Розлад дефіциту уваги та гіперактивності

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з СПАУ)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розлад дефіциту уваги та гіперактивності / РДУГ
Спеціальність психіатрія і child and adolescent psychiatryd
Симптоми виконавча дисфункціяd, імпульсивність, emotional dysregulationd, Гіперфокус, rejection sensitive dysphoriad і distractibilityd
Препарати модафініл[1], pemolined[1], desipramined[1], dextroamphetamined[1], венлафаксин[1], іміпрамін[1], бупропіон[1], клонідин[1], (±)-deprenyld[1], Метамфетамін[1], амфетамін[1], атомоксетин[1], nortriptylined[1], dextroamphetamined[2], (R)-amphetamined[3], guanfacined[4], dexmethylphenidated[5], pemolined[6] і метилфенідат[7]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 6A05
МКХ-10 F90.0
OMIM 143465
DiseasesDB 6158
MedlinePlus 001551
eMedicine med/3103
ped/177
MeSH D001289
SNOMED CT 406506008 і 35253001
CMNS: Attention deficit hyperactivity disorder у Вікісховищі

Ро́злад дефіци́ту ува́ги та гіперакти́вності (скорочено РДУГ; англ. attention deficit/hyperactivity disorder (ADHD) — розлад нейророзвитку, що характеризується виконавчою дисфункцією, яка викликає симптоми неуважності, гіперактивності, імпульсивності та емоційної дисрегуляції, які є надмірними та поширеними, погіршуються в різних контекстах[8].

Назва[ред. | ред. код]

Нижче наведено список альтернативних скорочень і термінів, що зустрічаються в літературі:

  • РДУГ — Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю[9];
  • СПАУ — Синдром порушення активності та уваги[10];
  • СДУГ — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю[11] або Синдром дефіциту уваги та гіперактивності[12];
  • ГРДУ — Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги[13].

У Міжнародному класифікаторі хвороб 10-го перегляду РДУГ включено у V главу «Психічні та поведінкові розлади» (F00-F99), до підрозділу «Розлади поведінки та емоцій, які починаються здебільшого в дитячому та підлітковому віці» (F90-F98), безпосередньо до групи «Гіперкінетичні розлади» (F90) під кодом F90.0 (англ. Disturbance of activity and attention). Американська психіатрична асоціація у DSM-5 віднесла цей розлад до групи Нейророзвиткових розладів[14].

Епідеміологія[ред. | ред. код]

РДУГ є одним з найпоширеніших нейророзвиткових розладів[15], який має значний вплив на дітей, підлітків і дорослих у всьому світі. Визначений через такі симптоми, як неуважність, гіперактивність і імпульсивність, РДУГ викликає значні труднощі в соціальному, академічному та професійному функціонуванні[16]. З урахуванням змінної поширеності РДУГ між країнами і в різний час, виникають дискусії щодо пере- та недодіагностики цього розладу[17].

РДУГ не обмежується дитячим віком, а може зберігатися і в дорослому віці, впливаючи на людей протягом усього їхнього життя[18]. Дослідження підкреслили зв'язок між РДУГ та супутніми психічними розладами, такими як антисоціальний розлад особистості, зловживання психоактивними речовинами, афективні розлади та низькі соціально-економічні перспективи[19]. Крім того, РДУГ пов'язаний з порушенням соціального, академічного та професійного функціонування у дітей, підлітків та дорослих[16].

РДУГ зберігається в дорослому віці приблизно в 30-50 % випадків[20]. По мірі дорослішання у людей із РДУГ розвиваються механізми подолання, таким чином певною мірою компенсуючи свої попередні симптоми[21].

За критеріями DSM-IV РДУГ діагностують у приблизно 5–7 % дітей[22], в той час як за критеріями МКХ-10 — 1-2 %[23]. Показники подібні між країнами, а відмінності в показниках здебільшого залежать від способу діагностики[24].

