Мерилін померла від менінгіту у віці шести років, коли Рут було 14 місяців[7][8][9]. Сім'я називала Джоан Рут «Кікі», прізвиськом, яке дала їй Мерилін за те, що вона штурхалася[7][10]. Коли «Кікі» пішла в школу, Селія виявила, що в її класі було кілька інших дівчат на ім'я Джоан, тому вона запропонувала учителю щоб уникнути плутанини називати її дочку «Рут»[7]. Хоча сім'я Бейдерів і була набожною, вона ходила у Єврейський центр Іст-Мідвуда, консервативну синагогу, де Рут дізналася принципи єврейської віри і долучилася до івриту[11].

Селія грала активну роль в освіті своєї дочки і часто водила її в бібліотеку[10]. Селія в юності була хорошою ученицею й закінчила середню школу у віці 15 років, проте не змогла продовжити свою освіту, оскільки її сім'я вирішила відправити в коледж її брата. Вона хотіла, щоб її дочка отримала більше освіти, що, на її думку, дозволило б Рут стати вчителькою історії в середній школі[12]. Рут відвідувала середню школу Джеймса Медісона, яка пізніше присвятила на її честь зал судових засідань. Селія у свої останні роки боролася з раком і померла за день до того, як Рут закінчила середню школу.

Рут пішла в Корнелльський університет в Ітаці, де вона стала членом спільноти Alpha Epsilon Phi[13]. Під час навчання в університеті Корнелла вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, Мартіном Гінзбургом[12]. 23 червня 1954 року вона закінчила Корнелл зі ступенем бакалавра мистецтв в уряді. Рут була членом товариства Phi Beta Kappa та студенткою з найбільшою кількістю балів у своєму класі[14]. Через місяць після закінчення університету Бейдер вийшла за Гінзбурга. Вона слідувала за своїм чоловіком у Форт Сілла, штат Оклахома, куди він був призначений офіцером корпусу підготовки офіцерів запасу (ROTC)[15]. У віці 21 року вона розпочала роботу в офісі служби соціального забезпечення в Оклахомі, де пізніше була знижена на посаді після того, як завагітніла своєю першою дитиною[9]. У 1955 році у Рут народилася дочка.

Восени 1956 року Гінзбург пішла до Гарвардської юридичної школи, де вона стала однією з дев'яти жінок в класі з близько 500 чоловік[16][17]. Як повідомляється, Ервін Грісволд, декан школи, запитав у студенток, у тому числі Гінзбург, «як ви виправдовуєте те, що ви зайняли місце кваліфікованого чоловіка?»[12]. Коли її чоловік влаштувався на роботу в Нью-Йорк, Гінзбург перейшла в юридичну школу Колумбії і стала першою жінкою у складі колегії двох юридичних журналів: Harvard Law Review і Columbia Law Review. У 1959 році вона отримала ступінь доктора юриспруденції і стала однією з перших в своєму випуску[10][18].

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

На початку своєї суддівської кар'єри у Гінзбург були труднощі в пошуку роботи[19][20][21]. У 1960 році суддя Верховного суду Фелікс Франкфуртер відхилив кандидатуру Гінзбург на посаду клерка через її стать. Вона була відкинута, незважаючи на сильну рекомендацію від Альберта Маркса Сакса, який був професором, а потім деканом Гарвардської юридичної школи[22][23][a]. Професор юридичної школи Колумбії Джеральд Гютер також наполягав на тому, щоб суддя Едмунд Л. Палмері з Окружного суду США по Південному округу Нью-Йорка взяв Гінзбург на посаду клерка, погрожуючи ніколи більше не рекомендувати Палмері іншого випускника Колумбійської школи, якщо той не надасть Гінзбург можливість проявити себе, заодно гарантувавши, що він знайде заміну судді, якщо Гінзбург потерпить невдачу[9][10][24]. Пізніше в тому ж році Гінзбург почала працювати на суддю Палмері і обіймала посаду протягом двох років.

