Рівнина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Післяльодовикова рівнина з безліччю озер та боліт у преріях, Айова, США

Рівнина́  — форма рельєфу, при якій поверхня землі в межах видимого горизонту є рівною або слабко хвилястою[1]. Висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної — коливання відносних висот до 200 м, переходом між підвищеними та зниженими ділянками поступові[1]. Більшість рівнин похилена в якийсь бік (до 5°), який вказує течія річок[2]. Рівнини — одні з найпоширеніших форм рельєфу суходолу (37 % площі) та дна океану (абісальні рівнини, континентальний шельф). До найбільших рівнин світу належать Амазонська і Західносибірська низовини.

Класифікація[ред.ред. код]

Рівнинна країна[ред.ред. код]

Геологічна будова і генезис усіх ділянок конкретної рівнини подібний. В іншому випадку застосовується термін рівнинна країна. Рівнинні країни займають до 20 % суходолу планети[2]. Прикладом рівнинної країни слугує Західносибірська низовина, північ якої сформований діяльністю льодовика, а рельєф має суто постгляціальний характер; на півдні у формуванні озерного ландшафту навпаки брали участь карстові і суфозійні процеси[3]. Рівнинні країни у геологічному відношенні збігаються з відповідними тектонічними платформами (Східноєвропейська, Північноамериканська)[4]. У межах рівнинної країни можуть зустрічатись ділянки з густо розчленованим рельєфом (Жигулівські гори на Східноєвропейській рівнині)[4].

Генетична[ред.ред. код]

Більшість рівнин формуються на платформах, у гірських областях рівнини приурочені переважно до міжгірних і передгірних прогинів[1]. На рівнинах переважно акумулюються продукти вивітрювання, материнські породи відіграють слабку роль у формуванні рельєфу. Хоча процеси ерозії поверхневих шарів можуть докорінно перетворити рівнинний рельєф, надавши йому рис гірського[2].

За походженням розрізняють:

  • Структурні (первісні), які складені переважно горизонтальними шарами осадових, магматичних (вулканічні плато) гірських порід[2]. Вирівненість поверхні таких рівнини зумовлена саме структурними особливостями геологічної будови. Наприклад, Причорноморська і Прикаспійська низовини являють собою нещодавно оголене морське дно, складене горизонтальними шарами морських осадів; Середньосибірське плоскогір'я складене горизонтальними шарами вивержених порід (сибірські трапи)[3].
  • Акумулятивні (насипні), утворені в результаті накопичення матеріалу на дні морських басейнів, або ж на басейнів суходолу, часто екзогенним агентом (вітер, водний потік, льодовик). Найбільш поширений генетичний тип рівнин з великою кількістю підтипів[3].
  • Скульптурні.
    • Абразійні рівнини утворюються внаслідок руйнівної діяльності морських хвиль і являють собою трохи похилу в бік моря поверхню корінних гірських порід, перекриту (часто майже оголену) шаром морських відкладень[2]. Інколи можна зустріти древні берегові вали, бари[3].
    • Денудаційні рівнини (залишкові) складені корінними гірськими породами, що виходять на поверхню, або безпосередньою під нею. Рівнинність утворена в результаті руйнування первинного рельєфу процесами денудації[2][3]. Типовий приклад — пенеплен, слабкогорбиста поверхня, де підвищеним ділянкам відповідають виходи більш твердих гірських порід, а пониженим — зруйновані залишки менш стійких порід (Казахських дрібноспоковик)[3].

Морфологічна[ред.ред. код]

Відповідно до морфології поверхні розрізняють:

  • горизонтальні (пласкі) — з одноманітним і незначним похилом в один бік;
  • нахилені — з більш виразним похилом, як правило, такі рівнини облямовують гірські райони;
  • вогнуті — похило знижуються від периферії до центру (Таримська западина);
  • хвилясті — без виразного одноманітного похилу в один бік;
  • опуклі — похило знижуються від центру до периферії[2][1][3].

У кожному з вищенаведених типів окремі форми рельєфу можуть ускладнювати загальну картину, тому у морфологічній типізації рівнин виділяють додатковий параметр:

  • горбисті;
  • хвилясті;
  • ступінчасті (у тому числі терасовані)[4][3].

За типом, ступенем, глибиною розчленування рівнини поділяються на[1][3]:

  • Слабо розчленовані (пласкі, нерозчленовані). Такі рівнини характеризуються незначними перепадами відносних висот (до 10 м). В Україні типовими прикладами таких рівнин слугують Поліська і Причорноморська низовиниХерсонські області).
  • Дрібно розчленовані. Такі рівнини характеризуються перепадами висот у діапазоні 5-30 м, розвиненою яружно-балковою системою, замкненими западинами. До цього типу відноситься переважна частина рівнин центральної і східної України.
  • Глибоко розчленовані. Такі рівнини характеризуються перепадами відносних висот у діапазоні 20—200 м, часто крутими схилами пагорбів. В Україні типовими прикладами таких рівнин слугують Передкарпатська і Подільська височини.

У картографії при створенні гіпсометричних і фізичних карт широко застосовується класифікація рівнинних форм рельєфу за положенням над рівнем моря. Хоча усталена топоніміка географічних об'єктів може і не збігатися з нею. За вищенаведеним типом класифікації рівнини поділяються на[4][3]:

Рівнини в Україні[ред.ред. код]

Долина Дніпра в районі Херсона

Рівнини займають 15—20 % суходолу Землі (в Україні — майже 95 % її території). На території України є Причорноморська, Придніпровська, Поліська, Закарпатська низовини і Волинська, Подільська, Приазовська, Придніпровська та інші, менші за площею, височини.

Найвищою точкою рівнинної частини України є гора Берда (515 м) на Хотинській височині.

Приклади підводних рівнин: шельфові рівнини Чорного та Азовського морів і рівнина дна Чорноморської западини.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Рівнина // Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. а б в г д е ж и к л м н Равнина // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1973. — С. 312.
  4. а б в г (рос.) Равнина // Краткая географическая энциклопедия. Том 3: Милос — Союз ССР / Главный редактор Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1962. — 580 с.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]