РДУГ частіше діагностується у хлопчиків, ніж у дівчаток. Дослідження постійно показують, що у хлопчиків в чотири рази частіше діагностують РДУГ, ніж у дівчаток[25]. Ця гендерна різниця в поширеності РДУГ пояснюється різними факторами, включаючи відмінності в проявах симптомів, схемах звернення до лікарів і суспільних очікуваннях[26].

Дослідження показують, що хлопчики з РДУГ, як правило, демонструють більш екстерналізовані симптоми, такі як гіперактивність та імпульсивність, які часто є більш помітними і призводять до більш ранньої ідентифікації та діагностики порівняно з переважно неуважними симптомами, які зазвичай спостерігаються у дівчаток з РДУГ[27]. З іншого боку, дівчатка з РДУГ можуть мати більш інтерналізовані симптоми, такі як тривога та депресія, що може сприяти недостатній діагностиці або помилковому діагнозу[28].

Хоча у хлопчиків частіше діагностують і лікують симптоми РДУГ, важливо враховувати потенційну недодіагностику РДУГ у дівчаток, особливо у тих, у яких переважають неуважні симптоми або труднощі з інтерналізацією. Розуміння цих гендерних відмінностей у поширеності та проявах симптомів РДУГ має вирішальне значення для забезпечення належної оцінки та стратегій втручання для осіб з РДУГ.

Дослідження також вивчали поширеність РДУГ у дорослому віці. Співвідношення шансів 1,6 для чоловіків і жінок для РДУГ у дорослих можна порівняти зі співвідношеннями, виявленими в дослідженнях дітей і підлітків, що свідчить про те, що персистенція РДУГ з дитинства до дорослого віку суттєво не відрізняється між хлопчиками і дівчатками[29].

Симптоми та ознаки[ред. | ред. код]

Основними ознаками СПАУ є постійна закономірність (паттерн) порушення уваги і/або гіперактивності-імпульсивності, яка порушує розвиток чи функціонування[14].

Дефіцит (порушення) уваги проявляється при СПАУ поведінково в ухилянні й відволіканні від завдань, відсутності наполегливості, труднощах в збереженні фокусу уваги і неорганізованості, яка не пов'язана з опозиційністю чи недостатнім розумінням[14].

Гіперактивність — надмірна моторна активність (наприклад, дитині важко всидіти на місці, вона бігає) невідповідно до ситуації, або не може спокійно сидіти на місці, постукує пальцями, гойдається, або надміру балакуча. У дорослих гіперактивність може проявлятись як екстремальна невгамовність чи надмірна активність, що може втомлювати інших[14].

Імпульсивність — поспішні, запальні дії, що відбуваються в даний момент без попереднього обдумування (ненавмисні), і можуть потенційно нашкодити людині (напр., кинутись стрімголов вулицею не подивившись вперед). Імпульсивність може відображати бажання негайної винагороди чи неможливості відтермінувати задоволення. Імпульсивна поведінка може проявлятись соціальною настирливістю (напр., надмірно перебивати інших) і/чи прийняттям важливих рішень без врахування довгострокових наслідків (напр., погодитись на роботу, не маючи достатньо інформації)[14].

Діагностичні критерії[ред. | ред. код]

А. Стійка неуважність і / або імпульсивність / гіперактивність, що перешкоджає функціонуванню або розвитку, як охарактеризовано в пунктах (1) і / або (2): Шість (чи більше) з наступних симптомів тривають щонайменше 6 місяців у ступені, що не узгоджується з рівнем розвитку, і негативно впливають на соціальну та академічну / професійну діяльність: Примітка: симптоми не є проявом опозиційної поведінки, демонстративної непокори, ворожості або нерозуміння завдань та інструкцій. Для старших підлітків і дорослих (17 років і старших) потрібно, щонайменше, 5 ознак[30].

