Р-27

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Р-27
Р-27Т
Р-27Т
Тип: "повітря-повітря", середньої дальності
Історія служби
Термін використання 1983- по цей час
Історія виробництва:
Конструктор СРСР, КБ "Вимпел"
Виробник Україна Україна, «Артем»
Характеристики
Маса 253 кг.
Тип і модель двигуна твердопаливний, одно- або дворежимний. Залежно від модифікації.
Швидкість 4,5 М
Довжина 4,08 м.

Commons-logo.svg Р-27 у Вікісховищі

Р-27 — авіаційна керована ракета класу «повітря-повітря», середньої дальності.

Забезпечує перехоплення та знищення пілотованих та безпілотних літаків, а також крилатих ракет у повітряному бою на середніх і великих дистанціях, при автономних і групових діях літаків-носіїв, вдень і вночі, за простих і складних метеоумов, з будь-яких напрямків, на тлі землі і моря, при активній інформаційній, вогневій і маневровій протидії супротивника.

Історія[ред. | ред. код]

З початком розробки в 1974 році винищувачів 4 покоління МІГ-29 і Су-27 Міністерством оборони СРСР було видано завдання розробити для них аванпроект ракет «повітря-повітря» Р-27 (Перша назва К-27). За результатами конкурсу переможцем став проект ленінградського КБ «Вимпел», якому і була доручена подальша розробка.

Проектування велося під керівництвом П. П. Дементьєва і В. Т. Корсакова. Спочатку передбачалося створити дві уніфіковані ракети: Р-27А для МіГ-29 і Р-27Б для Су-27, що відрізнялися силовими установками і дальністю пуску. На кожній модифікації ракети передбачалося застосування теплової або радіолокаційної головок самонаведення. При цьому двигуни повинні були бути взаємозамінними, тобто ракети створювалися за модульним принципом. Вперше у радянській практиці було вирішено відмовитися від елеронів і здійснити управління по всіх каналах диференціальним відхиленням рулів. Для цього були застосовані керма унікальної форми — «метелик» (з від'ємним звуженням).

Р-73 та Р-27Р на винищувачі Угорських ВПС

Принципово нові технічні рішення були застосовані і при розробці бортової апаратури. Для радіолокаційної системи керування фахівці вибрали комбіновану схему функціонування: на основній ділянці польоту управління здійснюється по радіоканалу з носія, а на відстані 25 км від цілі ракета захоплює ціль самостійно і переходить в режим самонаведення. У результаті вдалося у 2-2,5 рази збільшити дальність пуску.

Вперше застосована антенна система з триосьовою стабілізацією. Аналоговий та цифровий обчислювальні пристрої забезпечують реалізацію адаптивної логіки при впливі природних і організованих перешкод.

У 1977 році, після появи перших прототипів носіїв, почалися льотні випробування ракети. Відпрацювання ракети велася на літаючій лабораторії Ту-124ЛЛ. Перші запуски Р-27 були виконані в 1979 році з доопрацьованого МіГ-23МЛ. У 1980 році з нього ж виконувалися перші пуски по мішенях (парашутним і Ла-17). Подальші випробування проводилися з використанням МіГ-29 і тривали до вересня 1984 року.

Серійне виробництво Р-27 («виріб 470») організовано в 1984 році у Москві (КБ «Вымпел») та Київі (ГАХК «Артем»). У 1987 році ракета прийнята на озброєння (у варіантах Р-27ЕР і Р-27ЕТ). У 1991 році група розробників ракети удостоєна Державної премії.

Конструкція[ред. | ред. код]

Ракети сімейства Р-27 виконані за аеродинамічною схемою «качка». Конструкція модульна: ракети мають однакові бойові частини, блоки керування та енергоживлення, несучі поверхні і рулі. Розрізняються силовими установками і головками самонаведення.