Академія[ред. | ред. код]

З 1961 по 1963 рік Гінзбург була науковою співробітницею, а потім асоційованим директором Проекту юридичної школи Колумбії за міжнародною процедурою; вона вивчила шведську мову, щоб спільно з Андерсом Брюзеліем написати книгу по цивільному процесу у Швеції[25][26]. Гінзбург для своєї книги також провела великі дослідження в університеті Лунда у Швеції[27]. Час, проведений Гінзбург у Швеції, також вплинув на її погляди про гендерну рівність. Вона надихнулася спостереженням за змінами у Швеції, де жінки становили від 20 до 25 відсотків усіх студентів-юристів; а одна з суддів, за якою Гінзбург спостерігала під час своїх досліджень, була на восьмому місяці вагітності і займалася роботою[12].

У 1963 році Гінзбург отримала першу професорську позицію, в юридичній школі Рутгерс[28]. Однак призначення було не без недоліків: Гінзбург повідомили, що їй будуть платити менше, ніж її колегам-чоловікам, оскільки у її чоловіка була добре оплачувана робота[21]. Коли Гінзбург почала займатися академічною діяльністю, у Сполучених Штатах було менше двадцяти жінок-професорів права. Вона займала в Рутгерс посаду професора права, головним чином цивільного судочинства, з 1963 по 1972 рік, а постійну позицію отримала у 1969 році[29][30].

У 1970 році Гінзбург співзаснувала юридичний журнал Women's Rights Law Reporter, який був першим сфокусованим на правах жінок журналом в США[31]. З 1972 по 1980 роки вона викладала в Колумбійському університеті, де стала першою жінкою на постійному контракті, і написала в співавторстві патронажний журнал по справах з дискримінації за статтю[30].

Правозахист[ред. | ред. код]

Рут Бейдер Гинзбург в домашнем халате в своём рабочем кабинете у себя дома. На столе лежит открытый журнал.
Рут Бейдер Гінзбург в 1977 році

У 1972 році Гінзбург стала співзасновницею Проекту з прав жінок в Американському союзі захисту громадянських свобод (ACLU), а в 1973 році вона стала генеральним радником ACLU[14]. До 1974 році Проект з прав жінок і пов'язані з ним проекти ACLU взяли участь у розборі понад 300 справ щодо дискримінації за статтю. Як директорка Проекту з прав жінок вона між 1973 і 1976 роками брала участь у шести судових процесах, поданих до Верховного суду і виграла п'ять із них[22]. Замість того щоб просити суд припинити всю гендерну дискримінацію відразу, Гінзбург вибрала інший підхід — вона ставила метою конкретні дискримінаційні статути і спиралася на кожну наступну перемогу. Вона ретельно вибирала позивачів, час від часу вибираючи їх чоловічої статі для демонстрації того, що гендерна дискримінація шкідлива як жінкам, так і чоловікам[30].

Під прицілом Гінзбург були і ті закони, які на перший погляд були корисні для жінок, але на ділі посилювали уявлення про те, що жінки повинні бути залежні від чоловіків[22]. Стратегія Гінзбург також впливала і на вибір слів, вона виступала за використання слова «gender» (з англ. — «гендер») замість «sex» (з англ. — «стать, секс») після припущення свого секретаря, що слово «sex» буде відволікати суддів[30]. Вона набула репутацію кваліфікованої правозахисниці, і її робота призвела до припинення дискримінації за статевою ознакою в багатьох областях права[32].

Гінзбург написала бриф до справи «Рід проти Ріда», 404 U. S. 71 (1971)[33], при вирішенні якого Верховний суд поширив дію положення про рівний захист Чотирнадцятої поправки до Конституції США на жінок[30][34][b]. Вона допомогла виграти справу «Фронтьеро проти Річардсона», 411 U. S. 677 (1973)[36], яка оскаржувало статут, що утруднює жінці-військовослужбовцю отримання збільшеної допомоги для свого чоловіка у порівнянні з чоловіком-військовослужбовцем, що просить аналогічного допомоги для своєї дружини. Гінзбург стверджувала, що статут розглядає жінок як неповноцінних, і Верховний суд, проголосувавши 8-1, виніс рішення на її користь[22].