  1. часто приділяє недостатньо пильну увагу до деталей або робить помилки через неуважність на заняттях у школі, на роботі, під час інших видів діяльності (наприклад, не помічає або пропускає деталі, робота є неакуратною);
  2. часто має труднощі з утримуванням уваги на завданнях або під час гри (наприклад, має труднощі з концентрацією уваги під час лекцій, розмов або тривалого читання);
  3. часто здається, що не слухає при безпосередньому зверненні (наприклад, складається враження, що блукає думками в іншому місці, навіть за відсутності будь-яких очевидних відволікань);
  4. часто не виконує вказівок і не в змозі завершити шкільне завдання, повсякденні домашні справи або обов'язки на робочому місці (наприклад, починає завдання, але швидко втрачає зосередженість і легко відволікається);
  5. часто має проблеми із організацією завдань та заходів (наприклад, труднощі з опануванням послідовних завдань та із зберіганням речей в порядку; неохайна, неорганізована робота, недостатнє управління часом, неможливість завершити роботу в термін);
  6. часто уникає, не любить або неохоче займається завданнями, які вимагають постійних розумових зусиль (наприклад, шкільні або домашні завдання, для підлітків старшого віку і дорослих — підготовка звітів, заповнення форм, перегляд великої кількості паперів);
  7. часто губить речі, необхідні для виконання завдань чи роботи (наприклад, шкільне приладдя, олівці, книжки, інструменти, гаманці, ключі, окуляри, документи, мобільні телефони); легко відволікається на сторонні подразники (старші підлітки і дорослі — на не пов'язані між собою думки); i часто забудькуватий / а у повсякденній діяльності (наприклад, у виконанні домашніх справ, доручень; старші підлітки і дорослі — в оплаті рахунків, відповідях на телефонні дзвінки, дотриманні домовленостей про зустрічі)[30].

Гіперактивність та імпульсивність. Шість (чи більше) з наступних симптомів тривають щонайменше 6 місяців у ступені, що не узгоджується з рівнем розвитку, і негативно впливають безпосередньо на соціальну і академічну / професійну діяльність: Примітка: симптоми не є проявом опозиційної поведінки, демонстративної непокори, ворожості або нерозуміння завдань та інструкцій. Для старших підлітків і дорослих (17 років і старших) потрібно, щонайменше, 5 ознак[30].

  1. часто непосидючий / а, стукає руками чи ногами або крутиться на місці;
  2. часто покидає своє місце, коли необхідно залишатись (наприклад, встає зі свого місця в класі, офісі або в інших ситуаціях, котрі вимагають сидіти на місці);
  3. часто рухається від місця до місця, встає в ситуаціях, коли це недоречно; Примітка: у підлітків та дорослих може бути обмежене відчуття невгамовності.
  4. часто не може спокійно гратись або брати участь у дозвіллі;
  5. часто «в русі», поводиться, як «заведений / а» (наприклад, почувається некомфортно, коли треба сидіти впродовж тривалого часу, наприклад, у ресторанах, на зустрічах; збоку виглядає, як неспокійний / а або такий / а, якому / ій важко себе стримувати);
  6. часто говорить надміру;
  7. часто «випалює» відповідь ще до того, як питання було завершене (наприклад, завершує речення іншої людини, не може дочекатися своєї черги у розмові);
  8. часто має труднощі із дотриманням своєї черги (наприклад, коли стоїть у черзі); i часто перебиває або втручається у діяльність інших (наприклад, втручається у розмови, ігри чи іншу діяльність; може брати чужі речі, не питаючи і не чекаючи дозволу; дорослі та підлітки можуть безцеремонно втручатися у справи інших)[30].

B. Деякі симптоми неуважності або імпульсивності / гіперактивності спостерігалися у віці до 12 років.

C. Декілька симптомів неуважності або імпульсивності / гіперактивності присутні у двох або більше випадках (наприклад, вдома, в школі, на роботі, з друзями чи родичами, в іншій діяльності).

D. Існує чітке свідчення того, що симптоми заважають або знижують якість соціального, академічного і професійного функціонування.

E. Симптоми не є проявом шизофренії чи іншого психічного розладу і не пояснюються іншими клінічними розладами (наприклад, розладами настрою, тривожними розладами, розладами особистості, інтоксикацією різними речовинами або синдромом відміни)[30].

Для встановлення діагнозу необхідно виявити, що розлад проявляється більше, ніж в одній сфері життя (напр. вдома, в школі, на роботі)[14].

