Рухомий корпус (Угорщина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Угорський рухомий корпус
На службі 1 березня 1940 — 1 жовтня 1942
Країна Flag of Hungary (1915-1918, 1919-1946).svg Королівство Угорщина
Вид Magyar Honvédség Logo.png Угорська Армія
Роль Сухопутні війська
Чисельність корпус
Командування Карпатська армійська група
17-та польова армія
Війни/битви Друга світова війна
Битва під Уманню
Командири
Визначні
командири
генерал-майор Бела Міклош

Угорський рухомий корпус (угор. Gyorshadtest) — оперативно-тактичне військове об'єднання в складі Карпатської армійської групи військ Угорщини періоду Другої Світової війни.

ІсторІя[ред. | ред. код]

Рухомий корпус угорської армії було сформовано 1 березня 1940 року в складі двох кавалерійських і двох моторизованих бригад.

У вересні 1940 року корпус взяв участь в окупації Трансильванії, а в квітні 1941 року — в боях на території Югославії.

27 червня 1941 року Угорщина оголосила війну СРСР і направила на Східний фронт «Карпатську армійську групу» під командуванням генерал-лейтенанта Ференца Сомбатхеї. Ударну силу армійської групи становив рухомий корпус чисельністю близько 25 тисяч чоловік.

1 липня 1941 року основні сили корпусу вступили на українське Прикарпаття, форсували Дністер і зав'язали бої з частинами 12-ї армії Південно-Західного фронту. Після захоплення Коломиї, корпус було включено до складу німецької 17-ї польової армії з частинами якої він і вступив на Правобережну Україну.

В липні-серпні 1941 року рухомий корпус зіграв чи не вирішальну роль в розгромі 6-ї і 12-ї армій в районі Умані, стримуючи потужні атаки радянських військ у південному напрямку і давши змогу німцям перегрупуватись.

5 серпня 1941 року передові підрозділи угорського рухомого корпусу увірвались до західної частини Первомайська, потіснивши частини 18-ї армії Південного фронту.

Вояки угорського Рухомого корпусу на роверах

До жовтня 1941 року корпус, здійснивши майже 950-ти кілометровий кидок, досяг Донецька. За цей час було втрачено майже 90 % танків і бронеавтомобілів, понад 1000 одиниць автотранспорту, близько 2700 загиблих, в тому числі 200 офіцерів, 1500 зниклих без вісти і 7500 поранених.

В листопаді 1941 року залишки рухомого корпусу було виведено до Угорщини і 6 грудня повернулись до Будапешту.

1 жовтня 1942 року рухомий корпус переформований у 1-й бронетанковий корпус.

Озброєння[ред. | ред. код]

У 1940 році рухомий корпус отримав легкі танки «Тольді» (Toldi). 1-ша і 2-га моторизовані та 1-ша кавалерійська бригади отримали по одній танковій роті (18 танків).

З початком Радянсько-німецької війни корпус зміг виставити в першій лінії 81 танк (згодом до них додалось ще 14). Крім того, в складі корпусу нараховувалось 65 застарілих танкеток CV 3/35 італійського виробництва і 49 угорських бронеавтомобілів «Чаба» (Csaba). На озброєнні корпусу перебувало близько 200 гармат і мінометів. Підтримку з повітря здійснювала авіагрупа в кількості 48 літаків.

Командування[ред. | ред. код]

Склад корпусу[ред. | ред. код]

  • 1-ша кавалерійська бригада (до 30 вересня 1942, командир — генерал-майор Антал Ваттаї):
    • 3-й гусарський полк «Граф Надажді Ференц»;
    • 4-й гусарський полк «Граф Хадік Андраш»;
    • 3-й бронетанковий розвідувальний батальйон;
    • 13-й велосипедний батальйон;
    • 14-й велосипедний батальйон;
    • 3-й моторизований артилерійський дивізіон;
    • 1-й кінно-артилерійський дивізіон.
  • 2-га кавалерійська бригада (до 30 вересня 1942, участі в бойових діях на території СРСР не брала):
    • 1-й Язиг-Кумана полк «Франц-Йосип»;
    • 2-й гусарський полк «Князь Арпаді»;
    • 4-й бронетанковий розвідувальний батальйон;
    • 15-й велосипедний батальйон;
    • 16-й велосипедний батальйон;
    • 4-й моторизований артилерійський дивізіон;
    • 2-й кінно-артилерійський дивізіон.
  • 1-ша моторизована бригада (до червня 1942):
    • 1-й моторизований батальйон;
    • 2-й моторизований батальйон;
    • 3-й моторизований батальйон;
    • 1-й бронерозвідувальний батальйон;
    • 9-й танковий батальйон;
    • 10-й велосипедний батальйон;
    • 1-й моторизований артилерійський дивізіон.
  • 2-га моторизована бригада (до 1 грудня 1941):
    • 4-й моторизований батальйон;
    • 5-й моторизований батальйон;
    • 6-й моторизований батальйон;
    • 2-й бронерозвідувальний батальйон;
    • 11-й танковий батальйон;
    • 12-й велосипедний батальйон;
    • 2-й моторизований артилерійський дивізіон;
  • Корпус був підсилений:
    • 6-й велосипедний батальйон;
    • 8-й велосипедний батальйон;
    • 1-й моторизований зенітно-артилерійський дивізіон;
    • 5-й моторизований зенітно-артилерійський дивізіон;
    • 7-й моторизований зенітно-артилерійський дивізіон;
    • 5-й моторизований гаубичний артилерійський дивізіон;
    • 150-й окремий батальйон зв'язку;
    • 152-й інженерно-саперний батальйон;
    • 4-та окрема авіаційна група.

Література[ред. | ред. код]

  1. Эббот П., Томас Н., Чаппел М. Союзники Германии на восточном фронте 1941—1945. — М.: АСТ, 2003. (ISBN 5-17-008681-4)
  2. Залесский К. А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники Германии. — М.: АСТ, Астрель, 2003. (ISBN 5-17-021314-X)

Посилання[ред. | ред. код]