Річард Френсіс Бертон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Річард Френсіс Бертон
Richard Francis Burton
Richard Francis Burton by Rischgitz, 1864.jpg

Бертон у 1864
Народився 19 березня 1821(1821-03-19)
Торкі, Девоншир, Англія, Сполучене Королівство
Помер 20 жовтня 1890(1890-10-20) (69 років)
Трієст, Австро-Угорщина
гострий інфаркт міокарда
Поховання Римо-католицька церква святої Марії Магдалини[en], Мортлейк, Лондон
Підданство Велика Британія Велика Британія
Національність англієць
Діяльність військовий, дипломат, дослідник, перекладач, письменник
Alma mater Триніті-коледж (Оксфорд)
Звання капітан
Дружина Ізабель Бертон
Автограф
Richard Francis Burton signature.svg
Нагороди

UK Order St-Michael St-George ribbon.svg Орден Святого Михайла і Святого Георгія

Crimea Medal BAR.svg Кримська медаль
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Сер Річард Френсіс Бертон (/ˈbɜrtən/; нар.19 березня 1821(18210319), Торкі, Девоншир, Англія, Сполучене Королівствопом.20 жовтня 1890, Трієст, Австро-Угорщина) — британський дослідник, географ, перекладач, письменник, солдат, сходознавець, картограф, знавець вин, шпигун, мовознавець, поет, фехтувальник і дипломат. Відомий своїми подорожами і дослідженнями в Азії, Африці та Америці, а також своїм винятковим знанням мов і культур. За деякими даними, він говорив на 29 європейських, азіатських і африканських мовах.[1]

До найвідоміших досягнень Бертона належать його подорож переодягненим у Мекку, переклад збірки казок «Тисяча і одна ніч», публікація «Камасутри» англійською мовою, подорож з Джоном Геннінгом Спіком[en] (вони стали першими європейцями, які побували на Великих озерах Африки) в пошуках витоків Нілу.

Зібрання творів і листів Бертона широко критикували колоніальну політику Британської імперії, що суттєво шкодило його кар'єрі. Він був плідним автором. Написав безліч книг та наукових статей присвячених різним речам, таким як поведінка людини, подорожі, соколине полювання, фехтування, сексуальна практика та етнографія. Характерною особливістю його книг є щедрість на виноски і доповнення, що містять цікаві спостереження та інформацію.

Бертон був капітаном в армії Ост-Індської компанії. Після служби в Індії та Кримської війни, він став членом Королівського географічного товариства, за ініціативи якого досліджує східне узбережжя Африки, очолює експедицію, що керувалась місцевими жителями. Став першовідкривачем озера Танганьїка. У старшому віці, він служив як британський консул у Фернандо-По, Сантусі, Дамаску та у Трієсті. У 1886 йому було надане лицарське звання (KCMG) році.[2]

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки (1821–1841)[ред.ред. код]

Бертон народився у Торкі, графство Девон, о 21:30 19 березня 1821 року; у своїй автобіографії, він помилково стверджував, що народився у сімейному будинку Бархем-Хаус в Елстрі, Гартфордшир.[3][4] Його охрестили 2 вересня 1821 у церкві Елстрі в Борегамвуді, Гартфордшир.[5] Його батько, підполковник 36-ого полку Джозеф Неттервіль Бертон, був британським офіцером ірландського походження. Мати Річарда, Марта Бейкер, була дочкою і спадкоємицею багатого англійського сквайра, Річарда Бейкера (1762–1824). У Бертона були молодша сестра Марія Елізабет Кетрін Бертон (вийшла заміж за генерал-лейтенанта сера Генрі Вільяма Стістеда) і брат Едвард Джозеф Неттервіль Бертон, народилися вони у 1823 році і 1824 році, відповідно.[6]

Сім'я Бертона багато подорожувала, коли він був дитиною. У 1825 році вони переїхали в Тур, що у Франції. Початкову освіту Бертон отримував від різних наставників, що наймалися його батьками. У 1829 році він почав навчатися у підготовчій школі на Ричмонд Грін[en] у Ричмонді, графство Суррей, під керівництвом Чарльза Делафосса.[7] Протягом наступних кількох років, його сім'я знаходилась у постійних переїздах між Англією, Францією та Італією. Бертон виявив талант до засвоєння мов і швидко вивчив французьку, італійську, неаполітанську, і латинь, а також кілька діалектів.

