Садиба Шлеє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Садиба
Садиба Шлеє
Садиба Шлеє
Chebotarka.JPG
Країна Україна
Місто Чоботарка, Крим
Тип будівлі палацово-парковий ансамбль
Архітектурний стиль необароко
Автор проекту можливо, Олександр Померанцев
Засновник Фердиннад Шлеє
Перша згадка у 19 столітті
Основні дати:
1888
Будівлі:
поміщицький будинок, декілька будинків для робітників, кам'яна комора, парк, фруктовий сад, розсадник дерев
Відомі мешканці Фердинанд Шлеє, його син
Стан розруха
Садиба Шлеє (Україна)
Садиба Шлеє
Садиба Шлеє

Координати: 45°06′50″ пн. ш. 33°39′35″ сх. д. / 45.11389° пн. ш. 33.65972° сх. д. / 45.11389; 33.65972


Садиба Шлеє — садово-парковий ансамбль кінця XIX — початку XX століття в стилі необароко, пам'ятка архітектури в кримському селі Чоботарка, недалеко від міста Саки.

Історія[ред.ред. код]

Садиба Шлеє була невеличкою вотчиною кримського землевласника Фердинанда Матвійовича Шлеє, яка була побудована в кінці XIX століття, на ній працювали селяни, вирощуючи зернові та випасаючи худобу.

Закладка садиби[ред.ред. код]

Головним зачинателем закладки садиби був Фердинанд Матвійович Шлеє, який мав маєтки в Сімферополі та його околицях. Будинок будувався під керівництвом техніка Олександра Померанцева в стилі кримського рококо і притримувалися традицій палацової архітектури Криму.

Також було закладено парк з фруктовим садом, якими займався Павло Сидорович Мельниченко. Пізніше ще йбуло утворено розсадник рослин (для озеленення інших садиб).

Дослідники припускають, що завершенням будівельних робіт на садибі керував Костантин Шлеє (син Фердинанда Шлеє).

Післяреволюційні часи[ред.ред. код]

В часи революції і громадянської війни садиба пустувала, радянська влада, утвердившись, націоналізувала все господарство Шлеє.

В 1920-х роках в Москві вирішили утворити в Криму єврейську автономію, тому місцеві комуністи швидко підлаштувалися і запропонували садибу Шлеє для поселення євреїв-переселенців. Тому в 1926 році в садибі розмістилася єврейська сільськогосподарська артіль «Побєда»[1], мешканці якої працювали за принципом кібуци. В 1930-их роках кібуцу розкуркулили і, скориставшись відновленою євреями господаркою заснували тут колгосп та перевели на ці землі єврейський Чоботарський сільськогосподарський технікум імені Ю. Ларіна[2].

У зв'язку із зміною політики радянської влади (формувати єврейську автономію вирішили в Сибіру) частина євреїв переїхала із артілі (чи то втекла), а рештки пропали у роки 2-ї світової війни. Німці, захопивши Крим, використали садибу — була утворена німецька розвідувальна школа. Після війни в будинку були поселені люди, які не мали житла.

Садиба використовується як жилий будинок, а в 1990-і роки пожежа знищила будівлю, від якої залишилась жилою одна кімната.

Господарство[ред.ред. код]

«
Число дворів — чотири, національності змішаною, приписного населення — 1 душа чоловічої статі. Число душ стороннього населення: чоловічої статі 83, жіночої — 25. Загальна кількість землі у господарства — 3.060 десятин. Худоби: коней 64, волів 60, корів 25, овець 630. До губернського міста — сорок верст...[3]
 »

Географія[ред.ред. код]

Місце для закладки садиби землевласник Фердинанд Шлеє вибрав в 7 кілометрах (на той час) на схід від курорту Саки. В широкій і глибокій балці, із непересихаючим потоком, були придатні умови для ведення господарства — на відміну від довколішніх солончаково-степових земель. Садиба розміщалася поруч з трактом на Сімферополь (де, зазвичай, працював Фердинанд Шлеє).

Будівлі[ред.ред. код]

Господарство складалося з різних будівель:

  • поміщицький будинок — двоповерховий дім з міцними мурами та вежею;
  • декілька будинків для робітників — мощені хижі;
  • кам'яна комора — двохповерхова будівля (не збереглась);
  • стайні для худоби;
  • баня — поруч будинку і забезпечувалася дощовою водою із баку на даху будівлі.

Парк та сад[ред.ред. код]

В Криму великі землевласники у своїх садибах мали мати парк або сад (забезпечували прохолоду і утримання вологи).

Закладкою парку і саду у садибі Шлеє займався Павло Сидорович Мельниченко (видатний садівник). Висаджуючи дерева, Павло Мельниченко запримітив, що в Чоботареві дуже родюча земля, тому й вирішив створити розплідник сільськогосподарських і декоративних рослин. Чимало кримських землевласників звертались за саджанцями з розплідника в Чоботареві, коли ж Мельниченку доручили створити Сакський курортний парк — він скористувався своїм дітищем, а саме Чоботарським розплідником дерев і рослин.

Після націоналізації садом і парком мало займалися, відтак, все прийшло у занепад і знищення. Залишилось тільки кілька екземплярів дерев.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Памятники культуры и истории УССР. Наукова думка. Киев. 1987.

Посилання[ред.ред. код]