Сааді Ширазі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Абу-Мухамед Мусліх ад-Дін ибн Абд Аллах Ширазі
перс. ابومحمد مصلح‌الدین بن عبدالله شیرازی
Sadi in a Rose garden.jpg
Псевдоніми, криптоніми Сааді́
Народження 1210(1210)
  Шираз, Іран
Смерть 1291 або 1292
  Шираз, Іран
Громадянство
(підданство)
Flag of Iran.svg Іран
Релігія іслам
Мова творів перська, арабська
Рід діяльності поет
Жанр газель
Magnum opus: Gulistan of Sa'di[d] і Bostan[d]

CMNS: Абу-Мухамед Мусліх ад-Дін ибн Абд Аллах Ширазі на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Абу-Мухамед Мусліх ад-Дін ибн Абд Аллах Ширазі (перс. ابومحمد مصلح‌الدین بن عبدالله شیرازی‎, більш відомий за своїм псевдонімом Сааді́, * 1210, Шираз, Іран1291 або 1292, Шираз, Іран) — один з класиків перської літератури Середньовіччя.

Сааді проповідував гуманізм, викривав феодальний гніт під час панування монгольських ханів.

Основні твори — ліричні газелі та збірки дидактичних оповідань «Бустан» («Плодовий сад», 1257, у віршах) і «Ґулістан» («Трояндовий сад», 1258, у прозі).

Вперше українською уривки з «Бустану» та «Ґулістану» переклав Агатангел Кримський. Перші повні переклади українською мовою творів Сааді «Бустан» та «Ґулістан» з'явилися лише у вересні 2016 року у перекладі Романа Гамади (переклад прози) та Миколи Ільницького (переклад віршів).

Життя[ред.ред. код]

Життя Сааді поділяють на три періоди: шкільний (1205—1226), мандрівний (1226—1256) та шейхський (1256—1291). Прізвисько «Сааді» походить від імені атабека Фарсу Саада ібн Зангі (1195—1226), якому служив ще батько поета, і який взяв участь у вихованні Муслім ад-Діна. Під опікою Саада ібн Зангі Муслім ад-Дін вступив до медресе Нізамія в Багдаді. Вчився у суфійських шейхів і намагався перейнятися їхніми аскетичними ідеалами. Проте вірші, написані Сааді в той час, дихають юнацької любов'ю до життя і його радощів.

Нашестя монголів на Іран і повалення Саада ібн Зангі в 1226 змусило Сааді втікати, і протягом 30 років доля, повна всяких злигоднів, безперервно кидала його то в один, то в інший кінець мусульманського світу. В Індії, в Суменаті, для збереження свого життя Сааді удавано прийняв віру вогнепоклонників і потім утік, убивши каменем сторожового жерця. У Мецці Сааді побував 14 разів, здебільшого добираючись туди пішки. Завдяки чудовому знанню класичної арабської мови він став проповідником в Дамаску і Баальбеку, але почав нудитися світом і усамітнився в пустелі під Єрусалимом. Тут він потрапив у полон до хрестоносців, які перевезли його на сирійське прибережжя, в Триполі, й змусили там рити окопи для фортеці. Його за 10 червінців викупив один знайомий багач з Алеппо, привіз до себе і одружив зі своєю дочкою. Рятуючись від нестерпного сімейного життя, Сааді втік до Північної Африки.

Промандрувавши крізь всю Малу Азію, Сааді опинився в рідному Ширазі 1256 року і під заступництвом Абу-Бекра, сина покійного Саада, прожив у приміському монастирі до кінця життя. «Князі, вельможі і найкращі городяни, — за висловом Девлет-шаха, — навідувалися до шейха».

Переклади українською[ред.ред. код]

  • Сааді Ширазі. Ґулістан (Трояндовий сад): поема. Переклад з перської (проза), передмова та коментарі: Роман Гамада; переклад з перської (вірші): Микола Ільницький. Тернопіль: НК-Богдан, 2016. 368 стор. (Серія "Скарби Сходу"). ISBN 978-966-10-4609-1
  • Сааді Ширазі. Бустан: поема. Переклад з перської: М. Ільницький; наукова підготовка тексту, передмова, примітки та коментарі: Р. Гамада. Тернопіль: НК-Богдан, 2016. 528 стор. – (Серія "Скарби Сходу"). ISBN 978-966-10-4610-7

Посилання[ред.ред. код]