Диференційна діагностика[ред. | ред. код]

При підозрі на СПАУ необхідно перевірити хворого на наявність неврозів та депресії, які спричинюють подібні прояви. Такі ж самі симптоми як і при СПАУ проявляються і при інших розладах здоров'я, зокрема аутизмі, розладах слуху та відчуття, гіпотиреоїдизмі, дефіциті заліза (анемії), отруєнні свинцем, розумовій відсталісті, розладах сну, алергії, конвульсіях тощо[31].

Лікування[ред. | ред. код]

З неврологічної точки зору СПАУ розглядають як стійкий і хронічний синдром, для якого не знайдено способу ефективного лікування, який би гарантував остаточне одужання.

Лікування дітей дошкільного віку[ред. | ред. код]

  1. Тренінги / навчальні програми для батьків є втручаннями першого вибору у лікуванні.
  2. Медикаментозне лікування не рекомендоване для дітей дошкільного віку з ГРДУ[30].

Лікування дітей шкільного віку і молодих людей зі СПАУ помірного ступеня важкості[ред. | ред. код]

  1. Групові тренінги / навчальні програми для батьків є втручаннями першого вибору.
  2. Для дітей молодшого шкільного віку можна включити групову психологічну допомогу (когнітивноповедінкову терапію (КПТ) або тренінг соціальних навичок). Для дітей старшого шкільного віку індивідуальне психологічне лікування може бути більш прийнятним, якщо групові поведінкові чи психологічні підходи не були ефективні або були відкинуті. Використовуючи групову терапію (КПТ або тренінг соціальних навичок) для дитини чи молодої особи в поєднанні з батьківською навчальною програмою, слід звернути особливу увагу на соціальні навички у стосунках з однолітками, вирішення проблем, самоконтроль, навички слухання та вміння висловлювати почуття. Потрібно використовувати стратегії активного навчання і давати винагороди за досягнення ключових моментів у навчанні[30].
  3. Надалі можна пробувати медикаментозне лікування дітей і молоді з ГРДУ з помірним ступенем важкості[30].

Лікування школярів та молодих людей зі СПАУ важкого ступеня (гіперкінетичний розлад)[ред. | ред. код]

  1. Медикаментозне лікування є лікуванням першого вибору для школярів з важкою формою ГРДУ (гіперкінетична форма). Батькам необхідно запропонувати групові тренінги / навчання.
  2. Якщо дитина чи молода людина і / або батьки / опікуни відмовляються від ліків, можна пробувати психологічне втручання, але слід пам'ятати, що медикаментозне лікування переважає інші методи лікування для цієї групи пацієнтів.
  3. Вчителі, які пройшли тренінг з ГРДУ, повинні забезпечити поведінкові втручання в класі, щоб допомогти дітям з ГРДУ[30].

Групові тренінги / навчальні програми для батьків є втручаннями першого вибору[30]. Медикаментозне лікування є лікуванням першого вибору для школярів з важкою формою ГРДУ (гіперкінетична форма)[30].

Використання атомоксетину та метилфенідату протягом 6 тижнів призводить до зменшення близько 40 % симптомів РДУГ[32].

Для полегшення симптомів СПАУ найчастіше використовують психостимулятори центральної нервової системи, які містять метилфенідат (риталін, консерта, метадейт, метилін). Згідно цих рекомендацій застосування інших амфетамінів і декстроамфетамінів скоріше призводить до можливості зловживання ними, більшої кількості небажаних наслідків, хоча частину з них застосовують у медичній системі США[33].

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну є ефективні в терапії СПАУ, який відносять до спектру розладів, близьких до обсесивно-компульсивного розладу[34].

Організація та адаптація освітнього процесу[ред. | ред. код]

Діти із РДУГ є однією з найбільш розповсюджених категорій дітей з особливими освітніми потребами. Для організації навчального процесу та планування навчальної-виховної діяльності розроблені методичні матеріали, що враховують особливості розвитку і навчання дітей з РДУГ разом з іншими і полегшують роботу вчителя[35][36]. Матеріали розроблені для використання у межах навчального закладу, так і в роботі з батьками дітей із гіперактивним розладом із дефіцитом уваги[37][38].

