Садан Дов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Садан Дов
Dov Sadan 1966-01-01.jpg
Народився 21 лютого 1902(1902-02-21)[1][2]
Броди, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер 14 жовтня 1989(1989-10-14)[2] (87 років)
Єрусалим, Єрусалимський округ, Ізраїль
Поховання Гар ха-Менухот
Громадянство Flag of Israel.svg Ізраїль
Діяльність журналіст, політик, педагог[d], перекладач, есеїст, літературний редактор[d], письменник, літературний теоретик[d] і мовознавець
Посада депутат Кнесету[d][1]
Партія Маарах[d]
Діти Joseph Sadan[d]
Ezra Sadan[d]
Нагороди
Садан Дов.jpg
Див. також статтю: Дов (значення).

Садан Дов (Берл Шток) (івр. דב סדן‎, 21 лютого 1902, Броди — 14 жовтня 1989, Єрусалим) — ізраїльський дослідник літератури на їдиш та івриті, письменник та перекладач. 1962 — член Ізраїльської академії наук, 1968 — лауреат Державної премії Ізраїлю в царині «єврейської мудрості», літературної премії імені Бялика-1980, номінація література.

Життєпис[ред.ред. код]

Отримав традиційне єврейське виховання. В часі Першої світової війни родина переїздить до Львова, там він починає працювати у молодіжній організації «Хе-Халуц».

В юнацьких роках прилучився до сіоністського руху та став прихильником відродження івриту.

1925 р. у Варшаві редагує газету «Хе-Атід» — орган «Хе-Халуц» в Польщі. Того ж року переїздить в Ерец-Ісраель.

З 1927 р. по пропозиції Берла Кацнельсона стає співробітником газети «Давар».

1928 року по завданню організації виїздить до Німеччини, вивчає німецьку культуру, методику психоаналізу та способи його застосування в літературознавстві.

1933 р. повертається в Ерец-Ісраель, відновив роботу у газеті.

1944 р. стає редактором в видавництві Гістадруту «Ам овед».

Викладає в Єврейському університеті Єрусалима.

Протягом 1952—1970 рр. очолював в університеті відділення літератури на їдиш, 1963 — професор.

Одночасно в 1965—1970 рр. викладав літературу на івриті у Тель-Авівському університеті.

1965 р. обраний до Кнесету, в складі комісії по освіті та культурі, проте у грудні 1968 р. полишив депутатську посаду як вияв протесту проти поїздки делегації Кнесету в Німеччину.

Брав участь у діяльності Академії мови іврит та Інституту Бялика.

Його наукові праці переважно стосуються фольклору та єврейському гумору, ідіоматиці їдиш та івриту, літературознавству.

Вийшли друком збірники його критичних творів:

  • 1951 — «Пробні камені»,
  • 1959 — «Про Шая Агнона»,
  • 1962 — «Критерії»,
  • 1963 — «Між справедливістю та аналізом»,
  • 1968 — «Між запозиченим та власним»,
  • 1970 — «Межові камені», в царині літератури на їдиш — 1961—1972 рр. — тритомник «Камені порогу».

Ціла шерега його збірників присвячені примовкам та прислів'ям. Писав вірші, есе, відгуки «на злобу дня», мемуари, модерністські оповідання, портретні замальовки.

Перекладав на іврит з їдиш, німецької та польської мов — першим переклав твори Франца Кафки.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б חה"כ דוב סדן (שטוק) Кнесет.
  2. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.