Крила малого подовження трапецієподібні. Рулі мають форму, що звужується до основи (хорда в корені в 2 рази менше, ніж у кінцівок), що обумовлено специфікою надзвукової інтерференції корпусу і рухливих рулів великої площі. Рулі розташовані поблизу аеродинамічного фокусу ракети, що забезпечує безпосереднє управління підйомної силою і робить можливим перехоплення маневруючих цілей за оптимальними траєкторіями. Приводи рулів гідравлічні з живленням від гідронасосу (вперше на вітчизняних ракетах такого класу).

У носовій частині корпусу ракети розташовується ГСН. У відсіку за нею розташовані радіопідривач і автопілот. У третьому відсіку знаходиться енергопріводний блок (турбогенератор, привід гідронасосу і рульові машини). Четвертий блок містить бойову частину (осколково-фугасну або стрижневу). У п'ятому відсіку розташовується силова установка, що складається з твердопаливного ракетного двигуна з титановим корпусом.

Модифікації[ред. | ред. код]

Для навчання льотно-технічного персоналу передбачене виробництво навчальних ракет.

Модифікації Р-27 виробництва ДАХК «Артем»[ред. | ред. код]

Р-27ЕР1 Р-27Р1 Р-27ЕТ1 Р-27Т1
Маса, кг 350 253 343 245
Довжина, м 4,7 4 4,5 3,7
Калібр, м 0,23 0,23 0,23 0,23
Діаметр двигуна, м 0,26 0,23 0,26 0,23
Розмах крил, м 0,8 0,77 0,8 0,77
Розмах керм, м 0,97 0,97 0,97 0,97
Висота пуску, км до 27 до 25 до 30 до 24
Дальність максимальна (передня півсфера), км 95 60 90 50
Дальність мінімальна (задня півсфера), км 0,5 0,5 0,5 0,5
Максимальне перевантаження, g 8 8 8 8
Маса бойової частини, кг 39 39 39 39
Система наведення 1* 1 2* 2

1 — напівактивна радіолокаційна головка з радіокорекцією
2 — інфрачервона головка

Ракети Р-27 перехоплюють повітряні цілі, що летять зі швидкостями до 3500 км / год

Цілевказ ​​може здійснюватися від бортових радіолокаційних, теплопеленгаційних або оптико-електронних прицілів літака-носія, від нашоломної системи льотчика. Можливий запуск ракети в бік літака супротивника з подальшим автономним захопленням цілі ракетою у польоті.

Станом на початок 2019 року на ДАХК «Артем» тривали роботи над створенням нових модифікацій ракети Р-27 та голівок самонаведення, в тому числі, активних голівок самонаведення (АГСН). Випробування з практичними пусками мають відбутись вже після 2021 року[1].

ЗРК «Нарва»[ред. | ред. код]

В березні 2017 року генеральний директор концерну «Укроборонпром» Роман Романов, офіційно запропонував польському міністерству оборони спільну розробку системи протиповітряної оборони малої дальності з використанням авіаційних ракет Р-27, яка проводиться київським ДАХК «Артем»[2].

Прототип системи ППО малої дальності, отримав робочу назву Р-27 ADS (Air Defence System), та підготовлений державним підприємством «Артем».

Нова система ППО може отримати назву «Нарва» і включатиме в себе компоненти польського виробництва: оглядовий радар, радіолокатор наведення ракет, мобільну пускову установку, пасивну оптико-електронну систему спостереження за повітряними цілями і супроводу ракети, систему бойового управління і систему зв'язку між компонентами.

Відзначається, що перший демонстраційний пуск української ракети «земля-повітря» з використанням польської радіолокаційної станції призначено на червень 2017 року. Надалі планується подальше проведення спільних наукових досліджень і розробок за участю польських компаній Polską Grupą Zbrojeniową і приватного підприємства WB Electronics.

Демонстрація системи планується у червні 2018 року, проведення попередніх випробувань за участю представників Міністерства національної оборони Польщі в жовтні 2018 року.

Дослідне виробництво компонентів системи за участю Polską Grupą Zbrojeniową, WB Electronics і ДАХК «Артем» передбачається почати влітку 2018 року з тим, щоб пройти військові приймальні випробування в листопаді 2018 року. Запуск масового виробництва передбачано з листопада 2019 року.

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]