Дискусії[ред. | ред. код]

Саме наявність СПАУ і його лікування викликають багато суперечок та дискусій ще з 1970-х років[39][40][41][42]. В існуванні СПАУ сумніваються низка лікарів, вчителів, політиків, батьків і засобів масової інформації. Одні вважають, що СПАУ не існує взагалі, інші вірять, що є генетичні та фізіологічні причини цього стану.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п NDF-RT
  2. ↑ Inxight: Drugs Database
  3. ↑ Inxight: Drugs Database
  4. ↑ Inxight: Drugs Database
  5. ↑ Inxight: Drugs Database
  6. ↑ Inxight: Drugs Database
  7. ↑ Inxight: Drugs Database
  8. ↑ Лизак, О.; Прокопович, М. (2023). Горбунової, В.; Засєкіної, Л.; Плевачук, О. (ред.). Довідник діагностичних критеріїв DSM-5 від Американської психіатричної асоціації. Львів: Галицька Видавнича Спілка. с. 536. ISBN 978-617-8092-49-8.
  9. ↑ Суковський, Євгеній (Стаття опублікована в номері: 9 (83)' 2016). Розлад із дефіцитом уваги і гіперактивністю (укр) . Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 25.01.2021.
  10. ↑ Синдром порушення активності й уваги (СПАУ)
  11. ↑ Психіатрія і наркологія: підручник / В. Л. Гавенко, В. С. Бітенський, П86 В. А. Абрамов та ін. ; за ред. В. Л. Гавенка, В. С. Бітенського. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К. : ВСВ «Медицина», 2015. — 512 с. ISBN 978-617-505-422-2 С. 455—460
  12. ↑ Дік Свааб. Ми — це наш мозок. — КСД, 2016.
  13. ↑ Романчук, Олег (2015). Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей: Практичне керівництво (укр) . Львів: Свічадо. ISBN 978-966-395-872-9.
  14. ↑ а б в г д е American Psychiatric Association (2013). American Psychiatric Association: Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, 5th edition. Arlington, VA (eng) . United States. с. 947. ISBN 978-0-89042-554-1.
  15. ↑ Faraone, Stephen V.; Perlis, Roy H.; Doyle, Alysa E.; Smoller, Jordan W.; Goralnick, Jennifer J.; Holmgren, Meredith A.; Sklar, Pamela (2005-06). Molecular Genetics of Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. Biological Psychiatry (англ.). Т. 57, № 11. с. 1313—1323. doi:10.1016/j.biopsych.2004.11.024. Процитовано 8 березня 2024.
  16. ↑ а б Dopheide, Julie A.; Pliszka, Steven R. (2009-06). Attention‐Deficit‐Hyperactivity Disorder: An Update. Pharmacotherapy: The Journal of Human Pharmacology and Drug Therapy (англ.). Т. 29, № 6. с. 656—679. doi:10.1592/phco.29.6.656. ISSN 0277-0008. Процитовано 8 березня 2024.
  17. ↑ Thomas, Rae; Sanders, Sharon; Doust, Jenny; Beller, Elaine; Glasziou, Paul (1 квітня 2015). Prevalence of Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder: A Systematic Review and Meta-analysis. Pediatrics (англ.). Т. 135, № 4. с. e994—e1001. doi:10.1542/peds.2014-3482. ISSN 0031-4005. Процитовано 8 березня 2024.
  18. ↑ Lugoboni, Fabio; Levin, Frances Rudnick; Pieri, Maria Chiara; Manfredini, Matteo; Zamboni, Lorenzo; Somaini, Lorenzo; Gerra, Gilberto; Gruppo InterSert Collaborazione Scientifica (GICS) (2017-04). Co-occurring Attention Deficit Hyperactivity Disorder symptoms in adults affected by heroin dependence: Patients characteristics and treatment needs. Psychiatry Research (англ.). Т. 250. с. 210—216. doi:10.1016/j.psychres.2017.01.052. PMC 5518312. PMID 28473157. Процитовано 8 березня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  19. ↑ Simon, Viktória; Czobor, Pál; Bálint, Sára; Mészáros, Ágnes; Bitter, István (2009-03). Prevalence and correlates of adult attention-deficit hyperactivity disorder: meta-analysis. British Journal of Psychiatry (англ.). Т. 194, № 3. с. 204—211. doi:10.1192/bjp.bp.107.048827. ISSN 0007-1250. Процитовано 8 березня 2024.