Бертон вступив у Триніті-коледж в Оксфорді, 19 листопада 1840. Перш, ніж отримати кімнату в коледжі, він жив протягом короткого часу в будинку доктора Вільяма Олександра Ґрінгілла[en]. Тут він зустрів Джона Генрі Ньюмена, старостою якого був доктор Ґрінгілл. Попри його інтелект і здібності, Бертон не ладив зі своїми вчителями й однолітками. Під час першого семестру, він викликав іншого студента на дуель через те, що він насміхався над його вусами. Бертон продовжує втішати свою любов до мов вивченням арабської; також він займався соколиним полюванням і фехтуванням. У 1842 році він відвідав стіплчейз, чим порушував правила коледжу, а потім наважився заявити керівництву університету, що студентам коледжу має бути дозволено відвідувати подібні заходи. Гнівна промова Бертона погіршила його становище і в той час, коли менш непокірним студентам навчання було тимчасово зупинене[8] з можливістю поновлення, його вигнали з університету назавжди.

Служба в армії (1842–1853)[ред.ред. код]

Бертон у перському одязі й під іменем «Мізра Абдулла Башрі» (1849—1850)

За словами Бертона, він «не годився ні для чого іншого, окрім як для ролі мішені за шість пенсів на день».[9] Бертон записався у війська Ост-Індської компанії та 18 червня 1842 відправився у Бомбей. Він сподівався потрапити на першу англо-афганську війну, проте конфлікт був вичерпаний, перш ніж він прибув до Індії. Річард був направлений у 18-й тубільний піхотний полк Бомбей (базувався у штаті Гуджарат) під командування генерала Чарльза Джеймса Напьє. В Індії, він став вільно розмовляти гіндустані, гуджараті, пенджабі, сіндхі, сараікі та маратхі, а також перською та арабською мовами. Його дослідження індуїстської культури просунулися до такого рівня, що «мій учитель індуїзму офіційно дозволив мені носити джанеу (шнур брахмана)»,[10] хоча правдивість цього була поставлена під сумнів, оскільки, зазвичай цей обряд вимагає довготривалого навчання та виконання цілого ряду ритуалів. Інтерес Бертона (і активна участь) в культурах і релігіях Індії вважався досить своєрідним, тому деякі з його товаришів по службі дали йому кличку «білий негр». Бертон мав багато дивних вподобань. В армії, він утримував чималий звіринець приручених мавп, в надії вивчити їхню мову.[11] Також за свою буйну вдачу, жорстокість в бою та пристрасть до дуелей він отримав прізвисько «Ruffian Dick». Стверджували, що жодна інша людина тієї епохи не схрестила шпаги з такою кількістю супротивників, як Бертон.[12]

Перші відкриття і проникнення в Мекку (1851–1853)[ред.ред. код]

«Пілігрим», ілюстрація до Особистих записів Бертона (Бертон «Хаджі Абдулла», 1853)

Керуючись своєю любов’ю до пригод, Бертон отримав дозвіл Королівського географічного товариства на дослідження території, і отримав дозвіл від ради директорів британської Ост-Індської компанії на те, щоб залишити армію. Сім років в Індії ознайомили Бертона зі звичаями та поведінкою мусульман, що підготувало його до хаджу (паломництво в Мекку, в його випадку, у Медіну). Подорож відбулася у 1853 році й одразу зробила Бертона відомим. Він планував її ще під час подорожей серед мусульман Сінда і, навчаючись та практикуючись, ретельно готувавсь до пригоди (щоб зменшити ризик бути виявленим він навіть зробив собі обрізання).[13]

