Сабов Симеон Андрійович
| Симеон Сабов | |
|---|---|
| Народився | 1863  Великий Раковець, Угорське королівство, Австрійська імперія |
| Помер | 1929 |
| Країна |  Австро-Угорщина Чехословаччина |
| Діяльність | канонік, католицький священник, політик, педагог |
| Галузь | політика[1] і церковне служінняd[1] |
| Alma mater | Ужгородський ліцей імені Августина Волошина і Греко-католицька духовна семінарія у Відні |
| Знання мов | слов'янські мови[1] і українська[1] |
| Конфесія | католицька церква |
Симеон Сабов (1863-1929) — греко-католицький священник, педагог, москвофільський діяч на Закарпатті.
Народився 1863 року в селі Великий Раковець. Закінчив Ужгородську гімназію та богословську семінарію. У 1887 році висвятився на священника. У 1894 році закінчив Греко-католицьку духовну семінарію у Відні. У 1902 році став доктором богослов'я (тема дисертації «Історичний, догматичний і моральний виклад св. Літургії Йоана Золотоустого»). Був каноніком Мукачівської греко-католицької єпархії.
9 листопада 1918 року обраний головою Ради рутенів Мадярії в Ужгороді (1918)[2]. Рада прийняла «Меморандум», в якому заявила, що угро-руський народ приєднується до своєї батьківщини-Угорщини й виступає за недоторканість її території. Сабов відправився в Будапешт, де вів переговори з угорським урядом (прем'єром Міхаєм Карої, міністром закордонних справ Мартоном Ловасі та міністром у справах національних меншин Оскаром Ясі). Урядовці пообіцяли, що нададуть автономію карпатським русинам у складі Угорщини. Як наслідок, 21 грудня парламент Угорщини прийняв «Народний Закон ч. Х з 1918 р. про автономію Руської Нації, живучої в Мадярщині».[3]
8 травня 1919 року став членом Центральної народної ради, яка утворилася після об'єднання хустської, ужгородської та пряшівської народних рад. У 1919—1924 роках був священником у селі Бедевля.
З 1924 року почесний член головної ради Товариства імені О. Духновича.