Судова кар'єра[ред. | ред. код]

Апеляційний суд США по округу Колумбія[ред. | ред. код]

14 квітня 1980 року президент Джиммі Картер висунув кандидатуру Гінзбург на посаду судді Апеляційного суду США по округу Колумбія, яка стала вакантною після смерті Гарольда Левенталя[29]. Вона була затверджена Сенатом Сполучених Штатів 18 червня 1980 року і отримала своє призначення в той же день. Її службу в Апеляційному суді США було припинено 9 серпня 1993 року у зв'язку з призначенням суддею Верховного суду США[37][38].

Верховний суд США[ред. | ред. код]

Президент Білл Клінтон висунув її на посаду судді Верховного суду 14 червня 1993 року, щоб зайняти місце, звільнене, суддею Байроном Вайтом.

Кіновтілення[ред. | ред. код]

Головна героїня художнього фільму «За статевою ознакою» (2018 рік, США). Режисер Мімі Ледер, в ролі Гінзбург — Фелісіті Джонс.

Персонаж двох епізодів («The Supreme Court» [4 сезон 17 серія] і «Last Call» [5 сезон 13 серія]) телесеріалу «Юристи Бостона», пов'язаних з появою головних героїв на слухання у Верховному суді США. Роль Гінзбург виконує Роз Вітт[39].

Зноски[ред. | ред. код]