Звичайно, що Бертон був не першим європейцем не-мусульманином, який здійснив хадж (Людовіко Вартема[en] зробив це в 1503 році), проте на той час його паломництво стало найвідомішим і найкраще задокументованим. Похід Бертона в Мекку був вельми небезпечним. На його караван нападали розбійники (звичне явище в той час). Паломництво дало йому право отримати звання хаджі і носити зелений тюрбан.[14][15]

Коли Бертон повернувся у британську армію, він вирішив скласти іспит на арабського лінгвіста. Екзаменатором був Роберт Ламберт Плейфейр, який недолюблював Бертона. Через те, що професор (Джордж Персі Баджер[en] добре знав арабську, Плейфейр попросив Баджера бути спостерігачем на іспиті. Знаючи, що Бертон може бути мстивим, і, бажаючи уникнути ворожнечі в разі невдачі Бертона, Баджер відмовився. Плейфейр провів тести. Попри успішне життя Бертона як араба, Плейфейр запевнив комісію, що той провалився.[16]

Ранні дослідження (1854–1855)[ред.ред. код]

Ізабель Бертон

Після його повернення до Каїра з Мекки, Бертон відправився в Індію, щоб повернутися у свій полк. У березні 1854 він був переведений до політвідділу Ост-Індської компанії і відправився в Аден на Аравійському півострові, щоб підготуватися до нової експедиції, за підтримки Королівського географічного товариства, щоб дослідити Сомалі всередині та за її межами, де Бертон сподівався виявити великі озера, про які він чув від арабських мандрівників. Саме в Адені у вересні того ж року він вперше зустрів лейтенанта Джона Геннінга Спіка, який супроводжуватиме його у найвідоміших відкриттях. Бертон взявся за першу частину мандрівки самотужки. Він здійснив експедицію в Харер (сучасна Ефіопія), куди до цього не ступала нога жодного європейця.

Цей етап експедиції тривав з 29 жовтня 1854 по 9 лютого 1855 року, хоча більшу частину часу він провів у порту Сайла, де Бертон, замаскувавшись під арабського торговця, чекав повідомлення, що дорога до Харер безпечна. Бертон не тільки провів десять днів у Харері, але й був представлений еміру. Подорож назад була ускладнена відсутністю припасів, і Бертон писав, що він помер би від спраги, якби не побачив пустельних птахів і здогадався, що вони повинні водитись поряд з джерелом води.

Після цієї подорожі, Бертон підготував наступну в супроводі лейтенанта Спіка, лейтенанта Герне і лейтенанта Вільяма Строяна та групи африканців, що виконували роль носіїв. Однак, перш ніж експедиція отаборилася біля Бербери, її було атаковано групою сомалійців. Офіцери оцінили кількість нападників у 200 чоловік. У ході бою, Строяна було вбито, а Спіка було взято в полон і поранено в одинадцяти місцях, перш ніж йому вдалося втекти. Бертона було поранено списом, який розрізав йому щоку. Ця рана залишила глибокий шрам, який можна легко помітити на портретах і фотографіях.[17] Провал цієї експедиції був жорстко сприйнятий владою і, як наслідок, було розпочате дворічне розслідування, яке мало на меті з’ясувати степінь провини Бертона. Попри зняття звинувачень, все це зашкодило кар’єрі Річарда. Напад на експедицію він описав у «Перших кроках у Східній Африці» (англ. First Footsteps in East Africa, 1856).[18]

У 1855 році Бертон повернувся в армію і вирушив до Криму в надії взяти участь у бойових діях у Кримській війні. Він служив у штабі іррегулярного корпусу башибузуків під командуванням генерала Бітсона, на Дарданеллах. Корпус був розформований після „заколоту“, в ході якого вони відмовилися виконувати накази. В звіті подальшого розслідування було згадано й ім'я Бертона, що досить йому зашкодило.