  20. ↑ Bálint, Sára; Czobor, Pál; Mészáros, Agnes; Simon, Viktória; Bitter, István (2008). [Neuropsychological impairments in adult attention deficit hyperactivity disorder: a literature review]. Psychiatria Hungarica: A Magyar Pszichiatriai Tarsasag Tudomanyos Folyoirata. Т. 23, № 5. с. 324—335. ISSN 0237-7896. PMID 19129549. Процитовано 8 березня 2024.
  21. ↑ Gentile, Julie P.; Atiq, Rafay; Gillig, Paulette M. (2006-08). Adult ADHD: Diagnosis, Differential Diagnosis, and Medication Management. Psychiatry (Edgmont (Pa.: Township)). Т. 3, № 8. с. 25—30. ISSN 1550-5952. PMC 2957278. PMID 20963192. Процитовано 8 березня 2024.
  22. ↑ Willcutt, Erik G. (2012-07). The prevalence of DSM-IV attention-deficit/hyperactivity disorder: a meta-analytic review. Neurotherapeutics: The Journal of the American Society for Experimental NeuroTherapeutics. Т. 9, № 3. с. 490—499. doi:10.1007/s13311-012-0135-8. ISSN 1878-7479. PMC 3441936. PMID 22976615. Процитовано 8 березня 2024.
  23. ↑ Cowen, Philip; Harrison, P. J.; Burns, Tom; Harrison, Paul (2012). Shorter Oxford textbook of psychiatry (вид. 6. ed). Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-960561-3.
  24. ↑ Tsuang, Ming T., ред. (2011). Textbook in psychiatric epidemiology (вид. 3. ed). Oxford [u.a]: Wiley-Blackwell. ISBN 978-0-470-97740-8.
  25. ↑ Knopf, Hildtraud; Hölling, Heike; Huss, Michael; Schlack, Robert (2012). Prevalence, determinants and spectrum of attention-deficit hyperactivity disorder (ADHD) medication of children and adolescents in Germany: results of the German Health Interview and Examination Survey (KiGGS). BMJ Open (англ.). Т. 2, № 6. с. e000477. doi:10.1136/bmjopen-2011-000477. ISSN 2044-6055. PMC 3533105. PMID 23180453. Процитовано 8 березня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  26. ↑ Lasmono, Agnes; Ismail, Raden Irawati; Kaligis, Fransiska; Minayati, Kusuma; Wiguna, Tjhin (1 вересня 2021). Empathy Quotient and Systemizing Quotient in Elementary School Children with and without Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder: A Comparative Study. International Journal of Environmental Research and Public Health (англ.). Т. 18, № 17. с. 9231. doi:10.3390/ijerph18179231. ISSN 1660-4601. PMC 8431277. PMID 34501828. Процитовано 8 березня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  27. ↑ Chang, Tung-Ming; Yang, Rei-Cheng; Chiang, Ching-Tai; Ouyang, Chen-Sen; Wu, Rong-Ching; Yu, Sebastian; Lin, Lung-Chang (2020-09). Delay Maturation in Occipital Lobe in Girls With Inattention Subtype of Attention-Deficit Hyperactivity Disorder. Clinical EEG and Neuroscience (англ.). Т. 51, № 5. с. 325—330. doi:10.1177/1550059419899328. ISSN 1550-0594. Процитовано 8 березня 2024.
  28. ↑ Rucklidge, Julia J. (2010-06). Gender Differences in Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. Psychiatric Clinics of North America (англ.). Т. 33, № 2. с. 357—373. doi:10.1016/j.psc.2010.01.006. Процитовано 8 березня 2024.
