Садиба на Ярославому Валу, 40

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Садиба на Ярославому Валу, 40

Ярославів Вал, 40 (01-2020).jpg


50°27′13″ пн. ш. 30°30′24″ сх. д. / 50.45382222224999680° пн. ш. 30.50685277780555538° сх. д. / 50.45382222224999680; 30.50685277780555538Координати: 50°27′13″ пн. ш. 30°30′24″ сх. д. / 50.45382222224999680° пн. ш. 30.50685277780555538° сх. д. / 50.45382222224999680; 30.50685277780555538
Статус пам'ятка архітектури та містобудування
Країна

 Україна

Розташування Київ
Архітектурний стиль давньоруська архітектура
Архітектор Голландський Павло Іванович
Будівництво 1905 — 1907
Адреса вулиця Ярославів Вал, 40
Ідентифікатори й посилання
Садиба на Ярославому Валу, 40. Карта розташування: Київ
Садиба на Ярославому Валу, 40
Садиба на Ярославому Валу, 40 (Київ)

CMNS: Садиба на Ярославому Валу, 40 у Вікісховищі

Будівля колишнього Міського училища імені Ніколи Терещенка розташована у садибі на Ярославому Валу, 40. Будинок — рідкісний зразок майстерної стилізації форм монументальної архітектури доби Київської Русі.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Будинок колишнього парафіяльного училища імені Терещенка
Фасад будинку
Дата будівництва

1837 року садиба була у власності поміщика Кандиби. Згодом нею володіли спадкоємці титулярного радника В. Чернявського, які продали її 1858 року надвірному раднику Я. Прохницькому. 1872 року ділянку придбав київський купець першої гільдії М. Гребень. Коли міська управа змінила план Львівської площі, домовласнику відмовили в проханні виділити територію, зайняту давньоруським валом на межі з його садибою. М. Гребень звернувся до суду. Однак 1884 року після тривалої судової тяганини продав частину своєї ділянки (№ 36 і 38). 1898 року решту садиби купив М. Ждановський і побудував у глибині ділянки одноповерховий цегляний флігель, де і мешкав. Наріжна ділянка вважалася «міським місцем» під № 40.[2]

1899 року відомий цукроварник і меценат Нікола Терещенко пожертвував кошти на облаштування будинку для міського парафіяльного училища із чоловічим і жіночим відділеннями, з класами креслення, каліграфії, малювання, співів, руханки та рукоділля для дівчаток, ручної праці для хлопчиків, рекреаційною залою. Після смерті Терещенка благодійницьку справу продовжив його син Олександр. За його кошти викупили садибу М. Ждановського та збудували просторішу будівлю. Загальна сума витрат батька і сина становила 425 тис. крб.

На конкурсі кращим журі визнало проект студента Інституту цивільних інженерів Павла Альошина. Остаточний проект склав цивільний інженер Павло Голландський.

У вересні 1906 року провели перший набір 300 учнів. 16 грудня 1907 року училище освятили.

Обидва училища — чоловіче № 58 та жіноче № 59 — носили ім'я Ніколи Терещенка.[1]

У 1918—1919 роках у будинку містилась Українська державна академія мистецтв, заснована у серпні 1917 року в Києві комісією на чолі з мистецтвознавцем Г. Павлуцьким. У 1917—1918 роках першим ректором академії був Василь Кричевський (1873—1952). 1918 року ректором став Федір Кричевський (1869—1947). У січні 1919 ректором обрали Георгія Нарбута (1886—1920) — художника-графіка, педагога, професора Української державної академії мистецтв. Факультетами академії керували Михайло Бойчук (фрески і мозаїки), Микола Бурачек (пейзаж), Михайло Жук (портрет), Василь Кричевський (народне мистецтво, орнамент, архітектура, композиція), Федір Кричевський (портрет, скульптура, побутово-історичне малярство), Абрам Маневич (пейзаж), Олександр Мурашко (жанровий живопис), Георгій Нарбут (графіка). Викладачами працювали також Федір Ернст, М. Макаренко, Вадим Модзалевський, Олекса Новаківський, Данило Щербаківський.

У березні 1919 року більшовицька влада закрила академію, а у квітні реквізувала приміщення.

У 1937—1941 роках у будинку містилася Київська артилерійська спецшкола № 13. 1956 року в будинку містилася Київська консерваторія. 1965 року будинок переданий Київському інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Навчальний процес розпочався тут після завершення ремонту 1968 року.[3]

Архітектура[ред. | ред. код]

Декор
Монограма «Н. Т.» (Нікола Терещенко) над входом

Будинок триповерховий, цегляний, у плані П-подібний. Композиція асиметрична: складається з трьох різних за розмірами крил. Адміністративна секція з невеликою залою на другому поверсі, розташована вздовж вулиці Ярославів Вал, навчальна з класами по один бік довгого коридору — вздовж Львівської площі, третя, найменша, службова, — в тилу ділянки.

Вирішений в стилізованих формах давньоруської архітектури. Фасад розділений великим горизонтальним членуванням поверхні стін, виконаної з двокольорової цегли, змінами фактури їх поверхні, а також ритму та розміру віконних прорізів.

Цоколь облицьовано гранітом, перший поверх оздоблено рожевим тиньком, прорізаним горизонтальними випусками мурування у два ряди цегли (імітація «опус мікстум»), нетинькована цегляна поверхня стін другого поверху контрастує з рельєфним орнаментальним муруванням стіни третього поверху.

Парадний вхід, який підкреслений ризалітом, позначений монограмою «Н. Т.» (Нікола Терещенко), і маленьким сонечком. Монограма Олександра Терещенка — на верхній частині фасаду. На фасаді — дати будівництва: «1905—1907».[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]