Дослідження Великих Африканських озер (1856–1860)[ред.ред. код]

Маршрут експедицій Бертона та Спіка (1857–1858) і Спіка та Джеймса Гранта (1863).
Річард Ф. Бертон в Африці

У 1856 році Королівське географічне товариство профінансувало ще одну експедицію, в якій Бертон відправився з Занзібару на дослідження Великих озер, які були описані арабськими торговцями і работорговцями. Його місія полягала у вивченні племен цього району і з'ясуванні експортного потенціалу регіону. Були надії, що експедиція приведе до відкриття джерела ріки Ніл, хоч це й не було головною метою.

Перед від'їздом до Африки, Бертон таємно побрався з Ізабель Арунделл. Її сім'я, особливо її мати, була проти шлюбу з Бертоном, який не був ні католиком, ні заможним, хоча з часом їх стосунки покращились.

Джон Геннінг Спік знову супроводжував Бертона, і 27 червня 1857 вони вирушили зі східного узбережжя Африки в західному напрямку в пошуках озера чи озер. Їм допомагали араби, які жили і торгували в регіоні. Вони рухались звичними караванними шляхами, наймаючи професійних носіїв та гідів, які робили подібні походи протягом багатьох років. З самого початку, подорож стикнулася з такими проблемами, як ненадійність носіїв. крадіжки обладнань та матеріалів, дезертирство членів експедиції.

Під час подорожі обоє чоловіків страждали від різних тропічних хвороб. Спік на деякий час осліп та оглух на одне вухо (через інфекцію, занесеною спробами видалити жука). Певний період Бертон не міг ходити, тому його переносили носії.

Експедиція прибула на озеро Танганьїка в лютому 1858. Бертон був вражений, побачивши неймовірне озеро, але Спік, який був тимчасово незрячим, не зміг побачити водойму. До цього моменту велика частина їх геодезичного обладнання була втрачена, зламана або вкрадена, і вони були не в змозі завершити дослідження в цьому регіоні так, як вони хотіли. На зворотному шляху Бертон знову захворів. Спік продовжив дослідження без нього, здійснивши подорож на північ і врешті-решт знайшовши озеро Вікторія. Не маючи належного приладдя та інструментів, Спік був не в змозі обстежити область належним чином, але був переконаний, що нарешті знайшов джерело Нілу. Опис подорожі наводиться Бертоном у «Озерах Екваторіальної Африки» (англ. Lake Regions of Equatorial Africa, 1860). Спік опублікував свій звіт у «Щоденнику відкриття джерела Нілу» (англ. The Journal of the Discovery of the Source of the Nile, 1863).[19]

Обидва дослідники після подорожі мали вкрай поганий стан здоров'я і повернулися додому окремо. Як завжди, Бертон вів дуже докладні нотатки, не тільки про географію, а й про мови, звичаї, і навіть сексуальні звички людей, з якими він зіткнувся. Хоча це була остання велика експедиція Бертона, його географічні та культурні нотатки виявилися безцінними для подальших досліджень Спіка і Джеймса Августа Гранта, Семюела Бейкера[en], Девіда Лівінгстона і Генрі Мортона Стенлі. Експедиція Спіка і Гранта (1863) знову почалась зі східного узбережжя біля Занзібара, пройшла навколо західного берега озера Вікторія до озера Альберт і, нарешті, повернулася через річку Ніл. Тим не менш, вони втратили слід джерела ріки між озером Вікторія й Альберт. Це залишило Бертона, та інших, незадоволеними тим, що джерело Нілу не було остаточно знайдено.

Бертон і Спік[ред.ред. код]

Портрет роботи Ф. Лейтона. На щоці видно шрам від сомалійського дротика.

