Савонюк Андрій Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Савонюк Андрій Андрійович
Народився 7 березня 1921(1921-03-07)
Домачеве, Поліське воєводство, Польська Республіка
Помер 6 листопада 2005(2005-11-06) (84 роки)
Норвіч, Східна Англія, Англія, Велика Британія
Країна  Білорусь
 Польська Республіка
 Велика Британія
Учасник Друга світова війна

Антон Савонюк (англ. Anthony Sawoniuk, справжнє ім'я Андрій Савонюк; 7 березня 1921 — 6 листопада 2005) — колишній білоруський колаборант (поліцай та есесівець), який через 55 років був засуджений за воєнні злочини у Великій Британії, ставши таким чином єдиним нацистським злочинцем, якого коли-небудь судив британський суд.[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки життя[ред. | ред. код]

Народився у курортному містечку на Бузі Домачево у міжвоєнній Польщі. На той час 90% населення міста складали етнічні євреї, решта — поляки, українці, білоруси та фольксдойчі. Савонюка на прізвисько «Андруша» (білоруська зменшувально-пестлива форма від Андрій),[2] описували як білоруса,[3][4] хоча в деяких газетних повідомленнях сказано, що його мати була полькою,[2] Про особу свого батька Савонюк ніколи нічого не знав,[5] хоча містяни вважали, що ним був Йозеф Якубяк, єврейський учитель міської школи, оскільки його мати Пелагія працювала прибиральницею в школі Якубяка та в його домі саме в ті місяці, коли Савонюк був зачатий. Андрій використовував ім'я по батькові «Андрійович», чого немає в польській мові.[6] Колишнього чоловіка його матері також звали Андрій.[2]

Сім'я була бідною: мати заробляла пранням одягу, а Савонюк та його зведений брат збирали на продаж дрова.[2] Він також працював шабесгоєм: неюдеєм, якого наймали ортодоксальні євреї для виконання заборонених їм суботніх завдань, наприклад, розпалювання багаття чи рубання дров. Від своїх роботодавців він засвоїв ази мови їдиш.[7]

Діяльність під час війни і подальше життя[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни Савонюк вступив до створеної нацистами місцевої білоруської допоміжної поліції, яку [2][8] де дослужився до звання коменданта.[7] Під час служби поліцаєм брав участь у вбивствах євреїв.

1944 року, коли Червона Армія просунулася до Домачева, утік на захід, а в липні 1944 року вступив на службу в німецькі збройні сили, де входив до складу 30-ї гренадерської дивізії Ваффен-СС.[5] У листопаді 1944 року дезертував із СС і перейшов на бік супротивника, використовуючи своє польське свідоцтво про народження[5], таким чином вступивши до 10-го гусарського полку 2-го польського корпусу 8-ї британської армії.[9][10][11]

Після війни оселився в Англії в 1946 році, видаючи себе за польського патріота.[12] 1951 року написав листа своєму зведеному братові Миколі. КДБ, який уже підозрював його у воєнних злочинах, перехопив листа і вивідав, що зараз він проживає у Великій Британії. Лише у 1980-х роках КДБ почав ділитися такою інформацією з Великою Британією. Однак і тоді, через неправильне написання його імені, аж до 1994 року органи влади не розуміли, що Савонюк, який тоді працював на British Rail, був одним із людей у ​​тому списку КДБ і підлягав законному арешту.[6]

Суд[ред. | ред. код]

На час судового процесу Савонюк був громадянином Великої Британії.[13] Його судили 1999 року в Лондоні в Олд-Бейлі за двома звинуваченнями у вбивстві євреїв у його окупованому німцями рідному місті під час Другої світової війни. Суд присяжних визнав його винним за одним обвинуваченням одноголосним рішенням, а за іншим — більшістю десять проти одного. Ще два звинувачення у вбивстві сторона обвинувачення зняла через процесуальні помилки з доказами. Проте обидва вбивства, за які засудили Савонюка, були окремими елементами двох групових убивств: у першому Савонюк, за словами очевидців, розстріляв 15 євреїв; у другому застрелив трьох євреїв.[14]

