Савич Олексій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Миколайович Савич
Савич Олексій Миколайович.jpg
Народився 9 березня 1810(1810-03-09)
Пушкарівка
Помер 15 (27) серпня 1883(1883-08-27) (73 роки)
Тульська губернія, Російська імперія
Поховання Смоленський лютеранський цвинтарd
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність астроном
Alma mater Харківський, Московський, Дерптський університети
Галузь астрономія, математика
Заклад Петербурзький університет
Звання професор
Ступінь доктор наук
Науковий керівник В.Я.Струве
Відомі учні Сергій Глазенап, Дмитро Дубяго, М.А.Ковальський, Микола Цингер, ДДмитро Гедеонов, Іван Востоков
Членство Петербурзька академія наук
Нагороди
Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава III ступеня
Демидовська премія

Олексій Миколайович Савич (9 березня 1810, Пушкарівка15 (27) серпня 1883), астроном, геодезист і математик зі старшинського роду на Сумщині. Вчився в Харківському, Московському і Дерптському (тепер Тартуському) університетах. Дослідник у Дорпатській Обсерваторії (1833–1839), професор Петербурзького Університету (1839–1880), дійсний член Петербурзької АН (з 1862). Автор понад 100 праць, у тому числі посібників з астрономії і математики. Наукові праці присвячені визначенню орбіт комет, планет і їхніх супутників, астрономічній рефракції, барометричному нівелюванню та ін. Провів у 1836—38 нівелювання між Чорним і Каспійським морями і остаточно довів різницю їхнього рівня.

Науковий внесок[ред. | ред. код]

Вчився в Харківському (на юридичному), а потім в Московському (на фізико-математичному) університетах. Закінчив в 1829. У 1829-1832 працював домашнім вчителем і готувався до захисту магістерської дисертації. У 1833 захистив магістрську дисертацію з географічної астрономії і далі удосконалювався в Дерпті у В.Я.Струве. Брав участь в астрономічних спостереженнях в обсерваторії університету. У 1839-1880 - професор Петербурзького університету, одночасно викладав астрономію і математику в Морській академії, Педагогічному інституті, а з 1854 - і в Академії Генерального штабу. З 1846 член Російського географічного товариства, з 1869 член Московського товариства дослідників природи. Виховав таких учених як С.П.Глазенап, Д.І.Дубяго, М.А.Ковальський, Н.Я.Цингер, Д.Д.Гедеонов і інших. З 1862 академік Петербурзької АН.

Опублікував понад 100 наукових робіт, зокрема підручники з астрономії, геодезії, теорії ймовірності, вищий математиці. Низка робіт присвячена історії астрономії і обсерваторій, у тому числі і Пулковської. Надрукував двотомну працю «Курс астрономії» (перша книга 1874 «Сферична астрономія », а друга в 1884 «Теоретична астрономія»). Видає книгу «Приложение практической астрономии к географическому определению мест». Видавалася двічі, зокрема в Німеччині. За книгу отримав Демідівськую премію в 5000 рублів.

У 1836-1838 - учасник експедиції для визначення різниці рівнів Чорного і Каспійського морів. При нівеляції простору 879 км, він точно зміряв висоти основних вершин Кавказу, в результаті чого було встановлено, що рівень Каспійського моря нижче Азовського на 26±0,5 м. Результати вимірювання вершин лягли в основу його докторської дисертації 1839.

У 1840-1843 вперше в Росії став читати лекції з історії астрономії, будучи професором Петербурзького університету з 1839.

У 1843-1844 брав участь у геодезичних експедиціях В.Я.Струве з визначення різниці довгот між Пулково і Альтоне.

У 1849 опублікував роботу про збурення в русі Нептуна. Зі своїх спостережень Нептуна в 1846 і 1847 і спостережень Ж.Ж.Лаланда, виконаних в 1795, вивів основні елементи орбіти цієї планети, обчислив також вікові нерівності в русі Нептуна, залежні від впливу на нього Урану, Сатурну, Юпітера. Удосконалив спосіб обчислення елементів орбіт супутників планет.

В курсі 1857 «Застосування теорії ймовірності до обчислення спостережень і геодезичних вимірювань» вперше пропонує російським геодезистам і астрономам з оригінальним доповненням метод найменших квадратів Лежандра-Гауса.

У 1865-1868 взяв участь в гравіметричній експедиції з вимірювання сили тяжіння від Торнео (Фінляндія) до р. Дунай (Ізмаїл, спільно з геодезистом П.М.Смисловим і фізиком Р.Е.Ліні вперше в Росії провів за допомогою оборотних маятників).

У геодезії придумав спосіб визначення площі країни по карті в проєкції К.Ф.Гауса за допомогою планіметра.

Склав правила для обчислення земною атмосферою рефракції і вивів формули її залежності від щільності і температури повітря.

Визначив орбіти супутників планет і комет. У 1871-1872 запропонував свій метод визначення орбіт планет і комет по трьом спостереженням, удосконаливши метод К.Ф.Гауса, і в 1873 розробив прийом обчислення кометних орбіт з великим ексцентриситетом.

За спільну разом з Х.І.Петерсом роботу «Обробка спостережень за кометою 1585 року» удостоєний Золотої королівської медалі, що присуджувалася редакцією журналу «Astronomische Nachrichten» Данського королівського товариства. (Комету спостерігав Тихо Браге).

У 1883 написав роботу про збудження в русі комет.

Література[ред. | ред. код]