Тривале громадське обговорення експедиції нашкодило репутації як Бертона, так і Спіка. Спіка обурювала провідна роль Бертона в експедиції, тому їх дружні відносини значно погіршились. Тім Джил, який мав доступ до особистих документів Спіка, припускає, що це навпаки Бертон був ображений успіхом Спіка. «З плином років Бертон не буде нехтувати можливістю висміяти чи розгромити географічні теорії та досягнення Спіка».[20]

Раніше Спік довів свою хоробрість у поході через гори Тибету, але Бертон вважав його недостойним слави, оскільки він не володів ніякими арабськими чи африканськими мовами. Не зважаючи на захоплення Бертона неєвропейськими культурами дехто, опираючись на його причетність до Антропологічної спілки (організація, яка уклала доктрину наукового расизму),[21] змальовує Річарда як безсоромного імперіаліста, переконаного в інтелектуальній та історичній перевазі білої раси. Спік, здається, був більш приязним до африканців, з якими їм довелося зустрітися, і, за деякими даними, під час майбутніх експедицій навіть закохався в африканську жінку.[22]

Були також проблеми з боргами, пов'язаними з їх експедицією, повну відповідальність за які Спік цілком поклав на Бертона. Але їх найбільша розбіжність була через джерело Нілу.

Двоє чоловіків вертались додому порізно. Спік повернувся до Лондона і виступив із лекцією у Королівському географічному товаристві, стверджуючи, що озеро Вікторія є джерелом Нілу. За словами Бертона, Спік порушив домовленість, згідно з якою першу публічну промову вони мали зробити спільно. Проте, окрім слів Бертона, немає ніяких доказів, що такого роду угода дійсно існувала й більшість сучасних дослідників сумніваються в правдивості цього.[23]

Приїхавши до Лондона Бертон виявив, що Спік став знаменитістю, а його власна роль відійшла на другий план. Спік вже звернувся за фінансуванням наступних експедицій без участі Бертона. В наступні місяці обоє всяко намагались зіпсувати репутацію одне одного. Бертон спростував твердження Спіка, назвавши його докази непереконливими, а його вимірювання — неточними.

Спік провів другу експедицію разом із капітаном Джеймсом Грантом і Сіді Мубарак Бомбей, щоб довести, що озеро Вікторія дійсно є джерелом Нілу. Через прикру історію з Бертоном Спік змусив Гранта підписати заяву: «Я відмовляюсь від усіх моїх прав на публікацію звіту [по експедиції] до затвердження його капітаном Спіком чи [Королівським географічним товариством]».[24] Бертон і Лівінгстон все ще сумнівались, однак Королівське географічне товариство нагородило Спіка золотою медаллю.

На 16 вересня 1864 року було заплановано дебати між Бертоном і Спіком про джерело Нілу на зустрічі Британської асоціації сприянню розвитку науки. Напередодні Бертон і Спік сиділи поряд у лекційному залі. За свідченнями дружини Бертона, Спік встав, мовивши: «Я не витримаю цього більше», — і стрімко покинув зал. Після обіду Спік відправився на полювання в прилеглому маєтку родича. Тіло Спіка було знайдене біля кам'яної стіни зі смертельним вогнепальним пораненням від мисливської рушниці. Бертон дізнався про смерть Спіка на наступний день, очікуючи на початок дебатів. Суд визначив смерть Спіка як нещасний випадок. Некролог припустив, що Спік, перелазячи стіну, випадково натиснув на гачок і застрелився.[25]

Дипломатична служба та викладання (1861—1890)[ред.ред. код]

Мови Бертона
До кінця свого життя Бертон вивчив 25 мов, або 40, якщо враховувати різні діалекти.[26]

1. Англійська
2. Французька
3. Окситанська (Гасконська/діалект Béarnese)
4. Італійська

a. Неаполітанська

5. Латинська
6. Давньогрецька
7. Діалект Saraiki[27]
8. Гіндустані

a. Урду
b. Сіндхі

9. Маратхі
10. Арабська
11. Перська
12. Пушту
13. Санскрит
14. Португальська
15. Іспанська
16. Німецька
17. Ісландська
18. Суахілі
29. Амхарська
20. Фанґ
21. Йоруба
22. Діалект Asante
23. Арамейська
24. Іврит
25. Інші діалекти Західної Африки та Індії