На процесі Савонюк сказав про своїх обвинувачів: «Вони професіональні брехуни. Вони мають судимості. Деякі свідки магістратського суду відсиділи 25 років, алкоголіки. Я був найкращим другом євреїв». Він також заявив, що «всі брешуть. Їм розказав російський КДБ, що буцімто було гетто. Ці чорти прийшли сюди зі своєю брехнею проти мене». А ще він додав: «Я не вчинив жодного злочину. Моя совість чиста. Я нікого не вбивав. Мені й не снилося такого робити. Я не чудовисько, я звичайний бідняк із робітничого класу»[15] Він також заперечував, що належав до німецьких збройних сил, стверджуючи, що «я ніколи не був у німецькій армії». У суді він звинуватив співробітника Міської поліції Лондона у підробці документа Waffen-SS, який містив його дані. Він висував здогади, що столична поліція з подачі КДБ змовилася проти нього.[16]

Його засудили на два довічні ув'язнення, а суддя Джастіс Поттс, який брав участь у розгляді справи, висловився за те, щоб Савонюк решту життя провів у тюрмі.[17]

Він став першою та єдиною особою, засудженою за Законом Великої Британії «Про воєнні злочини» від 1991 року. З юридичного погляду ця справа цікава ще й тим, що це був перший випадок, коли британські присяжні виїхала за кордон на оглядини місця злочину.[18]

2000 року Палата лордів відмовила йому в поданні апеляції.[19]

Помер він у в'язниці Норвіча природною смертю через шість років після суду, у 84-річному віці .[12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ „Nazi war criminal Sawoniuk dies in jail“, The Guardian, 7 листопада 2005 р. (англ.)
  2. ↑ а б в г д Buncombe, Andrew (4 лютого 1999). Nazi's hired killer who lay low for 50 years. The Independent. London. Процитовано 8 жовтня 2010.
  3. ↑ [1]
  4. ↑ Efraim Zuroff, "Operation Last Chance: One Man's Quest to Bring Nazi Criminals to Justice", Macmillan, 2009, p. 79
  5. ↑ а б в Hopkins, Nick (2 квітня 1999). Life for Nazi 'lord' who murdered Jews and then escaped to Britain. The Guardian. London. Процитовано 8 жовтня 2010.
  6. ↑ а б Nick Hopkins, "How the net closed around Sawoniuk", at guardian.co.uk; Guardian 2010
  7. ↑ а б Lebor, Adam (14 лютого 1999). Into the evil heart of history. The Independent. London. Процитовано 16 жовтня 2016.
  8. ↑ W Wielkiej Brytanii zmarł zbrodniarz wojenny z Białorusi. Gazeta Wyborcza (Polish) . 7 листопада 2005. Архів оригіналу за 16 квітня 2013. Процитовано 8 жовтня 2010.
  9. ↑ Buncombe, Andrew (2 квітня 1999). Sawoniuk betrayed by letter intercepted by the KGB. The Independent. London.
  10. ↑ War crimes trial could be first and last. BBC Online. 1 квітня 1999.
  11. ↑ David Hirsh (1 грудня 2001). The trial of Andrei Sawoniuk: Holocaust testimony under cross-examination (PDF). Social Legal Studies. 10 (4): 529—545. doi:10.1177/a020412.
  12. ↑ а б AP (7 листопада 2005). Nazi War Criminal Dies in U.K. Prison. The Washington Post. Washington. Процитовано 22 квітня 2015.
  13. ↑ Sawoniuk guilty of war crime BBC Online
  14. ↑ Freeman, Simon (7 листопада 2005). Nazi war criminal dies in UK prison. The Times. London. Процитовано 8 жовтня 2010.
  15. ↑ I am not a monster, claims war crimes defendant. The Guardian. London. 23 березня 1999. Процитовано 8 жовтня 2010.
  16. ↑ Sawoniuk threatens to storm out. BBC News. 23 березня 1999. Процитовано 22 квітня 2015.
  17. ↑ Scuffle of the week. The Lawyer. 28 червня 1999. Архів оригіналу за 7 травня 2010.
  18. ↑ Sawoniuk guilty of war crime. BBC Online. 1 квітня 1999. Процитовано 8 жовтня 2010.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Савонюк_Андрій_Андрійович&oldid=41488569