  29. ↑ Kessler, Ronald (1 квітня 2006). The Prevalence and Correlates of Adult ADHD in the United States: Results From the National Comorbidity Survey Replication. American Journal of Psychiatry (англ.). Т. 163, № 4. с. 716. doi:10.1176/appi.ajp.163.4.716. ISSN 0002-953X. PMC 2859678. PMID 16585449. Процитовано 8 березня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  30. ↑ а б в г д е ж и к л м перекл. з англійської; упор. та наук. ред. Леся Підлісецька. (2014). Синопсис діагностичних критеріїв DSM-V та протоколів NICE для діагностики та лікування основ них психічних розладів у дітей та підлітків (PDF) (укр) . Львів: ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ (Серія «Психологія. Психіатрія. Психотерапія»). с. 112. Архів оригіналу (PDF) за 4 листопада 2021. Процитовано 26 січня 2021.
  31. ↑ 10 Medical Conditions That Share Symptoms with ADD/ADHD by Eileen Bailey [Архівовано 15 липня 2017 у Wayback Machine.](англ.)
  32. ↑ Core ADHD symptom improvement with atomoxetine versus methylphenidate: a direct comparison meta-analysis. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/ (eng) . J Atten Disord . 2011 Nov;15(8):674-83. doi: 10.1177/1087054710379737. Epub 2010 Sep 13. Архів оригіналу за 30 січня 2021. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  33. ↑ Evaluating Prescription Drugs Used to Treat: Attention Deficit Hyperactivity Disorder (ADHD) [Архівовано 15 листопада 2012 у Wayback Machine.](англ.)
  34. ↑ Мосолов С. Н. Клиническое применение современных антидепрессантов. — СПб.: Медицинское информационное агентство, 1995. — 565 с.; с. 409 [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  35. ↑ Ферт, Ольга. ПІДГОТОВКА ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОВЕДІНКОВИМИ РОЗЛАДАМИ (PDF). УДК 373.3/5.091.21-053.5:616.89-008.44/.47 (укр) . Архів оригіналу (PDF) за 2 лютого 2021. Процитовано 26.01.2021.
  36. ↑ Фаласеніді, Тереза (2016). Стратегії навчання і педагогічна підтримка учнів. Свічадо. с. https://svichado.com/psihologiya/stratehii_navchannya.html. ISBN 978-966-395-953-5. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  37. ↑ Ферт, Ольга (29.12.2011). Методичні рекомендації. Гіперактивна дитина в школі. Стратегії корекції поведінки та академічної успішності, 2017 (PDF) (укр) . Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет педагогічної освіти, кафедра корекційної педагогіки та інклюзії. Архів оригіналу (PDF) за 1 лютого 2021. Процитовано 26.01.2021.
  38. ↑ Суковський, Євгеній. Навчання дітей що мають Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги. Навчальні стратегії та техніки. Адаптований переклад рекомендацій щодо навчання дітей з ГРДУ Міністерсва освіти США (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 жовтня 2020. Процитовано 26.01.2021.
  39. ↑ Parrillo, Vincent (2008). Encyclopedia of Social Problems. SAGE. с. 63. ISBN 9781412941655. Архів оригіналу за 7 листопада 2011. Процитовано 30 березня 2012.
  40. ↑ Treatment of Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. US department of health and human services. December 1999. Архів оригіналу за 21 лютого 2012. Процитовано 2 жовтня 2008.
  41. ↑ Mayes R, Bagwell C, Erkulwater J (2008). ADHD and the rise in stimulant use among children. Harv Rev Psychiatry. 16 (3): 151—66. doi:10.1080/10673220802167782. PMID 18569037.
  42. ↑ Cohen, Donald J.; Cicchetti, Dante (2006). Developmental psychopathology. Chichester: John Wiley & Sons. ISBN 0-471-23737-X.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Сабреддіт (англ.)
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Розлад_дефіциту_уваги_та_гіперактивності&oldid=42245027