Бертон у 1876

В січні 1861 Бертон та Ізабель одружились за католицьким обрядом, хоча Річард на той час не прийняв католицької віри. Незабаром пара була змушена провести деякий час окремо, коли він заступив на дипломатичну службу консулом у Фернандо-По (сучасний острів Біоко в Екваторіальній Гвінеї). Це не було престижним призначенням, оскільки клімат острова вважався надзвичайно шкідливим для європейців, а Ізабель не могла супроводжувати його. Бертон провів більшість часу на цій посаді досліджуючи узбережжя Західної Африки. Він описав деякі зі своїх вражень, включно з подорожжю вгору за течією ріки Конго до водоспаду Єллала, у своїй книзі «Дві поїздки до країни горил і водоспадів Конго».

Пара знову возз'єдналася у 1865 році, коли Бертона перевели в Сантос, Бразилія. Бертон подорожував центральною Бразилією, сплавляючись на каное вниз за течією Сан-Франсіску від її джерела до водоспаду Паулу-Афонсу.[28]

У 1868 і 1869 він двічі відвідав зону бойових дій парагвайської війни, яку Бертон описав у своїх «Листах із битв Парагваю» (1870).[29]

У 1869 році його призначили консулом у Дамаску, ідеальна посада для людини зі знаннями Бертона про регіон і звичаї. Тим не менше, Бертон нажив багато ворогів за час перебування там. Він протидіяв великій частині єврейського населення регіону через суперечки з приводу кредитування.

Він та Ізабель насолоджувались часом, проведеним там, і вважали ці роки найкращими у своєму житті. Вони заприятелювали з Джейн Дігбі, відомою авантюристкою, і Абд аль-Кадіром, лідером алжирської революції, що жив у екзилі.

Тим не менш, регіон знаходився в сум'ятті через значну напруженість у відносинах між християнським, юдейським і мусульманським населенням. Бертон зробив усе, щоб зберегти мир, але це іноді приводило його до біди. В одному випадку він стверджував, що уникнув нападу сотні озброєних вершників, посланих Мохаммедом Рашид-пашею, губернатором Сирії. Він писав: «Я ніколи не був так втішений у своєму житті, ніж коли дізнався, що буде потрібно триста чоловік, щоб убити мене».[30]

Пізній портрет Бертона

Щоб не допустити погіршення ситуації та зберегти життя консула, британці в 1871 році перевели Бертона в Трієст. Бертон ніколи не був особливо задоволений цією посадою, але вона дала йому можливість описати всі свої попередні подорожі.

У 1875 році Бертон відвідав Ісландію. Провівши в цій країні три місяці, він незабаром опублікував 794-сторінкову працю «Ultima Thule; or A Summer in Iceland» (Лондон, 1875). Бертон спробував довести, що саме Ісландія була тією загадковою країною «Туле», в якій побував Піфей Массаліот.

5 лютого 1886 року Бертон був нагороджений рицарським титулом і Орденом Святого Михайла і Святого Георгія з рук королеви.

Написані в цей період твори Бертона були холодно прийняті суспільством. Так, публікація циклу перекладів східної літератури була названа ризикованою, а самі праці — порнографічними. У цей цикл увійшли: «Камасутра з Ватсьяяни» (відома як «Камасутра», 1883), «Книга тисячі і однієї ночі» (1885), «Ароматний сад Шейха Нефзаві: Посібник аравійської еротології» (1886) і «Доповнення до Тисячі і однієї ночі» (16 томів, 1886-1898).

У цей же період Бертон видав свої записки про подорож до Мекки, колекцію індуїстських казок, «Вікрам і вампір» (1870) і незавершену історію фехтування — «Книга Меча» (1884). Він також переклав «Лузіади» Луїса де Камоенса в 1880 році.

Смерть[ред.ред. код]

МогилаРічарда Бертона у Мортлейку, червень 2011.
Епітафія на могилі Бертона.

