Рєпін Ілля Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ілля Юхимович Рєпін
Ilya Efimovich Repin in the Photographers studio Rentz and Schrader.jpg
Світлина 1900-х років
Ім'я при народженні Ілля Юхимович Рєпін
Дата народження 24 липня (5 серпня) 1844(1844-08-05)
Місце народження Чугуїв, нині Харківська область, Україна
Дата смерті 29 вересня 1930(1930-09-29) (86 років)
Місце смерті с. Куоккала, Терійокі, Фінляндія
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяФінляндія Фінляндія
Напрямок реалізм, історизм
Вплив Митрофан Федоров
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (24 липня (5 серпня) 1844(18440805), Чугуїв, нині Харківська область — 29 вересня 1930, Куоккала[ru]ТерійокіФінляндія) — український художник-живописець. Син солдата, в юності працював іконописцем. Займався в Малювальній школі під керівництвом І. М. Крамського, продовжив навчання в Петербурзькій Академії мистецтв. Близький друг видатного українського історика Дмитра Яворницького.

З 1878 року — член Товариства пересувних художніх виставок. Академік Імператорської Академії мистецтв. Професор — керівник майстерні (1894—1907) та ректор (1898—1899) Академії мистецтв, викладач школи-майстерні Тенішевої[ru]; серед його учнів — Б. М. Кустодієв, І. Е. Грабар, І. С. Куліков[ru], Ф. А. Малявін, А. П. Остроумова-Лєбєдєва[ru], М. І. Фешин. Безпосередній наставник В. О. Сєрова.

Уже з самого початку свого творчого шляху, з 1870-х років, Рєпін став однією з ключових фігур реалізму в Російській імперії. Художнику вдалось вирішити завдання відбивання в живописному творі всієї різноманітності довколишнього життя, у своїй творчості він зумів охопити всі сторони сучасності, зачепити теми, що турбували громадськість, гостро реагував на злобу доби. Рєпінській художній мові була властива пластичність, він сприймав різні стилістичні напрямки від іспанців і голландців XVII століття до Олександра Іванова[ru] та сучасних французьких імпресіоністів.

Розквіт творчості Рєпіна припав на 1880-і роки. Він створює галерею портретів сучасників, працює як історичний художник і майстер побутових сцен. У жанрі історичного живопису його приваблювала можливість розкрити емоційну виразність пропонованої ситуації. Стихією художника була сучасність, і, навіть створюючи картини на теми легендарного минулого, він залишався майстром наболілої сучасності, скорочуючи відстань між глядачем і героями своїх творів. Останні 30 років життя Рєпін прожив у Фінляндії, у своїй садибі Пенати в Куоккалі. Він продовжував працювати, хоча вже не так інтенсивно, як колись. В останні роки він перейшов на біблійні сюжети. У Куоккалі Рєпін написав мемуари, низка його нарисів увійшла до книги спогадів «Далеке близьке».

Походження. Дитинство, отроцтво, юність[ред.ред. код]

Портрет Юхима Васильовича Рєпіна. 1879

Ілля Юхимович Рєпін народився в місті Чугуєві Харківської губернії. Його дідусь по батьковій лінії — неслуживий козак Василій Юхимович Рєпін — був торговцем і мав заїжджий двір. Згідно з метричними книгами, він помер 1830-х роках, після чого всі господарські турботи лягли на плечі його дружини Наталі Тітовни Рєпіної. Батько художника Юхим Васильович (1804—1894) був у родині старшим із дітей. У мемуарних начерках, присвячених дитинству, Ілля Юхимович згадував про батька як про «білетного солдата», який разом із братом щороку їздив на «Донщину» і, долаючи відстань трьохсот верст, приганяв звідтіля табуни коней на продаж. За час служби в Чугуєвському уланському полку Юхим Васильович встиг взяти участь у трьох військових кампаніях, мав нагороди. Зв'язок із рідним містом, Слобожанщиною й Україною Ілля Рєпін намагався зберігати до кінця життя, а українські мотиви посідали важливе місце у творчості художника.

Портрет Тетяни Степанівни Рєпіної. 1867

Дідусь художника по материнській лінії — Степан Васильович Бочаров — також багато років віддав військовій службі. Його дружиною стала Пелагея Минаївна, дівоче прізвище якої дослідникам встановити не вдалось. На початку 1830-х років дочка Бочарових Тетяна Степанівна (1811—1880) вийшла заміж за Юхима Васильовича. Перший час Рєпіни жили під одною стріхою з батьками чоловіка; пізніше, назбиравши грошей на торгівлі конями, голова родини зумів побудувати просторий дім на березі Сіверського Донця. Тетяна Степанівна, бувши жінкою грамотною та діяльною, не лише навчала дітей, читаючи їм вголос твори Пушкіна, Лермонтова, Жуковського, але й організувала невелику школу, яку відвідували й сільські діти, й дорослі. Навчальних предметів у ній було небагато: чистописання, арифметика та Закон Божий. У сім'ї періодично виникали проблеми з грішми, і Тетяна Степанівна шила на продаж шуби на заячому хутрі.

Акварельні фарби до дому Рєпіних уперше приніс двоюрідний брат Іллі Юхимовича — Трохим Чаплигін. Як згадував згодом сам художник, його життя змінилось у той момент, коли він побачив «оживання» гарбуза: чорно-біле зображення, розміщене в дитячій абетці, раптом набуло яскравості та насиченості. З цього дня ідея преображення світ за допомогою фарб вже не полишало хлопчика:

« Аби мене потішити, Трохим залишив мені свої фарби, і з того часу я так впився у фарбочки, пригорнувшись до столу, що мене ледве відривали для обіду та присоромлювали, що я цілком став мокрим, як миша, від зусиль і одурів зі своїми фарбочками за ці дні.  »

Освітня мандрівка[ред.ред. код]

Ілля Рєпін, Віра Шевцова, 1869
Ілля Рєпін, Автопортрет з Наталією Нордман, 1903

За конкурсне полотно «Христос воскрешає дочку Іаіра» Рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном як академічний пенсіонер, за державний рахунок.

Самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 1873-1876, хоча витратив час на вивчення музейних збірок і творів сучасних французьких майстрів. Більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в Паризькому Салоні, незважаючи на заборону Петербурзької академії. Сам малював відносно мало. Для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «Садко у підводному царстві» (1876). За пізнішими оцінками найцікавішими були етюди Монмартру та Веля.

1870-1880-ті роки[ред.ред. код]

Період був насичений подорожами по Росії й Україні та створенням декількох відомих картин. Художник відвідав рідний Чугуїв, де збирав матеріали до майбутніх картин. Серед них — «Бурлаки на Волзі», «Дочка Віра в дитинстві», «Хресна хода в Курській губернії», «Царівна Софія». Саме в Чугуєві створене полотно «Протодиякон» зі складним образом православного священника, що викликав суперечливі відгуки через суперечливість самої особи. Значну історичну драму зображено на полотні «Цар Іван убиває свого сина» (1885).

В Академії. Зрілість[ред.ред. код]

З 1893 — академік, професор Петербурзької Академії (до 1907); член товариства Передвижників (з 1878 року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року).

З ініціативи Великого князя Сергія Олександровича Рєпін прийняв пропозицію працювати в Імператорській академії заради реформування навчального закладу. Майстерня художника була найпопулярнішою серед учнів того часу.

Фінський період[ред.ред. код]

Могила Іллі Рєпіна

Після здобуття Фінляндією незалежності від Росії Ілля Рєпін не захотів переїжджати до Москви і Петербурга, згодом більшовики також перекрили шлях і до України. 1919 року Рєпін подарував фінському Товариству художників 23 картини російських художників, які не підтримали більшовицького перевороту. Так було покладено початок знаменитій колекції «Атенеум».

У 1920 прийняли до складу Товариства.

Смерть[ред.ред. код]

Помер у своїй віллі «Пенати» в невеличкому фінському селищі Куоккала. За заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу в східній Україні, вдова художника вирішила поховати чоловіка в парку недалеко від будинку і пагорба, який Ілля Рєпін називав Чугуєвою гіркою. На могилі (за заповітом художника) висадили дерево. Могила збережена.

Сім'я[ред.ред. код]

Був одружений двічі. Шлюб з першою дружиною — Вірою Олексіївною Шевцовою — не задовольнив художника, і він розірвав його. Друга дружина художника — Наталія Нордман, письменниця, померла від туберкульозу.

Син Рєпіна Юрій став другорядним художником, не залишивши відомого сліду в мистецтві. Одна з дочок була розумово відсталою.

Творчість[ред.ред. код]

Залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

Найвідоміші твори[Джерело?]:

  • «Бурлаки на Волзі» (1870—1873),
  • «Іван Грозний і син його Іван» (1881—1885),
  • «Царівна Софія» (1879),
  • «Засідання Держ. Ради» (1901—1903).

На українські теми:

  • «Портрет І. С. Тургенєва»,
  • «Етюд академічної натурниці»,
  • «Солоха і дяк»

Створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877), В. Тарновського (1880, «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888), Д. Багалія (1906); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 14). Робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичності. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу. Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953). Після революції Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала (Фінляндія), де й помер. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І. Ю. Рєпіна».

Рєпін був членом журі комісії, метою якої було створення пам'ятника Т. Шевченку до 100-річчя з дня народження поета й художника. Як і деякі інші українські художники, Рєпін вийшов із журі, оскільки був невдоволений остаточним вибором комісії. Ілля Юхимович називав Шевченка «апостолом свободи» і власноруч виконав кілька ескізів для проекту пам'ятника. В. К. Розвадовський мав намір створити листівку, гроші від продажу якої спрямувати на будівництво пам'ятника. Для цього І. Рєпін намалював аквареллю «Прометея» з поеми Шевченка «Кавказ». Рєпін став членом-засновником Спілки захисту пам'ятників Т. Шевченку, устав якої не було утверджено владою.

Допомагав комітету при Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва.


Тема народовців[ред.ред. код]

Серед картин-відгуків на сучасні художнику події особливе місце посіла серія про народовців. Рєпін добре усвідомлював усю скандальність теми, її антидержавне спрямування. Широко розрекламовані картини цієї серії в часи СРСР мало хто знав при житті художника.

Запобігаючи доносам і неприємностям з російським урядом, Рєпін створив серію невеличких картин, яку постійно ховав і показував лише довіреним особам. Серед картин серії —

  • «Арешт пропагандиста» (1880)
  • «Під конвоєм» (1876)
  • «Не чекали» (1884)
  • «Сповідь», яку вже в СРСР перейменували у «Відмову від сповіді» (1885).

Серія могла бути знищена як самим художником, так і сучасниками. На щастя, цього не сталося. Усі найкращі варіанти серії зберігає Третьяковська галерея.

Релігійні композиції Іллі Рєпіна[ред.ред. код]

Портрети роботи Рєпіна[ред.ред. код]

Обрані твори (галерея)[ред.ред. код]

Учні Рєпіна[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Росія[ред.ред. код]

Білорусь[ред.ред. код]

Казахстан[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. http://www.britannica.com/biography/Ilya-Yefimovich-Repin.  Пропущений або порожній |title= (довідка)