  1. За словами Гінзбург, суддя Вільям О. Дуглас найняв першу жінку-клерка Верховного суду у 1944 році, а другу жінку (юристку) найнято лише у 1966 році[19].
  2. Гінзбург згадала Дороті Кеньйон[en] та Паулі Мюррей[en] як співавторок брифу на знак визнання їхнього внеску у правозахист фемінізму[35].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC — 2010.
  2. FemBio
  3. Munzinger-Archiv — 1913.
  4. Hart J. S. Ruth Bader Ginsburg: a life — 1 — 2018. — P. 3.
  5. https://www.supremecourt.gov/about/members_text.aspx
  6. Ruth Bader Ginsburg. Academy of Achievement (en). Процитовано 2018-09-08. 
  7. а б в Ginsburg, Harnett, Williams, 2016, с. 3
  8. 10 Things You Didn't Know About Ruth Bader Ginsburg. US News (en). 2007-10-01. 
  9. а б в Margolick, David (1993). Trial by Adversity Shapes Jurist's Outlook. The New York Times (en). Процитовано 2018-09-08. 
  10. а б в г Ruth Bader Ginsburd. Oyez Project (en). Chicago-Kent College of Law. Процитовано 2018-09-08. 
  11. Ginsburg, Harnett, Williams, 2016, с. 14–15
  12. а б в г Philip Galanes (2015-11-15). Ruth Bader Ginsburg and Gloria Steinem on the Unending Fight for Women’s Rights. The New York Times (en). Процитовано 2018-09-08. 
  13. Scanlon, Jennifer. Significant contemporary American feminists: a biographical sourcebook. — Westport, Conn. : Greenwood Press, 1999. — С. 118. — ISBN 9780313301254.
  14. а б Thomas R. Hensley, Kathleen Hale, Carl Snook. The Rehnquist Court: Justices, Rulings, and Legacy. — ABC-CLIO, 2006. — С. 92. — ISBN 9781576072004.
  15. Harvard Law School (2013-02-07). A conversation with Ruth Bader Ginsburg at HLS (en). Процитовано 2018-09-08. 
  16. Ginsburg, Ruth Bader.  // Harvard Women's Law Journal. — 2004. — P. 303.
  17. Anas, Brittany (2012-09-20). Ruth Bader Ginsburg at CU-Boulder: Gay marriage likely to come before Supreme Court within a year. Orlando Sentinel. 
  18. Jeffrey Toobin. The Nine: Inside the Secret World of the Supreme Court. — 1st ed. — New York : Doubleday, 2007. — С. 82. — ISBN 9780385516402.
  19. а б Cooper, Cynthia L.  // Perspectives. — Summer 2008. — No. 1. — P. 18—22. Процитовано 2016-07-09.
  20. A Brief Biography of Justice Ginsburg. Columbia Law School. Архів оригіналу за 2016-06-24. Процитовано 2016-07-09. 
  21. а б Liptak, Adam (2014-02-11). Kagan Says Her Path to Supreme Court Was Made Smoother by Ginsburg’s. The New York Times (en). Процитовано 2018-09-09. 
  22. а б в г Lewis, Neil A. (1993-06-15). The Supreme Court: Woman in the News; Rejected as a Clerk, Chosen as a Justice: Ruth Joan Bader Ginsburg. The New York Times (en). ISSN 0362-4331. Процитовано 2016-09-17. 
  23. Greenhouse, Linda (2006-08-30). Women Suddenly Scarce Among Justices' Clerks. The New York Times (en). Процитовано 2010-06-27. 
  24. Syckle, Katie Van (2018-01-22). This Is Justice Ruth Bader Ginsburg's #MeToo Story. The Cut (en). Процитовано 2018-01-22. 
  25. Ginsburg, Ruth Bader; Bruzelius, Anders. Civil Procedure in Sweden. — Martinus Nijhoff, 1965.
  26. Riesenfeld, Stefan A.  // Columbia Law Review. — 1967. — No. 6 (6). — P. 1176—1178.
  27. Bayer, Linda N. Ruth Bader Ginsburg (Women of Achievement). — Philadelphia : Chelsea House Publishers, 2000. — С. 46. — ISBN 9780791052877.
  28. Hill Kay, Herma.  // Colum. L. Rev. — 2004. — No. 2. — P. 2—20. Процитовано 2016-07-09.
  29. а б Ginsburg, Ruth Bader. Federal Judicial Center. 
  30. а б в г д Toobin, Jeffrey (2013-03-11). Heavyweight: How Ruth Bader Ginsburg has moved the Supreme Court. New Yorker (en). Процитовано 2016-02-28. 
  31. About the Reporter. Women's Rights Law Reporter (en). Архів оригіналу за 2008-07-08. Процитовано 2018-09-30. 
  32. Pullman, Sandra (2006-03-07). Tribute: The Legacy of Ruth Bader Ginsburg and WRP Staff. American Civil Liberties Union (en). Процитовано 2018-10-05. 
  33. Reed v. Reed, 404 U.S. 71 (1971) (en). Justia. 2019. Архів оригіналу за 2019-03-30. Процитовано 2019-02-22. 
  34. Supreme Court Decisions & Women's Rights – Milestones to Equality Breaking New Ground – Reed v. Reed, 404 U.S. 71 (1971). The Supreme Court Historical Society. (en). Процитовано 2018-10-07. 
  35. Kerber, Linda K. (1993-08-01). Judge Ginsburg's Gift (en). The Washington Post. Процитовано 2016-07-09. 
  36. Frontiero v. Richardson, 411 U.S. 677 (1973) (en). Justia. 2019. Процитовано 2019-02-22. 
  37. Judges of the D. C. Circuit Courts. Historical Society of the District of Columbia Circuit. Архів оригіналу за 2016-02-25. Процитовано 2018-12-10. 
  38. Fulwood III, Sam (1993-08-04). Ginsburg Confirmed as 2nd Woman on Supreme Court. Los Angeles Times (en). 0458-3035. Процитовано 2018-12-10. 
  39. Boston Legal (TV Series 2004–2008) - IMDb. Процитовано 2019-09-25. 

Література[ред. | ред. код]

  • Ginsburg, Ruth Bader; Harnett, Mary; Williams, Wendy W. My own words. — First Simon & Schuster hardcover edition. — New York, 2016. — 371 с. — ISBN 9781501145247.
  • Clinton, Bill. My Life (Bill Clinton autobiography). — New York: Vintage Books, 2005. — ISBN 140003003X.
  • Garner, Bryan A. Foreword // Garner on Language and Writing. — Chicago: American Bar Association, 2009. — ISBN 9781590315880.

Посилання[ред. | ред. код]