Бертон помер в Трієсті рано вранці 20 жовтня 1890 року від серцевого нападу. Його дружина Ізабель вмовила священика виконати останні обряди, хоча Бертон не був католиком, і цей вчинок пізніше викликав суперечки між Ізабель і деякими з друзів Бертона. Припускалось, що смерть настала дуже пізно 19 жовтня і, що Бертон був уже мертвий до того часу, коли були проведені останні обряди. Бертон називав себе атеїстом, визнаючи, що він виховувався на вченнях Англіканської церкви.[31].

Ізабель ніколи не оговталася від втрати. Після його смерті вона спалила багато робіт чоловіка, в тому числі журнали і новий переклад «Ароматного Саду» (англ. The Scented Garden), який вона вважала його «magnum opus». Вона гадала, що діє для захисту репутації чоловіка, але її дії широко засуджувалися.[32]

В пам'ять про свого чоловіка Ізабель написала його біографію.[33]

Подружжя поховане в могилі у формі бедуїнського намету, яку спроектувала Ізабель,[34] на кладовищі римо-католицької церкви святої Марії Магдалини, що у Мортлейку, південно-західний Лондон. Труни сера Річарда і леді Бертон можна побачити через вікно в задній частині намету. У каплиці встановлено меморіальний вітраж, що зображає Бертона в образі середньовічного лицаря.[35] Особисті речі Бертона, колекція картин, фотографій і предметів, що відносяться до нього зберігаються у галереї «Orleans House», Твікенем.[36]

Товариство Камасутри[ред.ред. код]

Бертон давно цікавився сексуальністю й еротичною літературою. Однак Акт про непристойні публікації 1857[en] разом із Товариством боротьби з розпустою призвели до багатьох переслідувань та тюремних вироків. Виходом була приватна дисидентська циркуляція книг серед закритого суспільства. З цієї причини Бертон разом з Форстером Фіцджеральдом Арбутнотом[en], створив Товариство Камасутри, щоб друкувати і розповсюджувати книги, які було незаконно публікувати для громадськості.[37]

Найзнаменитішою із його книг є переклад «Книги тисячі й однієї ночі»[en] («Тисяча й одна ніч») в десяти томах із сімома доданими пізніше. Вони були надруковані Товариством Камасутри виключно для тисячі підписників із гарантією, що вони ніколи не будуть розтиражовані в цій формі. Зібрані історії часто мали сексуальний зміст і сприймалися в той час як порнографія. Зокрема, «Terminal Essay» в 10 томі містить есе на 14 000 слів з назвою «Педерастія», на той час синонімом гомосексуалізму. Це було і залишається протягом довгих років найдовшим і найвідвертішим обговоренням гомосексуальності будь якою мовою. Бертон припустив, що чоловічий гомосексуалізм був значно поширений в південних широтах, названих ним «Зона Сотада»[en] (англ. «Sotadic zone», від імені давньогрецького поета Сотада).[38]

Напевно, найбільш відомою книгою Бертона є його переклад Камасутри. Насправді він не був перекладачем оригіналу рукопису з стародавнього санскриту, оскільки ним він не володів. Тим не менш, він співпрацював з Форстером Фіцджеральдом Арбутнотом і робив переклади з інших рукописів пізніх перекладів. Товариство Камасутри вперше надрукувало книгу в 1883 році і численні перевидання перекладу Бертона друкуються і донині.[37]

Його англійський переклад з французького видання арабського еротичного довідника «Ароматний сад»[en] був надрукований під назвою «Ароматний сад Шейха Нефзаві: Посібник аравійської еротології» (1886). Після смерті Бертона, Ізабель спалила багато його робіт, в тому числі рукопис з подальшим перекладом «Ароматного саду». Згодом переклад буде опублікований після його смерті, щоб забезпечити дохід для його вдови,[39] а також, як останній жест непокори вікторіанському суспільству подвійної моралі.

