Ріккардо Джакконі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ріккардо Джакконі
RiccardoGiacconi.jpg
Народився 6 жовтня 1931(1931-10-06) (86 років)
Генуя, Італія Італія
Громадянство Італія Італія, Flag of the United States.svg США
Національність італієць
Місце проживання США
Діяльність астроном, фізик, викладач університету
Сфера роботи астрофізика
Alma mater Міланський університет
Вчене звання професор
Мова творів італійська[1]
Заклад Університет Джонса Гопкінса
Гарвардський університет
Членство Національна академія деї Лінчеї
Національна академія наук США
Американська академія мистецтв і наук
Американське філософське товариство[d][2]
Американське астрономічне товариство[2]
Американська асоціація сприяння розвитку науки[2]
Американське фізичне товариство[2]
Посада ESO’s Director General[d]
Відомий завдяки: рентгенівська астрономія
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (2002)
Звання професор

Ріккардо Джакконі (італ. Riccardo Giacconi; 6 жовтня 1931, Генуя, Італія) — американський астрофізик італійського походження, член Національної АН США. Лауреат Нобелівської премії з фізики 2002 року; отримав половину премії «за створення рентгенівської астрономії і винахід рентгенівського телескопа». Другу половину премії отримали Раймонд Девіс і Масатосі Косіба «за створення нейтринної астрономії».

Життєпис[ред. | ред. код]

Ріккардо Джакконі народився в сім'ї Антоніо Джакконі, власника невеликої фірми, і його дружини Ельзи Канни Джакконі, вчительки фізики і математики. Коли Ріккардо Джакконі було вісім років, його батьки розлучилися, і він став жити зі своєю матір'ю в Мілані. Після захисту дисертації в 1954 у Міланському університеті, він отримав там місце асистента професора фізики. У 1956 перейшов працювати в університет штату Індіана в Блумінгтоні і в 1958 р. в Принстонський університет. З 1959 року працював в Американській корпорації з науки і техніки (АКНТ) в Кембриджі — компанії, створеної Бруно Россі з метою проводити дослідження на державні кошти. У 1966 був прийнятий до ради директорів фірми та з 1969 став віце-президентом.

В 1970—1972 працював у Гарвардській обсерваторії. У 1973—1983 — професор астрономії Гарвардського університету і керівник відділу астрофізики високих енергій в Центрі астрофізики, що поєднує Гарвардську і Смітсонівську обсерваторії (Кембридж, штат Массачусетс).

З 1981 працює директором наукового інституту космічних телескопів NASA і професором університету Джонса Хопкінса в Балтиморі. З 1991 по 1999 був професором фізики і астрономії в Мілані. З 1993—1999 роках був генеральним директором південної європейської обсерваторії в Гархінгу під Мюнхеном. У 1999 повернувся до США і відтоді стає президентом Об'єднаних університетів Вашингтона і професором-дослідником в університеті імені Джонса Хопкінса в Балтиморі.

Ріккардо Джакконі одружений на Міреллі Джакконі, яку він знав зі шкільної лави і яка працювала в МТІ перекладачкою. У них дві дочки — Джина і Анна.

Досягнення[ред. | ред. код]

Робота Джакконі до 1959 характеризувалася серією невдач. За його власними словами він отримав в фірмі АКНТ новий старт і роки роботи в цій корпорації були найпродуктивнішими в його житті. З 1959 по 1962 він брав участь у розробці навантаження 23-х дослідних ракет, шести супутників і одного польоту на літаку. У 1960 Джакконі і Бруно Россі першими запропонували будувати рентгенівські телескопи для астрономії. Керував дослідженнями, що проводилися компанією «Амерікен сайенс енд енджініерінг» спільно з Массачусетським технологічним інститутом.

12-го червня 1962 стартувала висотна дослідницька ракета Aerobee з рентгенівським детектором на борту. Метою ставилося фотографування Місяця в рентгенівському діапазоні. Хоча ця мета не була досягнута — сьогодні відомо, що інтенсивність випромінювання була недостатньою для чутливості тодішніх детекторів — але замість цього вдалося знайти яскравий об'єкт у сузір'ї Скорпіона — Скорпіон X-1. Наступним проектом Джакконі став рентгенівський супутник Ухуру, який був запущений в 1970 і за допомогою якого вперше була проведена повна зйомка неба в рентгенівському діапазоні. У діапазоні від 2 до 6 до Ев було знайдено 339 об'кетов. Наступним супутниковим прокетом стала Обсерваторія Ейнштейн, запущена 12 листопада 1978.

З 1981 по 1993 Джакконі був відповідальний за розробку та будівництво орбітального телескопа Хаббл.

У розробці наступного рентгенівського супутника ROSAT, Джакконі не брав участі, однак він зробив істотний внесок у нього за рахунок залучення до проекту американських коштів, серед іншого безоплатний запуск. Така активність була дуже корисною, бо німецьке міністерство з розвитку досліджень і технологій ставило в той час широке міжнародне співробітництво як одну з умов фінансової підтримки проектів.

За свої заслуги в області рентгенівської астрономії, передусім за відкриття джерела Скорпіон X-1, Джакконі був нагороджений у 2002 Нобелівською премією з фізики.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Стипендіат Фулбрайта, 1956—1958
  • Нагорода Гелен Б. Ворнер, Американське астрономічне товариство, 1966
  • Приз Комо, Італійське фізичне товариство, 1967
  • Премія Рентгена в астрофізиці, фізично-медичне товариство Вюрцбург, 1971
  • Медаль NASA за видатні наукові досягнення, 1971
  • Нагорода NASA за видатні громадські заслуги, 1972
  • Медаль NASA за видатні наукові досягнення, 1980
  • Медаль Еліота Крессона, Інститут Франкліна, Філадельфія, 1980
  • Медаль Кетрін Брюс, Тихоокеанське астрономічне товариство, 1981
  • Премія Денні Гайнеман з астрофізики, Американське астрономічне товариство / Американський інститут фізики, 1981
  • Лектор Генрі Норіс Рассела, Американське астрономічне товариство, 1981
  • Золота медаль Лондонського королівського товариства, 1982
  • Нагорода Кресса Моррісона з природничих наук, Нью-Йоркська академія наук, 1982
  • Премія Вольфа з фізики, 1987
  • Нобелівська премія з фізики, 2002
  • Національна наукова медаль США, 2003
  • Медаль імені Карла Шварцшильда Німецького астрономічного товариства, 2004

На честь науковця названо астероїд 3371 Джакконі[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г NNDB — 2002.
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред. | ред. код]