Хронологія[ред.ред. код]

Творчий доробок[ред.ред. код]

Біографії та інші твори про Бертона[ред.ред. код]

Книги та статті[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lovell, с. xvii.
  2. "Historic Figures: Sir Richard Burton". BBC.
  3. Lovell, с. 1.
  4. Wright (1906), Т. 1, с. 37.
  5. Page, William (1908). A History of the County of Hertford. Constable. Т. 2, с. 349–351. ISBN 0-7129-0475-1. 
  6. Wright (1906), Т. 1, с. 38.
  7. Wright (1906), Т. 1, с. 52.
  8. rusticated[en]
  9. Falconry in the Valley of the Indus, Richard F. Burton (John Van Voorst 1852) с. 93.
  10. Бертон (1893), Т. 1, с. 123.
  11. Lovell, с. 58.
  12. Wright (1906), Т. 1, с. 119–120.
  13. Seigel, Jerrold (1 грудня 2015). Between Cultures: Europe and Its Others in Five Exemplary Lives. University of Pennsylvania Press — через Google Books. 
  14. Selected Papers on Anthropology, Travel, and Exploration by Richard Burton, edited by Norman M. Penzer (London, A. M. Philpot 1924) с. 30.
  15. Burton, R. F. (1855). A Personal Narrative of a Pilgrimage to Al-Madinah and Meccah. London: Tylston and Edwards. 
  16. Lovell, с. 156–157.
  17. In last of a series of dispatches from Mogadishu, Daniel Howden reports on the artists fighting to keep a tradition alive, The Independent, dated Thursday, 2 December 2010.
  18. Burton, Richard (1856). First Footsteps in East Africa (вид. 1st). Longman, Brown, Green, and Longmans. с. 449–458. 
  19. The Journal of the Discovery of the Source of the Nile by John Hanning Speke at www.wollamshram.ca (URL accessed 10 April 2006)
  20. Jeal, с. 121
  21. Jeal, с. 322
  22. Jeal, с. 129, с. 156–166
  23. Jeal, с. 111
  24. Lovell, с. 341.
  25. Кеннеді, с. 123
  26. McLynn, Frank (1990), Of No Country: An Anthology of the Works of Sir Richard Burton, Scribner's, с. 5–6.
  27. سرائیکی گرائمر. siraiki.blogspot.com (in Arabic) 21 вересня 2015
  28. Wright (1906), Т. 1, с. 200.
  29. Letters from the Battlefields of Paraguay, передмова.
  30. «The Life of Captain Sir Richard F. Burton KCMG, FRGS» Т. 1 с. 517.
  31. Thomas Wright. The Life of Sir Richard Burton. Library of Alexandria. ISBN 9781465550132. 
  32. Wright (1906), Т. 2, с. 252–254.
  33. Бертон (1893)
  34. Бріджет Черрі та Ніколаус Певзнер (1983). Будівлі Англії – Лондон 2: Південь. Лондон: Penguin Books. с. 513. ISBN 0140710477. 
  35. Boyes, Valerie and Wintersinger, Natascha (2014). Encountering the Uncharted and Back – Three Explorers: Ball, Vancouver and Burton. Museum of Richmond. с. 9–10. 
  36. De Novellis, Mark. More about Richmond upon Thames Borough Art Collection. Your Paintings: Uncovering the Nation's Art Collection. BBC. Процитовано 15 грудня 2012. 
  37. а б Ben Grant, "Translating/'The' “Kama Sutra”", Third World Quarterly, Vol. 26, No. 3, Connecting Cultures (2005), 509–516
  38. Pagan Press (1982–2012). Sir Richard Francis Burton Explorer of the Sotadic Zone. Pagan Press. Pagan Press. Процитовано 16 June 2012. 
  39. The Romance of Lady Isabel Burton (chapter 38) by Isabel Burton (1897) (URL accessed 12 June 2006)
  40. «The Arabian Nights» переклад Річарда Френсіса Бертона. Burtoniana.org. Retrieved on 23 September 2013.
  41. The Arabian Nights переклад Річарда Бертона. Burtoniana.org. Retrieved on 23 September 2013.

Посилання[ред.ред. код]